п'ятниця, 11 вересня, 2015, 10:10 блоги Суспільство
Як культура перетворює міста: Франція-Україна-Естонія
Катерина Гладка
Катерина Гладка

БЛОГ КАТЕРИНИ ГЛАДКОЇ

В рамках Конгресу культури східного партнерства, який відбувся у Львові, зустрілись на одній з дискусійних панелей три різні досвіди український, естонський та французький, мова йшла про те, як мистецтво може змінювати міський простір. В уявленні багатьох громадян і чиновників процес перетворення міст відбувається зверху: спочатку ухвалюється рішення, потім створюються культурні проекти. Проте досвід європейських країн свідчить про протилежне: культура є вільною і може змінювати міське середовище знизу, залучаючи до цього якомога ширші кола.

Так сталося, що двоє з трьох учасників дискусії мали в минулому досвід роботи у владі. Естонець Рагнар Сііл був раніше радником міністра культури Естонії, а француз Жан-Крістоф Кантер був зі старовинного міста Санліс (недалеко від Парижа). Але попри стереотипні уявлення, на них «чиновницька трухлявина» не лягла, скоріше їхні приклади дають зрозуміти, як створюється сприяння мистецтву з боку органів влади зсередини.

Один символ змінив все

Історія Жана-Крістофа Кантера унікальна: будучи на мерській посаді з 2008 по 2011 роки йому вдалося розпочати культурне сприяння з простої ініціативи–привернення уваги до статуї Анни Ярославни в його місті, яка стояла вже не один рік.


Жан-Крістоф Кантер

Першочергово мешканці міста Санліс асоціювали цю постать з Росією, і навіть табличка під нею була «Анна з Росії», але мер не лише змінив табличку на «Анна з Києва», а й розповів мешканцям про справжню захопливу історію Анни Ярославни–доньки Ярослава Мудрого. Вона не лише стала королевою Франції, а й привнесла на ці землі висоту культуру та освіту. А нині її приклад стверджує, що українська культура не така далека від французької, як деяким здавалося.

Процес запустився. Завдяки енергії та активності людей в місті назвали школу іменем королеви, згодом відкрився центр, стали проводити спільні зустрічі між українцями та французами, влаштовували спільні свята та богослужіння.

«Можливо, складніше налагоджувати співпрацю в економічній сфері, але у культурній ми маємо всі шанси це зробити», – каже Жан-Крістоф.

Один символ став поштовхом для культурного процесу і для зміни мислення. Колишній мер вважає, що пам’ять є основою для розвитку, тож постать, яка жила сотні років тому стала осучасненою.

Хто дає гроші?

Українець Ігор Тищенко-аспірант Києво-Могилянської академії, учасник дослідницького проекту «Метрополіс-Київ» фонду ім. Гайнріха Бьолля вже не перший рік цікавиться сучасною урбаністикою. В дискусії він також брав участь.

Однією з проблем для поширення урбаністичних проектів він називає відсутність глибинної співпраці між місцевою владою та самими митцями. Зокрема, часто в його досвіді зустрічалися вимоги великої орендної плати для незалежних мистецьких просторів. А сумнозвісне Міністерство культури він й геть називає архаїчним у своїх підходах.

Також дослідник ділиться й іншим спостереженням: в Україну часто запрошують дорогих митців з США, Британії та інших країн, усіляко рекламують це на владному рівні, а ці автори приїздять в те чи інше українське місто і не розуміють його культурний контекст. Створюють проекти, які не зрозумілі місцевому населенню й далекі від історії самого міста.

«Я вважаю такі ініціативи колоніальною практикою», – говорить Ігор Тищенко.

За його словами, комерційна складова і поверхневість часто руйнує сам зміст культурного продукту.

Культура потребує простору

Саме із таким твердженням до дискусії долучається естонець Рагнар Сііл. Спочатку він мав досвід роботи в Міністерстві культури Естонії. Згодом став заступником міністра. Він вважає, що український підхід – це або комерція, або культура – це надто чорно-біло.

На думку Рагнара, треба поєднувати креативність (яку дають митці) із фінансовою складовою (яку забезпечує бізнес). Українських колег естонець заспокоює ще й тим, що в жодні міністри, зокрема, і в його країні не в курсі такого явища як урбаністичні простори, вони про них не говорять. Креативна ж сфера не має політики. В сфері інтересах естонського гостя якраз дослідити, чому одним просторам вдається працювати на культуру і бути фінансово успішними, а іншим ні.

Рагнар Сііл поділився історією, яка добре ілюструє перетворення міського простору засобами культури. В районі, де він жив в Таллінні стояла стара радянська фабрика, приміщення давно не функціонувало і вечорами там горіло лише одне вікно.

«Я щоразу йшов додому і думав, який це великий простір, який просто стоїть», – каже Рагнар. У 2005 році держава вирішила знести цю фабрику і побудувати на її місці торгівельний центр, але допоки узгоджувалися адміністративні питання грянула криза 2008 року і проект заморозили. В той час за нього взялася митці, стали проводити там спочатку блошиний ринок, а згодом організовувати виступи, концерти, відкрили магазинчик з ремонту велосипедів. З невеличких розрізнених ініціатив виріс повноцінний культурний центр з музичним майданчиком, архітектурним кластером, галереями та ресторанами. Знайшлися і люди, які заходили вкладати гроші в ці проекти, зробили ремонт.

«Я вважаю, що такі простори, як наша фабрика, варто сприймати для шанси для перетворення міста», – підсумовує Рагнар Сііл.

Усі учасники зійшлися на думці, що це може бути цікава і важлива тема для нового покоління артистів.

Підготувала Катерина Гладка,
для IA ZIK

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-19 08:42 :40