вівторок, 25 серпня, 2015, 10:27 блоги Львів
Підгірці. Занедбана перлина «Золотої Підкови Львівщини»

БЛОГ МИКОЛИ ЯКІМОВА

Ще будучи студентом ЛНУ ім. І. Франка, мені довелось у Підгірцях проходити археологічну практику. Це були три тижні неймовірних пригод та важкої праці на гарячому літньому сонці, від самого ранку і до пізнього вечора, але враження та досвід, здобуті у Підгірцях, залишилися на все життя. Я обіцяв сюди повернутись через рік, але з тих пір минуло сім років, приїхав сюди як звичайний турист…


2008 рік. Археологічні розкопки біля Підгорецького монастиря. Фото Миколи Якімова

Добиратися сюди зі Львова найцікавіше через Золочів, звернувши з Тернопільської траси. Дорога до самого Золочева нагадує пластилін. Ям мало, але асфальт… Пекуче літнє сонце в парі з багатотонними фурами перетворили його в колії з горбочками. Машини, які йдуть на обгін, скачуть кумедно, як жабки, по такій дорозі. Їдеш і тримаєш місцями руль міцно, обома руками, аби не вилетіти з траси. Але все це не заважає милуватися сірими, жовтими та зеленими полями, які розкинулися вздовж дороги, а вдалині видніються села і хутори, де живуть прості українські сім’ї, яким не до політики і не до гламуру. Вони живуть простим селянським життям, пасучи худобу, обробляючи ті самі поля та виховуючи малих дітей, і чим далі від Львова в сторону Підгірців, тим більше таких населених пунктів. Інколи виникають придорожні «стихійні ринки», де місцеві бабусі продають плоди зі свого саду або огороду. Зупиняємось біля одного з таких і купуємо здоровезний гарбуз за… 20 грн. Їдемо далі. Надворі День Незалежності, і в Золочеві місцеві дівчата та старші пані одягнені у вишитий одяг – красуються, гуляючи центром міста. Зустрічаємо багато військових, які мабуть отримали в честь свята вихідний. Вони відпочивають у місцевих кав’ярнях, насолоджуючись перепочинком від важких солдатських буднів. За Золочевом все більше на дорогах зустрічаємо опалого жовтого листя – передвісника осені, з сумом пригадую, що це вже останній календарний літній тиждень.

Наближаємося до села Підгірці. Ще трохи і поворот на монастир. Пригадую, як у 2008 році тут прокотилася страшенна злива і розмила частину асфальту до монастиря. Ту ніч я провів у наметі, хоча всі три тижні жив разом з групою у реколекціях. Сьогодні тут гарний, рівний асфальт, і після «ковбаси на дорогах» відчуваєш комфортну їзду. Паркуємося біля в’їзду у монастир, йдемо до джерела. Воно поруч, біля входу. Вода тут м’яка.


 

Після джерела йдемо до церкви, навпроти якої колись я брав участь у розкопках. Тепер тут газон, поруч альтанка. Від колишніх розкопок немає і сліду. Сама церква ремонтується.


 

Цікавим фактом є те, що у цій церкві вперше в Україні проводили поминальну панахиду по Тарасові Шевченку.

Територія монастиря, який належить Отцям Василіянам, чиста і доглянута. Йдемо вгору по Хресній дорозі, на якій зустрічаються сливові дерева. У траві проповзла змія. Їх тут колись багато було. Видно, й тепер є, тому ступаємо обережно.


Сад на території Підгорецького Монастиря

Після Хресної дороги покидаємо монастир і їдемо до Підгорецького замку. Два кілометри і ми на місці. На превеликий жаль, замок у занедбаному стані. Колишня велич Королівської родини обсипається і якщо на це не звернути увагу то замок може загинути і стати таким, як Хустський чи у Старому Селі. Звичайно, на це потрібні десятки років, але ми все звалюємо на плечі наступних поколінь. А чи залишиться їм щось реставрувати?


Сучасний стан Підгорецького замку

У свій час цей замок будували найкращі в світі архітектори, а у ХVII столітті тут відпочивав сам Петро І, який, будучи під враженнями від Підгорецького замку, наказав звести Петергоф. Не можна пропустити і відому легенду про Білу Пані. 400 років тому, один з власників палацу вбив і замурував свою дружину в стінах. Тепер вона ходить по замку і просить, аби її поховали за християнським звичаєм. Біла Пані нагадує про свою присутність легким подихом, стогоном, вітерцем.

Від стану замку я очікував більшого. Сім років тому він виглядав краще. Принаймні, було видно, що проводяться роботи…

На завершення варто декілька слів сказати про ще одну пам’ятку в Підгірцях – костел Святого Йосипа. Він був побудований у 1766 році – як родинна усипальниця магнатів Ржевуських. Храм трохи нагадує Домініканський собор у Львові, хоча насправді є копією знаменитої Basilica di Suprega у Туріні – столиці Сардінського королівства.


 

Стан храму також бажає кращого, але в порівнянні з минулими роками є прогрес.

Щодо туристів, то їх тут не було дуже багато, а місцеві продавці всіляких сувенірів заманювали нас різноманітними дерев’яними та глиняними виробами так, як і сім років тому. Нічого не змінилося і ми користуємося здобутками минулих поколінь, нічого не залишаючи наступним…

Микола Якімов,
для IA ZIK

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-19 16:44 :09