Місто бузьків чи бужан?
Богдан Волошин
письменник, журналіст

Я дуже давно хотів приїхати в Буськ. Хоча б заради пам’яті, бо востаннє бував у цьому славному місті понад 30 літ тому, ще студентом. Було, як в казці – і пилося, і моглося, по бороді текло та нормально було…

Тоді в Буськ мене закликав однокурсник. І хвалився, що у них в парку росте дивина дивовижна – тюльпанове дерево! От я й вирішив його провідати. А чи живі, чи здорові родичі гарбузові?

Безконечна історія

Щоб поважно сприйняти Буськ, варто зачерпнути водиці з Лети – ріки історії і пам’яті. Перша згадка про місто – в «Повісті временних літ» (1097–1098), де воно фіґурувало під назвою Божеськ, чи Бужеськ. Але розкопки доводять, що люди тут жили суттєво давніше – знахідки датуються ще 7-8 століттями. Кажуть, що Божеськ був столицею прадавнього слов’янського племені бужан. Про нього згадується ще у Баварському географі (ІХ століття).

А потім по бужанах добряче потопталися. У першу чергу «єдинокровний» князь Володимир Великий, який «походом гідним» ходив на Червону Русь, щоб долучити її до своєї Київської Русі, якої тоді ще не було, бо історики вигадали цю назву значно пізніше. Вогнем і мечем «святий» Володимир долучав слов’янські землі до своєї держави.

Після цього походу білі хорвати знялись із обжитих і намолених місць і звалили на Балкани, а бужанам тікати не було куди. Підкорились майбутньому «святому». То справді цікава історія, як зарізяка, убивця і ґвалтівник став слов’янським святим. Чомусь подумалось, що пам’ятник цьому нелюду цілком пасує Москві, хоч він ніколи про неї не чув, бо її тоді ще не існувало. Знаково, що другим, хто спалив літописне місто дощенту, був Батий.

А ще півтора століття тому Буськ називали Галицькою Венецією, бо він розташований аж на п’ятьох річках! Західний Буг, Полтва, Солотвина, Рокитна і, увага, Молдова! Боюсь, що після цієї публікації молдовани пред’являть права на Буськ, бо назва річки зобов’язує.

Ви часом не з Польщі?

Але доста історії. Хоч без неї нікуди. Місто справді правічне, давнє. Щоправда, цього майже не побачиш. Приїхавши на автостанцію, одразу попростував у парк, де розташоване одне з трьох середньовічних городищ. Так, на галявині, зарослій по коліна травою, стирчить пам’ятна таблиця, що тут знаходиться прадавнє слов’янське городище. І все. Ні, не все – ще є прадавня іржава гойдалка совітсько-юрського періоду. Вона сумно поскрипувала мені услід. А я шукав своє тюльпанове дерево. А ще – річку Полтву, що саме в Буську впадає у Західний Буг. Буг знайшов. Перейшовся гулким металевим містком, позираючи на чисті води, що ховались у затінку верб і старезних ясенів та лип. А де Полтва? Де цей львівський Стікс, що втікає цілих 40 кілометрів від Львова, щоб злитись із срібноводим Бугом? Кого не спитаю – не знають! Відповідь одна – «десь там». Нарешті надибав двійко бабусь, що сиділи під вивіскою «Прийом макулатури». Питаюся в них, де ж та Полтва.

– Полтва? – перепитує бабуська із золотими зубами. – А хто її знає…

– Ти що, здуріла? – штурхає її коліжанка. – Та твій дім стоїт над Полтвою! Підете отак дорогою і вийдете на міст, то її й зобачите.

Друга старенька подивилась на мене уважно і делікатно спитала:

– А ви часом не з Польщі?

– Нє, я зі Львова.

– Шкода… – зітхнула бабуська і продовжила перервану мною бесіду з колежанкою. Чого вона подумала, що я з Польщі? Може, то через мої зелені кеди? Хтозна…

Я рішуче попростував вказаним маршрутом і за кількадесят метрів вийшов на гостинець, що лежав через міст. А під мостом… Хотів написати красиво «котила свої легкі води Полтва», але рука не піднімається, бо Полтва несла твань, сморід і багниско, щоб скинути увесь цей страшний непотріб просто у чисті води Західного Бугу. Гадаю, що бужани цілком можуть вимагати від львів’ян якусь контрибуцію за те, що Полтва, яка вирвалась з львівської каналізації, впадає саме в цьому місті у Буг. Аромоксамит не передати. Та й не хочеться.

У пошуках тюльпанового дерева

Тож я взяв ноги в руки і подався в середмістя. Зрештою, я маю знайти своє тюльпанове дерево.

Спершу у вічі кинулась імпозантна будівля місцевої ратуші. З годинником на дзвіниці. Щоб зорієнтуватись, почав читати назви вулиць і виявив, що в місті не дуже парились над цією справою. Усе просто – вулиця, що веде на Київ, називається Київською, та, що на Львів – Львівською, школа знаходиться на вулиці Шкільній, а в самім центрі є майдан… Вірно, Незалежності. А ще уславлено найвідомішого мешканця Буська – президента ЗУНР Петрушевича. Є й його погруддя.

Ноги винесли мене на ще один міст через Буг, а далі на місцеву площу Ринок. Неподалік костел, дві церкви, охайні будиночки, садки, квітники, гойдалки, крамниця із рекламним оголошенням «В продажі грубе сало». А ще тут панує тиша. Перехожих майже не видко, лиш місто, чисте блаватове небо і я – довгоногий бузьок, що намагається на цих вуличках догнати свою молодість…

А тюльпанового дерева все не було видко. Вирішив спитати в людей, зайшов в крамничку спитати. А тут гаряча дискусія між продавцем і покупцем – чи введе Порошенко надзвичайний стан? До розмови долучається бабця:

– Нічо-нічо, прийде Єгова і буде його царство на землі.

– Пані Маріко, що ви таке кажете? – фиркнула продавщиця, – де ж до вас Єгова прийде, коли ви в халаті ходите, який прали ще за стрийка Михайла, а він вмер сім літ тому!

– А зобачите, що прийде! Я вам кажу! А Путін – гімно! – махнула рукою бабця і вискочила з крамниці на сонце. А за нею і я, бо якось глупо питати в людей про тюльпанове дерево, коли вони обговорюють такі глобальні проблеми.

Словом, не знайшов я тюльпановго дерева із своєї юності. А може його й не було? Мо’ то пам’ять бавить зі мною у хованки?

Зате доля мені подарувала щось ліпше. Я навідався у місцеву корчму і за 20 гривень посмакував великою мискою борщу і чималою курячою відбивною з гарніром. Усе щедро і смачно! Просто буфет Верховної Ради якийсь...

І я собі подумав, що побувати в літописному Буську варто хоча б заради спокою, що ховається в іграшкових двориках старих кам’яниць, серед квітників і садків, поміж високих трав давнього городища. Усе це ніби й звикле для галицьких містечок, але душа тут відпочиває. Може, тому тут так давно й жиют люде…

П. С. Я таки бачив в Буську бузьків, що намальовані на його гербі. Але насправді це не має значення...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-04-20 11:39 :05