четвер, 7 травня, 2015, 10:33 блоги Суспільство
Суворі кілометри Карпатами
Микола Якімов
Микола Якімов

БЛОГ МИКОЛИ ЯКІМОВА

Мова піде про роздовбані дороги, і не тільки.

Наближалися довгоочікувані першотравневі вихідні, які планував провести разом з дружиною в Карпатах. Маршрут був більше ознайомчий, ніж відпочинковий, і проходив через чотири області (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька). За чотири дні ми мали подолати близько 1000 кілометрів, що проходили через гірські перевали, мальовничі заповідники, оригінальні музеї, і, звісно, долучитися до справжньої карпатської кухні. Це все було у планах, які могла порушити лише погода або невідкладні справи.

Підготовка

Організацію мандрівки розпочав за два тижні перед вихідними. Відкрив карту, визначив місця, які хотілося б відвідати, і проклав через них маршрут, який виглядав так: Львів–Нижні Ворота–Синевир–Хуст–Рахів– Ворохта–Вижниця–Коломия–Яремче–Івано-Франківськ–Львів. Ночівля планувалася у Синевирі, Хусті та Вижниці.

Начитавшись інформації про те, що у Синевирі туристів стільки ж, як у центрі Львова в неділю, одразу ж взявся обдзвонювати місцеві готелі та садиби. Першим, куди зателефонував, був топовий готель «Арніка», де мені повідомили, що, на превеликий жаль, місць немає. Ціни за проживання там одні з найвищих у районі. Обдзвонив ще декілька готелів, отримав відмови, отож нічого не залишилося, як зателефонувати на місцеву турбазу Теребля. Там двомісний номер з вигодами коштував 160 грн.

Домовившись з господарем турбази про ночівлю, почав шукати інформацію про готелі в Хусті. Телефонувати туди почав за тиждень, що було великою помилкою, оскільки там також на травневі свята усі місця були заброньовані. Тому, аби не втрачати час, одразу вирішив змінити місце ночівлі на Рахів. Там на мене чекав двомісний номер з вигодами, у готелі з гучною назвою «Європа». Ціна доби у такому номері становить 200 грн.

Найлегше домовитись про ночівлю було у Вижниці. Там я забронював двомісний номер з вигодами у готелі «Стожари» за 180 грн.

Оскільки основним і єдиним транспортом добирання був автомобіль, то і його прийшлось підготувати. Друзі і знайомі відмовляли мене від авантюри з поїздкою, розповідаючи про плачевний стан доріг у Карпатах. Відповідно, я взяв дві запаски і комплект різноманітних ключів, аби підстрахуватися.

На цьому підготовка закінчилась. Залишилося чекати наміченої дати.

День перший. Синевир


Озеро Синевир

Ранок у Львові в день виїзду був по-справжньому травневим – теплим і сонячним. Запакувавши автомобіль, рушив по стрийській трасі до Нижніх Воріт. Дорога хороша, тільки після Стрия є місця порізаного асфальту. Культура деяких водіїв бажає кращого. Забитий туристами автобус, на якому приклеєний знак 100, їде усі 120 км/год, обганяючи інших учасників дорожнього руху та створюючи аварійні ситуації.

Перед КПП «Нижні Ворота» хороший асфальт закінчується, але глибоких ям ще не має. Через 20 кілометрів дорога починає кардинально псуватися, але ми з дружиною зачаровані гірськими краєвидами і розуміючи, що скоро буде турбаза, їдемо далі. Доїжджаємо до Міжгір’я, повертаємо біля місцевого дуба на Синевир. Дорога йде в гору, ям стає більше. Ще 20 кілометрів і ми на місці. На турбазі нас зустрічає жіночка, яка показує наш номер. За 160 грн ми з дружиною очікували кращого… Натомість отримуємо вікна, які не закриваються, туалет, де тече каналізація, гаряча вода за графіком, у номері холодніше, ніж на вулиці. Розпаковуємося, сідаємо в автомобіль і їдемо ще 17 кілометрів до озера Синевир, їдемо через заповідник. Дорогою у мене виникає запитання: як можна при такій кількості туристів не зробити нормальної дороги? Швидкість автомобіля не перевищує 15 кілометрів/годину, і ми обираємо ті ями, які менше. Сказати, що по дорозі ми милувалися краєвидами – це означає збрехати. Краєвиди є, але нам не до них – пильнуємо ями…

Доїжджаємо до пункту пропуску на озеро. Залишаємо автомобіль, платимо 24 грн за двох і далі йдемо в гору 1 кілометр пішки. Мене здивувала жінка, яка відмовлялася заплатити касиру 12 грн за вхід і «промямлила» обурено по-російськи «на каком основании?». Вибачте шановні, але чистоту і порядок у заповіднику також треба підтримувати, і ці 12 грн є смішними і більше символічними, враховуючи скільки туристів проходить за день і скільки залишає сміття в парку й топче природу.

Дорога до озера дійсно всіяна туристами, як центр Львова у неділю. Місцеві жителі продають сувеніри, чаї, варення, настоянки. Деякі туристи, що вже відвідали озеро, спускаються вниз і розпивають ті самі настоянки. На території біля озера є колиби, де можна поїсти. Ми ж йдемо далі, бо наша ціль - озеро. До слова, початок травня, а у Синевирській Поляні ще тримається сніг.


Ведмеді на реабілітації в Синевирському заповіднику

Доходимо до озера. Воно не таке велике, як здається. Але вода там, дійсно, чиста і холодна. По озеру плаває пліт, де туристи можуть за окрему оплату прокататись. Робимо коло навколо озера і спускаємося вниз. Сідаємо в автомобіль і їдемо назад. Дорогою відвідуємо ведмежу ферму. Знову дивуюся культурі туристів, які дражнять ведмедів, трясучи сітку вольєру. Вертаємося на турбазу, вечеряємо. Ціни у колибі, що за 17 кілометрів від озера є завищеними, а порції малими. Стомлені дорогою, лягаємо майже ситими спати у холодному номері. Але настрій у нас хороший. Його забезпечила справді неймовірна краса Синевиру…

День другий. Хуст–Рахів


Панорама міста з Хустського замку

Цілу ніч мені здавалося, що хтось ламається у кімнату – це вітер гойдав прогнилу віконну раму, яка не закривалась. Дружині півночі здавалося, що по ній лазять таргани. А ще було дико холодно. Але ми були настільки стомлені, що більш-менш спали.

Ранок зустрів дощем, холодом у кімнаті та думкою, що «треба драпати звідси». О 7.00 віддали ключі від кімнати й виїхали з надією поснідати у Міжгір’ї. Дощ був настільки сильний, що двірники не встигали розгрібати потоки води, що лилися на лобове скло, а ями були повністю залиті водою, і ми їх дуже легко «ловили» колесами автомобіля. Наш оптимізм почав згасати. Добравшись до Міжгір’я, ми не могли знайти де поснідати. Нам аргументували це тим, що сьогодні субота і ніхто не працює. Обійшли чотири кафе, поцілували клямки, аж нарешті над нами змилувалася господиня місцевого бару і сказала, що приготує пельмені з чаєм. Ми були їй вдячні. Поснідавши, рушили на Хуст. Погода ставала все більше паскудною, а дорога все більше підступною. Ями - все глибші і частіші. Калюжі їх закривали, і ми не знали, якої миті черговий стрибок у яму стане фатальним. Останні кілометри до Хуста стали кращими, швидкість автомобіля виросла до 60 км/год.

Хуст є гарним містом. Місцями зустрічається «львівська» бруківка. Дорога до Хустського замку схожа з дорогою на Високий замок і панорама на місто є схожою на панораму Львова. Туристів окрім нас не було. Можливо тому, що падав дощ. Спускаємося до машини і їдемо на Рахів. Нарциси ще не розцвіли, тому в Долину нема за чим їхати.

Наш маршрут проходить повз кордон з Румунією, дорога терпима. Заїжджаємо на територію Карпатського біосферного заповідника, проїжджаємо Географічний центр Європи, починають з’являтися знову підступні вкриті водою ями. За 20 кілометрів до Рахова пробиваємо бензобак на одній з таких ям… Рано чи пізно це мало трапитись. Рятую бензин, що витікає, латаю бензобак холодною зваркою. Доїжджаю до Рахова, залишаю дружину в теплому готелі, а сам йду шукати майстра. Про готель «Європа» хочу сказати окреме слово. Навіть у Празі тризірковий готель був гірший, ніж у Рахові. Тут є і ресторан з доступними цінами, шикарним асортиментом меню, смачною кухнею та відмінним сервісом, басейн та комфортабельні чисті номери з постійною гарячою водою, душем, рушниками та милом. Все, що треба для туриста, який втомився з дороги і хоче відпочити. І все це лише на 40 грн дорожче, ніж жахлива турбаза у Синевирі. Саме місто охайне і люди відкриті та щирі. Майстра мені підказали місцеві мешканці, і він, зрозумівши мою проблему, залатав бензобак, взявши гроші лише за матеріал, аргументуючи, що це він має нам доплачувати за те, що доїхали сюди такими дорогами.

Залишивши машину на ніч в майстерні, повернувся у готель відмиватися від болота, відпочивати від важкої дороги та знімати бронь у Вижниці, оскільки далі їхати такими дорогами не було жодного бажання…

День третій. Повернення на Львів

Ранок у Рахові, після дощової ночі був сонячним, теплим і без натяку на погану погоду. Забравши автомобіль з майстерні, я віддав ключі за готельний номер і, спакувавши речі, поїхав на Львів. Дорогою милувалися чарівними водоспадами, річками, канатними мостиками, горами та... потрапляли автомобілем раз через раз у ями. Так ми доїхали до Яремче, а звідти через Івано-Франківськ на Львів. Від Яремче почалася хороша дорога (та й взагалі у Івано-Франківській області дороги є набагато кращими за ті, якими довелося проїхати за другий день нашої поїздки, і, можливо, навіть краще за більшість доріг Львівської області. Це не означає, що дороги там ідеальні, але, принаймні, у мене не було жодного натяку на те, що я попаду у глибоку яму.

Мій висновок

Карпати дійсно багаті на красиву природу, особливо у місцях, де відсутні залізничні станції та густозаселені райони. Але чи можна намилуватись красою карпатської природи, коли весь час потрібно скакати по ямах, сиплячи ненормативну лексику на адресу автодору регіону та рахувати збитки, завдані автівці поганими дорогами. В районі Буковеля Toyota RAV 4, що їхала перед нами, загубив сайлентблок. Уявляю, що було в голові його власника, коли до найближчої заправки, або СТО десятки кілометрів асфальту з ямами, які присипані землею.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-26 10:09 :54