четвер, 15 січня, 2015, 15:47 блоги Київ
Блог Катерини Гладкої. Сподобатись столиці
Катерина Гладка
Катерина Гладка

Один мій друг львів’янин, якось відвідавши Київ, написав у своєму блозі, що почувається в столиці, неначе покинутий пес. Мовляв, місто його не прийняло. Ще одна знайома, молода письменниця, написала схожими словами: «Київ мене не чекає». Репліки на адресу столиці я чула з десяток разів, проте чому столиця має когось «приймати», щось «дарувати», «давати». Чому це старовинне місто взагалі комусь щось винне?

Майдан показав, що Україна перестає бути «їхньою» і «нашою». Донецьк – це у нас, а не у них, Київ – це у нас, а не в них. Не зле би нам нарешті «приватизувати» в своїй голові усі українські міста, відчути їх своїми, рідними. А щодо столиці, то припинити надавати їй суперсилу чи зверхність, а олюднювати її собою, своїм інтересом, ставитися до неї як до центру культури, духовності, освіти.

Чому любов до Галичини має передбачати заперечення Києва? Яка жахлива столиця, де всі егоїсти, все метро, масштаби, ніякої ввічливості, – зазвичай такий синонімічний ряд чуєш. А чи не заперечення це насправді «інакшості»? І чи це не спроба внутрішньо довести, що українське, автентичне – це галицьке?

Навіщо заперечувати те, що і так твоє? Хіба Київ не є таким же рідним для Галичини, як і Галичина для Центральної, Північної, Південної та Східної України?

Зрештою, можемо згадати історію Гоголя. Йому теж вдалося пізнати Київ не одразу. Його подорожі до Москви і Петербурга – тодішніх освітніх та, в першу чергу, політичних центрів справили на нього велике враження. Здавалося б, Київ старовинне і непросте місто. Чи чекав тоді Гоголь, що воно його прийме, що має йому дати шанс?

По-справжньому Микола Гоголь пізнав Київ уже після Петербурга й Москви, хоча і бував у ньому ще 1827 року. Коли в Києві, у 30-ті роки XIX століття, відкривається університет, завдяки зусиллям Пушкіна й Жуковського ректором призначають українця М. Максимовича, друга Гоголя і талановитого фольклориста. На прохання автора «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Пушкін клопочеться про надання Гоголю кафедри загальної історії. Проте питання про призначення Гоголя в Київ так і не було вирішене.

Та Микола Васильович приїжджав у Київ, любив гуляти його вулицями, часто бував біля Андріївської церкви й у Печерській лаврі. Після перебування в Києві Гоголь переробив «Тараса Бульбу».

Столиця не прийняла? Все вдалося, проте не так, як бажалося? Гоголь так і не працював на кафедрі, але в Київ повертався і в наступні місяці, і наступного року. Вертався, не як «покинутий пес», а як закоханий у місто.

Чому б сучасному львів’янину, іванофранківцю чи представнику будь-якого іншого міста, для якого Київ залишається авторитарним «монстром», що не має душі, не подивитися на столицю як на місто Гоголя. Уявити, як він прогулювався старовинними вуличками, як обдумував своє життя, як прокручував у голові сюжет «Тараса Бульби». Микола Васильович слухав шум дерев в парку на Володимирській гірці.

Київ – це затишок міських кав’ярень на Ярославовім Валу, це «булгаківський» дух Подолу, це дуже персональні точки на мапі – Печерські пагорби і будинки в стилі модерну, Замок барона при повному місяці, це мости і Труханів острів, де можна сісти на березі і довго дивитися, як гасають машини, як поспішають по домівках.

Столиці не треба намагатися сподобатися, чекати від неї шансів і тим паче її завойовувати, її потрібно побачити очима митців, які тут творили. Недарма згаданий мною Булгаков, приміром, присвятив місту цілий твір «Киев-город». З такою теплотою він писав, що «немає міста красивішого за Київ».

У це старовинне місто потрібно закохатися, а потім спуститися до зеленого моря – Дніпра і загадати, аби все задумане збулося…

І не намагатися сподобатися столиці!

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-22 00:08 :40