Новини » Світ 1 грудня, 2014, 15:33
Блог Валерія Майданюка. П’ята колона Кремля в Європейському Союзі
Фото: ZIK/EPA/PATRICK SEEGER
Фото: ZIK/EPA/PATRICK SEEGER

Одним з головних геополітичних завдань Путіна є досягнення розколу свого головного геополітичного ворога – Заходу, й насамперед, найближчої до РФ його частини – Європейського Союзу. Для цього, в Кремля, організовані потужні сили всередині ЄС, які готують ґрунт для його дезінтеграції.

Фашистський інтернаціонал

У Путіна в Європі є багато потенційних союзників, яких не влаштовує Європейський Союз, ліберально демократична модель, цінності свободи, або ж своє соціальне та фінансове становище у цій системі. До них належить колишні «платні друзі СРСР» – ряд лівих соціалістичних і комуністичних об’єднань, які сумують за щедрими грошовими потоками з Москви. Раніше, кремлівські гроші дозволяли їм безтурботно жити, займаючись популістською риторикою, організовувати фінансовані конференції зі щедрими фуршетами, й видавати агітаційну макулатуру, імітуючи бурхливу боротьбу проти капіталізму. Після приходу Путіна, який приділяє більшу увагу фінансуванню європейських лівих маргіналів, аніж соціальним виплатам для свого народу, більшість європейських соціалістичних структур знову повернулися до годівниці Кремля.

Водночас, в умовах розширення впливу глобалізації і лібералізації, виявилася спільність інтересів путінської Росії з європейськими правими силами, які також експлуатують крайні націоналістичні, ксенофобські, расистські й неофашистські гасла та ідеї. Їх виникненню та популяризації, сприяли масове проживання у європейських містах африканців, арабів, індійців та китайців, які своєю мультикультурністю змінили вигляд старої, традиційної Європи. «Традиційних європейців» обурюють мечеті на європейських вулицях, жінки у хіджабах, гамір східної базарної торгівлі, принесеної арабами, кримінальна активність іммігрантів, яка сприймається гостріше, аніж злочинність місцева. Обурюють їх також надто ліберальне законодавство щодо секс-меншин, які подекуди мають більші права, аніж «натурали». Головною причиною вседозволеності іммігрантів і гомосексуалістів, руйнування традиційних європейських цінностей, вони вважають демократію й лібералізм. Апелюючи до традиційних цінностей, антиіммігрантської риторики та націоналізму, вони декларують необхідність встановлення сильної, рішучої влади, яка покладе край ліберально-демократичному хаосу і вседозволеності. Їх об’єднують такі спільні фундаментальні засади як антилібералізм, євроскептицизм та схильність до конспірологічних теорій, які твердять про масонське, ілюмінатське чи «рептилоїдне» походження «таємної світової влади». Вони боролися з напливом іммігрантів, захищали «традиційні цінності», рятували Європу від світової «ліберальної змови» та щиро вірили, що США і Європейський Союз – є творінням світової «закуліси», вберегтися від якої можна лише за допомогою національних цінностей та збереження традицій. Ці маргінальні праворадикальні партії і рухи переважно перебували на маргінесі політичних систем своїх країн, однак інколи, ставали впливовою муніципальною і навіть парламентською силою.

ФСБешна хунта, тобто правління офіцерів спецслужб, які заволоділи владою в РФ, зробила реваншизм не лише засобом ідеологічного маніпулювання росіян, але ідеєю фікс свого існування. Російська шовіністична еліта щиро переконана, що США та Європа, винні у розвалі СРСР та його програші у Холодній війні. То ж з приходом Путіна, Росія, почала потенційні лінії розколу у свого головного геополітичного противника.

Європейській толерантності, свободі та правам людини, росіяни протиставили диктатуру, як символ порядку, й «духовність» православного мракобісся темних віків, як символ християнських цінностей. Толерантність почали трактувати як гомосексуалізм, свободу – як уявний конструкт, рабство кредитів, транснаціональних корпорацій і наперед маніпульованого вибору. Демократію – як латентну диктатуру великого капіталу, базовану на маніпуляціях свідомістю у мас-медіа, а глобалізацію – як «масонську змову». Попри таку неадекватну парадигму відображення політичної дійсності, в РФ з’явилися впливові європейські союзники.

П’ята колона Москви у ЄС

Серед найбільших європейських партнерів Путіна у ЄС виділяються Австрійська партія Свободи (колишній лідер якої, Йорг Гайдер відзначав позитивний ефект існування концтаборів), французький Національний фронт, італійська «Ліга Півночі», угорська радикальна націоналістична партія «Йоббік» і навіть правляча партія «Фідес» з прем’єром Віктором Орбаном. За словами російського експерта П. Померанцева, Москва «по-різному підтримує різні сили в Польщі, Чехії, Словаччині і навіть Франції».

Французький Національний фронт, раніше відомий расистськими та ксенофобськими заявами, став одним з найбільших союзників Кремля у Європі. Головною причиною проблем Франції, радикали вважають Європейський Союз, який «несправедливо» розподіляє економічні квоти на користь більш відсталих держав учасниць, сприяє напливу арабських мігрантів і змушує країну відкривати кордони для інших держав ЄС. Лідерка Національного Фронту Марін ле Пен відкрито заявляла, що її метою є знищення Євросоюзу. Антиамериканізм та антиглобалізм, ненависть до мусульман, расизм, антиіммігрантська риторика й неофашистська ідеологія стали тим містком, який поєднав російських та французьких противників ЄС.

Всім, хто протистоїть «новому світовому порядку, нав’язаному США, треба об’єднатися навколо Росії, – зазначає Марін Ле Пен, яка визнала кримський «референдум», закликала до федералізації України і наголосила на легітимності Януковича. Кремль щедро віддячує своїм партнерам за таку позицію. Ультраправий «Національний фронт» отримав 9 мільйонів євро у російському банку, після того, як йому відмовили у наданні кредиту французькі банки, -повідомляє скарбник партії В. де Сен-Жюст. Завдяки ксенофобській популістській риториці, яка спекулює на антиімімгранстських настроях французів та щедрому російському фінансуванню, Національний Фронт посів перше місце на останній європейських виборах, отримавши 25 відсотків голосів. Марін Ле Пен претендує на посаду президента Французької республіки і чітко означила свою геополітичну позицію: вона обіцяє вивести Францію з ЄС, засуджує інспірований західними спецслужбами український Майдан, виступає за скасування санкцій проти РФ, визнає анексію Криму, вимагає продовження воєнної співпраці та відновлення постачання до Росії французьких вертольотоносців «Містраль».

Є союзники Кремля також у Італії. Маттео Сальвіні – лідер сепаратистської італійської «Ліги Півночі», яка вимагає відділення багатої Півночі від жебрацького та корумпованого Півдня, визнав анексію Криму й назвав російську агресію проти України війною західних мільярдерів проти Росії, яка встає з колін і сміє захищати інтереси свого народу.

Вірною союзницею РФ є відома нацистськими висловлюваннями та антисемітизмом австрійська партія «Свободи», лідер якої, Гайнц Штрахе, вважає, що українська революція була спецоперацією американських спецслужб. Ще декілька років тому, висловлювання колишнього лідера цієї партії Йорга Гайдера, щодо заперечення Голокосту призвели до часткової міжнародної ізоляції Австрії. 14 країн ЄС згорнули співпрацю з Австрією, а Ізраїль відкликав свого посла з Відня в 2000 році, на знак протесту проти того, що до коаліційного уряду Австрії ввійшли неонацистські сили. Тепер, австрійські неонацисти знайшли нового союзника – Росію, якій активно допомагають розвалювати європейські спільноту, захищаючи «національні інтереси».

Активно підтримують політику Москви щодо розвалу ЄС та дезінтеграції України й угорські націоналістичні радикали з партії «Йоббік» і навіть з правлячого «Фідесу», яким Росія пообіцяла українське Закарпаття. Політика прем’єра Угорщини Віктора Орбана, якого угорці вже називають «Віктор Янукович Орбан», спрямована на співпрацю з Газпромом всупереч інтересам європейської безпеки, та прокладання газопроводу Південний потік, який вважається російським газовим зашморгом, вже викликала тисячні протести й зібрала своєрідний «угорський Майдан».

Кремлю вдалося використати маргінальне становище європейських ультраправих з їхніми непомірними наполеонівськими амбіціями «порятунку нації» та об’єднати під своїм началом на ґрунті спільного антиамериканізму й антилібералізму. Геополітичне й економічне домінування США поклало край колишній світовій гегемонії європейських країн, які сумуючи за втраченим імперським статусом, вважають Сполучені Штати ворогом №1. Вони протиставляють давню європейську культуру і духовність американському способу життя. І широко рекламована кремлівською пропагандою російська «православна духовність», видається їм альтернативною опорою у мінливому світі. У цьому євронаціоналісти, які сумують за втраченими імперіями своїх країн, таких як наполеонівська імперія, Третій Рейх, чи Австро-Угорщина, вбачають у Росії надійного союзника для реалізації своїх намірів.

Кремлівські сателіти у Євросоюзі

Загрозлива для цілісності ЄС ситуація з проросійськими симпатіями не лише не партійному, а й на державному рівні. В складі ЄС є держави, які симпатизують РФ і не підтримують політику європейської конфронтації щодо Москви. Так, Греція, Болгарія, Чехія та Угорщина намагаються грати свою окрему гру, від загальноєвропейської російської політики. Греція наприклад, відчуває історичну симпатію до православної Росії, яка у ХІХ столітті допомогла їй звільнитися від турків та відіграла важливу роль у створенні незалежної грецької держави. Під час війни НАТО проти Сербії, Греція не виконувала загальноєвропейських умов сербської блокади й надавала підтримку православній сусідній країні, в тому числі постачала зброю сербам. Окрім того, Греція чудово пам’ятає економічний колапс, який їй довелося пережити декілька років тому і небажання союзників по ЄС їй допомагати.

Сама Сербія, яка є претендентом на вступ до Євросоюзу, також залишається геополітичною союзницею Москви, сприяючи їй навіть у дрібних шахрайських зобов’язаннях. Прикладом цього є надання сербського громадянства у надзвичайному режимі олігарху та ставленику сім’ї Януковича Сергію Курченку, який розбагатів на так званих «ресурсних пірамідах», а під час подій Євромайдану, зник з України і переховується від слідства. У випадку прийняття Сербії до євроспільноти, Росія одержить додаткову п’яту колону у ЄС.

Інша слов’янська країна ЄС – Болгарія, самим своїм існуванням завдячує Росії, яка колись допомогла відновити болгарську незалежність та звільнила її територію від турків-османів й мусульманського гніту. Тому Болгарії досить важко підтримувати політику санкцій щодо РФ, з якою її пов’язують слов’янські та православні корені, недавнє радянське минуле і почуття історичної вдячності. Особливо, це проявляється, коли співпраця з Газпромом для деяких балканських країн економічно вигідніша, аніж західноєвропейська політика санкцій.

Отож, Кремль вже має низку держав, які є досить слабкою ланкою у структурі ЄС і можуть стати його потенційними дезінтегруючими факторами, у випадку, наприклад, загострення економічної кризи. Вступ до Євросоюзу ще й України, в якій досі є потужні проросійські настрої та впливи, домінує російська мова і московський патріархат, потенційно є небезпечним для самого існування ЄС, про що прямо пригрозив голова комітету Держдуми Росії з міжнародних справ Олексій Пушков. Тож Євросоюз не видається таким монолітним, як цього б хотіли брюссельські чиновники, і може не витримати серйозного випробування на міцність, під час якого, країнам учасницям доведеться вибирати між економічним та цивілізаційним ультиматумом.

Зрештою, авангард війни за європейську Східну Європу сьогодні ведеться на сході України, а її перебіг визначатиме зону російського впливу до річки Айдар на Луганщині, чи до Дунаю на Балканах. Але Європа поки що цього не розуміє, вважаючи, що бої на Донбасі, є внутрішньою справою України, далекою від розміреного й безпечного життя західноєвропейських держав. А європейські агенти Кремля в ЄС, допомагають утверджувати таку думку.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-20 07:26 :12