Новини » Львів 31 серпня, 2014, 11:06
Вчора Львів попрощався з заступником комбрига Залізної бригади Владиславом Веливоком

У суботу, 30 серпня, у місті Львові, в гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла люди прощалися із заступником командира 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені Данила Галицького з озброєння, підполковником Владиславом Веливоком (25.04.1979 – 26.08.2014).

Офіцер перебував на передньому краї зони АТО з перших днів цієї страшної війни, проявляючи щодня, за словами його бойових побратимів, неабиякі мужність, силу волі, професіоналізм і людяність. Про це повідомив власкор IA ZIK.

Поховали новітнього українського героя – заступника командира 24-ї механізованої Залізної бригади імені Данила Галицького з озброєння, підполковника Владислава Веливока на Личаківському цвинтарі у Львові, на полі почесних поховань №76.

У чині похорону взяли участь військовослужбовці Залізної бригади, які, не соромлячись сліз, згадували свого побратима, насамперед, як офіцера честі.

Якою життєрадісною, доброю людиною, чудовим сім’янином був підполковник, власкор IA ZIK знає не зі слів його рідних та друзів, а в цьому переконувався особисто щодня, впродовж багатьох років під час спілкування, по-сусідськи, з Владиславом Валерійовичем Веливоком, його дружиною Катериною, маленькими дітками Ангеліною та Русланом.

Ще тиждень тому Катерина Веливок разом з дітками ходила по крамницях в Яворові, збираючи посилку для чоловіка.

«Знайшла таких волонтерів, що передадуть з рук в руки. Може купити Владиславові ще й кавун, він його любить?», – радилася з сусідами молода офіцерша.

Катерина Веливок, з її слів, ніколи не ходила з дітьми на пікетування різних установ з вимогами забезпечити ротацію першого батальйону чи надати відпустку військовослужбовцям, бо їй це заборонив робити чоловік.

«Я лише молюся. Знаю, що Владислав ніколи не покине навіть на декілька днів ні комбрига, ні солдатів. Тому й рапорту на відпустку сам не подавав і мені заборонив навіть про таке думати», – розповідала ще тиждень тому Катерина Волевок.

Звістка про смерть чоловіка застала її у Львові, де гостювала з Ангелінкою (ще й двох рочків не виповнилося) та чотирьохлітнім Русланчиком у батьків.

Зустрічаючи 29 серпня у Львові літак з тілом чоловіка, молода вдова знайшла в собі сили супроводжувати домовину в Яворів, у постійне місце дислокації Залізної бригади, мовляв: це буде справедливо, аби заступник комбрига перед тим, як лягти у землю на Личаківському меморіалі, попрощався зі своїм військовим з’єднанням, яке любив понад життя…

Коли уночі, з 29-го на 30 серпня, військовослужбовці несли по головному плацу 24-ї Залізної бригади труну з тілом заступника комбрига під скандування солдатів та офіцерів: «Герої не вмирають!», – молода вдова втратила свідомість, але, прийшовши до тями, взяла себе в руки й попросила піти ще й процесією повз штаб, казарми, офіцерський гуртожиток, житлові будинки.

Нагадаємо, що у ніч з 29-го на 30 серпня на територію 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені Данила Галицького, у місце постійної дислокації – місто Яворів Львівської області прибув кортеж з домовиною загиблого геройською смертю в зоні АТО підполковника Владислава Валерійовича Веливока, 1979 року народження. На центральному плацу цього одного з найкращих з’єднань у Сухопутних військах України військовослужбовці, ветерани-»залізняки», цивільні мешканці 53-го військового містечка Яворова зустріли труну з тілом командира скандуванням: «Герої – не вмирають!». Узбіччя дороги від міжнародної автотраси Львів-Краковець аж до КПП Залізної бригади люди устелили лампадками. Молодь зустрічала кортеж з Державними прапорами України з чорними стрічками, діти накинули на себе синьо-жовті стяги.

Вперше за всю історію 24-ї окремої механізованої Залізної бригади відспівування офіцера відбулося на плацу, де традиційно відбуваються урочисті присяги військовослужбовців на вірність народові України, святкові заходи з нагоди державних свят. Молебень відправили троє місцевих священиків, очолюваних настоятелем гарнізонного храму Покрови Пресвятої Богородиці, отцем-капеланом Володимиром Шидловським. Духовним співом парастас просто неба, біля казарм обрамив церковний хор, серед учасників якого – матері, дружини, діти вояків, ветерани колишньої Залізної дивізії. Гірко плакали біля труни з тілом підполковника Владислава Веливока не лише молода вдова Катерина, батьки, родина, сусіди, друзі, а й офіцери-командири, з якими герой служив пліч-о-пліч не один рік.

Спочатку Владислав жив в офіцерському гуртожитку. Відтак він з дружиною Катериною та двома дітками – Ангеліною та Русланом знайшли приватну квартиру. З нетерпінням очікували, коли вже здадуть новий дім в гарнізоні, де нарешті матимуть своє власне житло. Ця родина була така дружна, життєрадісна, доброзичлива… Владислав був дуже хорошим сім’янином, у вихідні дні гуляв з дітками, безмежно кохав свою вірну дружиноньку Катерину, яка є улюбленицею не нашого будинку, а й всього військового містечка.

Прощальний та скорботний останній путь кортежу з домовиною підполковника-»залізняка» Владислава Веливока, за яким ішли сотні людей, проліг через всю територію 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені Данила Галицького, відтак рушив повз церкву, офіцерський гуртожиток, житлові будинки 53-го військового містечка. При виїзді з Яворівського гарнізону у напрямку Львова люди проводжали свого героя дружним виконанням Державного гімну України.

За словами настоятеля храму Покрови Пресвятої Богородиці отця-капелана Володимира Шидловського, йому ще недавно і в страшному сні не привиділося б, що буде у Залізній бригаді не благословляти військовослужбовців, які склали присягу, не святкувати разом з ними Дні Збройних сил України, а відправлятиме Богослужіння біля труни офіцера, який за свою вірність Україні заплатив життям.

 

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-23 23:04 :06