Новини » Суспільство 13 лютого, 2014, 14:31
Ми не маємо права відступити, – Комітет жіночого спротиву
Жінки на барикадах у Києві. Фото: thekievtimes.ua
Жінки на барикадах у Києві. Фото: thekievtimes.ua

Події, що відбуваються на Майдані, сколихнули серця усіх небайдужих людей. Коли Україна у небезпеці, жінки не можуть мовчати і спокійно спостерігати за тривожними подіями. Вони демонструють активну громадянську позицію, створюють Комітет жіночого спротиву, до якого увійшли лідери жіночих громадських організацій Львівщини, зокрема, Союзу Українок, Товариства імені Олени Теліги, Жіночого вибору, Ліги українських жінок, Марійського товариства «Милосердя», Товариства українок імені Ольги Басараб, Жіночі перспективи, Матері в молитві, а також матері військовослужбовців.

Ці мужні жінки об’єдналися на захист синів та чоловіків, які стоять по обидва боки барикад. Вони поставили для себе першочергове завдання – зупинити кровопролиття та насильство в Україні, а також допомогти у пошуку шляхів розв’язання конфлікту між владою та народом України. Їхні дії, послання спрямовані до влади, до усіх жінок України, як на заході, так і на сході держави.

Про свою громадянську позицію та діяльність сьогодні розповідають громадські діячки, організатори комітету жіночого спротиву Лідія Бойчишин  доцент Львівського національного університету ім. І. Франка і Тетяна Шаленко – голова Львівського відділення всеукраїнського жіночого товариства ім. О. Теліги, керівник капели хлопців-бандуристів «Гамалія» у ЦТДЮГ.

– Пані Лідіє, знаю, що ваш батько пропав безслідно 20 років тому, будь ласка, розкажіть про нього.

Лідія Бойчишин: Мій батько, Михайло Бойчишин, був заступником В’ячеслава Чорновола, головою секретаріату Народного Руху України. Останні місяці своєї діяльності він очолював виборчий штаб В’ячеслава Чорновола. На той час усі 450 округів були заповнені людьми з демократичними настроями. У 1994 році в ніч з 15 на 16 січня батько зник і до сьогодні його немає. Через півроку був вбитий мій брат Роман Бойчишин – недалеко від хати невідомі міліціонери у формі вдарили його палицею по голові. Розслідування показало, що це було замовне вбивство, щоб залякати родину. Через місяць вкрали машину, ще через місяць нас хотіли позбавити квартири. Це робилося для того, щоб знищити родину, щоб ми ніколи не піднялися. Мама мені казала, щоб я цінувала своє життя, думала про дітей, сім’ю. Але коли мами у 2010 році не стало, я подумала: «Невже вся праця, ці жертви будуть марними?».

Те, що роблять тепер з активістами Майдану, показує, що методи цих служб не змінилися. На жаль, це повторюється знову і знову. Тому першим виступом інтелігенції Львова було створення організаційного комітету і проведення мітингу 17 листопада на підтримку євроінтеграції. Відтоді ми постійно займаємося громадською роботою, кожен крок нам дається дуже важко, але будемо стояти до перемоги. Якщо треба – до Великодня, до осені... Ми всі захоплені патріотизмом нашого українського народу, який без заклику вождів став на заклик своєї громадянської гідності. Гідність людська почала говорити – і це є найголовніше. Люди не підуть з Майдану, поки не будуть виконані їхні вимоги. Для мене дуже важливо показувати суспільству, що ми не маємо права розслабитися, відступити, бо таких родин буде не одна, не дві, не п’ять – їх буде десятки і сотні.

Пані Тетяно, а що спонукало вас до активної громадської роботи?

Тетяна Шаленко: Мене  діти, з якими я працюю. У 1995 році саме вони надихнули на створення товариства. Тоді була криза, безробіття, багато людей опинилися без засобів до існування, інколи діти потребували найелементарніших речей. Треба було щось робити. За 30 років моєї педагогічної роботи у мене в капелі займалися багато дітей. Я завжди вчила їх жити з гідністю, виховувала їх насамперед громадянами, була для них, можна сказати, другою мамою у навчанні, концертах, поїздках. А тепер, коли постав Майдан і ми згодом побачили насильство, безчинство, неправду, то запитую себе: яке ж має бути завдання вчителя? Погодитися з тим безправ’ям чи ставати з тими дітьми, які стоять на барикадах? На Майдані я зустріла своїх вихованців. Думаю, по той бік барикад теж є мої вихованці, бо знаю, що навчалися у військових закладах. На початку 90-х я усіх їх вчила на прикладах наших лицарів, які змагалися за незалежність України. Тепер, коли бачимо те безправ’я, то мовчати, звичайно, не можна.

– Як взагалі виникла ідея створити комітет жіночого спротиву?

Лідія Бойчишин: Громадські організації Львівщини організувалися в підтримку матерів військовослужбовців. Адже душа матерів плаче за їхніми дітьми, які служать в лавах української армії, але вони бояться висловити свою громадянську позицію. Допомогти їм взялися лідери громадських організацій Тетяна Шаленко, Стефа Шабатура, Надія Кохалевич, Ольга Пастушенко, Ганна Папірник. Оскільки я громадсько активна особа, беру участь у комітеті Майдану Львівщини, то мене уповноважили бути головою комітету жіночого спротиву.

Але кожен з нас працює на одну справу. Учасники комітету жіночого спротиву, заявивши про його створення, вийшли на сцену Майдану у Львові і звернулися до жінок брати активну участь у заходах комітету і висловлювати свої ініціативи. Відтак одна жінка, яка була присутня на цьому віче, підійшла і запропонувала здійснити акцію під назвою «Чужих дітей не буває». Тобто ця ідея належить жінкам, котрим болить становище, в якому опинилася сьогодні наша держава. Ми підхопили цю ідею і почали впроваджувати її в життя. Атрибутом акції «Чужих дітей не буває» є біле полотнище-накидка з написом «МАМА», основні гасла «Владо, не вбивай наших дітей», «Владо, подивися в очі матері», «Владо, заглянь у власне серце». Ми організували низку звернень до жінок, які є членами уряду Р. Богатирьової і О. Лукаш. Ми звернулися до них як до матерів, також надсилали звернення до командира військової частини, президента України. Тепер підготували звернення матерів України до депутатів Верховної Ради.

Можете зачитати текст звернення.

– «Сьогодні мільйони очей матерів України дивляться на тебе з надією. Від того, як ти голосуватимеш і чи приймеш правильне рішення, буде залежати життя і здоровя наших дітей, які стоять по обидва боки барикад. Ми народжуємо, щоб наші діти раділи життю, а не гинули, не для того, щоб їх катували. Нагадаємо, у твоїх руках долі мільйонів родин. Тиснучи на кнопку, памятай, вона – серце матері. Перед голосуванням згадай очі матері. Заглянь у своє серце та прийми рішення, яке підказує твоє сумління, а не чийсь інший голос, що дає наказ. Можна лукавити у стінах Верховної Ради чи Кабінету Міністрів та не можна злукавити перед Господом. Гляди, аби прокльони матерів не впали на твій рід, та памятай про суд Божий. Зроби вибір згідно із своїм сумлінням, голосуй по совісті, а не за наказом. Матері вимагають, матері надіються і чекають».

– Пані Тетяно, що ви переживали як учасник акції матерів не лише у Львові, а й на Майдані у Києві?

На Майдані зібрався цвіт нашого народу. Це шляхетні молоді люди, які вірять у справедливість, які готові ділитися один з одним усім, чим мають, надзвичайно моральні, кришатлево чисті, талановиті, кращі з кращих. Коли ми з комітетом жіночого спротиву започаткували акцію «Чужих дітей не буває», перші жінки, які захотіли поїхати в Київ, – це були музиканти, художниці, лікарі. Серед них були люди, які казали: «Ми аполітичні, але залишатися байдужими, коли діти мерзнуть на Майдані, не можемо». Коли я вперше поїхала від комітету жіночого спротиву, ми мали можливість подивитися в очі тим дітям, які стоять по той бік барикад. Це, власне, наші діти також. Коли матері розмовляли з ними, в новинах з’явився ще один відеоролик, де було продемонстровано осінні чоботи, в яких військовослужбовці стоять на 20-градусному морозі. Думаю, що наша акція себе виправдала, адже ми впливаємо і на тих матерів, які сумнівалися. Ми усі почули голос матері військовослужбовця, яка відважилася розповісти правду.

Але мене хвилює, чому мовчить пані Лутковська, в обов’язки якої як омбудсмена входить захист прав і свобод громадян нашої країни? Чому вона не хоче бачити, як стоять хлопці по той бік барикад? Прихованою камерою показували, як сплять беркутівці і ті 20-річні військовослужбовці. Чи можемо ми сьогодні не реагувати на це? На початку, коли я була у Львові на Стрийській, доводилося чути різні репліки: хтось дякував, хтось звинувачував, що зробила щось не так. Сьогодні суть у тому, щоб кожен зазирнув у своє сумління і запитав себе, чи він зробив все, що потрібно для Майдану. Чи він може зі спокійною совістю сьогодні ходити й дивитися в очі своїм дітям. Ми сьогодні повинні зібрати всі сили і достояти до перемоги – як би нам важко не було, як би ми не сумнівалися, що це потрібно. Ми не маємо права ні сумніватися, ні здаватися, ні тим паче, відступати від тих позицій, які ми зайняли. Матері сьогодні мають мобілізуватися і подумати, як ми можемо відстояти своїх дітей. Я хочу бути голосом тих матерів, які не можуть поїхати в Київ, які, можливо, вже з небес дивляться на своїх дітей, тих, які зважаючи на інші обставини, не можуть бути на Майдані, не знають, як це зробити. Не важливо, яка матір сьогодні на Майдані. Ми усі є матерями для тих дітей, ми є голосом матерів України.

– Пані Лідіє, вас як члена комітету Майдану Львівщини делегували на форум майданів України, що проходив 1-2 лютого в Києві. Яке ваше враження від цього форуму?

– Я зачитувала резолюцію комітету Майдану Львівщини, в якій було чотири основних позиції. 1 – створення тимчасового уряду; 2 – негайно відпустити всіх політичних в’язнів; 3  повернення до Конституції 2004 року; 4 – негайні одночасні вибори президента та Верховної Ради України. Під час форуму працювали кілька груп, – перша працювала над удосконаленням законодавства місцевого самоврядування, друга над пропозиціями ролі громадського сектору у створенні громадянського суспільства та впливу на органи влади. Я була у тій групі, де ми обговорювали можливість створення громадських рад і надання їм певних повноважень, створення громадських судів, відділу петицій, завдяки яким громадські організації можуть впливати на законодавство тощо. В результаті Турчинова дуже обурила позиція форуму майданів України, коли йому сказали, що у переговорну групу трьох мають ввести ще одного представника громадського сектора. Виникає запитання, про що ж домовляються на переговорах лідери опозиції, коли нас хочуть взагалі ізолювати від інформації?

Розмовляла Галина Палажій, для ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-24 03:18 :26