Новини » Суспільство 3 січня, 2014, 10:35
Ікони з Майдану
Лев Скоп
Лев Скоп

Усі, хто побував на Майдані, переконані, що це явище не тільки політичне чи громадське, а й духовне. Саме цей дух-душа робить з натовпу свідомий народ, а з мітингу – святочне дійство. Саме він робить Майдан ареною боротьби добра зі злом, світла з темрявою. Священики на барикадах, церкви у наметах, молитва та гімн мільйонами голосів, Різдво, яке об’єднує та вимолює Україну. І поміж тим художник, який тут, на Майдані, в духовному центрі держави творить ікони. Не для продажу чи слави, а щоби подарувати гідним людям та прикрасити майданівську церкву. Він – Левко Скоп – художник та реставратор зі Львова, який прибув у Київ ще в кінці листопада і сам вже встиг стати іконою Майдану.

– Як людина такої мирної професії опинилась у вирі революції?

– Коли стало зрозуміло, що влада відмовилася від євроінтеграції, я сів у поїзд і спокійно приїхав у Київ. Я це зробив не як митець чи науковець, а як громадянин. Спочатку навіть думки не було сідати і малювати, адже кожен день на Майдані був вирішальним, треба було стояти там. Стояти за себе, за помордованих предків, а згодом і за побитих хлопців та дівчат.

До мене видзвонювали і питали, доки я там, може, досить, тут стільки справ, а ти… Ніби я поїхав, скажімо, на рибалку і загуляв. Спочатку я спокійно відповідав, а потім зірвався і повідомив, щоб не телефонували, ніби я помер, а небіжчик на дзвінки не відповідає. А в той же час тут, на Майдані, я почуваюся справжньою ЛЮДИНОЮ, в гармонії зі своєю душею.


Лев Скоп на вромайдані у Києві. Фото: Богдан Білан/ZIK

От колись я дивився репортаж з якогось величезного рок-фестивалю і дивувався, як люди можуть спокійно стояти, сидіти чи танцювати на комфортній відстані одне від одного, не штовхатись і не створювати натовпу. Оце саме я побачив на Майдані – культура, толерантність і якась вселенська мудрість.

– Як виглядає Майдан очима художника і громадянина?

– Нерідко чути заклики, що ми тут нічого не робимо, а треба йти штурмувати, відбирати. Я їм кажу, мовляв, ви беріть автомат і стріляйте, беріть гранату і підривайтесь, а ми будемо стояти.

Тактику протестів людство давно вже пройшло. Це також розуміє і влада. Вони усвідомлюють, що коли відкрито застосувати силу проти мирного зібрання – воно породить адекватну реакцію. І це вони вже відчули на своїй шкірі, нацькувавши «Беркут». Не думаю, що вони хочуть повторити долю Чаушеску.

Я особисто був присутній і в ту ніч на 1 грудня. Тож коли кажуть, що «Беркут» міг би легко розігнати все, якби хотів, я говорю – не зміг би, народ їм цього не дозволив. Це потрібно було бачити – вони поводились, як телята – одне, коли виступаєш проти групки людей, а інше – проти великої маси, котра до того ж постійно прибуває. Тут або стріляти, або відступати – палкою особливо не помахаєш. Тому хочу повторити: народ у цей момент показав своє громадське обличчя, а вони своє – звіряче. Вони хотіли побавитись у голлівудських командос, а виглядали, як стадо гієн. Зацькованих, але агресивних.

Тому зараз потрібно творити гармонію і позитив. Ще мені не подобається те, що багато нападок і критики на нашу опозицію. До того ж нерідко з боку противників режиму. Але ж невдовзі нам за них голосувати, не потрібно самим же їх компрометувати.

Також я дуже злий на тих моїх знайомих, які не приїжджають сюди. Хоча б на день-два, хто може – то й довше, але їх нема. Я хотів би, щоби тут стабільно збиралось по кількасот тисяч – тоді ми б вже отримали перемогу. А з іншого боку, Індія стояла два роки. Я розумію, що є обставини. Я, до слова, і виставку у Львові відкрив, і книжку про Дрогобицьку церкву Юра готую до друку, але я тут. Буває там хвороба чи щось таке.

Я не розумію того, коли вбирають вишиванку, клянуть комуністів, а як на Майдан – то їх нема. Для мене ці люди з розряду колишніх сексотів, які і зараз профанують Україну. Це ті боягузи, які колись ставали агентами системи. Вони не є лінюхами, бо я і сам лінивий і люблю нічого не робити, але мені не байдуже.

– Коли прийшло бажання малювати?

– Коли ми переломили хід подій. Спочатку ми почали з ялинки, так званої «йолки». Ініціатором її оформлення став Микола Походжай (директор видавництва «Коло» з Дрогобича, – ІА ZIK). Тоді я намалював Богородицю, що молиться, а Таня (художниця Тетяна Думан, – ІА ZIK) архангела Михаїла та сліди у Європу. Згодом наші роботи познімали і переформатували «йолку» з духовного в політичний символ.


Процес малювання архангела Михаїла та слідів у Європу. Фото: Богдан Білан/ZIK


Архангел Михаїл та сліди у Європу на "йолці". Фото: Богдан Білан/ZIK

Потім ми брали участь у проекті Артмайдан, де я також намалював ікону Богородиці. Наші роботи ще виставлені на Майдані біля колони Незалежності.

А тепер я тут в майстерні малюю ікони, які дарую різним хорошим людям, котрі беруть активну участь у Майдані. Це приносить мені величезне задоволення. Також хочу подарувати образ для нашої майданівської кухні та майданівської каплички (розмова відбулась ще 27 грудня, а вже 29 ікони освятили в майданівській каплиці, – ІА ZIK).

– Що Майдан відкрив у Вас як в творчій особистості?

– Спочатку творити не хотілося. Відчував себе бійцем, піщинкою в тому океані, аж потім та енергетика людей породила натхнення. Саме сила і дух нашого народу стали для мене одкровенням.


Лев Скоп на Майдані та під час роботи над іконами. Фото: Богдан Білан/ZIK

– Чи можна сказати, що Майдан несе потужну енергетику, породжену християнськими цінностями та предковічною духовністю українського народу?

– Безперечно. Я б навіть сказав, що над Майданом витає дух отого правдивого початкового християнства, ще без поділу, без конфесій – лише добро і віра. Хтось збоку може собі курити, дрімати чи розмовляти, але священик на сцені і ті, хто моляться, – це глибока віра й переконання.

Ще цікавий момент, що священики не чекали за мурами церков на людей, а самі прийшли до них. Вони тут живуть, тут моляться, вдягають каску і йдуть на барикади, встають між людьми і «Беркутом», відкривають монастирі для голодних і змерзлих. От де справжня паства і її поводирі.


Ікони Лева Скопа у наметі-капличці на Майдані Незалежності. Фото: Богдан Білан/ZIK

Треба бути свідомим, що Європа зараз не є зразком правдивого християнства. Але в тому і полягає місія України – врятувати людей від втрати цінностей. Адже по всій Європі зараз костели і церкви порожні, а у нас переповнені. Будують нові, але і вони не пустують. Ця українська духовність й набожність і стане нашим внеском у сучасну європейську цивілізацію. Адже у розвинених країнах всі ходять до психіатрів, а наші люди – до священиків. Хто з них професійніший – то питання, але до Бога ближчі точно другі. І допомагають вони не таблетками, а молитвою і покаянням.

Із останнього у Фейсбуці

Дорогі мої Люди! Благословення вам і невтомних крил. Дякую і обіймаю віртуально і реально!

І вже навіть не крок, а півкроку...

І вже навіть слова недоречні.

Ми у центрі святого потоку

обігріті, щасливі, безпечні.

Ця довіра не знає кордону.

Сильні крила. І мудрість Предтечі.

Теплий промінь пройшов крізь ікону.

І тоді опустився на плечі.

Художник Лев Скоп.

Записав Богдан Білан, для ІА ZIK

 

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
Top
2021-01-28 05:59 :29