Новини » Суспільство 9 грудня, 2013, 12:38
Історик Козицький: Руйнування пам’ятника Леніну не розколе Майдан
twitter.com/aronets
twitter.com/aronets

«На побиття дітей на Майдані сьогоднішня влада відреагувала за кілька днів, а на руйнування пам’ятника Леніну вони відреагували за дві години. Це свідчить про те, що насправді є пріоритетом для теперішньої влади – живі люди чи тоталітарні символи».

Про це кореспонденту IA ZIK заявив доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського університету, дослідник історії геноцидів Андрій Козицький, коментуючи вчорашнє повалення пам’ятника Леніну в центрі Києва.

Повалення пам’ятника Леніну зараз намагаються подати як акт вандалізму. Однак, слід пам’ятати, що радянський окупаційний режим, встановлюючи свої пам’ятники, не питав думки українського народу.

Руйнування пам’ятників – історичний досвід

Руйнування пам’ятників часів колоніального поневолення чи чужоземної окупації є цілком цивілізованою традицією. У світовій історії зафіксовано багато випадків, коли народи, які звільнялись від поневолення в ході національно-визвольних повстань, руйнували пам’ятники чужоземним державним чи військовим діячам.

До прикладу, Ірландське національно-визвольне повстання 1919-21 рр. почалось з того, що молоді патріоти однієї ночі повідрізали голови більшості бронзових пам’ятників британських державних діячів, котрі були розташовані на території Ірландії. Ці відрізані голови зараз зберігаються в музеях Ірландії як пам’ятки національного повстання, а не варварства. Революція в Іраку проти прозахідного режиму у 1958 р. почалась із того, що патріоти зруйнували пам’ятник британському генералу Мооду. Пам’ятники чужоземним поневолювачам руйнували практично всі повсталі народи Азії та Африки.

Те ж саме поляки зробили у Галичині з австрійськими пам’ятниками після захоплення українських земель у 1918-19 рр. Більше того, у Львові польський патріотизм просувався настільки далеко, що існував проект знесення Віденської кав’ярні чи, принаймні, перейменування.

Повалення комуністичного режиму у кінці 1980-х – на початку 1990-х рр. минулого століття у Центрально-Східній Європі також не обійшлось без повалення пам’ятників. У Москві символом повстання стало руйнування пам’ятника Феліксу Дзержинському, який згодом був відновлений уже путінською владою. Це є одним з наочних прикладів ставлення теперішньої російської влади до пам’ятників тоталітарного минулого.

Чи варто було зносити Леніна?

Руйнування пам’ятника Леніну було доцільним, оскільки воно показало, що люди налаштовані рішуче. Цей вчинок засвідчив, що на жорстокі кроки з боку влади народ також може відповісти.

На побиття дітей на Майдані сьогоднішня влада відреагувала за кілька днів, а на руйнування пам’ятника Леніну вони відреагували за дві години. Це свідчить про те, що насправді є пріоритетом для теперішньої влади – живі люди чи тоталітарні символи.

Чиї пам’ятники – того і влада

Руйнування пам’ятника Леніну не розколе Майдан. Хоча проросійські сили запускають цю тезу, щоб посіяти розбрат. На Майдані немає жодної людини, яка б ставилась прихильно до Леніна. Якщо ж хтось і досі вважає його позитивним символом, таку людину треба переконувати, можливо, навіть лікувати.

Варто звернути увагу й на те, що усі Західні ЗМІ сприйняли цей крок дуже добре. Напевно, багато хто здивувався, що у столиці України досі ще був пам’ятник Леніну.

Зараз прийнято казати, що пам’ятники маркують та позначають суспільний простір. Той чи інший пам’ятник є символом суверенітету відповідної влади на певній території. В Україні не можуть бути пам’ятники людям, які свідомо та цілеспрямовано нищили мешканців даної території. Так, як ніде немає у світі пам’ятників Гітлеру, так і не повинно бути пам’ятників Леніну, Сталіну та іншим тиранам ХХ ст.

Записав Михайло Галущак,
IA ZIK

Російськомовна версія тут

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-18 23:32 :00