Новини » Політика 1 липня, 2013, 17:11
Грицак: По світу ходить привид прекаріату. А в Україні про це жодна партія не дбає

Новий привид ходить по світу – привид прекаріату. Два роки тому він заманіфестував себе в Occupy Wall Street та арабській весні. Декілька тижнів він чинить спротив турецькій владі, кілька днів є кістяком масових протестів у Бразилії. А в Україні про прекаріат жодна партія не дбає.

Про це пише історик Ярослав Грицак у своїй колонці на Gazeta.ua.

Він зазначає, що вперше про прекаріат почали писати 2004 року: «Чому так пізно? Бо він є класом-привидом. Це ані пролетаріат, ані середній клас, а щось середнє між одним і другим. Маркс писав про «абсолютне зубожіння пролетаріату». Для прекаріату ж характерна відносна бідність. Його представники не вмирають від голоду й холоду, але живуть гірше за тих, які мають постійну роботу. Самі вони її не мають і, як виглядає, не матимуть. У середньому впродовж життя міняють 30 працедавців».

За словами історика, прекаріатом є люди, які живуть із тимчасових заробітків, а за відсутності таких – з милості своїх батьків, родичів, партнерів чи друзів.

Це люди, які народилися в 1980–1990-х. Зараз безробіття у світі серед тих, кому від 15 до 29 років, становить 12,6 відсотка, або приблизно 74 мільйони людей. Найгірше на Близькому Сході та в Північній Африці – 24 відсотки. Найкраще у Східній Азії – 10, а Європейський Союз є посередині – 18 відсотків.

«Але ці дані сильно занижені. До безробітних зараховують тільки тих, хто не вчиться. Сучасні ж університети, за винятком найдорожчих, зараз виконують функцію babysitter, тобто переховують молодих людей від ринку праці», – пише Грицак.

На його думку, в Україну поняття прекаріату ще тільки приходить, хоча безробіття серед молодих українців сягає 20 відсотків – без урахування тих, хто вчиться. «Мало хто знає, що Україна належить до топ-10 націй світу з найвищим показником випускників шкіл, які вступають до вузів. Припускаю, для багатьох університет є місцем переховування від безробіття за гроші, які за них платять батьки. Ситуація українських студентів є гіршою і в іншому: вони платять за неякісний продукт, що додатково знижує їхні шанси на працю. Є простий тест на перевірку якості освіти. Освіта – це те, що залишається після того, як все решту ви забули. Один предмет учать усі українські студенти – іноземну мову, найчастіше англійську. Тест полягає в тому, щоб спробувати заговорити з випускником українського вузу англійською. Очевидно, які будуть результати», – зазначає він.

При цьому історик переконаний, що в цій країні інакше бути не може: «Досить подивитися, яких помилок у мові й на письмі припускається Президент чи хто є міністром освіти. Усунення одного й другого від влади є справою архіважливою для цілого покоління».

«Натомість ні одна партія про прекаріат не дбає. Зрозуміло, чому не дбають «регіонали». Коли вони думають про дітей, то, насамперед, про своїх: як працевлаштувати мільйонером або витягнути з-під слідства та суду, коли воно знову когось там побило, збило чи вбило.

Дивує, однак, відсутність «пропозиції серед опозиції». Вона далі робить ставку на національно-демократичні чи інші старі партійні орієнтири. А молодь вони мало цікавлять. Не те щоб вона мало патріотична. Соціологія показує: що молодші українці, то більше вважають себе приналежними до української традиції, підтримують українську незалежність і готові йти на війну за Україну у випадку потреби. Прекаріат узагалі, а український зокрема, не є поза політикою – він є поза усталеною політикою. Його гаслом, як показують виступи у Нью-Йорку, Стамбулі й Ріо, є «треба міняти життя, а не політику». Натомість у Києві «свободівці» побилися з українськими лівими біля стін Могилянки. Так і хочеться сказати словами Довженка: «Не туди б’єш, Іване!», – пише Грицак.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-03-25 07:39 :11