середа, 12 червня, 2013, 15:35 Львів
«Інститут «Укрзахідпроектреставрація» очолив Андрій Коць

ДП «Інститут «Укрзахідпроектреставрація», що підпорядковане Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства й домагається від зверхників присвоєння йому імені Івана Могитича, цими днями отримав нового очільника, – архітектора Андрія Коця.

Про це повідомив кореспондент IA ZIK.

Усупереч традиціям, нового керівника колективу представили не міністерські зверхники, а заступниця директора з фінансово-економічних питань Євгенія Свістель, котра виконувала обов’язки директора, відколи на початку травня у попереднього директора інституту Ярослава Римара закінчився термін контракту й тепер він перейшов на свою колишню посаду головного інженера.

Призначення Андрія Коця на посаду керівника «Укрзахідпроектреставрації» виявилося шоком для багатьох, хто знав «Украхзахідпроектреставрацію», як установу, що за понад 60-річну діяльність напрацювала спадок наукових методик щодо дослідження та розробки проектів реставрації пам’яток, завдяки чому вдалося врятувати від знищення чимало пам’яток світового значення.

Натомість випускник художнього коледжу ім. Труша та кафедри містобудування НУ «Львівська політехніка» Андрій Коць зажив собі слави насамперед як адаптатор одіозного «бункера», від якого пам’яткоохоронній громадськості таки вдалося врятувати кут вул. Вірменської-Краківської у Львові. Окрім того саме Андрій Коць очолював групу архітекторів ПП «Проект-центр», що розробляв проект забудови ділянки в парку «Знесіння» на вул. Довбуша, 15 котеджами, й він же призвів до скандалу із реконструкцією на вул. Русових, 3. Хоча при цьому слід віддати належне таким особистим характеристикам Андрія Коця як ввічливість, неконфліктність та самокритичність. Про останню свідчить та безпосередність і щирість, із якою він визнає, що мало обізнаний в реставраційній науці. Тому нема сумнівів, що Андрій Коць апріорі не міг бути висуванцем на посаду директора «Укрзахідпроектреставрації» від фахових реставраційних кіл.

Провідні фахівці «Укрзахідпроектреставрації» хоч і вважають, що керівник наукового інституту мав би обиратися таємним голосуванням на загальних зборах колективу, однак погоджуються з існуючим у їхньому профільному міністерстві підході до призначення керівних кадрів, за яким саме міністерство укладає контракт із директором. Однак досі існувала й практика погодження кандидатури директора у Львівській облдержадміністрації. У сподіванні на це до голови Львівської обласної державної адміністрації Віктора Шемчука було скеровано звернення із пропозицією довірити керування інститутом фахівцю, кваліфікація котрого у колі професіоналів не викликає сумнівів, – а саме доценту кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів НУ «Львівська політехніка» Юрієві Дубику. Однак оскільки подання цієї кандидатури було зігноровано, то реставратори отримали підставу думати, що призначення нового директора змогло відбутися за схемами в обхід практикованого погодження. При цьому Андрія Коця у мистецьких колах називають ставлеником братів Дубневичів.

Цікаво, що із приходом директора в «Укразіхідроектреставрації» стали лунати думки про доцільність зміни власності підприємства. Нагадаємо, наразі «Укрзахіпроектреставрація» перебуває у державній власності. Однак при цьому, приміщення, що його у Львівської міськради орендує інститут, розпалює апетит у комерційних структур, відтак реставраторам, що своєї працею відродили Глинянську вежу при мурах Бернардинського монастиря, неодноразово пропонували переїхати під крило «Містопроекту».

«Посягання на приміщення після смерті св. п. Івана Могитича тривали періодично. Інституту важливо було зберегти не тільки це приміщення, а й колектив, який останнім часом відчув згубну оптимізацію. Однак зараз найважливіше не втратити остаточно засад, на яких базується наукова реставрація. Іван Могитич був унікальною людиною, таких більше не буде, але він відійшов, встановивши певну фахову планку для керівника інституту», – зауважує архітектор-реставратор, керівник архітектурної майстерні № 3 інституту «Укрзахідпроектреставрація» Лідія Горницька, остерігаючись зміни профілю в діяльності установи.

«Такий яскравий чоловік просто не міг не створити довкола себе й відповідного середовища. Реставраційні майстерні завжди залишалися такими, що мали винятковий шарм свободотворчості, тут панував дух інтелігентного галицького середовища. Реставраційні майстерні в найгірші для українців часи залишалися україномовним анклавом. Не віриться, але всю документацію тут вели українською мовою, хоча національний склад реставраторів був достатньо строкатим: українці, росіяни, гебреї, поляки, вірмени, татари і караїми. І всіх об’єднував фанатизм у реставраційній справі, бо основною вимогою, яку ставив Іван Могитич, була любов до української спадщини», – свідчить реставратор Оксана Бойко.

До речі, інститут за часів керування Івана Могитича, якого усі, хто персонально знав цього чоловіка, рекомендують не інакше, як Фахівця та Людину з великої букви, був єдиним проектним інститутом, що випускав у Радянському Союзі документацію українською мовою! А також – прихистком, де могли отримати працю і добрий практичний вишкіл серед колег-фахівців представники «неблагонадійної» (читай національно свідомої) творчої інтелігенції. Іван Могитич насправді був творцем не просто інституції, а фахового середовища. Насправді Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут, чия історія починалася із реставраційних майстерень, створювали кілька поколінь іменитих науковців, архітекторів, інженерів-конструкторів, істориків, мистецтвознавців.

У доробку інституту – сотні наукових праць, проектів, врятованих пам’яток історії та архітектури. Церква Пантелеймона в Галичі, Манявський скит, церква Івана Хрестителя у Львові та багато інших пам’яток культури сьогодні тішать око завдяки реставраційно-дослідницькій праці академіка Івана Могитича. Під його керівництвом було опрацьовано проекти реставрації для сотень пам’яток архітектури, зокрема завдяки вчасній консервації врятовано добру сотню дерев’яних церков. «Укрзахідпроектреставрацію» Іван Могитич очолював від 1979 р. (а під актуальною назвою – від 1991 року.) У цьому інституті Іван Могитич заснував і разом із Василем Слободяном видавав один із найповажніших історично-архітектурних часописів. Наразі цей славний доробок може канути в минуле, якщо нині на практиці не будуть утверджуватися засади фахової реставрації, яку в теперішньому правовому нігілізму належить відстоювати саме інституту «Укрзахідпроектреставрація».

Марта Гартен,
для IA ZIK 

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-21 04:20 :15