субота, 4 травня, 2013, 13:36 Львів
Квітка Цісик: те, що за кадром

Квітка Цісик. Мабуть, кожен, хто чув її спів, задавався питанням про причину його феномену. Чому її голос так звучить, чому так сприймається, чому так тривожить серце і не полишає його до кінця життя. Бо окрім добре поставленого колористичного сопрано і шедеврального студійного запису, є ще щось дуже важливе. Його не бачать або не хочуть помічати ті, хто її тиражують, ті, хто крутять про неї фільми по центральних каналах. А саме душа – не хохла, раба чи емігранта, а саме нації, що боролася і жила, виховувала і пестила власних дітей, народжувала титанічних трударів і жертовних дружин та матерів.

Адже музикантом Квітка стала завдяки батькові, який, на жаль, помер дуже швидко, як великий артист, на сцені. Над «плитами», на рівних з найкращими музикантами Америки, працювала її сестра Марія, як піаніст і аранжувальник та мати Іванна, як консультант з фонетики та філософії пісень. Також в студії пліч-о-пліч з Цісиками були обидва чоловіки солістки – аранжувальник та звукоінженер. І ще якась родинна енергетика, покликання, місія, що, наче плодючий живий корінь, породили не просто якісний американський фольк-поп, а пісенний код України для сучасників. Може, звучить патетично, але пісня Квітки Цісик так звучить ще сильніше.

Запис на студії. Фото з особистого архіву Тараса Зеня

Це так по-американськи, а зараз і по-нашому дякувати можливостям, які надають нам привітна держава, щедрий спонсор чи науково-технічний прогрес, але є чинники не менш важливі, а у випадках геніальності і ключові – генетичний код, родова пам’ять, виховання традицією. А це якраз і є ті речі, без яких Цісик на чужині і з чужинцями не могла б відчути, доповнити і записати свої неперевершені пісні.

***

У січні 1944 року Львів перебував у великій тривозі. Стало зрозуміло – війна закінчується, а Галичина знову опиниться під радянською владою, чию криваву вдачу люди добре пізнали ще з часів першої окупації у 1939-41 роках. Хто займав більш-менш активну позицію в громадському житті чи був під підозрою радянської системи, не міг чекати на милість ворога. Було два шляхи – або в ліс у партизани, або в еміграцію. Обидва давали можливість праці на користь України та шанс на порятунок.

Кожен своїм шляхом подались в невідоме на Захід і родина Іванни Лев та Володимира Цісика. Мати Іванни – Софія була наймолодшою донькою знаменитого архітектора та громадського діяча Василя Нагірного – творця більше як 200 церков в усій Галичині, засновника товариства «Дністер», «Сокіл» і багатьох інших. Вона народилася в літньому домі Нагірних у Рудно, від батька перейняла творчий неспокій, схильність до науки і громадської праці. В 15 років допомагає медсестрам пильнувати ранених січових стрільців. Навчається на філософському факультеті Львівського університету, де залишилась асистентом професора на кафедрі фізики. Одружується з інженером-хіміком Іваном Кандяком, але шлюб виявився невдалим, через небажання чоловіка мати дітей. Материнство у природі Софії бере верх – дізнавшись про вагітність, вона вирішує народити дитину і виїжджає на навчання в Прагу. Звідти повертається з дипломом хіміка, маленькою Іванкою (Асею) та твердим бажанням розійтися з чоловіком. Поселяється окремо і починає працювати вчителем фізики і хімії у Львівських українських закладах, де зустрічає свою долю – Василя Лева.

фото з книжки "Нагірні, Леви: історія родини"

Василь народився у селі Старий Яжів (зараз Старий Яр, Яворівського району) в родині о. Михайла Лева та Теодори Мацюрак, теж зі священичої родини. Навчається у Таємному університеті та Університеті Яна Казимира на німецькій та слов’янській філології. У 1930 році здобуває докторський ступінь, працює вчителем української та польської мови у різних українських навчальних закладах Львова. Затятий мандрівник по Карпатах, що і зводить його з такою ж активісткою, вчителькою та патріоткою, Софією Кандяк-Нагірною.

Майже 10 років вони чекали на церковне розлучення, яке, врешті, отримали у 1939 році. Негайно одружились, вже через рік у них народився син, а Василь став доцентом слов’янської філології університету. У Львові нова сім’я замешкала на вулиці Пінінськєго 8 (зараз Глибока).

Нарешті життя налагодилось, але у місто увірвалася війна, яка назавжди змінила їх життя. Під пильним оком матері підростав малий Василько, а вже майже доросла Ася знайомиться з молодим талановитим Володимиром (Дзюньом) Цісиком.

Коли мати разом з донькою Квіткою у 1983 році приїздили в Україну, то Ася показала їй найдорожчі для себе місця – церкву, де вінчались її батьки, та місце, де вона зустріла свого Дзюня.

Іванна (Ася) Лев та Володимир Цісик. Фото з книжки "Нагірні, Леви: історія родини" та особистого архіву Ярослава Ясінського

Вроджений музика походив з-під Циганської гори у гуцульському селі Ліски біля Коломиї. Місця, яке сучасні дослідники віднесли до одного з найбільш енергетично сильних у Карпатах. Ця метафізика не раз позначилась на їхньому роді.

***

Походять Цісики за родинними переказами із Закарпаття. Первісно прізвище звучало Тисики, бо сплавляли по цій річці ліс. Частина родини переїхала в село Різдв’яни біля Теребовлі. Звідти, закінчивши залізничну школу, Олекса Цісик переїхав у Ліски.

с. Різдвяне, вид на хату Цісиків. Фото з книги "З історії галицької родини Цісиків"

Побравшись з місцевою газдинею Марією, народили 8 дітей, повели господарство, пасіку, кравецьку артіль, а також активне громадське життя. Замешкали на чудовому хуторі, але і сюди біда не забарилася. В листопаді 1939 року помирає мати Марія. В грудні 1939 року арештували Володимирового брата Миколу, вчителя, керівника місцевої «Просвіти» і театру – його сліди загубились у Станіславові. У 1940 році в Казахстан вивезли батька Олексу, звідки він вже не повернувся. Більше пощастило братам Володимиру і Зенону, які опинились у Львові.

фото з особистого архіву Ярослава Ясінського

Володимир Цісик здобув блискучу музичну освіту. Навчався у Коломийській філії Вищого музичного інституту ім. Лисенка, львівській консерваторії ім. Шимановського, консерваторіях Праги і Мюнхена. Свій перший сольний концерт дав у 20 років, отримавши від самого Людкевича схвальні відгуки та запрошення в оркестр. В середині 1930-х з оперою «Запорожець за Дунаєм» вони гастролювали по містах Галичини. Володимир стає, чи не першим серед українців, учасником львівського симфонічного оркестру. У 1938 році засновує перший український квартет. Також стає солістом львівського радіо. З 1942 року – учасник, соліст, концертмейстер, інспектор оркестру львівської Опери.

Різдво 1944 року виявилось останнім в Україні. Обидві родини добре знали, що їх чекає від нової старої влади. Він виїхав разом з частиною трупи оркестру Львівської опери, вона - разом з батьками та маленьким братиком. Та розлука була недовгою. 18 липня 1944 року у лемківській Криниці Володимир Цісик побрався з Іванною Лев. З працівниками театру молодята подалися до Данцингу, де пережили страшне бомбардування, а навесні наступного року повернулись до батьків, ще й разом з братом Володимира Зеником, теж музикантом театру. Ще кілька місяців велика родина поневірялась і переховувалась від знавіснілих відступаючих німецьких військ, аж поки не потрапили до американських таборів для переміщених осіб, в одному з яких 1945 року у Цісиків народилась донька Марія.

Квітка Цісик з сестрою Марією на фоні червоного «Ягуара» Квітки, яким вона користувалася багато років, незважаючи на те що, будучи голосом компанії, отримувала в подарунок кожну нову модель «Форду». Фото з архіву Львівської галереї мистецтв.

***

До від’їзду в Америку Володимир Цісик якийсь час був солістом Віденського симфонічного оркестру та Вагнерівського фестивалю в Байройті, а Василь Лев працює в українських школах та над відновленням діяльності Вільного університету у Мюнхені. У 1946 році тесть разом із зятем викладають у греко-католицькій семінарії у Гіршбергу, церковно-слов’янську мову та музику і спів, відповідно. Жінки в той час виховують дітей, ведуть господарство і шиють на продаж.

Фото з особистого архіву Тараса Зеня

Йосип Сліпий на пластовому таборі. Тримає руку над головою Квітки, чий батько Володимир – багаторічний другі і співробітник митрополита

На початку 1949 року родина Левів отримала від приятелів Кокольських спонсорство, необхідне для переїзду до Америки. Спочатку замешкали у родині своїх благодійників у Нью-Йорку. Чоловіки знайшли якусь працю і відселились неподалік у дільницю Квінз. Тяжко працювали на невеликий заробіток, але частину коштів відраховували для таких же українців, які чекали на еміграцію з повоєнної Європи. У 1953 році у родині Цісиків народилася друга донька, названа Квітислава-Орися.

Квітка Цісик під час новацького пластового табору. Фото з особистого архіву Тараса Зеня

Родини розрослись, укріпли і роз’їхались, але після смерті Володимира Цісика у 1971 році знову поселилися разом у Нью-Йорку. Це нове родове гніздо стало домівкою для Марії і Квітки. Місцем, звідки вони випорхнули і до якого постійно поверталися. Хоча, є така думка, звите воно було в недоброму місці. Адже всі його мешканці дочасно пішли зі світу.

Сім'я Цісиків: cестра Марія, тато Володимир, мама Іванна, Квітка з скрипкою. Фото з особистого архіву Тараса Зеня

Марія і Квітка Цісик встигли побувати в Україні, не минаючи і Львова. Квітка разом з мамою приїжджала у 1983 році, а Марія – у 1996. Обидві залишили про себе пам’ять. По-перше, двома неперевершеними альбомами зі своїм співом, грою і душею. По-друге, музичною бібліотекою Володимира Цісика, яка зараз є окремим фондом і особливою гордістю бібліотеки Музичного академії ім. Лисенка.

Бібліотека, присвячена пам’яті Володимира Цісика – окремий фонд бібліотеки Львівської національної музичної академії ім.. М. Лисенка. Передана Марією Цісик всередині 1990-х років.

***

Не забуває про них і Львів. Фасад помешкання Левів-Цісиків на Глибокій, 8 прикрашає меморіальна таблиця, іменем Квітки Цісик названу одну з вулиць, на якій у приміщенні школи № 54 відкрито музей. Але, головне, Львів слухає і буде слухати її пісні.

Меморіальна дошка на будинку, де до 1944 року мешкали Софія, Василь та Іванна Леви, бабця, дід і мати Квітки, а також бував Володимир Цісик, батько співачки

Живе пам’ять про Цісиків і у родинному селі. Місцевий ентузіаст Ярослав Ясінський відшукав могилу бабці Марії, зібрав матеріали про сім’ю і вже уп’яте проводить фестиваль імені Квітки Цісик. На нього щоразу намагається запросити когось з родини, а також літераторів і музикантів, не байдужих до творчості Квітки. Тоді оживає Циганська гора і обійстя Цісиків, от лише ентузіазмом пана Ярослава все і закінчується. А у його планах спорудити пам’ятник співачці, який, до речі, вже майже готовий…

Макет скульптури погруддя Квітки, яке мають встановити в селі Ліски що на Коломийщині. Фото Ярослава Ясінського

 

Квітка (зі скрипкою) музикує зі своєю сестрою піаністкою Марією. Фото з особистого архіву Тараса Зеня

 

Квітка на обкладинці своєї маловідомої першої платівки "Іванку", яку готуються перевидати українські пластуни. Фото з особистого архіву Тараса Зеня

 

Пластовий ансамбль Соловейки виступає під час 20-ліття станиці Нью-Йорк. Квітка сидить перша праворуч. 1969 рік. Фото з особистого архіву Тараса Зеня

 

Чоловік Едвард Раковіч, син Ед-Володимир та Квітка. Початок 1990-х. Фото з архіву Львівської галереї мистецтв

Автор статті висловлює вдячність Наталі Філевич, котра впорядкувала матеріали архіву Нагірних-Левів, врятованого Борисом Возницьким, та на їх базі опублікувала дослідження.

Також Марії Кобулей та працівникам бібліотеки Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка за збереження і любов до фонду Володимира Цісика.

Тарасу Зеню – пластуну з Івано-Франківська, родичу Квітки, досліднику її пластового та творчого доробку.

Богдан Білан, для ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-19 13:10 :58