Новини » Суспільство 3 квітня, 2013, 15:27
Перекладачу в Україні не конче бути божевільним

Про будні українських перекладачів, Редярда Кіплінга українською мовою, а також про затребуваність перекладної дитячої літератури у розмові з Володимиром Чернишенком.

– Володимире, перекладач художньої літератури в Україні – герой, чи божевільний?

– У нашій країні, так само, як і у інших, перекладач – це рід заняття. Інша справа, що у нашій країні вкрай важко жити лише з перекладів. Я думаю, що у художньому перекладі залишаються люди, для яких перекладацтво – така ж потреба, як для поетів – віршування. Микола Лукаш, який давно став втіленням образу українського перекладача, все життя перебивався з хліба на воду, ходив навіть узимку простоволосим і з цінного майна мав лише книги. Мабуть, тому замовники часто-густо не балують перекладача високими гонорарами – навіщо, коли цей дивак і без того щасливий? Ага, так – мабуть, відповідь буде «диваки».

Але це не особливість нашого перекладацтва, це відображення ситуації в країні у цілому. Люди, які ще тут, усі диваки. Диваки працюють у наукових установах, диваки ремонтують вагони метро, диваки стоять біля станків. Не диваки вже давно деінде. Колись диваків не залишиться, і країна зникне. Словом, перекладачу в Україні не конче бути божевільним, але це корисно.

– А яка ситуація в інших країнах?

– Я мало знайомий з закордонними перекладачами, переважно з авторами – така специфіка роботи. Існують легенди про іноземних перекладачів, які роблять кілька авторських аркушів на рік, а решту часу попивають мартіні, сидячи на Тенерифе. Мені її на повному серйозі розповів один викладач з Університету Шевченка, який навчає там у тому числі й перекладачів. Не думаю, що це правда.

Перекладач завжди поступається популярністю і, відповідно, гонорарами письменнику. Мені довелося трохи листуватися з Іаном Вайброу (англійським дитячим письменником, автором книг про Маленького Вовчика), то він розповів мені, що одна з його книг, яка була перекладена у Італії, отримала премію, як найкраща дитяча повість. Грошова винагорода дісталася йому, а перекладач італієць не отримав ні копійки. Іан вважає це несправедливим, бо перекладач, виконуючи дуже важливу роботу, є по суті ретранслятором думки автора.

– Розкажіть, будь ласка, про Вашу роботу над перекладом Редьярда Кіплінга.

– Видавці радо беруться публікувати книги Кіплінґа, по-перше, бо твори Редьярда можна передруковувати безкоштовно, а по-друге – цьому автору не потрібна зайва реклама, його й так усі знають. На жаль, переважно виходять нескінченні «Мауглі» та, у кращому разі, славетні казки зі збірки «Як і чому» (ще варіанти «Такі собі казки», «Такі самі оповідки», тощо). Моя робота з Кіплінґом почалася із виходу у видавництві «Навчальна Книга – Богдан» книги-білінгви його віршів. До книги увійшли переклади Максима Стріхи, Аттили Могильного, Леоніда Солонька та багатьох інших українських перекладачів. Є там і мої інтерпретації. Цікаво, що це була аж перша книга віршів Кіплінґа українською мовою. А видання прози Кіплінґа у тому ж видавництві ми почали тими ж «Казками…». У своєму виданні ми використали власноручні малюнки Кіплінґа, які доти в книгах українською не з’являлися. Це вже згодом, через три роки, аналогічне видання здійснила «Темпора».

Ми поставили собі за мету видавати нетипового Кіплінґа, щоб книги приносили у нашу літературу щось нове. Так з’явилися «Легенди з Книги Джунґлів». Сюди ми включили казки із Першої та Другої Книг Джунґлів, у яких не йшлося про Мауглі, а багато хто не знав, що такі є у природі! Разом із тим це видання містило ще й музичний додаток – диск із піснями рокера та барда Сергія Василюка на слова Кіплінґа. Сергієві пісні, які міцно увійшли в його сольний репертуар (а він ще й соліст гурту «Тінь Сонця») викликали захват навіть у Англії серед членів Кіплінґівського товариства. Як, до речі, й книга «Метелик, який тупнув ніжкою», видана «Видавництвом Старого Лева». Її проілюстрував молодий художник Володимир Штанко, і то дуже майстерно.

– Перекладний Кіплінг – це вже перегорнута сторінка, чи все тільки починається?

– Кілька років тому директор видавництва «Навчальна книга – Богдан» Богдан Будний на Форумі Видавців у Львові виказав бажання видати українською «всього Кіплінґа», і я зловив його на слові. Нещодавно завершено роботу над третьою книгою – це казки та дитячі оповідання. У збірці, яку ми назвали «Казки на всі смаки», вміщено їх сім. П’ять із них раніше не перекладалися українською, три – не виходили навіть російською (а росіяни «своїм» Кіплінґом пишаються), а одна навіть англійською з’являлася епізодично у журналах та збірниках, але у окремій Кіплінґовій книзі не публікувалася.

Крім того, я намагаюся координувати ще два кіплінґівські проекти «Богдана». Сподіваюся, що ближчим часом вийдуть дві нові для українського читача книги – це бурсацькі історії про Сталкі та славетний «Кім». Над ними зараз працюють дуже талановиті і самобутні перекладачі. У планах переклад ряду «дорослих» оповідань Кіплінґа (добірка перекладів Юрія Лісняка, яка вийшла нещодавно у «Піраміді» дуже класна, але не перекладено ще купу цікавезних речей…), можливо, казок з історії Англії, можливо, одного з його романів і подорожні нотатки.

– В одному інтервю Ви розповідали, що книги Джаклін Вілсон знайшли на секонд-хенді…

– Так і було. Іноді на речові розвали привозять книги, які так само продають на вагу. На жаль, дислокацію саме цих розкладок часто міняють, тому натрапити на них – щоразу велика удача. Я майже випадково купив книгу Вілсон, про яку доти не чув, прочитав і одразу засів за переклад – без угоди, без гарантій від видавця. За рік завдяки Богдану Будному ця книга вийшла українською під назвою «Дитина-валіза». Сподіваюся, ми з Вілсон довіру видавця не обманули.

– Чи можуть маленькі читачі чекати на продовження «дівчачих історій»?

– Після «Дитини-Валізи» з’явилися й інші, і з’являтимуться ще, коли дасть Бог сили й мені, й видавництву. Це дитячо-підліткові «проблемні» книги, читаючи їх, дитина зустрічається зі звичайними життєвими проблемами і разом з головними героями (героїнями) шукає шляхи їх подолання. Я відчуваю, що такої літератури нам дуже бракує. Зараз їх уже шість, готується до друку сьома. Це буде незвичайна книга, трохи для старших читачів, що зрозуміло з назви: «Дівчата закохані». На її сторінках подруги пліткують, тікають на вечірки, закохуються, шукають хлопців, потрапляють у халепи і допомагають одна одній з цих халеп вибиратися. Це одна з небагатьох книг на нашому ринку, де з підлітками йтиме мова про секс. Вже перекладена інша книга «Вечірка з ночівлею», де також піднімається дражлива, але дуже важлива і, на жаль, не розкрита в українських дитячих книгах, тема неповносправної дитини в сім’ї.

– На Вашу думку, іноземна дитяча література достатньо представлена на українському ринку?

– Ситуація парадоксальна – усі видавці, з якими я знайомий, відзначають, що дитяча література, в принципі, продається в Україні найкраще, але я не бачу, що її достатньо. І не лише перекладної, а й авторства наших письменників. Дуже мало підліткових книг для підлітків (це не тавтологія). Йдеться про повісті, де піднімалися б типові підліткові питання. Такі можна полічити на пальцях. Гарно почало працювати у цьому напрямку «Урбіно», яке видало такі книги, як «Маргаритко, моя квітко» Кристини Нестлінґер, «Буба» Барбари Космовської. У «Тезі» вийшли цікаві підліткові книги про «Маркуса» Клауса Гаґерупа. Якщо все буде гаразд, то вслід «Дівчатами закоханими» у «Богдані» вийдуть інші підліткові книги Джаклін Вілсон з цієї серії. Але це – крапля в морі. Українські письменники на такі теми не пишуть, мабуть, принципово.

– Над чим працюєте зараз?

– Над продовженням історії про Трейсі Бікер – найвідомішу героїню Джаклін Вілсон, яка і українським дівчатам найбільше до душі, судячи з їхніх листів. Це завершальна на сьогодні книга, написана про Трейсі.

Наталія Пасічник, для ІА ZIK

Довідка.

Володимир Чернишенко: народився 1986 року на Київщині. Закінчив біологічний факультет Київського Університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «біотехнологія». Автор-перекладач дитячої прози з англійської мови, зокрема «Книги Драконів» Едіт Несбіт, «Невгамовної Кейті» С’юзен Кулідж, «Таких Собі Казок» та «Легенд із Книги Джунґлів» Ред’ярда Кіплінґа, низки книг Джаклін Вілсон. Співавтор поетичних книг «Межичасся» (Р.Кіплінґ) та «Де закінчується тротуар» (Шел Сільверстейн).

 

 

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-24 03:59 :36