четвер, 14 лютого, 2013, 16:13 Львів
Метафізичний Макаренко

Років 10 тому приїзд цього художника до Львова викликав би справжній шал. У середовищі митців, інтелектуалів та патріотів Володимир Макаренко став чимось новим у європейському мистецькому середовищі, а для сучасного українського малярства – зачинателем і прикладом для наслідування тим, хто творив новітній національний художній дискурс.

Його виштовхувала радянська естетика і всмоктував передовий європейський постмодерн. Вчителі ставили йому відмінні оцінки, але відразу знищували роботи – про його еміграцію просили знаменитий Михайло Шем’якін та дружина президента Франції Жискар Д’Естена. Зараз в Україні дозріла когорта його послідовників, які заслужили у влади високі державні нагороди – для самого 70-річного Володимира Макаренка це дебютна скромна виставка на першій Батьківщині. І не на запрошення офіційної влади, а з ініціативи мецената і патріота Михайла Марковича.

Його стиль називають орфізмом, проводячи паралелі з іншою паризькою знаменитістю з України Сонею Делоне; група «Петербург», до якої він належав свого часу, трактувала його як «метафізичний синтетизм». Сам Макаренко каже: «Якби я собі висував якусь концепцію, моя праця не була б вільна. Робив би м те, що придумав собі теоретично. А для мене найголовніше – свобода, воля. Я її все життя шукав. Змалку».

Його заслугою є те, що він національну фольклорну традицію, елементи українського іконопису, «бойчукізму» поклав на найкращі зразки світового мистецтва. Макаренка цілком можна вважати основоположником новітньої школи українського малярства, яка зараз має десятки послідовників в Україні загалом і у Львові зокрема. Цікавою є ситуація, коли держава визнає і навіть нагороджує художників, що працюють під впливом Макаренка, але не хоче бачити і визнавати самого зачинателя.

Володимир Макаренко народився 1943 року на Дніпропетровщині, у селі Новопушкарівка. Той самий знаменитий педагог Макаренко його троюрідний дядько. «До шести років я жив у нашому селі з дідусем і бабусею. Єдиним товаришем моїм був рудий дворняжка Рексик. Я був наймолодший на вулиці, старші хлопці мене ганяли, а песик захищав. Може, тому він з’являється чи не на кожній моїй картині…». У 1963 році закінчив Дніпропетровське художнє училище в класі Якова Калашника – відомого українського художника. За дипломну роботу звинувачений у формалізмі, що закрило йому доступ до мистецької освіти в УРСР. Переїжджає в Ленінград, де навчається у Вищій школі монументального мистецтва ім. В. Мухіної. У 1969 одержує диплом художника монументального розпису. Того ж року стає членом неформальної організації художників-нонконформістів, відомої на Заході як група «Петербург» (чи «Санкт-Петербург»), котру створив та очолював Михайло Шем’якін. Її учасники організували виставку, яка була нещадно покритикована і розігнана. Стало зрозуміло – таке мистецтво не потрібне в Союзі. Художникам слід було або «міняти пензель», або забиратись куди подалі.

Володимир Макаренко. Автопортрет.

Творчість Макаренка у радянській дійсності була викликом, він не малював соцреалізм. Був людиною неординарною і не підпорядковував себе радянській естетиці, не прагнув росту в її умовах. Вже тоді він сповідував мистецтво європейського штибу. До того ж вибрав для себе певний новаторський напрямк, який ще слід було сформувати, викристалізувати.

1972 року покинув Ленінград і переїхав до Таллінна. Тут він не тільки вільніше почував себе як митець, а й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Вікторією. «В Естонії мене добре прийняли, дали майстерню, приніс картини на виставку – взяли. Потім здогадався, що це солідарність: я – з України, тобто пригноблена нація». Працюючи кочегаром, брав участь у виставках, у своєму стилі ілюстрував твори естонських письменників, які навіть видавались.

1975 року картина Макаренка була відзначена на ХІ бієнале в Любляні (Югославія). Того ж року разом із Гуменюком, Сазоновим, Стрельніковим влаштував виставку українських митців-нонконформістів у Москві.

Перша самостійна виставка художника відбулася 1976 року в Парижі. Невдовзі роботи Макаренка експонуються на одній з найвідоміших виставок художників-нонконформістів на Заході – La Peinture russe contemporaine в Палаці конгресу в Парижі, після чого твори митця були включені у виставки нонконформістів з України в Нью-Йорку, Філадельфії, Вашингтоні та Клівленді.


З часу першої виставки у Парижі він мріє про життя і роботу в цьому місті, про що декілька років підряд подає прохання у Москву. Запрошення йому робить друг по «Петербургу» Михайло Шем’якін, просить за нього і дружина президента Франції Жискар Д’Естена. Врешті дочекався дозволу на виїзд за кордон – з 1981 року художник живе і працює в Парижі.

Одним із напрямів його виставкової діяльності була українська діаспора у світі. Також його роботи виставляються та продаються у великих культурних центрах Європи і Америки.

Емігрував Макаренко вже відомим і впізнаваним художником. Уже 1982 року його персональні виставки відбулися у Франції, Швеції, Канаді. Триптих «Медитація» було прийнято на Світову виставку українських митців у Торонто. Цього ж року художник бере участь у груповій експозиції Сучасних митців з України в Меці, Торонто та Вінніпегу. У США йому відразу ж влаштовують самостійну виставку в Інституті модерного мистецтва у Чикаго. Далі були персональні вернісажі у Франції, Англії, Німеччині. Він був також учасником паризьких салонів та представляв Україну серед 50-ти європейських художників на Ейфелевій вежі 50 artistes Europeens – 30 villes-capitales.

1987-го одержав Срібну медаль міста Парижа за вклад у розвиток мистецтва Франції (Medaille d’Argent de la Ville de Paris pour la contribution au developpement de l’Art de France).

1999 року В. Макаренко отримав І Приз Міжнародного конкурсу сучасного малярства Pont Royal у Парижі. Відтоді художник міцно утримує славу одного з найцікавіших українських сучасних художників світу.

У Володимира та Вікторії Макаренків є син і дочка. Він – член Корпорації художників Франції. Свої роботи підписує «Макар».

В Україні Макаренко не виставлявся, бо в нього в пам’яті той Дніпропетровськ радянського періоду, з якого він втікав у Європу. Якби він зараз приїхав, можливо, і був би подивований, а можливо, і розчарований.

Макаренко розмовляє, читає і пише українською, малює українське, але хоче жити у середовищі, що панує в Парижі. І це не заважає йому зображати й успішно продавати картини з елементами українського строю, традицій, колориту, написів українською.

Більшість робіт виконані у його стилі, який, незважаючи на вже багаторічну еміграцію, має яскраво виражені національний дух, настрій, запах, смак. На тлі сучасного мистецтва світового рівня він малює українські колір, повітря, кров і душу.

«Ніколи не думаю, мовляв, ось треба зробити щось національне за сюжетом. Просто образи й особливо кольори в мене з України. Це ще від дитинства як увійшло, так і живе».

Таких вишуканих барв, як у Макаренка, можна небагато знайти у світовому малярстві – вони, немовби не з нашого світу, а з якогось кращого, уявного, про який ми можемо хіба що мріяти.

Його твори глибоко символічні, інколи загадкові, однак ніколи не переходять межі реальності. Макаренко інспірується історичними і релігійними сюжетами, черпає теми з українських пісень і легенд, а робить він це композиціями з жіночих фігур, актів, намальованих вільно, без деталей на задньому тлі. Стрункі, видовжені жіночі тіла не є ані реалістичними, ані ідеалізованими – їм притаманна легка деформативність. Макаренко витворив свій власний тип жіночої анатомії та фігури і саме цим художник вносить щось нове до світового мистецтва. З його постатей променіє якась неземна маєстатичність, від них не хочеться відривати очей, вони виглядають, неначе настінні монументальні фрески. Макаренко малює одухотворені і, немов відматеріалізовані портретні композиції, котрі нагадують обличчя святих на іконах чи легендарних героїв на старовинних малюнках, а багатофігурні композиції нагадують своєю строгою монументальністю «житія» на берегах українських старих ікон.

«Що старіший стаю, то більше розумію, звідки я, дужче навертаюся до дитинства, до рідної землі. Повертаюся до того зернятка, яке мене породило». І повертається художник не сам, не з порожньою торбою, а з виставкою, на якій представлено 60 робіт. Ювілейна експозиція відкривається 15 лютого у залах Львівської національної галереї мистецтв. Виставка відбувається за сприяння відомого колекціонера та мецената з Німеччини Михайла Марковича і буде представлена роботами Макаренка з його колекції та творами автора останніх років.

Віктор та Марта Москалюк. Записав Богдан Білан.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2018-01-18 02:24:06