Новини » Газета ZIK 25 жовтня, 2012, 16:47
Встигнути все

Творець неофіційних символів Євро-2012 Яся та Івася Ігор Бежук розповів, як йому вдається поєднувати роботу керівника з виробництва комбікормів із малюванням карикатур та коміксів, чому американці піклуються про собак більше, як про своїх громадян, та чому краще малювати упівців і гуцулів, аніж персонажів для Pixar та Disney.

Ілюстрував газету ще зі школи

Малював я відколи себе пам’ятаю. У дитинстві мені не потрібно було навіть іграшок – достатньо олівців та паперу. 

Перше замовлення отримав у сьомому чи восьмому класі. Коломийський крає­знавець і гуморист Микола Савчук (товариш мого батька) якось прийшов до нас і батько показав йому мої малюнки. Савчук запросив мене ілюструвати газету, яку він видавав, – «Патилько». Я робив це безкоштовно – ніколи не прагнув отримати за свої малюнки гроші. Було відчуття: як це так? адже я малюю для себе! Саме відтоді взяв собі за звичку збирати всі газети та книги, які ілюстрував, – і зараз маю через це велику проблему, бо вже не вистачає місця, де це складати. Стос уже такий, як стіл – і це тільки частина моїх робіт. На щастя, багато зараз малюю для інтернет-ресурсів і все це можна зберігати в електронному вигляді. 

Наступним кроком стало ілюстрування книжок Миколи Савчука та інших гумористів. Мені тоді було 18 років. Ці книги я також ілюстрував безкоштовно. 

Про собак і людей

Моя мрія з дитинства – бути ветеринаром, як батько, тому пішов навчатися до Ветеринарної академії. Дуже люблю тварин. Вони часом викликають більше співчуття і милосердя, ніж люди, бо вони незахищені. Тварини теж можуть бути вдячними – це відчуваєш. Особливе відчуття, коли тварина сама дає тобі можливість їй допомогти, підказує, що її болить... 

Коли поїхав стажуватися до Америки, працював там у Бостоні у великому притулку для бездомних тварин, який фінансує благодійний фонд за пожертвування голлівудських зірок. Коли потрапив туди, був вражений. Для нас це – як космічний корабель, де найновіше обладнання та найкращі умови. І мені, щиро кажучи, дещо боліло всередині, бо в нас люди таких умов не мають, як у них тварини. Загалом ставлення до тварин у них зовсім інше. Там вчать любити їх ще зі школи. До прикладу, стіни операційної скляні, щоби діти, яких приводять зі школи, могли спостерігати, як лікують тварин. Після операції діти приходять до них, годують їх і прибирають у клітках. І не тільки діти – чимало людей, які працюють на високих посадах, після роботи працюють волонтерами у притулку. 

У мене був внутрішній дисонанс, тому що у США дуже багато безпритульних людей (навіть біля Білого дому вони сплять на вулиці серед зими), а тварин бездомних майже нема. Якщо людина не має засобів для існування і в неї є якась тварина, то тварину забирають до притулку, а людина залишається – головне, щоби тварина не страждала. Мене це дивувало. А от американці це пояснюють так: людина може собі допомогти, а тварина – ні. 

Мені казали: «Кидай усе – їдь у Голлівуд!»

Якийсь час я винаймав квартиру з парою американців – хлопцем і дівчиною, які займалися документальними фільмами. Вони були настільки віддані цій справі, що, спілкуючись з ними, я зрозумів: треба робити те, що любиш, удосконалювати своє вміння і намагатися бути кращим. Такий американський тип мислення, можна сказати, перевернув багато чого у мене в голові. 

Коли стажувався в Америці, вранці працював із тваринами, після того їздив у школу, де готувався до екзаменів англійською мовою, а ввечері, щоби трохи розслабитися, малював. Мої співмешканці бачили мої малюнки, їм подобалося те, що я роблю, і вони мене переконували: «Кидай усе і їдь у Голлівуд!». Я не настільки ризиковий, щоби одного моменту все перекреслити і змінити, але висновки зробив. А про те, що не поїхав у Голлівуд, не шкодую. Хоча там ціла індустрія, Pixar і Disney, але коли працюєш на таку велику компанію, ти є маленьким гвинтиком у величезному механізмі. Назвати це творчістю складно. Це конвеєр, як на заводі. Я хотів дещо іншого. 

Найкращі вчителі – на форумах

Я твердо вирішив удосконалити своє вміння. Планував подавати документи до Нью-Йоркської академії мистецтв, навіть був там на співбесіді. Але освіта в Америці дорога, а мистецтво там за вартістю майже на одному рівні з медициною. Тому навчатися там не залишився. Та й мій зв’язок із рідними виявився дуже сильний. 

В Україну повернувся з чітким усвідомленням, що хочу працювати над собою, освоїти нові способи малювання, зокрема цифрове мистецтво. Вчився цьому сам, а скеровували професіонали та гуру цифрового мистецтва на форумах. Взагалі я дуже вдячний Інтернету, бо для людей, які знають, чого хочуть, це велика можливість спілкуватися з фахівцями з усього світу. На художніх сайтах мені допомагали знані професіонали. І щоразу, коли я щось запитував, мені розповідали навіть більше, ніж я просив. Поєднувати це навчання з роботою було складно – після повернення в Україну я отримав пропозицію працювати на українсько-угорському підприємстві з виробництва комбікормів для тварин у Коломиї. 

Серйозно малюванням почав займатися лише два роки тому. Коли мене менше почали критикувати наставники з Інтернету (сміється. – Авт.), я дещо осмілів. Виклав свої роботи у соціальних мережах і буквально за пару днів отримав кілька пропозицій про співпрацю. Першим написало агентство «Український медіа-сервіс», з яким співпрацюю дотепер. Також було багато київських видань та агентств, для яких малював певний час. Але з нашими західноукраїнськими виданнями працювати легше. Це, мабуть, мій галицький менталітет дається взнаки – тут ми на одній хвилі і розуміємо одне одного. Часто перешкоджали ідеологічні моменти. Нещодавно пропонували малювати карикатури на різних кандидатів, але мені мали диктувати, як це робити. Обіцяли, що «переді мною відкриються шалені перспективи». Але для мене це не головне. Найважливіше, щоби мені подобалося те, що роблю, і не було соромно зізнатися, що це зробив я. 

Виробництво організовує

Коли порівнював життя американців із життям українських людей, не міг зрозуміти, як можна працювати по 14 годин на день і не мати жодних вихідних. Тепер і в мене такий графік. Працюю повний робочий день керівником виробництва і технологом на виробництві комбікормів (забезпечуємо комбікормами для індиків, бройлерів та свиней Івано-Франківську, Чернівецьку та Закарпатську області). Розробляю рецептуру і керую процесом виробництва. А після роботи майже щодня по кілька годин малюю. Вихідні часто маю ще більше завантажені, ніж робочі дні, бо намагаюся більше зробити, щоби розвантажити собі тиждень.

Періодично бажання покинути роботу з комбікормами виникає, але вчинити так не планую. Я все життя намагався поєднувати в собі багато речей. Крім того, така робота допомагає мені у мистецтві. Багато творчих людей неорганізовані та непунктуальні, а моя основна робота вимагає зібраності, тому я ніколи не підводив замовників. 

Украдені Олекса, Ясь та Івась

Крадуть мої роботи часто. Найчастіше – мою улюблену ілюстрацію «Гуцул Олекса». Бачив його і на компакт-дисках, і на афішах клубу «Пікасо» – це була минулорічна вечірка на Старий Новий рік. Там цю роботу розмістили на афіші, стерши мій підпис. Багато моїх друзів-юристів одразу пропонували допомогу у відновленні справедливості. Але я неконфліктна людина, тож до суду не звертався. 

Подібна ситуація з неофіційними талісманами Євро. Яся та Івася я намалював наступного дня після представлення офіційних символів Славека та Славка, бо в них, окрім національних кольорів, ані від українців, ані від поляків нічого не було. Вони людям сподобалися, то я подумав, чому б не почати малювати комікс про них. Також вони дуже сподобалися польській аудиторії – там вони мали, мабуть, навіть більше схвальних відгуків, ніж в Україні. Під час єврочемпіонату з футболу ледь не вся Україна ходила у футболках із їх зображеннями – їх продавали і у Львові, і в Києві, і в Харкові. А з прибутків від продажу цих сувенірів я не те що нічого не отримав – ніхто навіть не подякував. 

Підготувала Наталя Горбань
газета ZIK №42 (25 жовтня 2012р.)

Довідка

Ігор Бежук за професією – ветеринарний лікар, за покликанням – художник і карикатурист. 
30 років, одружений, незабаром стане батьком. Народився в Коломиї. Закінчив дитячу художню школу та музичну школу (клас саксофона). Навчався у Львівській академії ветеринарної медицини. Згодом працював у лабораторії ветеринарної медицини на ринку м. Коломия. Рік стажувався у США – працював волонтером у притулках для тварин. Уже шостий рік працює в українсько-угорському підприємстві з виробництва комбікормів для тварин у Коломиї на посаді керуючого виробництвом і технолога. Двічі на тиждень відвідує секцію айкідо, іноді грає на саксофоні – для душі.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-16 23:12 :58