Новини » Газета ZIK 25 жовтня, 2012, 16:55
Мода на моду
Христя Алчевська у народному костюмі
Христя Алчевська у народному костюмі

Хоча в давнину мода не була такою мінливою і примхливою, а суспільство видавалося менш гламурним і споживацьким, все ж львів’яни завжди одягалися вишукано.

У княжому Львові побутував візантійський фасон одягу із традиційними місцевими елементами. Найпоширенішими були полотняні сорочки, до яких чоловіки одягали полотняні чи сукняні вузькі штани, жінки – сукні. Поверх брали плащі-накидки зі сукна чи шкіри, хутряні безрукавки, кожухи. Ноги до колін обмотували шнурами-волокнами, що закінчувалися шкіряними постолами. Воїни одягались у сорочку-туніку з нашитими на неї шкіряними чи металевими пластинами.

Створювали одяг ткачі, кравці, шевці, ювеліри, які у найдавнішому Львові були серед найшановніших професій, а кравці у XIV ст. очолили процес цехової організації. Відтоді саме професійні організації формували смак та освоювали нові віяння моди і стилю.

Руські князі та королі вдягалися на європейський манер, але з яскравими ознаками руського стилю, що сягав корінням ще Скіфії і Трипілля. Літописець пише, що король Данило прибув на поміч угорському королю Белі одягнутий за руським звичаєм: «жупан із золотого єдвабу грецького і широким золотим мереживом обшитий». На шиї мав коштовну нагрудну відзнаку ще скіфської традиції – царську пектораль.

Із приєднанням Львова до Польщі у моді запанував готичний стиль із його видовженими формами і візерунками, довгими рукавами. Візантійські та давньоруські мотиви тепер накладалися на ці пропорції. Приїжджі люди, більшість з яких становили поляки, литовці й угорці, пізніше німці, також вбирали свої національні костюми.

Невдовзі місто отримало Магдебурзьке право, що робило його частиною європейської системи торгівлі і взаємовідносин. А також «право складу», яке зобов’язувало кожного купця виставляти у Львові свої товари на продаж упродовж двох тижнів. У Польщі це було перше місто для караванів зі Сходу і Середземномор’я. Така обставина робила його великим торговим центром, а відтак і законодавцем моди. Площа Ринок і щорічні великі ярмарки ставали, зокрема, і своєрідними «фешн-віками», оскільки серед іншого краму продавали найкращі тканини, елементи одягу й аксесуари.

У Львові успішно працював і свій цех кравців. Знання майстра мусіли бути глибокими і досконалими, оскільки матеріал був дуже дорогим, тому й робота – дуже відповідальною. Високий рівень якості засвідчував факт, що одяг від львівських майстрів успішно експортували.

Також у Львові виготовляли тканини з коноплі і льону, згодом і з привізної бавовни. Відомими були руська постіль і вишивані рушники. Добру славу мали шапки та капелюхи, шкіри та взуття, а також модні оздоби до суконь і костюмів.

У XIV ст. з Італії приходить епоха Відродження. Одяг стає більш раціональний та функціональний, з’являється чіткий статевий поділ. Вже у XVІ ст. модним є іспанський фасон із його беретами, кулястими штанами та коміром «млинове жорно». Та все ж таке вбрання у Львові домінує серед іноземців, на місцевих він впливає хіба візерунком тканини та кроєм традиційних костюмів.

Львів’яни надалі носять полотняні сорочки, до яких жінки вдягають довгі сукні, а чоловіки штани. Верхній одяг між статями різнився кроєм і кольором. Це були жупани, сердаки, капоти, кожухи, шуби, опанчі, кунтуші. На ноги взували чоботи чи мешти.

Впливали на одяг міщан і місцеві відмінності. Місто розросталось і сюди прибували все нові люди з приміських територій, які приносили свої особливості вбрання. Така строкатість місцевої та європейської моди робила місто кольоровим, цікавим і дивним. Мандрівник Груневер писав: «У цьому місті, як і у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх країн у своїх одягах».

Вже у XVІІ ст. Європу охоплює вир бароко, який приносить зі собою суперечливі форми, контрасти кольору та фактури й особливу пишність. Та у Львові новий стиль розвинувся значно пізніше, а поки що місто потерпає від різних нещасть: сарана, пошесть, облога козаків, постійні набіги татар і, врешті, захоплення шведами у 1704 році. Закінчився золотий вік для міста і Польщі загалом. Львів’яни менше подорожували, рідше приймали купців. Мистецтво, зокрема й мода, розвиваються лише при дворах окремих магнатів, деякі з котрих (Потоцькі чи Острозькі) створили потужні культурні осередки.

Та все ж місто живе. У кінці століття законодавцем моди стає Франція, яка пропагує гармонійне поєднання краси і функціональності. Саме практичність нового одягу приводить до його популярності не тільки серед заможних верств, а й серед простого люду й селян. Захоплюють нові тенденції і тим, що до їх простого і зручного фасону легко компонувалися народні елементи, які у Львові ніколи не виходили з моди.

Заполоняють свідомість багатіїв різноманітні паризькі предмети стилю та розкоші. Тодішні глянцеві журнали – «Модні листки» – навіювали бажання володіти, окрім розкішного одягу, парфумами, перуками, мушками, хустками та поясами, тонкою білизною й вишуканою біжутерією.

На рубежі XVІІІ-ХІХ ст. на наших землях відбуваються разючі зміни. Розвалюється Річ Посполита і Львів переходить під владу Австрійської імперії, де стає одним із головних адміністративних центрів. Відтепер моду диктував Відень. Місто розбудовується, тут формуються представництва влади та великого бізнесу. Нові порядки фактично змітають застарілу середньовічну цехову та мануфактурну систему. Ринок наповнюють фабричні привозні тканини та приїжджі кравці. Та поступово край приходить до тями і починають проявлятися таланти місцевого люду. Імпортні журнали мод стають взірцями для львівських кравців, кращі з яких і самі починають відві­дувати модні осередки. «Пані Тиницька, господарка крамниці дамського вбрання на Ринку, відправилась у подорож до Відня для зав’язання безпосередніх стосунків із фабриками та склепами, щоби найновіші товари, що з’являються у світі моди, доставляти до Львова».

Пишні форми жіночих убрань змінюються на стрункі та витончені. У моді народні та східні елементи. У кінці століття у мистецтві і в моді зокрема домінує стиль модерн, що характерний своїм практицизмом та S-подібним силуетом, поширені жіночі костюми блузка-спідниця-жакет, корсети.

Не оминула моду і промислова революція, а саме винахід швейної машинки та її вдосконалення у середині ХІХ століття Зінґером.

1892 року у Львові відкрили художньо-промислову школу. Тут водночас з іншими фаховими дисциплінами викладали і проектування одягу. Практичні навики з «моднярства» здобували у майстернях кравців і шевців, яких лише у Львові налічували близько тисячі.

Українське жіноцтво напередодні Краєвої виставки 1894 року у Львові об’єдналось у «Клуб русинок» (пізніше «Союз українок») на чолі з Герміоною Шухевич (мати Романа Шухевича, командира УПА). Вони, зокрема, провадили курси крою і шиття, а за збірку українських вишивок та гаптування отримали на виставці золоту медаль.

Саме формування і розвиток українського та польського національних рухів мали вплив і на одяг у Львові. Елементи народного строю і традиційних селянських костюмів формували специфіку львівської моди, що була поширена у передмісті навіть до середини ХХ століття.

До І Світової війни домінуючим стилем у мистецтві Львова була сецесія – архітектура, інтер’єри, поліграфія і, врешті, мода. «Від туалетів дамських, капелюшків і краваток до меблів та килимів – всюди на виставках мода сецесійна». Іконою львівської моди у той час були співачка Соломія Крушельницька та письменниця Габріела Запольська. Саме у сецесії Львів набрав нової сили та величі – далеко від перехрестя політичних проблем, зате в ногу з останніми віяннями епохи. У той час у Львові виконували будь-яке замовлення на будь-який європейський стиль і фасон.

Надалі законодавцем моди залишається Париж. Перша світова внесла зміни не тільки у конфігурацію сил у Європі, а й у конфігурацію стилю в моді. Безпосередньо перед війною відмовляються від S-подібного силуету жіночого одягу, а відразу після неї зникає з побуту корсет, а спідниці стають усе коротші. До того ж у жіночому костюмі з’являється все більше чоловічих елементів. А головне – він стає максимально практичним і зручним. Настає епоха функціоналізму з його утилітарним началом – епоха Коко Шанель.

Львівська мода у міжвоєнний період традиційно мала два орієнтири – провідні паризькі моделі та національна традиція. І в той час нарешті з’явилася людина, яка змогла гідно їх поєднати. Нею стала Соня Делоне-Терк – українська художниця, одна з найкращих майстринь прикладного мистецтва у світі. Саме українська вишивка та стрічки на головах у дівчат, котрі танцюють, надихнули її до експериментів над кольором, що принесли їй славу. У 1930-х роках вона організовує виставку львівських митців у Парижі, чим демонструє світові джерела свого генія. «Яскраві фарби я люблю, – писала Соня Делоне у книзі спогадів із символічною назвою “Ми йдемо до сонця”. – Це фарби мого дитинства, фарби України».

За матеріалами: І. Кодлубай, О. Нога «Нариси з історії львівської моди».Фото з колекції Юрія Завербного

Богдан Білан
газета ZIK №42 (25 жовтня 2012р.)

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-20 11:24 :30