Новини » Політика 5 жовтня, 2012, 10:15
У парламенті не маю наміру надмірно епатувати

Свободівець Юрій Михальчишин, який відомий своїми радикальними поглядами і заявами, не має наміру змінювати свій стиль політичної роботи, якщо пройде до Верховної Ради. Водночас запевняє, що не хоче надміру загострювати ситуацію і провокувати напругу якимись гострими заявами. В інтерв’ю ZIKу він розповів, в якому форматі може бути сформована більшість у майбутньому парламенті, чому «Свобода» не претендує після виборів на високі посади і чому Янукович не тягне на диктатора.

Галичанин бере гроші, але голос не продає

– Якого сценарію варто очікувати на цих виборах? Уже зрозуміло, що вибори будуть брудними, але чи можуть вони закінчитися якимись великими збуреннями?

– Брудні, нечесні і заздалегідь не зовсім прозорі вибори є аксіомою для такої держави, як Україна, що розвивалася за сценарієм побудови псевдодемократії, псевдоринкової економіки та псевдогромадянського суспільства. Не секрет, що ті демократичні інституції, які в нас закладалися впродовж 90-х років під час процесів демократизації, вичерпали себе через те, що почалася прискорена побудова олігархічного режиму, спрямована на узурпацію влади кількома великими фінансово-промисловими групами.

У такій конфігурації вибори легко перетворити на фарс. У теперішніх умовах опозиція, яка на старті виборчої кампанії мала всі шанси здобути не просто більшість, а можливо, навіть претендувати за допомогою депутатів-мажоритарників на конституційну більшість, сьогодні змушена боротися за те, аби утримати 226 голосів. А де-факто, непевно, зараз завдання-мінімум виборчої кампанії для опозиції – це зберегти блокуючий пакет у 150 голосів, щоб не допустити конституційної пропрезидентської більшості.

Тому зрозуміло, що в таких координатах фальсифікації, до яких має вдатися влада, набирають колосальних масштабів, і опозиція вимушена вести боротьбу вже не тільки за перемогу, а й навіть за виживання.

З іншого боку, якщо говорити про реальні настрої людей, про стан масової свідомості і настрої пересічних українців – а зараз я про це можу говорити, оскільки провів уже понад 150 зустрічей і у Львові, і в Пустомитівському районі – то треба сказати, що є великий рівень недовіри до держави і, на жаль, загалом до політиків. Це означає, що люди не те, щоб зневірені, а деморалізовані і дещо демобілізовані. Тобто можна ще очікувати  високу явку на виборах 28 жовтня, але складається враження, що багато наших краян сприймають ці вибори ледве не як останні. Вони готові ще раз піти на вибори, і якщо їхні результати будуть незадовільними, то в подальшому необхідність ходити на вибори відпаде. І це є негативною тенденцією.

Щодо інших настроїв, то загалом, звичайно, галичани підтримують опозиційні до теперішнього режиму сили і частково готові виходити на акції протесту у випадку масових фальсифікацій виборів. Інше питання, що масовість фальфікацій – це дуже відносне поняття. Ми розуміємо, що за допомогою адміністративного ресурсу, підкупу виборців, маніпуляцій на дільницях і в окружних комісіях влада дійсно здатна дуже серйозно коригувати результати волевиявлення. Але чи будуть ці фальсифікації наскільки відвертими і, головне, цинічними, щоб мобілізувати людей на протест, – це питання ще залишається відкритим. Частина наших краян, звичайно, готова до участі у протестних акціях, але в загальному, звичайно, є відчутний брак довіри до політики як такої.

Тобто ці вибори, можна сказати, є ключовими для країни, саме тому вони такі брудні.

– Безперечно, адже ми зараз говоримо про те, що від цих виборів залежатиме не просто формування парламентської більшості і нового Кабінету Міністрів. Ми знаємо, що Партія регіонів ставить собі завдання здобути конституційну більшість, щоб можна було за допомогою 300 голосів змінити конституційний лад в Україні. Тоді ми можемо перейти до режиму якоїсь бутафорної парламентської республіки, коли президентські вибори відбуватимуться у стінах парламенту. А це означає, що можна буде і подовжити каденцію Януковича. Тому ми обираємо новий курс держави не просто на найближчі 5 років, а можливо, навіть на 10 років і більше.

– Зараз бачимо, в яких масштабах підкуповують виборців. Також бачимо, що багато людей готові це приймати, погоджуються на подачки від кандидатів. Як Ви вважаєте, чому так відбувається?

– Думаю, це зумовлено, швидше за все, таким особливим прагматизмом галицького виборця. Галицький виборець дуже скептично ставиться загалом до грошовитих кандидатів, часто готовий приймати від них певну матеріальну чи ресурсну допомогу, але при цьому залишається на своїй політичній позиції і готовий не пов’язувати її з будь-якими моральними чи правовими зобов’язаннями голосувати за того чи іншого кандидата. Іншими словами, дуже часто галичани готові використовувати будь-які можливості для того, аби вийти зі скрутного матеріального становища. Просто це не означає, що вони готові продати свій голос. І цей факт, звичайно, не враховується у штабах заможних олігархічних кандидатів, які вважають, що за 100, 200 чи 300 грн вони гарантовано купують не тільки голос, а й симпатію свого майбутнього виборця. Дуже часто це не так. Зазвичай це гроші, витрачені на вітер.

– Ви особисто не шкодуєте, що пішли на 118-й округ і тепер мусите конкурувати з Богданом Дубневичем?

– Насправді ця боротьба є дуже знаковою у масштабах Львівської області, адже ми маємо можливість напряму довести, що ідеї здатні перемагати гроші, що є щось важливіше, ніж кілограм гречки, і що сильні духом можуть перемагати сильних капіталом. Це протистояння у 118-у виборчому окрузі є одним із найбільш запеклих і найбільш принципових загалом у протистоянні опозиції та влади. Адже ми знаємо, що Партія регіонів через провал економічної політики уряду Азарова, через дискредитацію мовним законом і багато чого іншого не здатна виставляти кандидатів, які напряму з нею пов’язані. Тому вона змушена вдаватися до тактики Троянського коня: висувати формально незалежного кандидата, який, використовуючи великі фінансові ресурси, підтримку обласної та районної адміністрацій, маючи у розпорядженні мас-медіа, намагається подати себе галичанам як своєрідну третю силу. На практиці це, звичайно, дуже легко спростовується і наші краяни це добре відчувають, тому що фальш, дурисвітство і постійне намагання підкупити виборця є наскільки очевидними, що викликають лише спротив і дуже часто зворотну реакцію.

Протистояння у 118-му окрузі знакове ще й тим, що тут маємо справу з представником криміналітету, хоча й колишнім. Галичани звикли думати, начебто злочинна влада може бути лише десь там, далеко на Сході – в Донецьку, в Києві. А в нас тут, буквально під боком, реалізовується та сама модель – людина з кримінальним минулим і з капіталом, який накопичений, м’яко кажучи, сумнівним шляхом, із практикою корупційних дій, не просто хоче потрапити у владу, а ще й намагається себе при цьому представити як опозиціонера, захисника традиційних галицьких християнських цінностей і чеснот та зображати з себе неабиякого патріота. І ось цей особливий цинізм, особливе зухвальство і відсутність будь-якої етики та моралі й спонукає мене до надзвичайно принципового протистояння. Відчувається, що підтримка, яку можна здобути на окрузі, це підтримка не лише Михальчишина. Це підтримка ідей проти грошей, це підтримка опозиції у протистоянні із прихованим провладним кандидатом, це підтримка молодості проти застарілих, догматичних і загалом архаїчних уявлень про політику.

– Нещодавно ви заявляли, що найбільш активно чорний піар використовується саме у двох округах – у вашому 118-му та у 115-му. Про що саме йдеться?

– З’являються друковані матеріали, які мають на меті зганьбити і дискредитувати лідерів симпатій мешканців. Зокрема, було випущено фальшиву газету під назвою «Наша Батьківщина», яка не має жодного відношення до ВО «Батьківщина». Там розмістили наклепницькі матеріали стосовно мене, моєї політичної діяльності, ідеології українського націоналізму, а також вигадані відомості про мою родину, щоб дискредитувати мене в очах виборця.

Якщо говорити про 115-й виборчий округ, то я бачив абсолютно дикі листівки, в яких вилитий бруд на родичів та неповнолітніх дітей Дмитра Добродомова. Це абсолютно поза межами людської моралі й елементарної етики. Але ці відомості, на жаль, поширюються у друкованому вигляді і хтось вважає, що це інструмент виборчої боротьби. Насправді виборча кампанія повинна передбачати змагання виборчих програм, концепцій розвитку регіону, боротьби за соціальні та національні права українців. Натомість, як бачимо, через брак впевненості у своїх силах, через паніку з приводу об’єктивних результатів соціології серед політтехнологів окремих кандидатів зароджуються чомусь такі думки, які спонукають їх на бездумне використання наклепу, фальшивок і провокацій.

Хотілось би в більшості бачити «УДАР»

– За вашими партійними підрахунками, скільки загалом «Свобода» розраховує отримати мандатів у новому парламенті?

– Якщо брати середні показники, то проходження партією 5% бар’єру автоматично дає «Свободі» фракцію десь у 18-20 депутатів. Ще 10 депутатів ми розраховуємо провести до парламенту за мажоритарними округами. Тобто загалом у підсумку партія розраховує на фракцію з близько 30 депутатських багнетів.

– Яка ймовірність, що таки буде сформована демократична опозиційна більшість? У якому форматі вона може бути?

– Коли ми розпочинали виборчу кампанію, виходили з того, що метою є утворення парламентської більшості, а не просто проведення фракції в парламент і подальше перебування в опозиції. Отож, за нашими розрахунками, до позиційної більшості повинні увійти ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», «Фронт змін» і потенційно хотілося б бачити там депутатів від партії «УДАР» для того, аби ця більшість була твердою, проукраїнською і, головне, стабільною. Щоб вона мала чітку перевагу над Партією регіонів, комуністами і депутатами-мажоритарниками – так званими самовисуванцями.

– Якщо в опозиції буде більшість у парламенті, який алгоритм її дій?

– У першу чергу, це, звичайно, прискорене обрання керівництва Верховної Ради. Ми розуміємо, що не маємо стільки часу, скільки було у представників помаранчевих сил  2007 року, коли затягнулося обрання спікера парламенту, дуже довго тривали переговори про формування коаліції і майбутнього уряду, говорили про так звану широку коаліцію. Це одразу ж деморалізувало велику частину проукраїнськи налаштованого виборця.

Цього разу ми маємо намір вкластися у тиждень, максимум два для того, аби сформувати керівництво парламенту, обрати спікера, голів комітетів і вийти на узгоджену кандидатуру прем’єр-міністра. Далі повинна бути постанова про відставку Кабінету Міністрів Миколи Азарова, обрання нового прем’єра, прийняття закону про порядок імпічменту Президента і початок реалізації цієї процедури. Хоча вона дуже затягнена в часі – Конституція передбачає дуже складний і тривалий поетапний процес.

А потім треба прийняти пакет невідкладних законів щодо одіозних, найбільш антиукраїнських і антисоціальних ініціатив теперішньої влади. Це і пенсійна реформа, яка продовжила пенсійний вік для жінок на 5 років, це і Податковий кодекс, завдяки якому ми отримали додатково 200 тис. безробітних, це і Харківські угоди, завдяки яким Україна одержує природний газ за найвищою в Європі ціною. Це і одіозний закон Ківалова-Колесніченка, завдяки якому 8 областей України де-факто запроваджують російську як другу державу. Це і план Миколи Азарова приватизувати 1200 державних підприємств, включаючи «Укрзалізницю», «Нафтогаз України», нафтопровід «Дружба», оборонні підприємства, атомні електростанції тощо.

Ці кроки ми повинні реалізувати буквально до кінця грудня 2012 року. Це своєрідна блискавична парламентська війна у відповідь на побудову тієї авторитарної вертикалі олігархічного режиму, свідками якої ми були останні два з половиною роки. З такою владою можна боротися, приймаючи лише оперативні, ґрунтовні і, головне, добре прораховані рішення.

– Чи вистачить опозиції для цього простої більшості у 226 голосів?

– Для кожної із зазначених ініціатив фактично достатньо простої парламентської більшості, якщо не буде вето Президента. Якщо ж ми станемо свідками того, що Президент обере курс на конфронтацію з парламентом і ветує ці першочергові життєво необхідні для держави законопроекти, тоді, напевно, ми повинні усвідомлювати, що цей парламент не пропрацює всю визначену Конституцією каденцію. Тоді Віктор Янукович обере курс на дострокове припинення повноважень Верховної Ради.

Це, звичайно, небезпечний сценарій, тому що він загрожує повною ліквідацією парламентаризму в Україні, адже зрозуміло, що вдруге Партія регіонів не дозволить собі втратити владу. Тоді Україна ризикує перетворитися на Білорусь, причому значно швидшими темпами і у значно брутальніший спосіб.

Невпевнений, що Віктор Янукович зараз, під загрозою дипломатичної ізоляції та можливих санкцій з боку США, здатен піти аж на такий рішучий крок. Врешті-решт, щоб бути диктатором, треба мати певні особистісні, психологічні й ідеологічні передумови для цього. Поки що, крім певних особистісних амбіцій і бажання концентрувати владу, я не бачу у Віктора Януковича передумов до формування диктаторської особистості.

«Свобода» відмовляється від посад

– Ви сказали про обрання опозицією керівництва парламенту й уряду. Чи ведуться вже зараз переговори про кандидатури, бо, як ми знаємо, найбільші проблеми починаються тоді, коли треба вирішувати, хто буде головним?

– Якраз для того, аби уникнути помилок попереднього досвіду демократичних сил, сьогодні «Свобода» чітко декларує, що відмовляється від будь-яких кадрових амбіцій. Тобто наші союзники отримали чіткий сигнал стосовно того, що ми готові підтримувати їхні ініціативи, не висуваючи власних кандидатур, щоб наші власні вузькопартійні інтереси не шкодили загальнонаціональному принципу згоди і максимальної консолідації зусиль у формуванні національно свідомого та соціально відповідального уряду.

Відповідно, ми розуміємо, що якщо одна зі сторін майбутньої коаліції демонструє таку принципову відсутність амбіцій, це повинно допомогти двом іншим учасникам швидше домовитись.

– Якщо говорити про Прем’єр-міністра, кого би ви хотіли бачити на цій посаді?

– Зараз складно сказати, але вважаю, що «Фронт змін», очевидно, висуватиме Арсенія Яценюка. «Батьківщина», за логікою речей, могла б висунути Олександра Турчинова. Вважаю, що в цих політичних партіях знайдеться ще не одна теоретично прийнятна кандидатура. І «Свобода» загалом готова визначитися на користь тієї з них, яку узгодять між собою наші партнери. Тому що ми, підкреслю ще раз, цього разу демонструємо принципову відмову від вузькопартійних амбіцій.

– На яку тоді роль ви розраховуєте в парламенті?

– Це буде, по-перше, цементуючий фактор і фактор дисципліни, необхідний у парламенті для того, аби унеможливити перебігання депутатів із опозиційної фракції у гіпотетичну пропрезидентську. Пам’ятаємо, яким деморалізуючим чином позначилась на попередньому скликанні парламенту наявність оцих сумнозвісних «тушок».

Відповідно, наявність твердої, дисциплінованої, ідеологічно мотивованої фракції щонайменше з 30 відданих ідеї націоналістів, повинна демонструвати іншу моральну атмосферу в опозиційному таборі. І я вважаю, що наша ідеологічна принциповість зумовить дуже серйозний поворот парламентських дискусій від теперішнього приземленого рівня до справді принципових, концептуальних і стратегічних проблем розвитку держави.

Тому ми претендуємо на те, щоб відмовляючись від кадрових амбіцій, переформатувати політичний дискурс, задати зовсім іншу проблемну орієнтацію парламентської роботи. Ми повинні говорити про шлях виходу з кризи, про боротьбу з безробіттям, бідністю і корупцією та пропонувати швидкі і дієві механізми реалізації наших програм. Саме про це ми хочемо говорити з нашими союзниками по опозиційному табору, саме це маємо намір втілювати в парламенті у найкоротші терміни. Ми розуміємо, що часу загалом залишається мало. Нова хвиля економічної кризи загрожує і значно потужнішим в економічному плані державам, ніж Україна. Тому знаючи, що часу немає, гаяти його на якісь дріб’язкові парламентські конфлікти, свідками яких ми були в минулому, дуже не хочеться.

Це не маска і не політтехнологія

– Ви і Ваша соратниця Ірина Фаріон відомі гострими націоналістичними заявами. У майбутньому парламенті ви плануєте займати таку ж нішу, такі ж резонансні заяви робитимете?

– Насправді дуже часто доводиться чути, що ті речі, які лунають від мене, від Ірини Фаріон, є надто радикальними. Хотілося б не погодитися хоча би в плані причинно-наслідкових зв’язків, адже «радикальний» з латинської мови означає всього-на-всього «докорінний». Так, і я, і Ірина Фаріон виступаємо за докорінні зміни в політиці, економіці, в культурно-духовній сфері. Можливо, інколи наша риторика дійсно має дещо гострий і проблемний характер. Але це не тому, що ми прагнемо здобути якусь дешеву популярність, привернути увагу чи навмисно вивести когось із рівноваги.

Справа в тому, що наша риторика і дії є віддзеркаленням нашого внутрішнього стану. Ми дійсно дуже загострено відчуваємо ту загрозу, яка нависла над Україною, загрозу, яку становить сьогоднішня держава для пересічного українця, загрозу, яку становить бідність, соціальна нерівність та корупція. І тому справді інколи може здатися, що десь наші заяви, наші звернення виглядають дещо загостреними і, можливо, для декого вони здаються занадто різкими. Я би не хотів, звичайно, полемізувати, але мені здається, що в умовах теперішньої кризової ситуації потрібні справді докорінні і глибинні зміни. І для того, щоб люди в них повірили, ми повинні ці зміни готувати психологічно вже сьогодні.

Можливо, дійсно декому не дуже подобається те, що говорить Ірина Фаріон чи Юрій Михальчишин. Але насправді ми є такими, якими і хочемо здаватися. Тобто це не є маска, це не є якась гра чи політтехнологія. Це просто віддзеркалення нашого внутрішнього стану.

Тому я можу сказати впевнено стосовно своєї скромної особи, що я залишуся таким, яким я є, хоча, звичайно, не маю наміру надмірно епатувати громадськість, надмірно загострювати політичну ситуацію якимись риторичними засобами чи просто провокувати напругу голими декларативними речами. Зараз це є не на часі.

Але з іншого боку, хотілося б підкреслити, що не маю наміру змінювати свій стиль політичної роботи, адже саме таким я сформувався і саме таким мене зробила теперішня політична ситуація. Коли вона буде змінюватися, можливо, справді відпаде потреба у таких різких, фундаментальних і дещо загострених формах політичної боротьби.

– Що, на Вашу думку, робити з нинішніми високопосадовцями, яких опозиція називає злочинною владою?

– Абстрагуючись від риторики, хотілось би підкреслити, що ми впродовж багатьох років виступаємо за люстрацію. У нашому розумінні це докорінне очищення влади, починаючи від виконавчої вертикалі і продовжуючи правоохоронними органами і судовою гілкою влади. Приклад будь-яких успішних економічних реформ в європейських державах та й узагалі у світі супроводжувався, насамперед, якісною зміною кадрового складу влади. В Україні ж сформувався дуже дивний симбіоз між колишньою комсомольсько-комуністиною номенклатурою, організованою злочинністю і корумпованими державними службовцями. Вони зараз становлять таку собі панівну касту, псевдоеліту, яка контролює всі три гілки державної влади і доступ до державного бюджету.

Аби розірвати цю кругову поруку і цю замкнену систему формування влади тими, хто має гроші, для того, щоб заробляти ще більші гроші, ми пропонуємо системний закон про люстрацію. Тобто про заборону заняття визначених законом посад у державних органах влади, у правоохоронних органах і у судовій владі особами, що мали корупційну практику, яких можна звинуватити у порушенні Конституції та законів України, які брали участь чи були причетні до політичних репресій, які мали відношення до незаконної приватизації та розкраданні державного майна в особливо великих розмірах.

Такими чином ми хочемо не лише заборонити цим людям будь-яку дотичність до влади, а й хочемо відновити правосвідомість в Україні шляхом проведення відкритих судових процесів над цими людьми.

– Маєте на увазі суди і над першими особами держави – Президентом, Прем’єром, міністрами?

– Звичайно, відповідальність повинна бути пропорційною об’єму повноважень. Розуміємо добре, що за катастрофічну ситуацію в державі відповідають конкретні люди з конкретними іменами, прізвищами і по-батькові. Вся наша владна верхівка є одним таким великим колективним стихійним лихом. І справді за останні роки держава вже відверто перетворилася у ворога народу. А це відбулося тому, що керують нею зрадники батьківщини, і ми хочемо їх не просто назвати поіменно, а хочемо притягнути їх до відповідальності. Тому, звичайно, маємо на увазі відповідальність і для перших осіб держави, і для середньої ланки, і для рядових виконавців, тому що поняття справедливості не знає вибірковості. І зараз як ніколи відчувається така гостра потреба в українському суспільстві відновити віру у справедливість. А таку віру можемо продемонструвати лише неухильним виконанням принципу «закон один для всіх».

Розмовляв Іван Тимчук

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
Top
2021-01-24 12:18 :28