Новини » Суспільство 27 вересня, 2012, 10:10
Павло Ар’є: В Україні театр хапає за серце і веде людину далі

Цього року на III Фестивалі сучасної драми «Драма.UA» будуть презентовані найкращі українські п’єси, які увійшли до фіналу драматургічного конкурсу «Драма.UA». Один з членів журі, український драматург і художник-концептуаліст Павло Ар’є, розказав кореспонденту IA ZIK про те, що сучасних драматургів хвилюють проблеми сексуальних меншин, і про те, що необхідно українській п’єсі, аби потрапити на європейський ринок.

Цього року Вам, як члену журі конкурсу україномовних п’єс, довелось перечитати понад 100 п’єс українських авторів. Скажіть, яких тем частіше за все торкались учасники конкурсу?

– Саме цього року неймовірно багато надійшло п’єс про проблеми сексуальних меншин. Я навіть не розумію, чому. Можливо, це бажання епатажу. Взагалі, багато було авторів з Києва і серед них відчувається вплив сучасної російської драми. Також дуже багато було чудових україномовних текстів зі cходу України.

Що необхідно українській п’єсі, аби потрапити на європейський ринок? У чому проблема: в якісному тексті, чи, може, в літературних менеджерах, які мали б просувати український продукт за кордон?

– Проблема навіть не в тому, що ми за кордоном не презентуємо себе. Наприклад, у німців Західної Німеччини складається враження, що Україна – це країна без культури. Вони знають про проблеми Тимошенко, знають про Шевченка і про те, що у нас тут революції весь час відбуваються. А коли ми робили фестиваль українського кіно, то це викликало в них здивування. І це дуже прикро. Крім того, що нашого представництва нема за кордоном, в Україні наші драматурги існують поза контекстом культури.

Які тенденції вирізняють українську п’єсу від європейської?

– Тенденції дуже різні. Навіть якщо порівнювати британську й німецьку драму, то це дуже важко, адже є свої традиції. Наприклад, британський театр бере дуже активну участь у житті суспільства, впливає на нього. І він є інструментом у житті цього суспільства. Театр там дуже важливий, в ньому формується думка. А німецька драматургія більше тримається постдраматичних текстів, які не впливають на серце і душу, а більше торкаються галузі думок, міркувань. У театрі ми бачимо більше візуальних ефектів, і це також цікаво.

А що ми маємо сьогодні в Україні?

– А в Україні, мені здається, ми маємо дуже хороші передумови. В нас теж є своя традиція, вона більше схожа на британську. В нас такий, більше психологічний театр, який може хапати за серце і вести людину далі. Дуже важливо, що ми робимо це (показуємо українську драму. – Авт.) паралельно з британською, німецькою і польською драматургією. Тому що нам сьогодні потрібна підтримка, нам потрібні орієнтири. Треба дивитись на те, як розвивається європейська драматургія. І це потрібно не тільки драматургам, а й публіці, яка теж має виховуватись і розвивати свої смаки.

Які зміни наразі відбуваються в сучасній драматургії?

– Ми хочемо зараз відмовитись від театрального пафосу. Адже людина, яка сьогодні приходить в театр, більше не вірить, вона не хоче брехні. Ми хочемо говорити про те, що зараз з нами відбувається, задавати питання, хто ми такі, куди ми йдемо. Ми хочемо зробити так, щоб театр був важливим у нашому суспільстві і не був якоюсь аморфною країною театру в Україні. Ми хочемо відчувати час і жити сьогодні.

 Про що розповідає сучасний театр?

– Про теперішнє. Ми є частиною прекрасного. І наші почуття, і наші думки є надзвичайно важливими. Якщо ми сьогодні цього не зрозуміємо, то ніколи не станемо вічними. Ми живемо тепер і маємо говорити про теперішнє.

 На вашу думку, до чого тяжіє сучасна п’єса українських авторів?

– Цього разу на фестивалі ми зможемо побачити якісну нову сучасну українську драму, яка може провокувати і дивувати. Дві п’єси точно не залишать вас байдужими і будуть прийняті неоднозначно. У п’єсах є пошук і бажання відвертості. Більшість молодих людей хочуть експериментувати, вони шукають себе і шукають відвертості. Тобто людина хоче щось сказати, але не знає, як це зробити і не може використати якісь драматургічні прийоми, щоб це виразити. Були такі тексти, які глибоко запали мені в серце. Просто вони були не дуже професійно написані, але сподіваюсь, на майстер-класах ми зможемо поговорити про це.

Нагадаємо, з 27 по 30 вересня у Львові відбудеться III Фестиваль сучасної драми «Драма.UA». Цього року програма виявилась досить насиченою. В рамках фестивалю, який організовує мистецька майстерня «Драбина», українському глядачеві представлять найкращі зразки драматичних текстів у трьох блоках: британський, скандинавський, німецький, польський і український.

Розмовляла Інна Тесленко.

Довідка.

Павло Ар’є – український драматург, художник-концептуаліст. Народився і виріс у Львові. Від 2004 року живе в Німеччині – у місті Кельн.

Грав у «Російському експериментальному театрі» Інституту славістики при Університеті Кельна.

Автор п’єс «Революція, Кохання, Смерть і Сновидіння» (видано окремою книжкою, 2007), «Ікона». Обидві п’єси увійшли до шостого тому альманаху «Нова проза» (2007). У липні 2010 року в видавництві «Факт» окремою книжкою під назвою «Форми» вийшла збірка з трьох п’єс автора.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-20 06:53 :50