четвер, 23 серпня, 2012, 11:59 Газета ZIK
Як упав перший Ленін

Пам’ятник радянському вождю знесли в Червонограді за рік до здобуття незалежності

У Червонограді 1 серпня 1990 року знесли пам’ятник Леніну. Першими в СРСР. Новина облетіла весь Радянський Союз, а завдяки радіо «Свобода» стала відома у світі. Влада міста зважилася на безпрецедентний крок під натиском шахтарів, які проводили свій масовий страйк. Після «акта нечуваного вандалізму» в Києві та Москві розпочався розбір польотів. Але невдовзі монументи Леніну почали падати і в інших містах. Поступ незалежності став неминучим.

Ленін дрібно затремтів...

– На площу прийшло море людей. Пам’ятник обхопили тросом, причепили до крана. Смикнули раз – а він не піддається. Шарпнули вдруге – стоїть незворушно. Вся площа завмерла. Стоять тисячі людей, усі затамували подих. Не піддається – якась містика! – розповідає про той день фотограф Роман Данилюк. – Раптом у тій тиші пролунав упевнений голос. Підійшовши до кранівника, майстер сказав: «Ти порухай його, порухай. А потім – віра (вгору. – ZIK)!» 

Після того пам’ятник подався. – Що мене вразило – як тільки натяглися троси, пам’ятник дрібно-дрібно затремтів, наче чогось злякався. Коли між постаментом і скульп­турою утворився простір, площа вибухнула криками «ура!» – пригадує Данилюк.

Роман Данилюк відзняв демонтаж монумента на фотокамеру похвилинно. Минулої неділі в червоноградському Палаці Потоцьких (філія Львівського музею історії релігії) відкрилася виставка фотографій Данилюка «Незалежність без монтажу».Фотограф вважає, що найбільшими героями того дня були звичайні люди, які, незважаючи на тиск і ймовірні переслідування, наважилися накинути на Леніна петлю.

– То був громадянський подвиг. Тоді ще існували СРСР, КДБ. До працівників підходили люди в цивільному й пропонували відмовитися від наміру. Але ті відповідали: «Ми отримали наказ на демонтаж – і ми його проведемо». 

На мітинг відразу з роботи

Місцева влада бодай формально мусила відреагувати на вчинок громади. За словами Данилюка, до центру підігнали автобуси з працівниками міліції, а поруч стояли машини пожежників.

– Думаю, влада готувалася розігнати натовп, – каже Данилюк.

Аби втілити замислене, противники Леніна мусили заручитися підтримкою мас. Червоноград був готовий до мобілізації. Упродовж кількох років шахтарі проводили страйки. 

– Вранці ми з групою хлопців вирушили до автовокзалу, – розповідає про той день Володимир В’язівський, народний депутат, а в минулому представник шахтарського страйкового комітету. – На станцію прибували всі автобуси, котрі їхали із шахт. Ми заходили у кожен автобус і запрошували всіх шахтарів, які поверталися з четвертої – нічної – зміни на майдан. Вирушали всі хлопці. На думку політика, на той час влада не наважилася б піти на конфронтацію із шахтарями. Посадовці розуміли, що ситуація може вийти з-під контролю.

Демонтаж монумента був однією з вимог, ухвалених на мітингу, котрий відбувся в місті 11 липня 1990 року. Декларація страйкарів була спрямована на те, щоби відділити господарське життя міста від компартії: відібрати «Білий дім» у міського комітету КПРС, вивести партійні організації з підприємств, ліквідувати агітацію компартії тощо.

Позиція шахтарів знайшла підтримку в Червоноградської міської ради народних депутатів. Депутатський корпус переважною більшістю схвалив усі вимоги демонстрантів – аж до демонтажу пам’ятника Леніну. 

За словами Володимира В’язівського, проголошення політичних вимог було цілком очікуваним.

– Політичні вимоги були спричинені розвитком подій. Тодішній СРСР не міг забезпечити громадян належним рівнем життя, зокрема окремо взятий прошарок населення – шахтарів, – розповідає В’язівський. Вимоги гірників – забезпечити їх спецодягом, годувати незіпсованою ковбасою. Відтак страйковий комітет поставив питання про знесення пам’ятника Леніну. Це був удар у больову точку. Одна річ, якби цього вимагали демократичні партійні сили – а то була вимога шахтарів, пролетаріату.

«Чорновіл, що у Вас коїться?»

Що ж до історичної сесії міської ради, то вона розпочалася символічно – депутат міськради Євген Дівчур запропонував ушанувати хвилиною мовчання всіх, хто віддав життя за незалежну Україну. Почин виявився вдалим – майже всі депутати, котрі брали слово, висловилися на підтримку декомунізації.

– Це ганьба, щоби па­м’ятник катові українського народу залишався стояти в нашому місті, – переконував тодішній депутат міськради Василь Розлуцький, електрослюсар ШБУ №2.

– Чи не слід поряд із пам’ятником Леніну поставити пам’ятник Гітлерові? Один знищив 12 мільйонів українців, інший – «лише» 5 мільйонів. Монумент треба демонтувати, – апелював депутат, майстер-вибухівник шахти ім. 60-річчя ВЖСР Олег Цвір.

На сесії лунали й голоси на захист компартії. Представник прокуратури Оленчин зазначив, що пам’ятник встановлювали за згодою вищих органів – «таким має бути і зворотній шлях». А перший секретар міськкому партії Поляков закликав діяти лише в рамках законодавства, а не за покликом вулиці.  

Міська рада одностайно проголосувала за демонтаж пам’ятника. На жаль, стенограма-протокол засідання не зафіксувала точного числа голосів. Головуючий лише сказав: «Одноголосно». 

Події в Червонограді спричинили чималий резонанс. Того ж 1 серпня питання Леніна взялася обговорювати Верховна Рада УРСР. Комуністи назвали це «ганебним актом знищення пам’яток культури». Цікаво, що схожу риторику підхопив і голова ВР Леонід Кравчук. Він спитав у В’ячеслава Чорновола: «Як це могло статися на території області, де Ви головуєте? І як це могло бути, коли допущено такий ганебний антигуманний акт?»

Тодішній голова Львівської облради Чорновіл зізнався, що події в Червонограді стали несподіванкою і для нього. Він сказав депутатам, що збереження монумента спричинило б черговий страйк шахтарів. «Ми підрахували, що у нас у Львові пам’ятників і бюстів Леніну кількасот. Не знаю, чи в них є така велика потреба», – сказав Чорновіл. 

У Верховній Раді було створено кілька комісій для вивчення цього скандалу. ВР також звернулася до місцевих депутатів із проханням схаменутися. 

За словами Володимира В’язівського, за мотивами тих подій було порушено ще й кримінальну справу, але до відповідальності нікого не притягли.

– Воювати за Леніна в той час, коли назавтра все може змінитися і ще не відомо, хто зрештою стане героєм, правоохоронці не бралися, – вважає В’язівський. 

Автор висловлює подяку за підготовку матеріалу Червоноградській філії Львівського музею історії релігії та Роману Данилюку за надану фотографію, а також виконкому Червоноградської міськради за стенограму та копії рішень міськради від 20 липня 1990 року.

Володимир Семків
газета ZIK №33 (23 серпня 2012р.)


* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-11 21:17 :14