Новини » Регіони 15 серпня, 2012, 10:18
Буковина: хто ж обпечеться «мовним» варивом?

Для аграрної Буковини та провінційних Чернівців мовне протистояння минуло без зайвих ексцесів та емоцій. Опозиція влаштувала не чисельні мітинги. Хитруни з ОДА провалили голосування за звернення до президента Януковича проти мовного закону (відмовилися голосувати на сесії облради за радикальне звернення опозиції, а потім опозиція не проголосували за їхнє помірковане – кожен залишився при своїх інтересах). Усі україномовні газети засудили політичне шахрайство Ківалова- Колесніченка.

Але усе це – лише шумовиння. Адже мовний закон, який два політичні шулери проштовхували задля того, щоби виграти мажоритарку в Одесі та Севастополі, матиме безпосередній вплив на Чернівецьку область як на багатонаціональний регіон. 

За даними перепису 2001 року, на території Чернівецької області проживає 12 відсотків румунів та 9 відсотків молдаван. Їх проживання – компактне. Є, наприклад, Герцаївський район, де румунське населення становить 92 відсотка віз загальної кількості. Є райони, де від третини до половини сіл є румуномовними (Сторожинецький, Глибоцький) або де компактно проживають молдавани (Новоселицький). Є етнічні села, де живуть національні групи, які більше ніде в області не проживають, (росіяни-старовіри у селах Біла Криниця Глибоцького та Грубно Сокирянського районів, поляки у селі Стара Красношора Сторожинецького району). Тобто, передбачена у законі можливість проголошувати регіональну мову від рівня села і до області перетворить офіційну мовну карту Буковини у клаптикову ковдру.

Місцеві експерти – голова Товариства «Український Народний Дім у Чернівцях» Володимир Старик та екс-начальник відділу у справах національностей ОДА та керівник проекту «Толерантна Буковина» Тарас Халавка склали схематичну мовну карту Буковини, якою вона може бути у випадку, коли місцеві ради ухвалять рішення про введення регіональної мови.

Які мови можуть отримати офіційний статус у Чернівецькій області відповідно до нового закону «Про засади державної мовної політики» 

Населені пункти

Рідна мова більше 10% населення

Всі населені пункти Чернівецької області

Румунська

м.Чернівці, м.Новодністровськ, с.Біла Криниця (Глибоцький район), с.Грубно (Сокирянський район)

Румунська, російська

Новоселицький район, села Привороки та Молодія (Глибоцький район), с. Шишківці (Сокирянський район), с. Колінківці (Хотинський район)

Румунська, молдавська

с.Стара Красношора та с.Аршиця (Сторожинецький район)

Румунська, польська

За даними експертів, найбільш розповсюдженою регіональною мовою у Чернівецькій області стане румунська.

Молдавська мова стане регіональною в Новоселицькому районі, та в чотирьох населених пунктах інших районів.

Російська – може стати регіональною для міст Чернівці та Новодністровськ, а також для старообрядницьких сіл Біла Криниця та Грубно.

Польська мова може бути впроваджена в двох населених пунктах (селі Стара Красношора та селі Аршиця) Сторожинецького району.

Ситуація з впровадженням регіональних мов на рівні окремих населених пунктів може дійти до абсурду. Так, в селі Аршиця Сторожинецького району з населенням 850 осіб, будуть запроваджені одразу дві регіональні мови: польська та румунська. Відповідно, рішення місцевої ради будуть друкуватися на трьох мовах.

Управління: багатомовне, але ще більш неефективне

На думку В. Старика та Т. Халавки, впровадження румунської мови, як регіональної у Чернівецькій області призведе до того, що обласні органи державної влади надсилатимуть листи в центральні органи влади та в РДА моноетнічних українських районів румунською мовою. Це передбачено п.1 ст. 11 закону: «У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови)». У такому разі усі без винятку обласні органи державної влади змушені будуть набирати до свого штату поліглотів зі знанням державної української, регіональних румунської та російської мов.

Та це лише лише прелюдія. На мою думку, це створить тим же органам влади неймовірні проблеми, а то й призведе до паралічу управління, яке й так є кривим не лише на обидві ноги, а й на обидві руки.

Наразі в органах державної влади та місцевого самоврядування області таких поліглотів немає ні у низовій, ні у середній, ні тим більше у вищій керівних ланках. В Чернівецькій міськраді, облраді та ОДА чиновників, які знають румунську мову – одиниці. Румунською не володіють ні голова ОДА Михайло Папієв, ні секретар міськради Віталій Михайлішин. Можливо, на розмовному рівні її знають заступник мера Петро Ротар та перший заступник голови ОДА Георгій Галиць (та навряд чи вони без проблем напишуть текст цією мовою). Такими знаннями може похвалитися лише 62-річний голова облради Михайло Гайничеру – чиновник зі ще радянським стажем. Не краща ситуація і в середній ланці. До того ж побутове знання мови не вирішує іншої проблеми – підготовку на ній документів. Чого гріха таїти, окремі документальні «шедеври» місцевих органів влади, які потрапляють до рук журналістів, ставлять під сумнів знання управлінським апаратом писемної української мови, не те що румунської. Колись я мав можливість певний час працювати в органах державної влади. Враховуючи досвід, можу сказати: щоби підготувати більш-менш кваліфікованого україномовного чиновника від низової до середньої ланки необхідно не менше п’яти років. Щоби у румуномовному районі підготувати такого ж двомовного чиновника, необхідно 7-7,5 років. Але таки людей – одиниці і вони працюють при будь-якій владі – кучмівській, помаранчевій, чи біло-синій через свою дефіцитність. Відсутня система підготовки таких кадрів – як двомовних управлінців-українців, так і двомовних управлінців-румунів. Люди, які цього домоглися, зробили це самі – у силу життєвих та професійних потреб.

Немає зараз у місцевій владі і людей, які би займали високі управлінські посади заради виконання функцій комунікації між місцевою владою та управлінською елітою етнічних громад і представляли ці етнічні громади (таке практикувалося за радянської влади та, за інерцією, існувало до кінця 90-х років). І потреби у них немає. Адже стару радянську управлінську адміністративну систему замінила нинішня українська корупційно-партійно-бізнесово-кланова управлінська модель.

А в її умовах запровадження будь-яких мовних новацій (для неї взагалі будь-які новації чужі) в систему управління призведе до плачевного результату – паралічу органів державної влади та місцевого самоврядування, які й так потерпають від браку кваліфікованих кадрів, чітких та зрозумілих управлінських ідей, пронизані безвідповідальністю різних ланок, інертністю мислення, самодурством вищих над нижчими, корупцією, фаворитизмом, засиллям бюрократичної тяганини.

Тобто, реально впроваджувати регіональну мову у державному управлінні та місцевому самоврядуванні Чернівецької області нікому. Немає ні людських, ні інтелектуальних, ні матеріальних ресурсів. Їх немає навіть для виконання функцій держави та місцевого самоврядування на нинішньому – напіваматорському рівні.

Освіта: від суспільства до етнічних каст

Як пишуть ті ж В. Старик та Т. Халавка, новий закон значно заплутає міжнаціональні відносини у сфері освіти: «Потреба громадян у мові навчання визначається в обов’язковому порядку за заявами про мову навчання, які надаються учнями (для неповнолітніх – батьками або особами, які їх замінюють), студентами при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час періоду навчання», – йдеться у законі. Це зобов’яже не лише представників національних меншин щороку писати заяви про навчання їхніх дітей національними мовами, але й абсолютну більшість українських громадян, які хочуть, щоб їхні діти навчалися державною мовою, щороку підтверджувати це своє прагнення. В жодній іншій країні Європи така дискримінаційна щодо державної мови практика не застосовується».

Відповідно до статті 20 закону «в усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і однієї з регіональних мов або мов меншин». Це означатиме, що у Чернівецькій області, зокрема і в моноетнічних українських районах, в усіх 450 загальноосвітніх закладах повинні працювати учителі зі знанням румунської.

Хто і де їх знайде? Хто їх скільки підготує? За чий рахунок вони будуть утримуватися на посадах? Чи буде у них реальна потреба в українських школах? На це відповіді ніхто не дає.

Начальник Головного управління освіти Чернівецької ОДА, депутат обласної ради від Партії регіонів Михайло Бауер пояснення цих речей намагається уникати. На брифінгу він заявив, що ретельно прочитав «мовний» закон і дійшов висновку, що на Буковині він нічого суттєво не змінить. Для підтвердження навіть дані навів. Мовляв, нині на Буковині є 364 україномовні дошкільні заклади, де виховується 29,5 тисячі дітей. Також є 47 закладів з румунською мовою, де перебуває 2080 дітей. Є дитсадки з польською, російською та єврейською мовами. В області налічуєтсья 351 україномовна школа, 17 – румуномовних. «Ми намагаємося задовільнити всі мовні запити батьків, – запевнив Михайло Йозефович. – Якщо вони бажають, то відкриваємо українські класи в румуномовних школах.»

Зрозуміли, яке відношення має це пояснення до ти змін, які пропонує закон у сфері освіти? Я теж ні. Однак, певні позитивні процеси, які намітилися в освітньому середовищі останнього десятиліття на Буковині, закон може перервати, зменшивши потребу вивчення державної мови в угоду регіональній. Йдеться про те, що якщо у 90-х роках – одразу після розпаду Союзу у місцевому румуномовному середовищі існувала тенденція відправляти своїх дітей на навчання у вузи Румунії, щоби вони намагалися закріпитися у тамтешньому середовищі, то з початку 2000-х років сталися зміни. Дедалі більше тих же румуномовних громадян почали розуміти, що їхні діти повинні оволодівати українською мовою, щоби закріпитися вдома, щоби не поступатися у конкуренції україномовним дітям, що знання української та румунської стане додатковим бонусом у вирішенні своїх життєвих та суспільних потреб тут – в Україні. Дійшло до того, що чимало батьків у румуномовних селах почали вимагати відкриття додаткових українських класів, більш кваліфікованих вчителів української мови тощо. Через ухвалення цього закону цю тенденцію може бути перервано, а той й поховано на довгі роки. Хто від цього постраждає? Звичайні, рядові громадяни, їхні діти. Кого це цікавить? Нікого.

Що ж ухвалили? Хто зна

Немає розуміння того, що ж за закон було ухвалено, для чого він необхідний та які функції виконуватиме, ні у членів правлячої партії, чиї однопартійці-»наперсточники», зліпили щось нашвидкуруч, ні у народних депутатів, які за закон голосували.

Наприклад, той же начальник обласного управління освіти Михайло Бауер на брифінгу розповів, що недавно був на дні народження свого коллеги і в ресторані за весь вечір прозвучала лише одна українська пісня. «Це є найбільшою нашою проблемою, – запевнив Михайло Бауер. – Ось тут потрібно захищати українську мову». Тобто, хто і якою мовою співатиме у чернівецькому шинку для начальника управління освіти важливіше, ніж те, яким чином триватиме процес включення румуномовних дітей в український суспільний та державний організм і чи не припинить його закон Ківалова-Колесніченка? Відповіді на ці питання ніхто не дав. А от про шинок усе знають.

А народний депутат від ПР, більш відомий як акордеоніст, Ян Табачник взагалі заплутався у поясненні того, за що він голосував.

«У нас на Буковині є румунські села, жителі яких не знають ні української, ні російської мов, – сказав у коментарі місцевій газеті «Молодий буковинець» Ян Табачник. – Новий закон закріплює їхнє право на рідну мову. В Україні є російськомовні регіони, чому їм не дозволити офіційно використовувати свою мову? Але при цьому українська мова буде найголовнішою мовою в Україні. Мої предки 200 років жили на Буковині, у нас завжди люди спілкувалися різними мовами і це не становило проблеми для розуміння». Отаке розуміння у акордеоніста мовних проблем. Якщо й в інших таке саме, тоді зрозуміло, за що голосували. За купу паперу, якого не читали в силу різних причин – відсутності окулярів, здібностей, інтелекту, чи й здорового глузду.

Один із «стовпів» мовних маніпуляцій в Україні і апологет «румунського питання» народний депутат від ПР Іван Попеску теж заплутався у поясненнях. Тому ж «Молодому буковинцю» він видав: «За результатами перепису 2013 року визначать адміністративно-територіальні одиниці, де щонайменше 10 відсотків жителів вкажуть як рідну одну зі згаданих 18 мов. Тоді й можна буде визначатися з офіційним статусом. Але і нині фактично це діє. Наприклад, у Сторожинецькому районі румунів 37 відсотків. Тож у кожних управлінні та у суді є румуномовні працівники, які спілкуються з відвідувачами румунською. У місцях компактного проживання національних меншин він фактично вже діє». Та навряд чи з домнулом (румунською «пан», – авт.) Іваном погодяться клерки районних судів та чиновники тих же Герцаївської, Глибоцької, Сторожинецької РДА, де мешкає румуномовне населення. Вони ж то добре знають, які документи їм приносять на підпис українською (з густими вкрапленнями румунсько-російського суржику) і що з цими документами станеться, коли вони стануть румуномовними (з густим вкрапленням українсько-російського суржику). І хто потім нестиме відповідальність, якщо переклад виявиться неправильним (а якщо це бюджетний документ, то за той неправильний рядок можна й сісти). Але навряд чи такі деталі цікавлять Івана Попеску. «Мовні проблеми» та «румунське питання» годують його вже не один рік. І в різних партіях – навіть ідеологічно протилежних (то в «Нашій Україні», то в Партії регіонів). І яка йому справа у Верховній Раді, чи Раді Європи, що якийсь хлопець з румунського села на Буковині так і залишиться заробітчанином на будовах Києва та Одеси, бо вивчив лише румунсько-українсько-російський суржик, а не вчив українську мову. Адже Колесніченко з Ківаловим, яким треба було виграти мажоритарні округи, запровадили у його селі регіональну румунську мову і хлопцеві ніхто не пояснив, що краще, окрім рідної, ще й вивчити українську. Іван Попеску питання свої і своїх дітей вирішив. А хлопець? Та чхати на нього. Краще поборотися за всезагальну культурно-національну ідентичність румунського народу в Україні. Круто звучить. І відповідальності перед конкретними людьми – нуль.

Побут: не знаєш мови? У писок

Відомий чернівецький політолог Ігор Буркут, зауважує, що мовний закон жодної мовної чи мовно-культурної проблеми не вирішує, натомість створює низку інших: «Ухвалити можна будь-що, коли є більшість, але як втілювати? Тут є проблеми, наприклад, хто визначатиме кількість носіїв мови. Більшість українців знає російську мову, але вони не є росіянами. Як бути з поняттям «регіон»? В одному районі можуть жити 40 відсотків представників певного народу, в іншому – лише п’ять відсотків. А мова має бути офіційною для всіх? Тоді доведеться перекладати всю документацію іншою офіційною мовою, і кожен чиновник зобов’язаний не просто її знати, а й володіти нею. Як це положення втілити? До речі, проблеми будуть навіть із російською. Оскільки розмовляти нею ще сяк-так може більшість українців, але писати без помилок, що необхідно для ведення документації, – уже ні».

Називає експерт і ще один аспект закону, який стане очевидним на прикладі Буковини: «Румунську мову в нас можна буде оголосити офіційною. Тоді нею доведеться перекладати всю документацію. При цьому про російську мову в нашій області можна забути – росіян у нас небагато, для визнання російської офіційною для всього регіону недостатньо. Тож уся документація – включно зі зверненнями до влади – має бути або українською, або румунською. Російська на рівні регіону втратить статус однієї з мов міжнаціонального спілкування, який вона мала досі». Отакої. Їздитимуть Азаров та Ківалов на Буковину як за кордон. Аж поки української чи румунської не вивчать.

Втім, це не така вже й велика біда, якщо ці персонажі сюди не потраплять. Є інша проблема. Рівень мовної, політичної, загальнолюдської культури та толерантності наших співгромадян. Попри запевнення, що українці, а особливо буковинці, наскрізь толерантні люди і мирно вживаються з іншими етносами, це насправді не зовсім так. Тобто, воно так, але й не так. Так, тому що й справді наразі випадки нетерпимості на мовному та національному грунті є поодинокими. Але їх мало не тому, що ми толерантні. Їх мало тому, що Україна не сформована як національна держава. Процес національної самоідентифікації її народів ще триває. Національна та політична культура є низькою. Українці та інші народи, які населяють цю територію, поки не розуміють своїх національних, мовних та культурних запитів і потреб. Тобто, Україна – це уламок радянської системи, котел від розваленого паровоза, у якому лише почався процес переварювання корінного етносу та інших народів у політичну націю. І завдання справжніх національних політиків – незалежно від етносу (а не шахраїв та бандитів, які почергово змінюються при владі) зварити у цьому котлі таке національне вариво, щоби кожному інгредієнту у ньому було комфортно і щоби воно було їстівне і для внутрішнього, і для зовнішнього споживання, а не одного разу запахло на увесь світ якимось «югославсько-косовським» кривавим компотом.

А про те, що мовна проблема не така проста і це не предмет для маніпуляцій, свідчать хоча би такі факти-»дрібниці» на тій же толерантній Буковині. Десь наприкінці 90-х років у Сторожинецькому районі двоє молодиків румунського походження добряче віддубасили чи то чернівчанина, чи мешканця якогось українського села за те, що не знав румунської мови. Скажете, дурниця. Напилися. Можливо. Але у світі багато речей більш масштабно трагічних з таких дрібниць починалися. А ще зовсім свіжий приклад – вже після ухвалення мовного закону. В одному з райцентрів зібралися чи то бібліотекарі, чи вчителі. Піднялася одна виступати і вшпарила 15-хвилинну промову румунською. Це при тому, що більше половини району – україномовні села. Коли її спробували опам’ятати, що не усі у залі розуміють, жіночка мовила: «Теперь вы все должны учить наш язик». Скажете, спека на вулиці тощо. Та ні. Надто тонка матерія ота мова.

Якщо ж мовними та етнічними процесами в Україні управлятиме агроном Колесніченко, а голосуватимуть за його авантюри акордеоніст Табачник, футболіст Шевченко, співачка Повалій, то хто гарантує, що вищенаведені епізоди, які ми поки що вважаємо виключенням із правил, не стануть правилом.

Олександр Мостіпака, Чернівці

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-15 20:51 :40