четвер, 31 травня, 2012, 22:10 Газета ZIK
Смерть від власної кулі

Керівник Головного штабу УПА Олекса Гасин вистрелив собі у рот, рятуючись від погоні енкавеесівців

Щонайменше двічі Гасина помилково «впізнавали» серед загиблих підпільників, припиняли розшук, аж поки «Лицар» знову нагадував про себе. Про це навіть гордо рапортували Хрущову, котрий був тоді першим секретарем ЦК КП(б)У. «Ворогам така інформація була потрібна, щоби похвалитися результатами своєї роботи, отримати за це премію грішми, підвищення по службі. Усі свідки ж навмисне зізнавали те, чого хотіло совєтське начальство, помагаючи в такий спосіб “Лицарю” продовжувати революційну діяльність, бо вбитого більше не розшукуватимуть», – писав Василь Кук, останній командир УПА, історик. 

5 січня, напередодні Святвечора, до Львова прибув Олекса Гасин – командир Головного військового штабу УПА, член Проводу ОУН. Він дуже хотів відсвяткувати Різдво разом із сім’єю – дружиною Ольгою та трьома діточками. Така зустріч була величезним щастям для підпільника, якому доводилося постійно роз’їжджати та переховуватися. Та це був останній світлий промінчик в історії сім’ї Гасинів. Далі – смерть, табори, дитбудинки…

31 січня близько сьомої години вечора до будинку на вулиці Богуславського, 14 (зараз Лукіяновича) підійшов чоловік у тілогрійці. Запалене світло у вікнах і гучні розмови змусили його минути дім, від якого віяло родинним теплом, але водночас і тривогою. Він почав швидко рухатись у напрямку вулиці Коперника. Із брами будинку вийшли кілька осіб і попрямували за ним…

Тим чоловіком був Олекса Гасин, котрий саме цього дня намагався провідати своїх дітей. Переслідувачами ж стали співробітники зовнішнього спостереження 5-го відділу УМДБ.

Чекісти мали інформацію, що у Львові перебуває небезпечний «бандерівський бандит». Для його затримання проводили операцію «Омут», що мала на меті вистежити й ліквідувати членів Крайового проводу ОУН на Львівщині. 

У результаті цього завдання було отримано інформацію про те, що в селі Добряни перебуває родина одного з керівників ОУН, за прикметами схожого на Гасина. Тут вистежили й затримали 25 січня 1949 року його дружину Ольгу. Дітей вона завбачливо залишила у Львові. Але й тут енкавеесівці їх виявили у доньки священика з Конюхова, рідного села Гасинів, яка мешкала на вул. Богу­славського. Та змушена була зізнатися, що переховує дітей «Лицаря», який прийде їх провідати 31 січня.

Досвідчений підпільник та один із найкращих конспіраторів ОУН, як стверджували навіть вороги, Гасин розумів, що це пастка. Та досвід підказував – шанси перемогти є в будь-якій ситуації. Коли один із переслідувачів спробував обігнати Гасина, щоби придивитися до його обличчя, «Лицар» вихопив револьвер, зробив два постріли і кинувся бігти у напрямку Головпошти. Вулицею якраз проїжджав трамвай – це міг бути порятунок. Гасин скочив на сходинку вагона і тут же отримав удар від міліціонера, котрий виявився всередині.

Дмитро Веденєєв, майор СБУ, у статті «Пастка для Лицаря» так описує останні хвилини життя героя: «Наближалася погоня, Гасин устиг поранити міліціонера, який опинився поблизу, вистрелив собі в рот і помер на місці. У загиблого знайшли записку на клаптику цигаркового паперу (“грипc”). У ній Олекса Гасин пише дружині, що дуже стурбований небезпекою її викриття. “Кохана, будемо разом – і тоді стільки будемо думати про нашу дальшу долю…”» Він ще не знав, що Ольгу вже заарештували 25 січня.

Убитого підпільника енкавеесівці кинули у вантажівку й відвезли неподалік у гараж приміщення НКВС на Дзержинського (зараз обласне управління СБУ на вул. Вітовського). Сюди невдовзі доставили й Ольгу. 

Донька Гасина Оксана так записала спогади матері про цю подію: «У Львові на Лонцького сиділа (зараз міське управління міліції на вул. Бандери, 1). Їй сказали: ви ідете – і ми вам щось покажемо. Через кілька годин їй показали тіло батька, щоби вона впізнала, бо вони ж мусіли з’ясувати, що то Гасин, переконатися, що то він. Мама не могла… Вона закам’яніла… Всередині ніби щось обірвалося. Було дуже покалічене лице. Мама казала, що був дуже страшний, аж важко впізнати. Впізнала за годинником, який подарувала йому на день народження. Вона казала: “Я його впізнала. Рана була в голову… Я зомліла… Я страшно плакала”».

Цього разу смерть виявилася правдою. «Олекса Гасин загинув у трамвайному вагоні, до якого заскочив, рятуючись від енкавеесівців-переслідувачів, на скруті колії біля будинку Головної пошти у Львові», – зазначає у своєму фундаментальному дослідженні біографії «Лицаря» історик Григорій Дем’ян.

Цю тезу підтверджує і архів СБУ, до якого зверталася донька Гасина: «Застрелився при спробі затримання його співробітниками УМДБ у місті Львові біля Головної пошти. На жаль, місце поховання встановити не вдалося».

Зате вдалося встановити таблицю на місці загибелі, пам’ятник і створити меморіальний музей у рідному Конюхові. Пам’ятну таблицю було встановлено у п’ятдесяті роковини смерті 31 січня 1999-го на розі будинку, що на перехресті вулиць Стефаника та Коперника. Її автори – скульптор Іван Самотос та архітектор Василь Каменщик. Чотири роки до того – 

28 травня 1995-го – у рідному селі урочисто відкрито пам’ятник роботи того ж Івана Самотоса, а у 2000-му в родинній садибі запрацював меморіальний музей Олекси Гасина.

Дружину Ольгу, котра родом із того ж села, що й Олекса, чекала нелегка доля. Після смерті чоловіка її відпустили, сподіваючись захопити ще когось із верхівки ОУН. Та вона, будучи досвідченою підпільницею, зв’язковою Гасина та Шухевича, не заводила жодних контактів, а навпаки намагалася сховатися від стеження. Її знову ув’язнили у березні того ж 1949-го. Отримала десять років таборів. Звільнили у 1956-му. Вдруге одружилась із таким самим колишнім політв’язнем і поселилась у Броварах під Києвом, де й похована.

Старший син Олег виховувався під зміненим прізвищем у родині Боднарів, котрі мешкали на вул. Лукіяновича. До четвертого класу його вчили вдома і навіть не випускали на вулицю – лиш би не проговорився, хто він. Але й такі умови стали для хлопця покращенням – до того були вічні втечі, переїзди та жахливі злидні. Донька господині дому згадує: коли Олега у восьмирічному віці привели до них, то на нього страшно було дивитися – худий, втомлений та дуже серйозний, він поводився, немовби йому було років на десять більше.

Менше пощастило донькам Гасина Оксані та Дарині. Вони потрапили у дитбудинок. До всіх жахів переповнених післявоєнних дитячих закладів додався ще й спеціальний режим утримання, який межував із тюремним, – безперервний нагляд, ізоляція від інших дітей, заборона на прогулянки.

Усіх дітей відшукала сестра Ольги Марія та зробила їх спільне фото, яке відіслала матері. Діти ж і випросили листами у Ворошилова звільнення матері із заслання.

Уже після смерті Сталіна вони зуміли здобути освіту. Олег закінчив Київський університет, Дарина – Львівський лісотехнічний, а Оксана – «Політехніку». Усі створили сім’ї та потішили бабцю онуками.

Довідка

Олекса Гасин-«Лицар» 

Український політичний і військовий діяч (1907-1949). Шеф Головного військового штабу УПА, член Проводу ОУН. Полковник. Народився у селі Конюхів неподалік Стрия в родині заможного селянина, інженера-землевпорядника за фахом. Брав активну участь у діяльності товариств «Сокіл» і «Просвіта», був членом пластового куреня «Червона Калина» й УВО.

Навчався у «Львівській політехніці», яку не закінчив через арешт польською поліцією. Потім був ще ряд арештів, польських і німецьких, під час яких велася активна пропагандистська та вербувальна робота серед в’язнів. Завдяки цьому українські націоналісти перетворили польські в’язниці на своєрідні осередки підготовки кадрів для визвольної боротьби.

Разом з основною освітою ґрунтовно вивчав військову справу. Закінчив польську школу підхорунжих, зайнявши друге місце серед усіх учнів, що було нечуваним досягненням для українця. 1937 року закінчив скорочений курс Баварської воєнної академії.

Через переслідування був змушений у вересні 1938-го податися в еміграцію. Там знайомиться з Євгеном Коновальцем, разом з яким готує сучасний «Військовий підручник», працює на посаді військового референта ОУН.

1941-го за безпосередньої участі Гасина складено розгорнутий план повстанських дій і створення УПА.

Після проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акта відновлення державної самостійності України був обраний на посаду заступника військового міністра.

Із початку 1944 року Гасин очолив Групу УПА «Захід», згодом призначений на найвищу військову посаду УПА – Шефа Головного військового штабу.

У тій складній ситуації Гасин виявив і дипломатичний хист. Він провів переговори з місцевими німецькими воєначальниками. В обмін на нейтралітет вони передали йому 40 ручних кулеметів, 3 гармати, 

20 автоматів, 400 гвинтівок і боєприпаси. Ця угода дала змогу озброїти немало повстанців і ледь не коштувала життя її організаторові, якого звинуватили у співпраці з ворогом.

У 1945-1948 pp. Гасин брав активну участь в організаційних нарадах лідерів підпілля, де було вироблено засади стратегії і тактики руху опору в післявоєнний період. Листувався з митрополитом Андреєм Шептицьким.

«Всюди, щоби пережити, треба мати в то віру і треба мати дуже велику силу волі та спокій», – зі слів Олекси Гасина.

Богдан Білан
газета ZIK №21 (31 травня 2012р.)

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-19 16:13 :06