Новини » Газета ZIK 9 лютого, 2012, 22:05
Самотня вовчиця Ірина Фаріон

Один із лідерів ВО «Свобода» — про любов і ненависть, внутрішню люстрацію та підступних лібералів

-Я розлучена, вже давно – і щаслива з того. Виявилося, що ми – люди різних життєвих цінностей. Його завжди манила ця ілюзія максимального матеріального блага. На жаль, він не вмів задовольнятися необхідним. Хотів мати все й одразу. Я так не хотіла. 

Але ми досі зберігаємо дуже теплі стосунки. Ми ж разом створили дитину. Вона успадкувала всі його найкращі риси. В усі складні моменти мого життя він поруч.

Заміж вдруге не вийшла, бо не вважаю, що це обов’язково. Натомість є кохання. Завжди була щаслива у цьому. Теперішній характер взаємин є саме моєю свободою і водночас солодкою залежністю. 

Фаріон – це моє дівоче прізвище. Донька має прізвище тата – Семчишин. Вона працює в секретаріаті міської ради, відповідає за депутатський корпус. Вступила у партію минулого року. 

Вона повністю сприймає мою діяльність, ми з нею однодумці. Тоді, коли був цей скандал із дитсадком, який для мене є бурею у склянці води, вона… поїхала до Москви. На екскурсію, з подружкою. Тоді я хвилювалася за її життя. Одна із львівських газет написала, що мою доньку звати Жанна – мовляв, Фаріон назвала свою дитину Жанною, а тепер ходить по дитячих садочках і посилає кудись Альон і Ліз. Я була змушена виставити в Інтернеті копії її паспорта і свідоцтва про народження, аби всі могли побачити, що вона – Софія Семчишин. І саме в розпал того скандалу вони поїхали до Москви.

Взагалі вона екстремалка. От тепер – псячий холод, а вона їде в Крути. А я її випробовую – може, не поїдеш, дитинко? Спокушаю.

Грошей у мене нема, тому вони для мене – не спокуса. Грошей має бути саме стільки, щоби перестати про них думати. Є оповідання Валер’яна Підмогильного про студента філософського факультету, який приходить у крамничку і бачить томик Канта в українському перекладі. Він починає рахувати гроші і розуміє, що йому не вдасться купити книжку і булочку з маком – лише щось одне. Питаю студентів – і що ж він вибрав? Студенти ідеалістично – купив томик Канта. Я – ні, булочку з маком. Тобто грошей має бути стільки, щоби вистачило і на Канта, і на булочку. Але, пардон, я живу на зарплату доцента! Це завал! Я ж не на партійній роботі і не хочу на ній бути. Залежність – це відрізання себе частинами.

Політика для мене почалася у вересні 1998-го, коли я сіла в маршрутку і там грала російська попса. Підійшла до водія і чемно попросила його вимкнути ту музику, а він мене послав. Я вийшла, в убитому настрої пішла до студентів. Вони мені пояснили, що це «Наше радіо», яке в наш львівський простір принесло цю попсу. І я ляпнула – а намалюйте це! 

І щороку на День української мови та писемності – 9 листопада – я почала робити виставку мовного плаката. На одному з таких було зображено поїзд зі стрілочкою в бік Росії і написано: «Не знаєш. Не розумієш. Не шануєш». Студентам ця робота сподобалась – і вони почали робити ксерокопії та клеїти їх десь за межами інституту. 

І от 2003 року під час заліку в аудиторію заходять двоє людей у формі, показують документи і кладуть мені на стіл петицію від Галицького РВВС про те, що на мене написало скаргу «Русское молодёжное общество», яке звинувачує мене в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі – мене і студентку Юлію П’єцух, авторку цієї роботи. Я думала, що це сон. 

Тоді один мій студент Василь Рожко підійшов до мене і каже: «Пані Ірино, Вам потрібна допомога? Знаєте, є такий депутат Олег Тягнибок. Про Соціал-національну партію чули?»

Я, звісно, чула про СНПУ і повністю поділяла їхні погляди. Один мій друг навіть часто мене питав: «Чого ти до них не йдеш? Ти ж внутрішньо дуже сильна, я це відчуваю».

Я зателефонувала за номером, який мені дав той Василь. В офісі СНПУ мене зустрів Руслан Кошулинський. Після цього була перша в моєму житті прес-конференція. 

Тоді ж сталася подія, яка визначила мою думку про цю політичну силу. На горі Яворині Олег сказав сакраментальну фразу, яка ілюструє ситуацію: країною керує москальсько-жидівська мафія. Мені дзвонить Кошулинський і каже, що Тягнибока виключили з «Нашої України». А я відповідаю – це дуже добре, що так сталося. Він ніколи не був там органічним тілом, він давно має йти своєю дорогою, він інший. 

Кошулинський попросив мене зробити лінгвістичний аналіз промови Тягнибока. Суть цієї експертизи в тому, аби показати, що слова «жид» і «москаль» – такі ж, як «табуретка» і «креденс», що в контексті мітингової промови вони є експресивним засобом і виявом емоцій. Я зробила цей матеріал, передала Олегові. Навіть із ним не зустрічалась. Почалися судові процеси – і ми їх усіх виграли. Але коли я побачила, як його цькують, як усе це повертають у негативний бік, то пішла до Кошулинського і сказала: я вступаю в партію. Це був 2004 рік. 

Щиро кажучи, я ніколи не буваю задоволена. Насамперед я незадоволена собою. Тому мені складно говорити про інших членів «Свободи». Прийшло дуже багато нових людей. Ми робимо спільну справу, але це збільшення нашої кількості трактую як школу державотворення. А в школі є різні учні: дуже добрі, четвірочники, трієчники і двієчники. Думаю, двієчники відсіються, бо ми виходимо на найвищий рівень. Якщо діятиме закон внутрішньої люстрації, то він працюватиме і на зовнішньому рівні.

Ми виключили з партії Камінського (депутат облради, який напідпитку спричинив ДТП. – ZIK). Це трагедія для нього. Він поводився абсолютно неадекватно й негідно. Я перестала з ним спілкуватись і подавати йому руку. Заяву про виключення з партії він написав добровільно, без розмов. Депутатом облради залишився, голосуватиме з нами в унісон, але вже не як член партії.

Заваруєв (депутат облради, який 2000 року попався на крадіжці. – ZIK) лишився в партії, хоча, на мою думку, таких людей потрібно викидати негайно. Цей чоловік також написав заяву, але вона лежить не підписана.

Я балотуватимусь до парламенту. Це вже доконаний факт, бо так показує соціологія. Щиро кажучи, не можу собі уявити, що зміню свою наукову діяльність, свій архів на сидіння у Верховній Раді. Це один бік проблеми. Але інший бік проблеми – наших дідів і прадідів за прагнення бути вільними стріляли. Розумієте? Йдеться про Бандеру, про Шухевича, про чотири тисячі греко-католицьких священиків. Ту ідею треба там посадити, щоби вона писала закони. Щоби ми створили такий закон, який назавжди заборонив би комуністичну ідеологію. То хто це зробить, як не я? Як не ми? Це моя мотивація, це пекельний обов’язок. 

Наразі ми діємо методами парламентської зміни влади і ладу. Ми не знаємо, якими методами діятимемо за місяць. Можливо, почнемо творити барикади. Якщо програємо, то можемо вдатися до інших методів. 

Не сумнівайтесь, у нас є люди, які можуть і будуть працювати у виконавчій владі. Ми ж попереджали неформально Садового, що Огура не може бути начальником управління освіти, бо він неадекватний і не має диплома. Ми висували свою кандидатуру, але тут не депутати голосують, а експертна комісія. Депутати можуть висловити лише своє ставлення, що ми і зробили. Садовий нас послав. 

Тоді ми викидаємо на поверхню інформацію про те, що Огура не має диплома. Тільки під публічним тиском його усунули з мерії.

Те саме стосується призначення в ЛОДА начальником управління сім’ї та молоді Ігнатовича – дуже одіозної особи. Як депутат, я можу лише публічно протестувати на сесії, що й роблю. Але не маю жодного впливу на такі призначення. Тобто печеного льоду від депутата немає сенсу вимагати.

Зараз у нас є якась дивна мантра в суспільстві – об’єднатися. Хто, з ким? Можливо, проблема суспільства не в тому, що воно роз’єднане, а в тому, що воно зраджує. В тому, що воно спроституйоване, а не в тому, що роз’єднане. Те, що відбулося в Києві 22 січня, – це не об’єднання, це співпраця задля протистояння. Скажу метафорично: я не обійматимусь із різними чоловіками, але всім чоловікам подам руку. 

Я не змогла б нікого вбити. Я дала життя тільки своїй дитині. Нікому іншому я більше життя не давала, і тому не маю права його відбирати. Моя зброя інша – я вбиватиму словом. Як написав колись сайт «Главком», Фаріон – це та, яка зігріє своєю любов’ю і спопелить ненавистю. Тож я спопелятиму почуттями та словом. А зброя нехай поки що мовчить.

Тоді в дитсадочку я ранила малороса. Я розворушила осине гніздо і вважаю це ефективним способом. Я говорила правду. Якби моя мама назвала мого тата Дімою, то був би атомний вибух у хаті. Для мене це взагалі аксіоматична тема. 

Я не витрачаю своїх грошей на партію. Моя платня – це мій час, це спосіб життя. Кожен у партію приносить те, що має. Хтось дає гроші, бо має бізнес – Фаріон приносить свій інтелект. 

Ті депутати, які є членами «Свободи» і мають можливість фінансувати партію, – її й фінансують. Це називається самофінансування. Це добровільні пожертви. В нас є економічна рада, яка за це відповідає. А як інакше жити? 

На відміну від лібералів, я не сповідую толерантність – я сповідую адекватність. Їхня зброя призводить до моральної деградації. Вона знімає бар’єри між абсолютними цінностями. А моя зброя виховує абсолютні цінності. У цьому полягає різниця між мною і ними. 

Сьогодні вони шкодять Україні значно більше, ніж відверто проросійські сили. Скажу словами Олени Пчілки: інфекція лібералізму страшніша за будь-якого відкритого ворога. Бо відкритий ворог іде до тебе очевидно, а ліберал – у білих шатах. У нього все припудрено, красиво, зачесано. Це значно небезпечніше. 

З Іриною Сех ми, звичайно, дружимо, але на каву не ходимо. Я – самотня вовчиця. В мене обмежене коло спілкування і я дуже рідко його розширюю.

Довідка:

Ірина Фаріон народилася у Львові 1964 року. Доцент філології у НУ «Львівська політехніка». Член політради ВО «Свобода». Із 2006-го є депутатом обласної ради.
У лютому 2010 р. під час розмови з вихованцями львівського дитсадка №67 різко засудила русифікацію українських імен. У грудні 2011-го звернулася до мера Львова з вимогою заборонити розміщення на вуличних щитах реклами пельменів із гаслами на кшталт «Діма, додому!»
Автор п’яти монографій, понад 200 наукових статей. Закінчує роботу над докторською ди­сертацією. 

Ірина Залецька
газета ZIK, №5 (2 лютого 2012 р.)

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-24 03:24 :30