Новини » Львів 20 грудня, 2011, 15:44
«Зелена економіка» – перспективний шлях розвитку гірських районів

Криза зачіпає кожного. Хтось втрачає інвестиції і прибутки, а хтось засоби для існування. Сьогодні всі шукають шлях виходу з економічної кризи, який би вирішував реальні приземлені проблеми – такі, як безробіття, погані дороги, ріст цін.

Чому «зелена економіка»?

«Зелена» або екологічна економіка може стати тією рятівною соломинкою, яка дасть роботу людям, дозволить ремонтувати дороги, розвивати соціальну інфраструктуру. Теоретичну концепцію «зеленої економіки» розробили економісти-екологи. Вона пропонує урядам, бізнесу та громадянам перейти до розробки збалансованих шляхів розвитку, що включають сприяння інвестиціям у природний капітал (збільшення частки заповідних територій, посилення захисту лісів тощо), вирішення проблем енергетики та забезпечення екологічно чистими продуктами харчування, приділення уваги питанням використання земель та планування землекористування, оптимального розподілу обмежених ресурсів та покращення управління ресурсами.

Модель «зеленої економіки» передбачає гармонійне поєднання економічних потреб суспільства з потребою постійного відновлення і збереження довкілля. Сьогодні це вже реальна проблема. За висновками Всесвітнього фонду охорони природи вже зараз вимоги людини щодо ресурсів перевищують можливості Землі на 50 відсотків. В Україні з відсталими технологіями ця проблема є особливо гострою. Якщо ж нічого не змінювати у способах господарювання, тоді вже до 2050 року нам знадобиться ресурси майже трьох таких планет, як Земля.

Практичний досвід

У країнах Європи принципи «зеленої економіки» втілюються на законодавчому рівні і є основою для розробки практичних програм розвитку і планування. Першими почали впроваджувати такі програми у гірських європейських країнах, таких, як Швейцарія, Австрія. Чорногорія на конституційному рівні захищає національні парки, які займають більшу частину території країни.

Європейські регіональні ініціативи поєднують зусилля не лише кількох регіонів у середині країн, а й суміжних регіонів різних країн, де є схожі природні ресурси, ідентичні проблеми й аналогічні шляхи їх вирішення. В Австрії, Німеччині й Швейцарії цей рух отримав загальну назву «зелена економіка». Тут виникли потужні еколого-економічні об’єднання. Вони дозволяють спільними зусиллями просувати на внутрішньому і зовнішньому ринку все, пов’язане з чистою економікою – від продуктів харчування, до виробів з деревини і туризму. Головним принципом таких об’єднань є збереження довкілля, розумне господарювання, що гарантує постійне відновлення природних ресурсів.

«Зелений туризм» взагалі став одним з найприбутковіших секторів економіки для місцевих громад. Люди з великих міст їдуть у швейцарські й австрійські Альпи, щоб подивитися на первозданну природу, історичні об’єкти, поспостерігати, як виробляють сир, молоко, вирощують овець, корів.

Досвід Європи показує, що «зелена економіка» – це вигідно. Вже зараз у Швейцарії цей сектор створив понад 160 тис. робочих місць. Протягом 2011 року Австрію відвідало 18,8 млн. туристів, а загальний дохід туристичної галузі становив 14,1 млрд. євро. Значну частину прибутків отримали самоврядні громади. Адже туристів обслуговує місцеве населення, заробляючи собі на життя у себе ж вдома, займаючись традиційними промислами, а не шукаючи долі на чужині, як це змушені робити багато українців.

Досвід Європи показує перспективність саме «зеленої економіки» у світі. Очевидно, що цим мала б скористатися і Україна, насамперед її гірські райони. Адже саме вони, маючи природні ресурси та можливості для розвитку цього сектору, залишаються найбіднішими, з високим рівнем безробіття, поганими дорогами, нерозвиненою соціальною інфраструктурою.

Бойківщина має шанси стати «українським Тіролем»

Пілотний варіант «зеленої» моделі розвитку регіону найдоцільніше запустити у межах Турківського, Сколівського та Старосамбірського районів. Саме ця частина Львівської області найкраще пристосована для апробації «зеленої економіки».

Тут сконцентровано найбільше ресурсів, які дозволяють уже зараз прогнозувати успіх.

На Старосамбірщині розташований надзвичайної краси регіональний ландшафтний парк «Верхньодністровські Бескиди».

Турківщина – туристична Мекка для вибагливого міщанина, котрому урбанізація вже набила оскому. Цей край Львівщини – найвіддаленіший від цивілізації й тут майже немає промисловості. «Довбушева криниця» у с. Розлуч, витік ріки Дністер на околиці с. Вовче, регіональний ландшафтний парк «Надсянський», ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Пікуй» та багато інших нерукотворних чудес – рай для туриста.

Національний природний парк «Сколівські Бескиди», що на Сколівщині, мальовничі водоспади Кам’янка неподалік однойменного села і Гуркало біля Корчина, одна з найдивовижніших пам’яток – залишки давньоруського наскельного оборонного комплексу «Тустань» – все це є нашим природним і рекреаційним капіталом. Про такі можливості регіону наші західні сусіди, котрі активно розвивають у себе сегмент «зеленої економіки», можуть тільки мріяти.

Окрім історичних пам’яток і об’єктів рекреації, тут збереглися традиційні народні промисли, пов’язані з деревообробкою, вівчарством, виробництвом екологічно чистої продукції харчування. Звичайно, сьогодні вони перебувають у занедбаному стані. Але ситуацію можна кардинально змінити, якщо об’єднати зусилля підприємців, простих людей, політиків, місцевої влади навколо спільної мети – просування переваг гірських районів і створення нових умов для свого розвитку.

Що робити?

По-перше, треба по-новому подивитися на свій рідний край. Уже зараз маємо розробити план розвитку гірських районів на кілька десятиліть. Його має пропагувати й здійснювати кожен – від звичайного селянина, у котрого про щось запитує турист, до державного посадовця і підприємця, котрі беруть участь у масштабніших проектах.

По-друге, треба використати усі можливості для відновлення й будівництва доріг, бо саме по них до нас їдуть туристи-інвестори. Навколо добрих доріг сформується інфраструктура, а це – новостворені робочі місця. Для цього бюджети самоврядних громад мають бути самодостатніми. Головним і стабільним джерелом їх наповнення є плата за користування природними ресурсами та податок на розкіш, які повністю повинні зараховуватися до місцевих бюджетів. Підприємці й підприємства повинні платили податки за місцем фактичного базування виробництва, а не за місцем реєстрації. Підприємцям ж, які інвестують кошти у природні об’єкти і дороги, на суму інвестиції повинен зменшуватися податок на прибуток. Лобіюванням таких податкових змін має займатися кожен політик з Львівщини від обласного до загальноукраїнського рівня.

Це, так би мовити, масштабні проекти, котрі тим чи іншим чином дотичні до кожного горянина. А паралельно треба впроваджувати програми соціально-економічного розвитку регіону, які б допомогли його мешканцям, що бажають заробляти у «зеленому бізнесі», обладнати свої садиби, зробити їх придатними для такого роду діяльності

Одним із основних напрямів програми соціально-економічного розвитку має стати мікрокредитування. Мікрокредити повинні мати суто цільове призначення, наприклад, покращення внутрішньобудинкової інфраструктури (водопостачання, каналізація, ремонт тощо) та розвиток бізнесу. Його треба стимулювати у таких традиційних секторах – вівчарство, бджільництво, конярство, рибне господарство, птахівництво, обробка і переробка деревини, ткацтво, харчові промисли тощо. І на основі цих виробництв розвинути сферу надання послуг – торговельних, лікувально-оздоровчих, культурно-освітніх; проведення пізнавальних екскурсій, розробка туристичних маршрутів, організація регіональних свят (наприклад, свято сиру, бринзи, меду), виставок тощо.

Для такого комплексного і системного розвитку регіону необхідні потужні фінансові ресурси. Зрозуміло, що місцеві громади їх не мають. Але вони володіють неоціненим природним ресурсом і трудовим потенціалом, котрі можуть бути гарантією для залучення зовнішніх джерел фінансування. Щоб отримати недорогі гроші, варто налагодити співпрацю з європейськими фінансовими структурами, котрі зацікавлені у фінансуванні екологічних програм на територіях, що межують із ЄС.

Також завжди треба пам’ятати, що найкращим і найнадійнішим інвестором в економіку краю є вітчизняний інвестор – її мешканець. Важливо не допустити, щоб цей перспективний напрям розвитку регіону опинився в руках кількох грошових мішків – не суттєво, наших чи іноземних, які збудують кілька великих готельно-відпочинкових комплексів, а населення регіону залишиться осторонь – пасивними спостерігачами.

По-третє, ми повинні змінити ставлення до довкілля і лісу – особливо. Усвідомлюю критичне ставлення громадськості до стану справ у лісовому господарстві. Саме тому маємо виробити і реалізовувати регіональну лісову політику у діалозі з громадою.

Дерево є найкращим натуральним матеріалом для людини. Використання ресурсів лісу не повинно становити загрози для його існування. На кожній зрубаній ділянці має бути здійснено лісовідновлення. Тоді гори залишатимуться зеленими. Кожен повинен розуміти, що насамперед живий ліс є ресурсом для місцевої економіки. Ми повинні продавати послуги і готову продукцію, а не лише сировину.

Гірські райони мають стати лікувально-туристичним центром не тільки України. Природа нам допомагає у цій справі. Ліси є найкращим місцем, де людина знаходить душевний та емоційний спокій. Бракує лише інфраструктури.

Треба наполягати на створенні зон пільгового оподаткування для галузей зеленої економіки: місцевих промислів, туризму, екологічно чистого виробництва.

Дискутуючи про економічні моделі розвитку гірських районів Львівщини, ми вже зараз самотужки зробили багато практичних справ. На Львівщині успішно діє перше в Україні спеціалізоване підприємство із заготівлі, переробки та зберігання лісового насіння. Таким чином, наші господарства тепер самостійно готують матеріал для посадки лісів. Це дало можливість інтенсифікувати роботи із заміни смерекових лісів, що всихають, на біологічно стійкі ялицево-букові. Діють програми із захисту диких тварин і рослин, наприклад, відновлення популяції зубрів і тиса ягідного. Що дуже важливо – збудовано понад 160 км лісових доріг з використанням сучасного європейського досвіду й технологій. Успіхом є проведення екологічної сертифікації державних лісів за критеріями Лісової Опікунської Ради (FSC), котра стимулює адаптацію системи управління та ведення лісового господарства до найвищих світових стандартів.

Здійснення програми розвитку гірських районів на основі «зеленої економіки» потребує єднання місцевих еліт незалежно від партійних кольорів. У всіх державних і представницьких органах від конкретного села до столиці треба створити своєрідне «економічне лобі» гірського краю, яке турбуватиметься про проблеми економічного і соціального розвитку краю, а не розпалюватиме політичне протистояння. Лише разом досягнемо успіху.

Анатолій Дейнека, депутат Львівської обласної ради, доктор економічних наук.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-08-19 21:20 :46