Новини » Суспільство 2 серпня, 2011, 11:47
Коли на кожній сторінці книжки матюк, то це не література, це – бордель

Роман Іваничук за свої понад 80 років багато досяг у житті. Патріарх української історичної романістики, поет, громадський діяч, один із засновників Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного Руху України, Заслужений діяч культури України, член Спілки письменників України (з 1960 року), Герой України. Письменник відповів на низку запитань ЗІКу, які стосуються ситуації у Львівській письменницькій організації, сучасної української літератури, історії.

– Пане Романе, розпочнемо розмову з теми, яка зараз усіх на слуху. Новобраному керівництву Львівської обласної організації Національної спілки письменників України (а Вас обрали її почесним головою) довелося виламувати двері, щоб потрапити до приміщення Спілки. Чому так сталося?

– Сталося так, що Спілка розрослася і прийшло багато випадкових людей. І вони перемогли на виборах шість років тому. Ця Якубовська – не письменниця, за нею шлейф тягнеться з інших установ, але вона опинилася на вершині Спілки, чого ми не сподівалися. І Львів цього не сподівався, бо Спілку очолювали то Козланюк, то Ірина Вільде, то Братунь, то Роман Лубківський. І тут раптом стала така людина, обливала всіх і т.д., писала на всіх по всіх усюдах. Ще й захотіла бути головою Спілки всеукраїнської. Тоді президія Спілки виключила її. А вона забарикадувалася у приміщенні Львівської спілки і два місяці не впускала туди людей. Це був скандал на всю Україну, про це знали навіть поза Україною. Нам було соромно. Нарешті ми дістали дозвіл від міліції розламали двері, поставили наш замок і видворили її звідти. Вона далі десь скандалить, десь там ходить, але це вже нас не цікавить.

Спілку доручили очолити мені як почесному голові, а інший голова – поет Ярослав Камінецький. Зараз Спілка запрацювала нормально. Думаю, що все буде в порядку. Про це навіть не хочу згадувати, тому що цей випадок приніс таку ганьбу Львову. Спілка письменників у Львові завжди була найавторитетнішою організацією, на яку завжди рівнялися. А цей випадок. Забудьмо про це...

– Ви колись сказали, що література – це храм, а не дім розпусти. Як ви охарактеризуєте сучасну українську літературу?

– Коли розкриваєш якусь книжку, наприклад, Подерев’янського чи тієї досить талановитої Карпи, чи того Андруховича (здібний чоловік), коли на кожній сторінці по кілька разів я зустрічаю матюк російський, то це не література, це – бордель. Того не можна. У лайці на вулиці чуєте, але в літературі вони не повинні звучати. Вони можуть десь-колись, коли письменник характеризує негативного героя – пияка чи розпусника, дає йому негативне слово у мову для того, щоб охарактеризувати його. Але коли це в авторській мові, то, вибачайте мені, я боюся ті книжки тримати, щоб мої діти і внуки не читали і не думали, що то письменники такі, що їхні дідусь чи тато (бо він теж письменник) такі самі. Я тому страшенно проти цього протестую. Та, зрештою, проти цього виступають, як можуть, але в нас нема цензури. І слава Богу. Але мусить бути якась цензура моральна у видавців. Проте видавець, якщо він розуміє кон’юнктуру, знає, що книжка розійдеться і він видає, він хоче заробляти. Це є аморально. Література робиться домом розпусти моральної, духовної, а не мистецтвом.

– А які книжки Ви читаєте?

– Та все читаю, все, що попадає мені під руки, що можливо прочитати в журналах, слідкую за нинішнім літературним процесом – і те, що мені подобається, і те, що не подобається. Як бачите, у моїй домашній бібліотеці понад десять тисяч книг. Я зі всім знайомлюся. Мені треба знати.

– Чи читають українську книжку?

– Ви знаєте – читають, бо коли відбуваються у нас, та й не тільки у нас, а й у інших містах, форуми, книжкові базари, то там не проштовхнешся. Люди книжки читають. Я не можу сказати за всіх письменників, хто є більш читабельний, а хто ні. Я знаю про себе, що мої книжки всі розходяться. Я дістаю листи, маю добрі відгуки, і цим тішуся.

Ви завжди берете участь у Міжнародному форумі видавців, який відбувається у Львові. На Вашу думку, такі форуми потрібні?

– Форум видавців уже дуже багато років на Львівщині. Він дуже потрібен. Це є свято книжки, на яке люди сходяться зі всіх кінців купувати, дивитися на новинки. Якщо не купити, бо книжки дорогі, то хоч подивитися, зустрічатися, бути присутнім на презентаціях, які відбуваються і в університеті, і в палаці Потоцьких. Люди насичуються якимось духовним життям у ці дні і чекають цього Форуму.

– Ви, як колишній учитель української мови та літератури, як один із засновників Товариства української мови, як би охарактеризували стан української мови?

– Стан української мови є стабільний, тому що українська мова сформована вже багато років, століттями. Вона надається до художньої, до наукової, до технічної літератури. Це мова, яка стоїть на рівні мов світових.

В Україні така ситуація, що є регіони зрусифіковані, то не з їхньої вини, а з вини тої імперської діяльності, яка існувала сотні літ у нас. З того ми будемо якось вибиратися. Може, будуть іти нові покоління, й українська мова буде ще більше завойовувати свій мовний простір. Але якоїсь трагедії я не бачу. Тут є намагання ворогів української держави запровадити другою державною мовою російську. То була би катастрофа. Але цього народ не допустить.

– А що Ви скажете на спроби Табачника переписати українську історію?

– Про таких українофобів, як Табачник, зрештою, можна і не говорити. Я не знаю, хто його тримає: чи українська влада, чи Москва? Він свідомо, відверто бореться проти України, проти української історії, української мови. Він переписує підручник з історії. Це є злочин, це підсудна справа. Не знаю, доки це буде тривати, але така ситуація зараз, що його покривають в Україні.

– Пане Романе, давайте знову повернемося до Львова. Що Вам подобається у Львові?

– У Львові мені подобається все...

– Де Ви любите відпочивати у Львові?

– У Львові я не відпочиваю, у Львові я працюю. Я відпочиваю поза Львовом.

– А де саме?

– Де мені хочеться: чи в Карпатах, чи десь виїжджаю, маю дачу в Наварії, чи їду в Коломию, в своє рідне місто...

– Як проходить Ваш робочий день?

– Мій особистий день? Ось бачите – машинка стоїть, папір розкладений. До обіду весь день працюю за цим робочим столом. А після обіду читаю, зрештою, якісь новини політичні треба дізнаватися. Так минає день. Є ще мої обов’язки, як письменника – зустрічатися з людьми, іти на презентації до когось, до мене йдуть.

– І останнє, мабуть, традиційне запитання: над чим Ви зараз працюєте, коли читачам очікувати Ваш новий твір?

– Щойно вийшов мій великий роман, над яким я працював три роки «Хресна проща». Він є у продажу, в книгарнях. Зараз закінчую ще один роман. Наразі про нього не говорю, бо він ще не завершений.

Розмовляла Ірина Дмитрів,
для Західної інформаційної корпорації

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-20 11:48 :46