Новини » Львів 20 травня, 2011, 15:44
У Мінську художники тікають від політики в мистецтво

Спілка художників Білорусі у Мінську попри необхідність тісно співпрацювати з державними установами, не диктує художникам, що малювати. Єдине правило, що гарантує свободу творчості – абсолютна аполітичність.

Про це кореспонденту ЗІКу розповів голова Спілки, мінський художник Володимир Савіч.

Членство у білоруській спілці, як і в українській, дає художнику ряд відчутних переваг: «перевага така, що коли митець стає другом Спілки художників, то може приймати участь у всіх виставках, які організація проводить. Потім має право організовувати персональні виставки. Все оплачує спілчанським коштом. Має право на майстерню, а також може претендувати на премії та винагороди, у тому числі державні», – розповів Савіч.

Голова білоруського мистецького об’єднання також додав, що фінансової підтримки від держави митці не потребують – існують за рахунок членських внесків. Художники самі забезпечують фінансово спілчанську діяльність.

Кореспондент ЗІКу запитав художника, як складаються у митців стосунки з державою. Він відповів: «Ми підтримуємо дуже тісні стосунки із державними усіма установами, бо все одно живемо ж в цьому середовищі, – пояснив Володимир Савіч. – Але безумовно на наших виставках ми одразу обумовлюємо, що політичні теми у нас не підіймаються. Найбільша політика – це прегарні роботи».

Савич підтвердив, що мистецтво в Білорусії – остання територія свободи, де ти можеш вільно працювати і нічого не боятися: «Будь ласка, коли хочеш – працюй, твори, виставляй роботи».

У Спілки художників Білорусі є дуже цікавий досвід, який, можливо, був би корисним і для Львова. Кожного року влітку у Мінську спілчани передають Палац мистецтва для організації форуму інтерактивного мистецтва «Дах». Формат схожий на традиційні львівські фестивалі, але особливість полягає у тому, що триває такий форум не 1-2 дні, а цілий місяць у режимі «нон стоп». Вхід завжди вільний і це триває з раннку до пізнього вечора (часом і до 22:00).

На «Даху» виступають молоді митці. Демонструють індивідуальні чи групові проекти. Спілка художників проводить конкурс. Кожен має право на своє розуміння, бачення страх і ризик реалізувати певну ідею. Там само водночас виступають сучасні білоруські музичні гурти, письменники і поети, театрали.

Про один з проектів, які Савич не може забути й до сьогодні, він, сміючись, розповів: «Був у нас цікавий такий театральний проект – ну чудовий! Але чим він мені запам’ятався і запам’ятається … Ну сивих волосин мені на голові додав... Постановка була дуже видовищна та ефектна, динамічна. Але ми не знали, що фінал у них – з вогнем. Воно як шугануло – самі актори злякалися, що ж може бути пожежа! Я там теж весь стерп – на стільки образно все було, а потім цей експромт переляканої реакції акторів на в принципі запланований вогонь… Після цього я от сказав – з вогнем – більше ніколи!».

Спілчани у Мінську рук не покладають. Дотримуються такого неписаного правила – виставки повинні проводитись постійно, одна за іншою.

Щоб білоруси надавали перевагу якомусь мистецькому жанру, Савич заперечив. Каже, «період справжнього розвою був, коли відроджувалась національна культура і всі починали шукати, творити, інтерпретувати національне. А зараз здається так, що наші митці займаються всім. Більше переважає філософська, концептуальна складова. Думають над життям, світом, собою».

На думку художника, що багато свого часу присвятив роботі зі студентами, єдине, що у сучасному світі робить мистецтво цікавим, різним, а не уніфікованим – це національний дух. Для того, аби він був присутній в роботах, художник має багато знати. «Без такого фундаменту, без знання своєї історії, культури, літератури, мови, фольклору, етнографії – усього, я не зможу відбудись як художник», – такого світогляду навчав своїх студентів Володимир Савич.

«Я завжди кажу своїм студентам, що ми будемо цікаві, коли будемо розмовляти мовою рідної землі. Кажуть: по-білоруськи говорити? Ні, кажу, не тільки. Найголовніше – розуміти мову своєї культури і знати свою історію. От тоді, коли виростеш так на своїй землі, то будемо ми цікаві всюди і на Заході, і на нашій землі», – спокійно, з почуттям власної гідності і ноткою затятості в голосі закінчив він.

 

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-23 11:28 :25