понеділок, 7 лютого, 2011, 9:27 Суспільство
«Записки самашедшого» – це Костенко в масці програміста, – трійця з «Кабінету»

У Львові літературознавці дійшли висновку, що Ліні Костенко треба було виговоритись. Тож, аби зберегти свою приватність, вона вдягнула маску програміста.

Аналіз книги, що стала літературною подією №1 в Україні, провели 3 лютого у Львові у кав’ярні «Кабінет» поети, письменники та літературознавці Ігор Котик, Віктор Неборак та Юрій Кучерявий, – повідомляє кореспондент ЗІКу.

Маскою літературні критики назвали головного героя твору роману Ліни Костенко через його схематичність та неправдоподібність. Юрій Кучерявий зауважив, що герой працює системним адміністратором, а зоветься програмістом. Він постійно мріє про Силіконову долину та достойний заробіток, у той час коли емігрувати є резон хіба суперспеціалістам або тим, хто надумав розпочинати власний бізнес. Решта працюють дистанційно, зокрема в Індії чи навіть Україні, де у самому Львові діє три великі фірми, средньостатистичні спеціалісти з ІТ-технологій пишуть програми для світових брендів і заробляють по 3-5 тис. євро, що в українських реаліях дозволяє жити більш як достойно. На думку львівського поета, Ліна Василівна узагалі не має уявлення, про що пише. Для неї усі ці технологічно обізнані люди – комп’ютерники.

Окрім плутанини з професійною приналежністю, тривожать також й індивідуальні психологічні характеристики головного героя. Ігор Котик пояснює, що попри відсвятковане у 2000 році 35-річчя, «програміст» мислить як підстаркуватий панок у руслі «Краще б тої незалежної України узагалі не було». До всього, у його мовленні постійно звучать феміністичні нотки, ностальгія за минулим та обурення з приводу сучасної української латератури як відбірного лайна. Юрій Кучерявий наводить приклад, що викликає хвилю реготу в слухацькій авдиторії. Він питає: Який притомний програміст міг би сказати фразу на кшталт: «Мужчини, як явище перевелися»?. Додатково наголошує, що програміст (!) Ліни Костенко є фанатом Петрарки і Маланюка.

Віктор Неборак спробував виправдати таку неувжність і поверхневість Ліни Василівни. Можливо, сказав він, їй потрібно було виговоритися? Вона, як і всі ми, болісно переживала Міленіум, мала відчуття, що усі події, котрі відбуваються навколо – дуже-дуже важливі. Тому фіксувала сітку подій весь час. Вийшов щоденник, але це не дуже цікавий жанр. Тим паче, щоденник передбачає відкритість у приватному житті, а це вдвічі ризиковано. Тож Ліна Костенко вигадує цього програміста, аби під цією маскою ще за життя і виговоритися, і зберегти свою приватність. Починається «гра в програміста», бо часом Ліна Василівна забуває про свою маску і починає говорити сама.

До тлумачення образу головного героя як маски схилився також й Ігор Котик. Він розповів, що постійно забував при прочитанні «Записок самашедшого» про цього програміста і лише час від часу, коли слова траплялись у чоловічому роді або коли згадувалось це слово, мусив собі нагадувати: Ага! То не Ліна Василівна. То програміст!

«Навіщо нам якийсь програміст?», – резонно питає Віктор Неборак. Нам цікаво, що думає Ліна Костенко про наш час, а не колізії в житті схематичного героя. Але якщо відволіктися від образу цього героя, з’являється нова проблема. Ліна Костенко повторює усе те, що ми й так знаємо.

Окрім сюжетної лінії із програмістом, критику викликав і формат твору. Юрій Кучерявий заявив, що, на його думку, «Записики самашедшого» узагалі не роман, а соціальний памфлет. У такому випадку, додав Неборак, автор не ставив собі суперестетичних завдань і нагнітаючи негатив та тривогу, повністю ігноруючи будь-які позитивні зрушення у соціумі, намагався розбудити у читачах відчуття традиційної тяглості поколінь (Хіба ревуть воли, як ясла повні? – додає хтось зі слухацької авдиторії). «Але, – застерігає Неборак, – хіба в нас література – це засіб пропаганди?», – відсилаючи нас до радянських реалій. Такий досвід раз і назвжди мав би відучити українських літераторів від спроб поставити письменство на рейки вірної служби якій би то не було ідеології, навіть проукраїнській.

«Записки смашедшого» – це 416 сторінок стилістично не мистецьких, суб’єктивних закидів і обвинувачень сучасникам, замішаних на ксенофобії, гомофобії та сексизмі.

«Ліна Василівна змаразматіла!», – робить висновок з прочитаного Кучерявий і закликає рецензентів «копати глибше», бо книга іменитої української поетки переповнена рефлексіями на тексти, виставки, соцільно-культурні події, де дійовими особами є наші сучасники. Вона навіть робить закиди учасникам «Революції на граніті». Зокрема, у «Записках самашедшого», де батьком «програміста» є шестидесятник, вириває з контексту та суб’єктивно тлумачить статтю Олеся Донія «Смерть шістдесятництва», де він констатує відхід від активної суспільно-політичної позиції громадських діячів минулого на тлі протестної кампанії «Україна без Кучми». Юрко Кучерявий каже, що гострота в статті присутня тільки у заголовку. «Але я не звик, щоб мене ображали!», – обурюється у книзі батько- шестидесятник, коли в статті Донія нема нічого образливого.

Якщо вірити Ліні Костенко, то усі ми – представники недонації, якийсь конгломерат, що поступово перетворюється в купку божевільних людей. Львівські літературні критики вважають, що й така позиція має право на існування, але на неї потрібно реагувати: підтверджувати або заперечувати, аналізувати та вивчати. Бо в українській культурі ще з 90-тих склалася така дивна традиція, що про сучасну літературу, як про дорогого покійника, говорять добре або мовчать. Бракує здорових дискусій.

Серед позитивів твору Юрій Кучерявий назвав афористичність авторки.

Довідка.

Фабула «Записок самашедшого» у переказі Ігоря Котика:

Хоча в аннотації пишуть, що це роман, насправді це не роман, а записки. Вони ведуться з 2000 до 2004 року, до Помаранчевої революції. Головним героєм є програміст, що фіксує новини, які він бачить, чує і читає. На цьому й базується книга.

Додатково Віктор Неборак зазначив, що тлом до твору є історія, котра ще триває. Це демонізоване вбивство Ґонґадзе, що відгонить булгаківщиною. Нема голови, не поховане тіло, та і не зрозуміло, кому воно належить і що сталося насправді. І все це відбувається у наш час. Тож, за ще однією версією рецензентів Ліни Василівни, головним героєм є потік інформації, з яким намагається дати собі раду приватна людина.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-15 06:40 :25