вівторок, 4 січня, 2011, 11:03 Суспільство
У Польщі майже не знають, що Голодомор торкнувся і їх

Про інтерес до української літератури в Польщі, труднощі перекладу, підтримку українських видань за кордоном, фільм про Голодомор у розмові з журналісткою, критиком та перекладачем Анною Коженьовською-Бігун.

– Пані Анно, українській літературі в Польщі бути?

– Я думаю, що їй скрізь бути, бо це дуже добра література, дуже цікава і може багато запропонувати закордонним читачам – здебільшого велике враження на людей, інший погляд на історію, а також на сучасність. Інше розуміння певних суспільних і політичних механізмів, знаних певною мірою у таких країнах як Польща, але на Заході вже менше, або взагалі незнаних.

Від українських письменників ми справді маємо чого вчитися. У Польщі досить міцно репрезентована постмодерна українська література. Інше – видається рідше. Я думаю, що це швидше питання української закордонної культурної політики...

– Серед найбільш знаних українських творів, які Ви переклали – «Нація» та «Солодка Даруся» Марії Матіос. З якими труднощами мовного та культурного пластів стикалися під час перекладу?

– Це був неймовірно складний переклад. Пам’ятаю, що я ці книжки прочитала на одному диханні, була ними захоплена. Але коли я почала перекладати, робити логічний аналіз кожного речення, тоді з’явилися справжні труднощі. По-перше, треба було правильно зрозуміти текст. Він написаний своєрідною мовою – буковинським діалектом. Не всі слова, якими користувалася Марія Матіос, я могла знайти в словниках. Тому я надсилала пані Марії електронкою терміни, яких я просто не розуміла і вона мені їх пояснювала. По-друге, треба було знайти мовний еквівалент у польській мові. Я вирішила його шукати в подгалянському діалекті, тому що це мова людей, який живуть у польських Татрах, тобто Карпатах. У них подібні до гуцульських елементи одягу чи знаряддя праці, елементи інтер’єру. Звичайно, я не могла перекласти Матіос подгалянським діалектом, бо він занадто герметичний і людям з інших частин Польщі важко було би це читати. Але у перекладі є багато слів цієї говірки чи стилізації під неї.

Якщо йдеться про культурні питання – найважче було перекласти уривок про православний похорон, бо в польський мові просто немає певних термінів, якими можна б описати православні гуцульські похоронні звичаї. Також я мала труднощі зі словом «рушник», яке мені треба було перекладати по-різному, залежно від контексту.

– А що з останнього прочитаного Вас найбільше зацікавило, власне, як об’єкт для майбутнього перекладацького проекту?

– Колись мені в руки потрапила збірка сучасних українських п’єс, які мені дуже сподобалися і частину з них я би залюбки переклала польською мовою, щоб дати їм шанс реалізуватися тут. Зараз перекладаю «Апокаліпсис» Марії Матіос. Разом з Анею Виленґалою працюю над книжкою професора Ярослава Грицака «Пророк у своїй Вітчизні». Це завершу і візьмуся за «Майже ніколи не навпаки» Матіос.

– Ви також працюєте в газеті «Наше слово», яка має велике коло читачів в Україні. Наскільки важливим є, на Вашу думку, збереження та підтримка таких видань за кордоном?

– Мені здається, що такі газети є дуже важливими не лиш для самої української громади, до якої вони безпосередньо адресовані, але також для українців в Україні. Першим допомагають підтримувати українські традиції і українську мову, інших – інформують про те, що відбувається за кордоном, показують, якими польські українці та поляки бачать українські проблеми. На жаль, «Наше Слово» підтримує виключно польська держава. Україна у жоден спосіб не допомагає газеті.

– Яка доля фільму «Великий голод» про Голодомор в Україні 30-років, сценарій до якого Ви написали?

– З Ірком Добровольським, який є співавтором сценарію, ми мали підготувати фільм за підтримки Польського інституту кіномистецтва, де отримали грант від Польського телебачення, яке було зацікавлене цією історією. Ми довго чекали на договір з телебаченням, але не дочекалися. Фірма опинилася у скрутному фінансовому становищі і відмовилася фінансувати проект. Не вдалося нам також знайти співпродюсера в Україні. Зараз ми відступили від цієї ідеї. Свідкам, яких ми знайшли декілька років тому, було майже дев’яносто років…. Шкода, бо це був би перший документальний фільм, у якому було би зображено також польських жертв Голодомору. У Польщі майже не знають, що Голодомор торкнувся і нас.

Довідка.

Анна Коженьовська-Бігун закінчила Театральну Академію у Варшаві та Варшавський університет. У 1993-2008 – редактор художніх і документальних фільмів Польського Телебачення (TVP). Перекладач англомовних та україномовних фільмів. Перекладала фільми для програми «День України на Каналі Культура» на TVP. Остання праця – переклад на польську й українську мови документального фільму Ґжеґожа Лінковського про митрополита Андрея Шептицького «Невигідний».

Зараз – журналіст українського тижневика «Наше Слово», відповідальний редактор жіночого додатку «Криниця» та член варшавської редакції місячника «Український журнал». Співпрацює з польським журналом «Театр», де пише статті про український театр, а також перекладає драматичні твори з української мови. У 2006 р. переклала і видала польською мовою книжку Марії Матіос «Нація», у 2010 р. – «Солодку Дарусю».

Автор – Наталія Пасічник,
українська поетеса, перекладач,
спеціально для Західної інформаційної корпорації

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-07-20 17:29 :51