Новини » Львів 7 серпня, 2010, 13:41
Ігор Роп’яник змінив сигнатуру, бо він – не Ілля Репін

Близько 60 живописних творів художника Ігоря Роп’яника виставив у Львові його однокласник Володимир Турецький у своєму художньому салоні.

Це вже друга за цей рік виставка івано-франківського маляра у Львові, – передає кореспондент ЗІКу.

Привізши до Львова добірку творів малого формату, художнику довелося «виправдовуватися», що це зовсім не його «улюблений розмір». «Взагалі, я малюю великі полотна, а тут задумав виставку мініатюр, однак до зовсім дрібного формату не скотився», – зіронізував Ігор Роп’яник на вернісажі своїх натюрмортів, міських та карпатських краєвидів, що датовані тільки 2010 роком.

Картини свого однокласника господар виставкового залу Володимир Турецький порівняв із гарною добірною українською мовою і зрепрезентував їх як «твори для душі і серця, що близькі й зрозумілі багатьом людям». А сам автор звернув увагу на те, що саме цього року він змінив сигнатуру, й позначає полотна вже не ініціалами «І.Р.», а ставить персональний підпис. «Не кожен, дивлячись на ті «І.Р.», знав, що картини – не Іллі Репіна», – пожартував Ігор Роп’яник.

У коментарі ЗІКу Ігор Роп’яник, який опановував живопис із аматорським завзяттям самоука, розповів про деякі таємниці свої творчої кухні: «Від фотографії я відштовхуюся в плані сюжету, композиції, розташування хат, гір, дерев. Але не копіюю олійними фарбами на полотні  фотографію. Дуже часто компоную картини за кількома фотографіями, у мене був львівський пейзаж із голубами, – це сюжети трьох світлин. І навіть буває так, що дивлюся на зимове фото, а малюю літній або осінній пейзаж. Однак коли виїжджаю на пленер, то роблю натурні ескізи», – пояснив художник, який зізнався, що його настрій впливає на гаму картин, бо в одному випадку вони виходять активно-сонячні, а в іншому пастельно-туманні.

Різницю між фактурним живописом та гладкописом, що однаковою мірою притаманні його руці, Ігор Роп’яник також пояснює настроєм: «Одного дня хочеться працювати мастихіном, а іншого пензлем. Зрештою я не роблю в тому різниці: це краще, а це ліпше, однак помічаю, що одним подобається гладеньке полотно, а іншим навпаки – рельєф великої кількості фарби, бо це у їхньому розумінні свідчить про справжній живопис. Тому я експериментую і з фактурами, і з настроєм, піддаючись йому, бо мені приносить насолоду щоденна праця. А найбільшою спонукає малювати далі - цікавість людей до моїх картин, коли я бачу, як щиро вони їм подобаються».

У своєму рідному Івано-Франківську Ігор Роп’яник воліє не випускати творчого запалу на богемні балачки за кавою. Йому приємніше не витрачати дорогоцінний час на обговорення нових ідей із співрозмовниками, а втілювати їх, усамітнившись у роботі.

«Зранку – тільки працювати! Я маю майстерню, куди щодня йду як на роботу й відробляю  від дзвінка до дзвінка. Це вже після роботи я можу розпружитися, перейтися стометрівкою, зустрітися із знайомими, приязно махнути рукою Андруховичу, із яким ми колись разом ночами чергували в друкарні, робили газету, – то був період коли він заочно навчався в Літературному інституті й тільки мріяв про першу збірку, і вона саме тоді вийшла… На нашій стометрівці богема нагулює натхнення, адже воно часто не приходить навіть після коньяку. Натомість я шаную дисципліновану творчість».

Для багатьох шанувальників його творчості, не знайомих із автором, буває дивним почути, що Ігор Роп’яник – художник без спеціальної освіти. За фахом журналіст, він добросовісно віддав газеті 23 роки діяльності й вирішив зосередитися на живописі, не розриваючись на два фронти. Його першою школою стали відвідини картинної галереї. А те, що живопис – це саме його справа, відчув, коли побачив, як сподобалися його перші роботи людям. «Шкода, що не мав справжнього вчителя. Коли я ще вчився на журналістиці, по спробував і малювати. Тоді було важко щось продати, бо ще не мав набитої руки. Іншою школою живопису стали інтерв’ю, які я брав у художників: Володимира Патика, Зеновія Кецала та багатьох інших. Я розпитував, приглядався, як вони працюють, але не насмілювався зізнатися, що й сам би хотів малювати. В Івано-Франківську я також дуже багато писав на теми мистецтва й зокрема живопису, іноді – тільки з тої причини, щоб бувати у майстернях і дивитися та собі щось переймати. Згодом моє захоплення стало явним, але від того не менш сенсаційним: журналіст, якого всі в місті звикли читати, раптом дебютував із виставкою. А ось в останні роки, коли я став більше приділяти уваги виставковій діяльності, то доводиться й малювати інтенсивніше, бо все розходиться. Це тримає у доброму творчому тонусі, бо щороку спромагаюся на персональну виставку із свіжих робіт. Хочеться більше встигнути в живописі, є багато задумів і планів щодо мандрів, які дають враження для наступних виставок», – каже Ігор Роп’яник.

Довідка.

Ігор Роп’яник народився 25 жовтня 1957 р. у м. Станіславі (нині Івано-Франківськ) у сім’ї репресованих. Після служби в армії закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка. Протягом 23 років працював кореспондентом обласних газет. Член Національної спілки художників України. Нині працює в галузі станкового малярства, віддаючи перевагу жанрам міського і сільського пейзажу, натюрморту. Мав персональні виставки у Детройті (США) – галерея «Чайка» – 1992 р., Івано-Франківську (1987, 2005, 2007, 2009), Львові (1981, 1982, 2009, 2010).

 

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-17 19:32 :10