Новини » Суспільство 15 січня, 2010, 15:35
Україна відзначає 100-річчя засновника органної школи Арсенія Котляревського
А.Н. Котляревський в залі Республіканського будинку органної музики, м.Київ, середина 1980-х років
А.Н. Котляревський в залі Республіканського будинку органної музики, м.Київ, середина 1980-х років

Сьогодні в Україні відзначається 100 років від дня народження Арсенія Миколайовича Котляревського – видатного музичного діяча, органіста і педагога, засновника органної школи в Україні, життя і діяльність якого були пов’язані зі Львовом.

Роль Арсенія Котляревського у відродженні органної музики важко переоцінити: фактично він був першим в Україні, хто розпочав цю складну справу, а наприкінці свого життя створив органну школу, учнями якої були нині провідні концертуючі органісти України.

Народився Арсеній Котляревський 2 (15) січня 1910 року в Оранієнбаумі поблизу Петербурга. Батько був студентом, мати працювала в аптеці. В 1929 році він поступив в Ленінградську консерваторію, в 1935 році закінчив її музикознавчий факультет у класі теорії композиції (клас Р.І. Грубера), а в 1938 році – у класі фортепіано і органа (клас І.А. Браудо). 1935 року розпочалась викладацька діяльність Котляревського, яка тривала до кінця життя.

Ще у 1947 році, перед призначенням заступником директора Ташкентської консерваторії він відвідав Львів. Цей візит, напевно, не був випадковим. Ленінград і Львів того часу мали чимало спільного: обидва міста пам’ятали давню органну культуру, якій війна завдала значного удару: наслідки війни залишились у вигляді руїн храмів, розбитих і розкрадених органів, переселених і вбитих мас населення, а разом з тим фахівців органної справи: органістів, педагогів, церковних діячів.

На початку XX століття в Петербурзі було більше сорока органів, і за їх кількістю в Російській імперії йому не було рівних. У 1920–1930-і роки, після закриття церков, деякі інструменти Петербурга були перенесені на нові, світські, місця. Органи зазвучали в Академічній капелі, Великому залі філармонії, Ермітажному театрі, Радіокомітеті. У роки перед війною органні концерти транслювались по радіо, проводились у колишній лютеранській церкві Святої Катерини на Василіївському острові, у Фізиопульмонологічному інституті. У такому органному середовищі формувався Арсеній Котляревський, як органіст, формувались його погляди на місце органної музики у суспільному житті і побуті.

У Львові Котляревський знайшов схожу органну ситуацію. Перед початком Другої світової війни і вступом лав Червоної армії (1939 рік) у Львові також було понад 40 органів. Майже кожний львівський костел мав орган, але після війни мало з них залишилося у робочому стані. Така кількість зруйнованих інструментів могла вразити будь-кого, а фахівця і органіста, вихованого на петербурзьких органних традиціях – Котляревського – не могла залишити байдужим. Напрошувалась закономірна і логічна думка: перевезти в Ташкент, куди його направила радянська влада для зміцнення педагогічних кадрів середньо-азійської республіки, один із недіючих органів, яких на той час в Середній Азії не було жодного. Котяревський добивається дозволу на переміщення одного з органів зі Львова у Ташкент, перевозить та встановлює в одному з концертних залів Ташкента орган, який став першим і єдиним на той час у Середній Азії. У 1953 році за визначний внесок у розвиток культури республіки Котляревський був нагороджений Почесною грамотою Узбецької РСР, а перенесений орган дозволив виховати плеяду органістів та органних композиторів у республіці.

1951 році після роботи в Ленінграді і Ташкенті Котляревський отримав від Комітету в справах мистецтв скерування проректором з наукової роботи у Львівській консерваторії. Упродовж 9 років у Львові він завідував у різний час кафедрами історії музики та камерного співу. Тогочасне місто було професійно привабливим і цікавим для Котляревського, тому що мало величезні органні традиції. Саме тут, у Львові, 1953 року він був нагороджений орденом «Знак Пошани», а в 1954 році йому за заслуги «в справі постановки учбової і науково-методичної роботи та підготовки кадрів найвищої кваліфікації» було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.

За ініціативою Котляревського 1955 року був перенесений до концертного залу на вул. Чайковського, 7, який тоді належав Львівській консерваторії, орган із недіючого тоді Домініканського собору. Орган був зібраний, щонайменше, з трьох органів: Домініканського собору, Євангелистської церкви і частини труб органа костелу Єлизавети, що на Привокзальній площі (тепер церква Єлизавети і Анни). У петерішньому філармонійному приміщенні орган «ожив» і став першим концертним інструментом України.

22 жовтня 1955 року відкрився новий концертний сезон філармонії, а 25 жовтня відбувся перший концерт органної музики. Виступав Иоганнес-Ернст Келлер, органіст, професор Веймарської вищої музичної школи. Слід відзначити, що перший концерт іноземного виконавця у Москві відбувся на два роки пізніше – у 1957 році, і це був той самий Келлер. Напередодні VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів настав час розквіту хрущовської відлиги...

Одними з перших виступати на інструменті філармонії стали Арсеній Котляревський та його дружина Віра Миколаївна Бакеєва, також органістка. Концертна діяльність Котляревського з причини його зайнятості на педагогічно-організаторській ниві не була інтенсивною, але, за свідченнями його сучасників, кожен з його виступів був значною подією в музичному житті. Так було у Львові, так було у його гастрольних подорожах. Котляревський був тонким і чудовим інтерпретатором, глибоко знав, розумів (і викладав) історію і теорію музики, і це допомагало йому виконувати музичні твори по-особливому, передавати найтонші нюанси почуттів з виключною проникливістю. Крім того, свої концерти він часто супроводжував лаконічними коментарями, які допомагали слухачам краще зрозуміти специфіку виконуваного твору.

Після праці у Львові Котляревський був ректором Новосибірської консерваторії та завідував кафедрою історії музики, до 1968 року. До Новосибірська він прибув, коли тамтешній консерваторії виповнилось всього 5 років. За роки, у які він керував музичним закладом, суттєво зросла матеріальна база учбового закладу: були збудовані гуртожитки, нова бібліотека, студентська їдальня. Котляревському вдалось суттєво зміцнити педагогічний склад консерваторії новими викладачами, зокрема, зі Львова, Ленінграда. Але найприємнішим для нього досягненням були два нових органа, встановлених в учбовому класі та концертому залі консерваторії – обидва німецької фірми «W.Sauer». Концертний орган став першим у Сибіру, фактично з нього розпочалось відновлення сибірських органів (зараз налічується 17 світських та цековних духових органів!).

Свій іще один орган у консерваторії Новосибірська Котляревський зібрав із частин списаних органів Москви і Ленінграда. Потім був орган для музичного училища в Черкасах, який він збирав разом із старшим сином Іваном із частин, залишки яких вони знаходили у храмах. Потім було перенесення невеликого органа із Закарпаття у Республіканський будинок органної та камерної музики…

Усі ці факти об’єднує намагання Котляревського повернути до життя інструменти, які від часу чи воєнних дій, а іноді з ідеологічних міркувань, були або вважались втраченими. Часто його спроби врятувати той чи інший орган не були підкріплені матеріально, бракувало досвіду, матеріалів, коштів, але завжди він керувався щирими і шляхетними прагненнями.

1957 року при Міністерстві культури була створена постійна комісія по органобудуванню, в яку входили авторитетні фахівці органної справи. (І це також був елемент тої відлиги, яка охопила суспільство). Від 1958 року Головою цієї комісії був Леонід Ройзман, а у 1969 комісію перетворили у Раду по органобудуванню Міністерства культури СРСР. Проіснувала комісія до 1990 року. До неї входили такі особистості, як И.А. Браудо, А.Ф. Гедіке, Х.Лепнурм, Н.Маліна, а від українських діячів культури в комісію/раду в різний час входили А.Котляревський та В.Хромченко.

Завдяки роботі цієї комісії були встановлені органи в концертних залах філармоній та навчальних закладах, як правило, обласних центрів та столиць республік. В Україні з’явились органи в Донецьку, Львові, Києві, Одесі, Ворошиловграді, Харкові, Сумах, Чернівцях, Ужгороді, Хмельницькому, Рівному, Білій Церкві і Ялті. Звертає на себе увагу той факт, що частка України у цьому «розподілі» органів була дуже вагомою, не меншою, ніж Росії. Значна заслуга у встановленні та реставрації багатьох органів в Україні належить саме Котляревському або в тій чи іншій мірі пов’язана з його іменем та впливом.

Шостакович, крайній зправа А.Котляревський –
в Новосибірській консерваторії, середина 1960-х років

Від 1970 року А.Котляревський проживав і працював в Києві. Саме 1970 рік вважається початком відродження органного мистецтва в Україні: він організував і очолив клас органа в Київській консерваторії. У 1980 році він створив Національний будинок органної та камерної музики і став його художнім керівником.

Тільки авторитет Котляревського, його інтелігентність, тактовність і переконливість, могли подолати упередженість до органної музики, яка існувала в міністерських та партійних комітетах атеїстичної та заідеологізованої країни, та створити органну школу, яка у цьому році відзначає своє 40-річчя. Своїм учням він намагався передати не тільки глибоке розуміння музики та виконавську майстерність, але й дати їм такі універсальні знання, щоб вони могли різнобічно продовжити розпочату ним справу. Варто назвати декілька учнів А.Котляревського, щоб став зрозумілим рівень його виховання та підготовки:

Ірина Калиновська, Київ, народна артистка України, солістка Національного будинку органної та камерної музики;

Володимир Кошуба, Київ, народний артист України, соліст Національного будинку органної та камерної музики; голова спілки органістів і органних майстрів (2007–2010);

Галина Булибенко, Київ, заслужений діяч мистецтв, професор Національної музичної академії, незмінний керівник органного класу, створеного Котляревским;

Валерій Коростельов, Київ, професор Національної музичної академії, голова спілки органістів і органних майстрів (1997-2007);

Ольга Дмитренко, Київ, заслужена артистка України, органістка римо-католицького костьолу св.Олександра, організатор та художній керівник Міжнародних фестивалів літургійної музики «Через віки і країни»;

Валерій Михайлюк, Київ, соліст Національної філармонії України;

Віталій Півнов, Львів, колишній соліст Львівського будинку органної та камерної музики (1988–2002) та Музею історії релігії, відомий органний майстер;

Анна Макрова, Луганськ, солістка Луганської філармонії;

Наталія Висіч, Ужгород, заслужена артистка України, солістка Закарпатської філармонії;

Орест Коваль, Суми, музичний діяч, організатор фестивалів «Bach-fesf», «Organum», «Jazz-fest» та інших.

Сьогодні, 15 січня, у Національному будинку органної та камерної музики у Києві відбудеться урочистий концерт, присвячений 100-річчю від дня народження А.Н. Котляревського та 40-річчя створеної ним органної школи в Україні. В концерті виступатимуть учні Котляревського: Ірина Калиновська, Володимир Кошуба, Галина Булибенко, Валерій Коростельов, Ольга Дмитренко, Валерій Михайлюк. Планується серію концертів на відзначення 100-річчя А.Котляревського провести у Львові. Перший з таких концертів відбудеться 30–31 січня у Львівському будинку органної та камерної музики. Виступатиме Валерій Коростельов.

Довідка ЗІКу.

Котляревський Арсеній Миколайович – органіст, музикознавець, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (1954).

Народився 15 січня 1910 року (за старим стилем) в Оранієнбаумі, передмісті Петербурга, де жив до 1916 року. Батько був студентом, мати працювала в аптеці.

1929–1935 – навчання у Ленінградській консерваторії, на музикознавчому факультеті по класу історії музики (клас Р.І. Грубера).

1933–1938 – навчання у Ленінградській консерваторії, на фортепіанно-органному факультеті (клас І.А. Браудо), яку закінчив як органіст.

1935 – початок викладацької діяльністі:

1935–1936 – викладач в Ленінградському музичному училищі;

03.1937–08.1941–асистент Ленінградської консерваторії на кафедрі історії музики;

по 10.1944 р. – в.о. доцента в Ташкенті;

10.1944–04.1947 – в.о. доцента в Ленінграді;

04.1947–10.1950 – заступник директора, доцент в Ташкенті; викладає камерний ансамбль і камерний спів;

10.1950–08.1951 – доцент в Ленінграді;

11.08.1951–1960 – заст. директора, потім проректор по науковій роботі у Львівській консерваторії; з 1956 – зав. кафедрою камерного ансамблю, (класи камерного ансамблю, камерного співу, історії музики), з 1955 – член КПРС;

1960–1968 – ректор Новосибірської консерваторії, зав. кафедрою історії музики, з 1964 – професор;

1968–1970 – зав. кафедрою Донецького музично-педагогічного інституту;

з 1970 р. – професор класу органа Київської консерваторії;

з 1984 р. – художній керівник Республіканського будинку органної та камерної музики.

Нагороди:

1950 р. – почесна грамота Узбецької РСР

1953 р. – орден «Знак Пошани»

1954 р. – заслужений діяч мистецтв УРСР

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-15 20:39 :17