Новини » Львів 29 липня, 2008, 11:05
«Львівсільмаш», труп і два Олійники
11 липня 2008 р. Силове захоплення Львівського  заводу  «Сільмаш»
11 липня 2008 р. Силове захоплення Львівського заводу «Сільмаш»

«Рішення про приватизацію лізингової компанії «Украгромашінвест» не існує, а це умова того, що частка переданих їй акцій заводу «Львівсільмаш» лишається у державній власності, – так висловилася 22 липня на круглому столі у Львові начальник регіонального відділення ФДМУ у Львівській області, голова спостережної ради ВАТ "Завод "Львівсільмаш" Наталія Горлач. Сказала після того, як 11 липня камуфляжований десант із Києва вчинив спробу взяти під контроль «Львівсільмаш».

Це підприємство лихоманить із часів розвалу СРСР. Відновити виробництво сільгоспмашин нині заважає одна річ. Підприємство розміщене на ласих шматках землі. За однією із версій, саме за цю землю вбили екс-голову Львівської ОДА, місцевого олігарха Степана Сенчука.

Сон держави породжує чудовиськ

30 хвилин – саме стільки 30 квітня цього року у Львові тривали збори, на котрих дві столичні особи – Олександр Вижол та Юрій Ухо, що вважають себе представниками акціонерів, які утримують понад 60% акцій «Львівсільмашу», тет-а-тет вирішили скасувати всі внутрішні документи цього ВАТ, його органів правління, «відкликати всіх та будь-яких голову та/або членів спостережної ради, що були обрані раніше, обрати спостережну раду в новому складі , відклкати всіх та будь-яких голову та/або членів правління, що були обрані раніше, та обрати нового голову правління». Ним став київський юрист Денис Мельников.

Чи були легітимними ці збори, іще не встановлено. Наприклад, помічник голови правління з фінансово-юридичних питань ВАТ завод «Львівсільмаш» Петро Онищак вважає протоколи сфабрикованими. Та нехай там як, але жодних документів, які засвідчили б, що Вижол та Ухо мали законне право проводити збори акціонерів, ми не бачили. Зокрема, виписок зберігачів акцій та довіреностей акціонерів «Львівсільмашу», рівно ж як і виписок реєстратора ані київський юрист Денис Мельников, ані його колега, співвласник контрольного пакету акцій «Львівсільмашу» Андрій Драган, які дали прес-конференцію у Львові 18 липня, не оприлюднили. (Реєстр акцій львівського заводу веде ЗАТ «Народні реєстри» ліцензований учасник ринку цінних паперів).

Натомість Денис Мельников на виправдання своїх дій оприлюднив виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Виписку про те, що саме він, Денис Мельников, зараз є керівником ВАТ «Завод «Львівсільмаш». Це документ йому видав начальник реєстраційного управління Львівської міськради Володимир Дуда 11 липня. Дата тут важлива, бо саме того ж дня зафіксована остання реєстраційна дія – Мельника записано як керівника. Однак це далеко не всі події, які сталися, знову ж таки, саме 11 липня.

Денис Мельников того дня ще встиг взяти в Головному управлінні статистики у Львівській області довідку з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України (ЄДРПОУ) , у якій начальник управління С.Матковський засвідчив дату та номер останньої реєстраційної дії - №14151080014011096 від 11.07.08. Уточнімо, Денис Мельников 11 липня подужав зафіксувати, що він став керівником «Львівсільмашу» і одержати дві довідки на підтвердження цього.

Моторний супермен

Цікаво, що у прес-релізі Денис Мельников стверджує, що вчиняв реєстраційні дії 11 квітня цього року і на цій підставі як новопризначений керівник уклав договір з охоронною фірмою про «забезпечення особистої безпеки та охорони майна заводу». Важко сказати, чому Мельников сплутав квітень і липень. Що це було: зумисна брехня чи прикра помилка? У кожному разі Мельников, який подає себе високофаховим юристом знає, що такі помилки неприпустимі. Тим паче щодо дат.

Інша суперечність виявилася у словах Мельникова про те, що завод перебуває у стадії банкрутства. Полягає вона у тому, що Мельников чомусь не повідомив цього важливого факту державному реєстратору Володимиру Дуді, аби той записав його у графу «Наявність даних про порушення провадження у справі про банкрутство щодо юридичної особи». У виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ці відомості відсутні. До слова, довідавшись про те, що Мельник приховав відомості про банкрутство, керівники «Львівсільмашу» мали б притьмом кинутися до того ж таки Володимира Дуди і змусити реєстратора терміново внести зміни до реєстрового запису. Тоді б виписка, на основі якої Мельников Денис Олександрович доводить, що він відповідно до статуту підприємства є його керівником, втратила б чинність. Автоматично. Але цього ніхто не здогадався ( чи не схотів?) зробити – ані Наталя Горлач, ані Петро Онищак.

До речі, щодо згаданої угоди із охоронною фірмою. Денис Мельников насправді не міг її укласти як голова правління ВАТ «Завод Львівсільмаш»! Банально не міг, оскільки мав би завірити свій підпис на цьому документі печаткою. А він досі не має печатки товариства. Спитати б, що спонукало Мельникова вдатися до іще одної маленької неправди? Невже як юрист він не знає, що говорити неправду – це значить прирікати себе на недовіру!

Водночас Денис Мельников зазначив, що угода із охоронцями була укладена, бо йому насамперед ішлося про власну безпекуОсь його слова: «Я підтверджую, що правильно зробив, що уклав договір з охоронною структурою, я киянин, а всі знають відносини киян і галичан» (Які відносини, щоб не сказати стосунки?). Тут цікаве інше. Меткий юрист устиг злітати до Києва та укласти угоду з тамтешньою фірмою і привезти її керівника й співробітників до Львова того ж таки 11 липня. Так би мовити, після реєстраційних клопотів. Власне, по обіді 11 липня в супроводі представників охоронної фірми він зайшов у приймальню заводоуправління, спілкувався із секретарем, заступником голови правління, головним технологом і «голосним інженером».

Хто хоч раз мав справи із нашими чиновниками та укладав угоди, які вимагають певної процедури, той знає, скільки часу мав би потратити Денис Мельников того дня – у п’ятницю 11 липня на залагодження цих справ. Але той виявився спритнішим за супермена і окрім відвідин реєстратора, статуправління, охоронної фірми та дирекції заводу примудрився стати ще й детонатором конфлікту, у який були втягнені працівники заводу, співробітники охоронних фірм і правоохоронці!

Натиск і буря

Останок «гумового» 11 липня Денис Мельников відбув у райвідділі міліції Галицького району, де, за його словами, правоохоронці цікавилися в нього «погодою в Києві». Ото довгий і гарячий день видався!

Пресові реляції зі «Львівсільмашу», звиняйте, того ж дня скидалися на фронтові рапорти.

Отож, 11 липня близько 14.15 у Львові група з 30 осіб у камуфляжній формі та касках увірвалися на територію ВАТ «Завод «Львівсільмаш». Невідомі захопили прохідну, взяли в заручники адміністративний персонал, нікого не випускали і не впускали на підприємство. Працівники заводу зателефонували в міліцію та СБУ. До Франківського РВ повідомлення про вторгнення на завод надійшло о 14.30.

До приїзду правоохоронців територія заводу, що на вул. Городоцькій у Львові, стала театром воєнних дій з ламанням огорожі та застосуванням сльозогінного газу. З’явилася і зброя, від якої потім всі відхрестилися. За словами Дениса Мельникова, саме під час цього інциденту в нього зникла папка з документами, грішми, іншими коштовностями та особистими речами. На запитання, чому виконувати волю власника підприємства він прийшов не із судовим виконавцем, а із загоном охоронців, Денис Меникові відповів: «Якщо я вихожу і бачу, що в моєму автомобілі сидить, перепрошую, невстановлена особа, я не чекаю судових виконавців, а беру цю особу і просто викидую з мого автомобіля!.. І жодна особа не може перешкоджати мені у здійсненні мого права власності». Словом, юрист-практик: набуті під час навчання у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого знання не марнує!

Працівники міліції затримали 30 співробітників охоронної фірми на чолі з їхнім керівником, який стверджував, що діяв на підставі договору про здійснення охоронної діяльності заводу "Львівсільмаш". Затримані виявилися переважно тридцятирічними киянами, на яких за адміпорушення Франківський райсуд Львова наклав адмiнiстративнi стягнення у виглядi адмiнiстративних арештiв на рiзнi термiни – від 1 до 3 діб вони відбули в IТТ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області.

Облом

Через тиждень, 18 липня, Денис Мельников стверджував, що його ніхто не затримував. Натомість він має до міліції претензії за те, що та перешкоджає його діяльності як представника акціонерів, проігнорувала заяву про викрадення папки та «протиправне утримання печатки» Валерієм Кожухарем – в.о. голови правління ВАТ «Львівсільмаш».

Валерій Кожухар був призначений в.о. голови правління ВАТ на засідання спостережної ради «Львівсільмашу» 28 травня цього року після того, як Петро Онищак подав свою заяву на звільнення з посади в.о. голови правління та переведення на посаду помічника голови правлінні з фінансових і юридичних питань. Рекомендував Кожухаря голова товариств «Херсонський машинобудівний завод» та НВП «БілоцерківМАЗ» Олександр Олійник, який діяв за дорученням від члена спостережної ради «Львівсільмашу» Сергія Нємченка.

Що ж до пропалої папки Дениса Мельникова, то важко сказати, «чи мала вона місце бути?». Якщо вірити Мельникову, то золота папочка була. Щирого золота: там окрім великої суми грошей, перебували ще й документи, копії яких Мельников роздав журналістам перед прес-конференцією, а потім звинувачував представників преси в …докладній обізнаності: «Єдиним джерелом інформації про зміст реєстраційних документів підприємства була папка, яку в мене забрали, певною мірою це конфіденційні документи». Ну, чи не мудро: спершу сам запропонував роздатковий матеріал, а потім присікується, звідки це відомо?

Отож, після буремного 11 липня події щодо «Львівсільмашу» розвивалися без силової компоненти. А саме окрім уже згадуваної прес-конференції Дениса Мельникова, того ж таки 18 липня відбулося судове засідання Господарського суду Львівської області про банкрутство «Львівсільмашу», ініційоване ТзОВ СП «Галтекс». На суді зустрілися два голови правління – Денис Мельников і Валерій Кожухар. Оскільки предметом розгляду була справа про банкрутство, то суддя слушно зауважила, що два голови правління – це вже занадто і попросила до наступного засідання звести все до однини.

Але це не всі події, які сталися 18 липня. Увечері на 5 каналі вийшла в ефір програма «Чорний квадрат», присвячена конфлікту довкола «Львівсільмашу», однак особливої ясності до суперечки вона не додала. Навпаки, історія «Львівсільмашу» почала розвиватися далі ночами. Зокрема, 20 липня о другій годині ночі, ви не повірите, але відбулися збори тих, волею кого молодому київському юристу Денису Мельникову випала в житті така невдячна роль. При цьому Мельников зізнався, що сам не зборах не був, але йому відомо, що ті ж двоє представників акціонерів – Ухо та Вижол – підтвердили його повноваження. Мельников запевнив, що його основна мета мирна – за допомогою заводу приносити фінансове задоволення акціонерам. Оджнак, застосовувати свої повноваження Денис Мельников у Львові наразі остерігається з огляду на ті відомості, що їх телефоном переказує йому довірена особа. Коли послухати Мельникова, то складається враження, що «Львівсільмаш» порізав весь свій метал на прути, якими збирається забити горопашного столичного юриста. Зброя пролетаріату, так би мовити…

До чиїх рук прилипло?

Зброєю ж Прокуратури має бути сильна доказова база. Тільки як її вибувати в умовах конфіденційності інформації про діяльність приватного бізнесу і тиску з боку зацікавлених сторін? Навіть чеському акціонеру, фірмі Iceberg (їй належить 16% акцій) свого часу не вдалося отримати від реєстратора відомостей про склад акціонерів під час приїзду до Львова на збори. Це дало підстави Наталі Горлач зробити висновок: «Реєстратори приховують інформацію про завод «Львівсільмаш». Також вона додала: «За реєстром неможливо побачити, хто є власником , бо у ньому фігурує зберігач пакету – установа, котра має підписану угоду з власником і вона відкриває інформацію щодо власника пакету акцій тільки на момент проведення зборів. Перед проведенням зборів, підприємство замовляє реєстр акціонерів і на дату проведення зборів відкривається інформація по всіх власниках. Тобто, у даному випадку зберігач акцій повідомив, що контрольним пакетом «Львівсільмашу» володіє ТзОВ «Брокерський дім», через яке скликання загальних зборів акціонерів заводу свого часу не увінчалося успіхом».

Натомість і Наталя Горлач, і Петро Онищак, і голова ФДМ України Валентина Семенюк, роль якої у відстоювання державних інтересів товариства Петро Онищак вважає вельми позитивною, в один голос заявляють у пресі про те, що контрольний пакет акцій залишається у держави. «Не було б твердої позиції Валентини Семенюк, то й самого заводу вже давно не було б», – переконаний Петро Онищак.

Сам Петро Онищакмає 8 480 простих іменних акцій, що у відсотках становить 0,01 пункта. Він каже, що його акції найдорожчі: «Вони добуті працею, кров’ю й потом. Коли випустили ці акції, їхня номінальна вартість була 25 копійок. Ми переживали важкі часи, люди зневірювалися й продавали їх за 2 копійки, хоч ринкова їхня ціна становила 1.25. Час спливав, інфляція обвалювала ціни, а ніхто не квапився індексувати акцій, до того ж завод з року в рік втрачав реальне майно. Потім настала емісія. А переведення акцій у недокументарну форму ще більше заплутало справу. Тепер вимагаємо повернути їх в документарну. Питання щодо перебування в лізингової компанії «Украгромашінвест» 50+ 1% державних акцій підприємства залишається відкритим. Нам важливо знати, в кого вони, й чому «Народні реєстри» стверджують, що контрольний пакет акцій в руках «Брокерського дому»? Цікаво хто, де й коли їх купив, скільки за це отримала держава. Це треба дізнатися».

За словами Наталії Горлач, контрольний пакет акцій «Львівсільмашу» як частка держави була внесена до статутного фонду, коли створювалася таж таки лізингова компанія «Украгромашінвест». Першому заступнику керівника лізингової компанії Олександрові Колгану 2004 року вдалося знерухомити державний пакет акцій«50%+1». (Що означає «знерухомити» – про це буде далі). «Перевірка підтвердила, що Колган підписав з «Брокерським домом» угоду про продаж пакету акцій заводу «Львівсільмаш». Але рішення про приватизацію «Украгромашінвесту» не існує, а саме це є єдиною умовою, за якої можна було б відчужити державну частку, яка була передана у статутний фонд «Украгромашінвест», — пояснила Наталія Горлач, підтвердивши, що свого часу Генпрокуратура вивчала це питання і дійшла висновку про незаконність відчуження частки держви.

За цікавим збігом обставин ЗАТ «Народні реєстри» також є реєстратором агрофірми «Провесінь», яка зазнала рейдерських атак. «Реєстратор маніпулює. Коли йдеться про право власності, тоді не можна вносити зміни в реєстр на підставі факсових копій. Із цим повинні розібратися правоохоронці», – вважає Наталія Горлач.

«Не утотожнюйте не утотожнюване!» Так афористично порадив з цього приводу Денис Мельников, додавши, що державі вже 7 років нічого не належить: «Ну, з рік , то вже точно, ВАТ для того й є відкритим акціонерним товариством, щоб його акції вільно курсували на ринку цінних паперів від одного власника до іншого».

Санатори-ліквідатори

«Один із власників-інвесторів-санаторів – «Міжнародна агропромислова корпорація» – разом із акціонерно-комерційним банком «Київ» – виступив ініціатором банкрутства ВАТ «Львівсільмаш», заробивши на майні заводу 17 мільйонів гривень за одну операцію», – розповідає далі Петро Онищак. «А накинув нам в інвестори оцю ж таки «Міжнародну агропромислову корпорацію» і розрекламував її недавній голова Львівської облдержадміністрації Петро Олійник, а виявилось, що цей інвестор – боржник і винен державі 50 мільйонів гривень. Отож, Олійник винен в прикриванні розкрадання «Львівсільмашу». Як я не просив Олійника розібратися у ситуації із МАКом , але жодної відповіді з його боку не було», – зазначив Петро Онищак.­.

Більше того, за його припущеннями, державна частка «Львівсільмашу» могла відійти внаслідок того, що інвестор («Міжнародна агропромислова корпорація») взяв позику під заставу майна підприємства, але такі дії він вважає безвідповідально-злочинними й вимагає дошукатися правди.

Інший санатор, замість того, щоб поліпшувати економічний стан заводу , також заповзявся був ініціювати процес його банкрутства, сподіваючись вибити із «Львівсільмашу» борг за оплату нібито наданих ним юридичних послуг на 140 тис. грн. Мова про СП ЗАТ «Юкон», яке очолював Володимир Косенко. Останній тепер є директором ВАТ «Львівський завод газової апаратури», 81,46% акцій якого станом на 23 липня належали ТзОВ «Iнвестицiйний консорцiум «Вихор». Це ТзОВ також є власником акцій ВАТ «Агрофірма «Провесінь». До цих фатальних збігів варто додати і той, який пов’язує Косенка з історією убивства колишнього львівського губернатора й бізнесмена Степана Сенчука. За непідтвердженою, але загальновідомою інформацією, Сенчука вбили тоді, коли він очікував на зустріч з Косенком. Розмова, яка так і не відбулася, начебто мала стосуватися саме «Львівсільмашу». Будучи тоді ще головою профспілки ВОСТ «Воля», Онищак казав, що за різною інформацією Сенчук був одним із учасників ЗАТ «Міжнародна агропромислова корпорація». Згодом Онищак наполягав на тому, що «Юкон» придбав «сільмашівський» Будинок культури незаконно, адже його купили за 4 мільйони гривень, а реальна ціна значно більша.

Про неодноразові спроби оголосити завод банкрутом повідомляла й Наталія Горлач. З 2006 року здійснено принаймні 4 спроби порушення нових справ про банкрутство. Парадоксально, що це відбувається одночасно з процесом санації, тобто, спроб відродити виробництво. При цьому подвижники банкрутства явно перемагають. Наприклад, борг до санації становив 7 млн грн, а після – 10,3 млн, а кредиторська заборгованість з 2003 року до 2005-го з 7,9 млн грн зросла до 17,0 млн грн. Та найбільш промовистий показник – площа самого підприємства: із 88 га вона зменшилася до 15 га!!! Отут уже справді, де Крим, де Рим, а де попова жінка!

Цікаво, що центральна влада і правоохоронні органи у цій історії виглядають геть-чисто немічними. Наведемо ще один яскравий прикладцього. Одна із спроб санації закінчилася після того, як стало відомо, що керуючий санацією Олег Кобельник підписав документи на відчуження майна заводу на 15 млн грн на користь згаданого МАКу. Так от, голова Фонду державного Валентина Семенюк відреагувала на це в такий спосіб: пообіцяла, що буде ініційовано звернення до Кабміну про ліквідацію ЛК «Украгромашінвест», щоб зробити доступним пакет акцій «Львівсільмашу» для держави. Тоді Семенюк заявила: «У мене є реєстр, де ми маємо 51 відсоток, передовсім потрібно домогтися скасування постанови Кабінету Міністрів, за якою відбулася передача пакетів акцій підприємств машинобудівної галузі «Украгромашінвесту». Свого часу Кабмін прийняв рішення створити холдингову компанію «Украгромашінвест», ця компанія отримала 34 пакети акцій державних підприємств, в тому й «Львівсільмаш». 11 об’єктів вже фактично не належать Україні. Вони були продані іноземним інвесторам на вторинному ринку. Кабмін довірив розпоряджатися майном самій холдинговій компанії, це була страшенна помилка, тобто, для цього не потрібно було погодження ні Кабміну, ні Верховної Ради, ні Фонду Держмайна, — розпоряджайся як завгодно».

Чия земля? – Калитчина!

Тоді ж «Міжнародна агропромислова корпорація» дала категоричну відповідь. Як тодішній санатор «Львівсільмашу» МАК заявив, що частки державного майна на підприємстві нема. «Ці акції були державними, але згодом їх заклали в банк. І вони стали приватними. Верховний Суд визнав правильність продажу цих акцій. Зараз Фонд держмайна намагається щось поновлювати, але він не зміг представити матеріалів щодо державної власності», – наголосив президент МАКу Володимир Бортнік. Певну ясність вніс знову ж таки Петро Онищак: «Від перепродажу майна «Львівсільмашу» хтось заробив 17,7 млн грн. 20 січня 2006 року МАК заклала у заставу АКБ «Київ» майно «Львівсільмашу», отримавши за це 32 900 000 гривень, а заводові перерахувала лише 15 200 000 гривень, а різницю поклала собі в кишеню».

Натомість вражала цинічна прагматичність санаторів. Зокрема, той же В. Бортнік, який годував обіцянками про створення СП із Ізраїлем і США, паралельно говорив про те, що реальна цінність «Сільмашу» не у його виробництві, а в землі. «Якщо землю продавати під забудову, то це хороші гроші, а якщо цього не робити, то вона мало що коштує», — заявляв В.Бортнік.

Скидається на те, що так само думає і теперішній міський голова Львова Андрій Садовий, бажаючи бачити на місці стадіону, відібраного у «Львівсільмашу» готелі до «Євро-2012».

Загалом, як стверджував Онищак, план з продажу територій заводу існував. Окрім стадіону мали намір виставити на продаж й інші ділянки: ливарний цех, котельню, якою не користувалися від 1996 року, гальванічний цех тощо. «Завод був готовий продати ті ділянки, які не використовував у виробництві», – наголосив Онищак.

А ось як оцінював три роки тому генеральний директор юридично-інвестиційної компанії «Правосвіт» Володимир Гірняк статутний фонд санатора-інвестора «Львівсільмашу», а саме «Міжнародної агропромислової корпорації»: «Він становить 125 тис. євро, тоді як вартість майна ВАТ «Завод «Львівсільмаш»» — близько 25 млн. євро». За такої ситуації важко було встояти, щоб не злакомитися. Так воно й сталося…».

Дивак, їй бо!

Із спокусами розпродати землі під «Львівсільмашівською» нерухомістю теперішній інвестор заводу Олександр Олійник неначебто бореться. Наразі успішно. Бо жодні чутки про ймовірне продавання цехів та об’єктів інфраструктури не циркулюють. Видається, що у голови товариств «Херсонський машинобудівний завод» та НВП «БілоцерківМАЗ», які віднедавна очочлює Олександр Олійник, інтереси дещо інші, ніж у попередніх «санаторів-ліквідаторів». Олександр Олійник погасив заборгованості по зарплаті львівським сільмашівцям, вливши у підприємство близько 2,5 мільйона гривень. За його словами, працівники тепер отримують зарплатню за квітень, травень і червень. Причому в значно більшому обсязі. Ті хто, заробляв 827 грн., тепер мають 1925 грн., а ті що мали 721 грн., отримують 1304 грн! За півтора роки Олійник планує вкласти у «Львівсільмаш» 50 мільйонів гривень. У нього вірить банк «Форум», який своєю чергою вкладає гроші у Олександра Олійника. «Окрім того, ми випустили облігації і маємо інвесторів, які вкладають у, на наш погляд, перспективну справу», – пояснює бізнесмен із двома освітами: економічною і юридичною.

Свою ж зацікавленість у львівському підприємстві Олександр Олійник пояснює просто, - він має намір залучили львівський завод до свого холдингу. Ну, що тут вдієш, коли людина насправді щиро захоплена своїми комбайнами, жатками, дощувальними установками! Фанати й патріоти ще не повиводилися, хоч загалом люд, очевидно, ниціє. Але от питання: чи встоїть той Олійник як бізнесмен, коли йому запропонують надприбутки, який його картоплекопалками вік не накопаєш? Прагматизм бізнесмена в такому випадку повинен би зіграти злий жарт із удатним підприємцем, який мислить не менш симпатично, ніж стратегічно. Усіляко ж буває, підійдуть, пообіцяють не якісь там мільйони, а мільярди. Мовляв, буде тобі за що сівалки в Херсоні й Білій Церкві клепати, аж поки не набридне.

Джерело ж надприбутків за львівським варіантом добре відоме. Воно винищило впень не одне унікальне виробництво. Не один достойний керівник підприємства капітулював перед подібними обіцянками й віддав на заклання землі своїх заводів. А далі йшла зачистка цих територій під будівельні майданчики…

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-19 00:07 :10