Новини » Політика 2 квітня, 2007, 13:25
Дмитро Корчинський: За народними прикметами, якщо Кінах перейшов на бік Януковича, то розпуску ВР не буде мінімум 1,5 року

Лідер політичної партії «Братство» Дмитро Корчинський, напевно, найбільш одіозна та парадоксальна фігура вітчизняного політикуму. Найцікавіше, що останніми роками він, попри активну діяльність під час виборчих кампаній, вперто не хоче називати себе політиком – черговий парадокс, яким сповнена, вся його політично-партійна кар’єра та риторика. Дивувати і бути незрозумілим – стало основою політичної діяльності Корчинського. Як інакше пояснити метаморфозу, що сталася з ним, – він змінив ультра-праву УНА-УНСО на відверто технологічний передвиборний проект «Братство», співпрацю з ліво-радикальною Вітренко. Гра у демонстративні провокації, схоже, надовго, якщо не назавжди, викинула Корчинського з української політики. Однак, виглядає на те, що йому подобається спостерігати зі сторони політичні процеси в країні та продукувати чергові неординарні філософські візії.

– Хто такий Дмитро Корчинський – націоналіст, космополіт, православний шовініст?

– Я націоналіст. Але це мені не заважає бути православною людиною і сповідувати християнські принципи у власній діяльності.

– Ви прихильник якої церкви – православної Московського Патріархату чи Київського?

– Я прихильник рівноапостольної, соборної церкви. Те, що церковні діячі створили кілька православних церков, не впливає на моє ставлення до православ’я, і я не розглядаю себе в контексті православної церкви якогось патріархату.

– Ви не називаєте свою діяльність політикою, яка мета цієї неполітичної діяльності?

– Моя мета – створити православний меджліс. Кримські татари захищають своє право на землю в Криму і претендують на дедалі вагомішу роль не тільки на півострові, але й в Україні. Для нас їхні методи – це взірець. Ми вважаємо, що в Києві маємо не менше право на київську землю, ніж татари на кримську. В Криму, до речі, ми теж маємо право на землю. Не тільки право на землю, але й на ресурси в цілому, і за це потрібно боротися. В мене таке скромне завдання – створити православний меджліс і боротися за ресурси і свободу.

– У вас немає ностальгії за періодом своєї політичної діяльності в УНА-УНСО?

– Я скромно оцінюю власні успіхи за той період. Мої однолітки Руслан Гілаєв, Шаміль Басаєв вже ввійшли в історію. А я ввійшов тільки в газети.

– Ви хотіли б зараз бути на їхньому місці, тобто на тому світі?

– Я дуже хотів би бути в раю як мученик за віру і безпосередньо споглядати Господа нашого Ісуса Христа. Поки що мені це не вдалося, я розумію, що мої досягнення дуже скромні в цьому сенсі. Тому я не маю жодної ностальгії за тими часами.

– Чому пішли з УНА-УНСО?

– Пішов, тому що на той час сильно змінилася політична ситуація. УНА-УНСО ми створили в часи, коли демократія була розгублена, коли міліція не мала бензину виїжджати на виклики, коли ми могли воювати, де нам хочеться і пишатися цим досвідом. Потім бюрократія отямилася, в Україні була побудована поліцейська держава і ми не змогли цьому запобігти. Стало зрозуміло, що діяти таким чином як ми діяли, вже неможливо. Потрібно було УНА-УНСО перетворювати в політичну партію або нелегальну терористичну організацію. Вона не могла перетворитися в терористичну організацію, тому що із масової організації нелегальну створити неможливо: хороші солдати – погані підпільники. Тому вихід був перетворювати це діло в політичну партію. Мені це було страшенно нецікаво, тому я сказав: «Пацани, я залишаю вам бренд, ви з нього ще прогодуєтеся деякий час і взагалі залишайтеся, я пішов дороблювати деякі речі самостійно».

– Коли йшли з УНА-УНСО, то знали куди?

– Я ніколи не чіплявся за абревіатури, я завжди чіплявся за авантюри. Авантюр було багато. Я хотів займатися соціальним експериментуванням, а утримувати абревіатуру, мені було нецікаво. Я взагалі був за те, щоб це діло закривати і починати «ковбасити» новий проект, але хлопці були до цього неготові.

– Як зараз сприймаєте цю політичну силу?

– Я радію успіхам, співчуваю невдачам. Я трохи заплутався, бо їх там є вже кілька організацій.

– Що таке «Братство», і з чим його їдять?

– «Братство» зроблене абсолютно чітко по зразку Львівського Ставропігійного братства 16 століття, Київського Богоявленського братства і всіх братств, які є в Україні. Взагалі, нам би хотілося, щоб воно якомога менше відрізнялося від цих братств. Це військово-релігійна, політична організація, структура, яка ґрунтується на кількох поняттях і приписах віри.

– Хто фінансував і фінансує «Братство»?

– «Братство» живе зі здобичі і найманства. Здобич здобуваємо, коли вдається наїхати, хочу підкреслити в рамках закону, на той чи інший бренд, посадовця, баригу.

– То ви такі собі сучасні діти лейтенанта Шмідта?

– Діти лейтенанта Шмідта жили з шахрайства, але я не люблю цей жанр. Я знав багатьох талановитих шахраїв, але в них все закінчується одним – «разводом на довєріє». Вони врешті-решт крадуть у своїх, а це дуже погано.

– А який ваш жанр?

– Мій жанр – щось середнє між жебрацтвом і грабунком.

– Як докотилися до того, що співпрацювали з Вітренко на минулих президентських виборах?

– Нас об’єднала боротьба проти НАТО. Я готовий брати участь в акціях проти НАТО зі всіма хто б це не був. Мене чомусь з тих пір вважають видатним вітренкознавцем. Я таким не є. Наша спільна співпраця потім боляче вдарила по Наталії Михайлівні – підірвала її позиції серед кримського і східноукраїнського електорату. Тому вона від цієї співпраці якомога швидше відійшла, а я співпрацював би і надалі.

– У вас з нею спільна ідеологія?

– Вона симпатична жінка. Безумовно, що всі її політичні переконання є абсолютними дурницями, але за свої дурниці вона готова жертвувати власною селезінкою, тобто вона така щира тітка. Я не люблю соціалізму, недолюблюю російські впливи, тобто нас об’єднує тільки протистояння проти НАТО.

– Як розвиватиметься політична ситуація, дострокові вибори будуть?

– Я вірю у народні прикмети. За народними прикметами, якщо Кінах перейшов на бік Януковича, то в останнього мінімум півтора року буде все добре. Тому не сильно вірю в позачергові вибори. Але якби вони все-таки сталися, то ми були б дуже раді. Тому що вибори в Україні – це ситуація, коли українські олігархи діляться з українським народом. Ті сотні мільйонів, які вони кидають на вибори, зрештою йдуть тим, хто махає прапорами, розклеює листівки, членам виборчих штабів, журналістам, піарникам, тобто українському народу. Вони збільшують купівельну спроможність нашого населення. Це дуже добре.

– Луценко піде маршем на Київ, ви будете з ним чи проти нього?

– Ми не будемо протидіяти Луценку, якщо він піде маршем на Київ. Єдине, що ми прагнутимемо розширити його гасла. Тому що нам мало перевиборів Верховної Ради і зміни Конституції. Ми за те, щоб перевибори відбувалися раз на півроку, а Конституція змінювалася раз на два роки. Потрібно валити і Президента, і ДПА, потрібно валити всіх. Ми спробуємо використовувати тих людей, яких приведуть і проплатять «сині» і «помаранчеві».

– А на позачергові вибори підете, якщо вони будуть?

– Ми влаштуємо маленький камерний бойкот позачергових виборів.

– Яким буде ваш перший закон, коли прийдете до влади?

– Першим буде закон про введення суворої кримінальної відповідальності за спроби займатися сільським господарством. Оскільки українські чорноземи потопили українську історію, «не фіг» українцям копирсатися в землі. Вони мають жити активним творчим життям. «И по бескрайней вызженной путыне пусть бродят свободные кони и женщины», – як казав Нестор Махно в романі Олексія Толстого.

– Чим займаєтеся поза «Братством»?

– Нічим.

– Чому не залишилися в історичній науці?

– Я не закінчив історичний факультет, я закінчив перший курс історичного факультету, а потім з’ясувалося, що робити історію значно цікавіше, ніж її вивчати.

– Не знаходите аналогії з чільними діячами Третього Рейху, які також не мали закінченої вищої освіти?

– Всі революції робляться студентами-недоучками. Це загальна практика.

– Хто ваш політичний кумир?

– Деяких людей я знав особисто і щасливий тим. Той самий Шаміль Басаєв, Руслан Гілаєв. Декого не знав – це Чегевара, діячі українського визвольного руху. Абсолютно дивовижні постаті на зразок Романа Шухевича. Також безумовно, Нестор Махно.

– Як у вас в голові уживаються такі антогоністи Махно і Шухевич?

– Махно добивався свободи. Багато чого не розумів, але ми всі багато чого не розуміємо. Махно діяв на початку 20-х років, давайте не забувати, що й тоді і Коновалець багато чого не розумів. Чим займався Коновалець в ті часи – «хирнею страждав». Він тільки в 21-22 роках почав формулювати нову ідеологію і виробляти нові форми діяльності, коли створив Українську військову організацію. Але й батьки українського націоналізму тоді були розгублені, так це дуже важкі речі. Українець має міцно триматися за дві речі – патріотизм і анархізм, за націю і за свободу. Одне без другого не буває.

– Ви нерідко ставите в один ряд українських радянських підпільників та українських націоналістів першої половини 20-го століття. Чиї ідеї вам ближчі?

– Ідеї українських націоналістів, безумовно, мені ближче, ніж радянських партизанів. Якби я якимось дивом опинився в 1945 році, то був би бандпосібником, допомагав би УПА. Ідеї в них близькі і зрозумілі мені разом з хорошими поняттями. Але зараз ми живемо в безідеологічний час і потрібно зрозуміти, що ідеї для багатьох людей зараз є індульгенцію – мовляв, я націоналіст, тому мені не потрібно нічого робити, мені дозволено «стучать мусорам». Нічого подібного. Поняття – це дуже важливо. Ці люди змогли боротися за ідеї тому, що вони чітко дотримувалися понять. Вони готові були віддати життя за ці ідеї. Оце найважливіше. Я не вірю у боягузливих націоналістів. В нас всі люди, які проголошують себе націоналістами, є боягузливими. У нас постійно відбуваються ексцеси, які є неприпустимими. Якісь там «животниє» в Одесі починають проводити явно оплачені акції типу «Мы разговориваем по-русски», свідомо вбиваючи клин між нами і нашими братами росіянами. І ці люди спокійно розгулюють по Одесі. Зі Львова до Одеси їхати 6-8 годин. Ну сядь – проїдься. Візьми бейсбольну біту і покажи, що ти націоналіст. Бути націоналістом у Львові – це смішно, потрібно бути націоналістом в Криму, Одесі, на Кубані.

– Скільки заробили на виборах 2004 і 2006 років?

– 2006 року ми не заробили майже нічого, 2004 року – сума була жалюгідна, не більше 300 тисяч доларів США.

– Якою мовою розмовляєте в побуті?

– Українською.

– Ваше політичне кредо?

– Хай живе свобода!

– Що для вас вище: ваші політичні переконання чи політична доцільність?

– Для нас важливо не куди ми йдемо, а від чого танцюємо, звідки ми йдемо. Зараз політика принципів, а не політика цілей. Тому що цілі не зрозумілі, ми живемо у світі, який не розуміємо.

– Ваша концепція розвитку України?

– Тотальний офшор під ядерною парасолькою. Тобто абсолютна економічна свобода захищена ядерними військами стратегічного призначеннями.

– Чиїми військами?

– Українськими.

– Кубань, Підляшшя, Закерзоння, Холмщина, Південна Буковина, Придністров’я – це українські землі?

– Це поза всяким сумнівом українські землі і ми маємо за це боротися і ніколи про це не забувати. А також Білорусія і багато чого іншого. А нащо обмежуватися?!

– В якому українському регіоні ваші корені?

– Наскільки мені відомо – це Вінницька область. Сам народився у Києві.

– Коли поголите свої вуса?

– Коли почну линяти.

Фото: www.vremea.net

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-15 14:37 :51