Новини » Суспільство 2 вересня, 2005, 11:52
Михайло Комарницький: Проблемою є те, що не видавці диктують цінову політику, а ті крамниці, супермаркети, які купують наші книги

На цьогорічному Форумі видавців львівське видавництво «Літопис» представить досить потужний десант творів. Попри те, що минулий рік для книговидання директор «Літопису» Михайло Комарницький вважає доволі важким, до Форуму у видавництві вийшли або уже готуються до десятка нових книг, серед яких і очевидні бестселери.

На жаль, закордонних авторів, чиї твори з’явилися в українському перекладі, не вдалося запросити, позаяк їхні графіки розписані на кілька років наперед. Цю приємність, як запевнив директор видавництва, українські читачі отримають наступного року. А наразі для них – естетична та емоційна насолода від читання доброї літератури.

Про нові видання «Літопису», ситуацію з книжковим ринком в Україні та перспективи його розвитку Михайло Комарницький розповідав у інтерв’ю Західній інформаційній корпорації.

– Недавно у нас вийшла книга «Революція в навчанні», яка є світовим бестселером, що за рік розійшовся у світі десятимільйонним тиражем. Ми переклали її українською мовою і тут вона продається дуже успішно. Основна ідея цієї книги – бути учнем усе життя, мати бажання і вміти вчитися. Також щойно вийшла книга Романа Іваничука «Нещоденний щоденник». Це збірка відвертих і щирих есеїв, написаних у формі щоденникових записів. У них йдеться про знакові політичні, культурні події, які відбувалися в Україні від 2003 року і до інавгурації Віктора Ющенка. Іваничук вважає, що її читатимуть краще, ніж ті твори, які є плодом його письменницької уяви.

Окрім того, зараз готуємо книгу «Пам’ять та ідентичність» – останню працю Папи Римського Івана Павла ІІ, його своєрідний духовний заповіт, який розкриває світові духовну сутність Понтифіка. Там є його роздуми про патріотизм, батьківщину, природу нацизму, комунізму, про межі зла і добра, свободу... Папа виступає тут, насамперед, як духовна особа, але також як інтелектуал, мислитель. Це наш спільний проект з УКУ. У березні книга вийшла одночасно усіма європейськими мовами. Ми одержали права на видання і Мар’яна Прокопович, перекладач з італійської, швидко, за три місяці її переклала. О. Борис Ґудзяк, ректор УКУ є її науковим редактором, а Блаженнійший Любомир Кардинал Гузар написав передмову.

У друкарні зараз знаходиться книжка «Помаранчева дівчинка» відомого норвезького письменника. Юстейна Гордера. Свого часу ми видали його книжку «Світ Софії», завдяки якій цей письменник став відомим в Україні. «Помаранчева дівчинка» – книга про велике кохання людей у віці вісімнадцяти-двадцяти років. Це зовсім несподіваний погляд на стосунки двох осіб. Вона має надзвичайно важливе значення на виховання молодих осіб, на те, як потрібно будувати взаємини. Сюжет такий: у чотирирічного хлопця від раку помирає батько-лікар. І от через дванадцять років на горищі в одній зі скринь він знаходить листа свого батька, який, знаючи, що смертельно хворий, пише листа синові. Не знаючи у якому віці син його прочитає, батько хоче розповісти про те дивовижне кохання, яке він пережив, коли йому було двадцять років. Батько розповідає про те, як щоранку на вулиці він зустрічає дівчину, яка йде на ринок і купує декілька кілограмів помаранчів. Для нього це загадка, яку він намагається розгадати. Так вони спершу знайомляться, потім між ними зав’язується дружба, а згодом з’являється і велике кохання... І коли хлопець дочитує листа, він розуміє, що це розповідь про його маму. Вона була художницею. Малювала помаранчі, бо розуміла, що усі вони різні. Читається ця книга на одному диханні від першої до останньої сторінки.

Ще одна цікава книга, яка у нас вийде, це «Антологія австрійської літератури ХХ ст.». До неї увійшли кращі твори австрійських письменників ХХ ст. Переклав її Володимир Кам’янець, що перекладав «Історію європейської ментальності», яка була визнана кращою книгою Форуму, а проілюстрував Андрій Кісь. Кілька днів тому також вийшла книга відомої німецької письменниці Каті Ланге-Мюллер «Качки, жінки і правда» — про мандри життя, його осмислення, цікаві розповіді про природу, міста, стосунки між людьми. Це легке чтиво, яке ми видаємо у серії «Парасольки».

Щойно виводимо з плівок книжку «Загальна музеологія», права на переклад якої отримали безкоштовно. Переклад з німецької здійснив колектив авторів на чолі з Христиною Назаркевич. Книга цікава тим, що розповідає про те, яке місце, роль і функції музею у сучасному світі. Вона має великий глосарій, іменний покажчик, список літератури. Це перший посібник українською мовою з цієї спеціалізації. Її науковим редактором є Зиновій Мазурик, нинішній начальник управління культури ЛОДА.

Остання книга, десять сигнальних примірників якої уже віддруковано, – це книга Романа Кіся «Глобальне, національне, локальне». Це перша монографія в українській культурології, лінгвознавстві про те, що сьогодні являє собою соціокультурний простір, його специфіку. Сподіваюся також, що до Форуму встигнемо видати другу книгу з серії науково-популярних видань для молоді — Мічіо Кайку «Гіперпростір».

Чи когось з виданих у «Літописі» авторів з-за кордону вдалося запросити на презентації книг у межах цьогорічного Форуму видавців?

Ми не встигли цього зробити. Планували запросити Гордера, Умберто Еко, дві книги якого ми видали раніше... Але у них настільки напружений графік, що домовлятися про приїзд потрібно за два роки наперед. Коли ми сконтактовувалися у грудні минулого року, це уже було запізно. Так що будемо планувати їх приїзд на наступний рік.

У Вас цьогоріч вийшло доволі багато книг. Якось посприяло те, що влітку минулого року відновили пільги книговидавцям?

Ні, цей рік був досить складним. Пільги не є відчутними. Для нас зараз є проблемою те, що не видавці диктують цінову політику, а ті крамниці, супермаркети, які купують наші книги. Приміром, наша ціна на «Революцію в навчанні» становить 28 гривень, а через посередників її подекуди продають за ціною понад п’ятдесят гривень. Це для нас зараз є найбільшою проблемою. В Україні мало б бути так, як у Німеччині, де книжка у будь-якому куточку країни продається за однаковою ціною. Мабуть, доведеться писати ззаду на обкладинці книги її ціну.

Чимало видавців уже кілька років стверджують, що за кілька днів Форуму вони продають стільки книг, скільки, зазвичай, за півроку. Чи така тенденція й надалі зберігається?

Мені здається, що так. У нас уже звикли до Форуму. Це велика подія, є люди, які заощаджують гроші цілий рік, щоб приїхати і купити на Форумі книги. Вони приїжджають з навколишніх містечок, сіл.

Українські книговидавці часто скаржаться на відсутність налагодженої і розгалуженої системи розповсюдження книги, завдяки якій нові видання могли б надходити не лише у великі міста, а й містечка та села?

«Укрпошта», яка цим займалася раніше, не може забезпечити розповсюдження, бо ціни на її послуги зростають щороку і пересилання книги поштою робить її дорожчою на 50%. Це надзвичайно дорого. На жаль, в маленьких містечках зараз відкривається надзвичайно мало нових книгарень. Приємною несподіванкою було те, що нещодавно одну таку відкрили у Сколе. Великий мінус — мало купують книг для бібліотек. Ситуація, коли бібліотеки роками не закуповують книг, матиме свої наслідки. Ми це відчуємо уже за декілька років. Подивіться, з чого сьогодні складаються бібліотечні фонди, – з книг, які видані до 1990 року. Частина з них в занедбаному стані. Отут держава мала б відіграти свою роль. Щоб бодай одна книжка Вінграновського, Ліни Костенко, Содомори чи Іваничука була у районній бібліотеці. Я вже не говорю про іншу літературу. Де ж у селі знають хто така Забужко, Андрухович чи Неборак?

Львівська організація Національної Спілки письменників України виступила з ініціативою влаштувати у районах свого роду читальні, у яких можна було б ознайомитися з новими виданнями. Наскільки вона є реальною і як Ви назагал оцінюєте творчий потенціал членів Спілки, конкурентоспроможність їхніх творів?

Будь-яку ініціативу такого роду потрібно підтримувати, але наскільки вона буде реальною, залежатиме від організаторів ініціативи, бо я знаю, що у такий проект потрібно вкладати чималі суми. А те, наскільки конкурентноздатними будуть твори письменників-членів Спілки, залежить від багатьох чинників. Від промоції видавництва, яке його видає, від того, наскільки автор готовий презентувати їх. Ми з Романом Іваничуком протягом останніх трьох років об’їхали пів-України, були у селах, клубах, будинках просвіти, школах... Це дає результати, але не кожен письменник захоче їхати у таку подорож пропагувати українське слово. Легкими на підйом є Юрій Андрухович, Богдан Стельмах...

За Вашими спостереженнями, чи збереглася у тому ж таки селі потреба у читанні художньої літератури і яка література для цих людей є цікавою?

Потреба є. Особливо у старшого покоління. Не знаю, як з молодшими, бо вони справді є обмеженими у виборі книг, не мають де роздобути твори сучасних письменників. Я свого часу в одній з районних бібліотек бачив навіть рукописи. Потреба у читанні там була настільки великою, що люди переписували книги! Тож потреба є, треба дати лише кошти. І тут, на мою думку, свою роль мали б відіграти ЗМІ, і насамперед телебачення. До тих пір, поки у нас на телебаченні не буде спеціальних програм у прайм-таймі, де буде пропагуватися книжка, нічого не зміниться. У багатьох країнах таке є, адже проблеми з читанням мають всі. Дуже цікавим є досвід Польщі. Ірина Кузьмінська, дружина посла Польщі у США, після повернення додому запропонувала досить цікавий проект. Кожен батько мусить читати дитині щонайменше двадцять хвилин в день. До цієї програми на телебаченні були запрошені психологи, вчителі, лікарі, педагоги, які пояснювали, наскільки впливає читання вголос на психофізичний розвиток дитини. Окрім того, у багатьох країнах проводять цікаві соціологічні опитування про те, що читають депутати, урядовці... Це значно впливає на продаж тих чи інших видань.

У Франції є проект, коли на березі моря у певний день на телебаченні розповідають про ту чи іншу книгу. Кожна країна пропагує свою класику, сучасників...

В Україні досі великою проблемою залишається те, що на книжкових розкладках практично не присутня україномовна література...

Це великою мірою залежить від видавців, від того, наскільки ми вміємо робити промоцію книги і розуміємо, наскільки воно важливо. Потрібно думати про те, як видавцям пропагувати свої видання, хоча я розумію, що ресурси є обмеженими і змоги витрачати на рекламу значних коштів нема.

Ви згадували, що цьогоріч були практично на усіх книжкових ярмарках в Україні, зокрема, на Сході. Чи возили туди свою продукцію і на якого штибу літературу є найбільший попит?

На Сході дуже привітні, хороші люди, ми знайшли там багато друзів. У нас дуже багато перекладів наукової літератури і науковці цікавляться цими книгами саме в україномовному перекладі. Навіть розповсюджувачі просять давати їм більше наукової літератури. Наскільки я бачу, у багатьох розповсюджувачів книги у східному регіоні є розуміння потрібності української книги. Я думаю, треба робити більше спільних проектів у загальнонаціональному масштабі з пропагандою української книги. Тоді результат був би більшим. За три роки відбулися разючі зміни. Зараз уже налагоджена транспортна мережа, цю роботу взяли на себе транспортні агенції, які забирають книги з одного офісу і завозять до іншого. Тому проблем з доставкою книги немає. Монополія, яка колись була в «Укрзалізниці» і «Укрпошти», Слава Богу, зруйнована. Також знаю, що «Джерела Н» (це брати Капранови) і «Самміт-книга» готують проект створення дистрибуційної мережі української книги по всій Україні та її промоцію. Участь у цьому проекті бере уряд Голландії і фонд «Відродження». За рік-півтора вона уже буде діяти і, сподіваюся, через цю мережу зможемо донести нашу книжку до найвіддаленіших куточків.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-20 11:11 :19