Новини » Суспільство 25 березня, 2005, 16:14
Віка Врадій: Українська естрада – куплений за гроші імідж, а я людина натури

Віка Врадій, сестричка Віка, була символом бунтівного духу наприкінці 80-их. Смілива та епатажна, вона зі сцени, у своїх піснях, говорила про такі речі, про які, зазвичай, мовчать навіть у приватних розмовах. Саме завдяки їй і таким як вона, тодішній рок став справді музикою свободи. І от після довгого періоду закордонного життя Віка знову повернулася в Україну. Її білосніжна усмішка залишилася такою ж, проте одразу впадає у вічі, що Віка подорослішала. Почавши з бунтівного рок-н-ролу, нині вона прагне у своїй музиці повернутися до автентики, традицій предків. У розмові з кореспондентом Західної інформаційної корпорації Віка Врадій захоплено розповіла про свої теперішні проекти, наміри співпрацювати з фольклорними колективами, зняти фільм за власним сценарієм...

Ви повернулися в Україну уже кілька місяців тому, проте досі ще не було ніякого музичного «вибуху» від Віки, на який усі так очікують?

–У мене зараз відбувається етап чергового становлення, працюю одразу над кількома проектами. Окрім того, хочу зробити два кліпи: на пісню «Україна – рок-н-рол» та «Сороміцькі коломийки». Нині якраз вирішується питання, хто їх буде знімати і як виглядатиме відео. Сценарій до кліпів писатиму сама, адже завжди все робила самотужки, ніколи не наймала сценаристів, режисерів. Окрім того, є дипломованим режисером масових дій, закінчила Московський державний інститут театрального мистецтва (ГІТІС). Плануємо, що зйомки відбуватимуться в Карпатах. І коли уже буду в горах, паралельно зі зйомками кліпу маю намір зробити там проект з непрофесійними виконавцями. Це буде спроба поєднати етнічну музику та спів з моєю рок-культурою. Єдине, що ще вирішується, – питання фінансування, але будемо сподіватися, що Бог нам у цьому допоможе.

Ви набираєте нову команду, до співпраці з братами Гадюкіними повернутися не плануєте?

- Так, тепер зі мною працюватимуть зовсім нові молоді люди. Наразі я ще не знайшла усіх музикантів. Перебуваю у процесі знайомств, прослуховувань... Відштовхуюся від того, що люди мусять бути однодумцями, а чи мають вони імена, немає значення.

А брати Гадюкіни «розлетілися» і зібрати їх зараз докупи дуже складно. Я спілкувалася з Кузьмінським, який зараз у Москві, і зрозуміла, що наміру об’єднуватися вони не мають.

Проте, думаю, що у новому колективі таки буде та Віка, що й колись. Хоча зараз мені важко сказати, нехай це оцінять слухачі. Але внутрішньо відчуваю велику енергію, яка накопичилася в мені і тепер рветься на волю.

І все ж, чому Ви вирішили після стількох років перебування в Америці повернутися на Батьківщину?

Я б не сказала, що вирішила повернутися. Насправді я нікуди не виїжджала звідси, навіть коли жила на іншому континенті. Тому тепер хіба що просто фізично повернулася туди, де досі перебувала душею, ментально і віртуально.

А що заважало Вашій душі повернутися швидше?

Здебільшого, це різні паперові справи. Але одразу ж при першій можливості я вже була тут. І якраз потрапила у вирій революції. І це мене надихнуло, адже я завжди чомусь з’являюся у революційний період. Навіть не знаю, чи спочатку починається революція, а потім з’являюся я, а чи навпаки. Але відчуваю, що повернулася вчасно. Зараз саме той час, коли я маю бути тут. Відтак, дуже добре себе почуваю, у голові крутиться купа ідей. Хоча коли бачу те, що твориться з сучасною музикою... Мені хочеться повернутися у творчості до етнічного, старонародного. Не хочу, щоб про це забували, хоча розумію, що зараз з’явилося багато нової музики. Але все нове прийшло звідкись з чужини, а мені хочеться, щоб наша музика йшла від нашої землі.

Про співпрацю з українськими етнічними колективами, групами Ви не думали?

Я б дуже цього хотіла. Нещодавно був дивний дзвінок з Косова. Виявляється, там є дуже цікавий автентичний колектив. Незабаром обов’язково поїду туди послухати їх, може зробимо разом якийсь проект.

А про сучасну нашу естраду не можу сказати нічого позитивного. Є окремі команди, як от «Океан Ельзи», Марійка Бурмака, моя давня коліжанка, а все решта з того, що я бачила, навіть не знаю, як назвати. Не хочеться нікого ображати, але це усе – куплений за гроші імідж. Виглядає дуже ненатурально, а я людина натури, природи. Хоча в Америці, де жила, також усе ненатуральне, проте я себе від цього абстрагувала.

Зараз шоу-бізнес дуже змінився. Коли у 90-х роках ще можна було «пробитися» виключно завдяки таланту, то зараз усе вирішують гроші. Як Ви думаєте стартувати в таких умовах? Гратимете за правилами чи, як зажди, порушуватимете їх?

Я дуже хотіла б, щоб ті часи повернулися. Чи вийде грати за правилами? – не знаю, але не зупинюся, це точно. Сподіваюся, що нова влада нам допоможе, і наша культура не вмре. Вона ж настільки багата етнічно-народною творчістю. Просто треба дати можливість розвиватися усьому цьому, щоб люди у ХХІ столітті не забували, де ми народилися. Скажімо, на мою думку, у нас занадто швидко відбувається «Євробачення». Хотілось би показати світові більше того, що є настільки відмінним від, скажімо, американської культури. Наше, від прабабці, але на цьому етапі воно ще не сформувалося.

Думаєте це було б цікаво для світу?

Думаю, що так. Я бачила диск, який записали французи, їздячи українськими селами і записуючи етнічні співи. Значить, їх це цікавить. Я у цьому плані також готую бомбу. Ще не знаю, коли вона вибухне, адже усе це ще мусить визріти, проте думаю, що вона буде до смаку нашим людям.

Мешкаючи в Америці, Ви займалися музикою?

Я просто підтримувала свій вокальний рівень. У мене у Нью-Йорку була неукраїнська команда, з якою ми грали нашу музику в тамтешніх клубах. Але більшість часу я просто записувала власні ідеї. До речі, у мене зараз зріє сценарій кінофільму. Подумую над тим, щоб влітку на місяць-два ринути в хатину у Карпатах, щоб допрацювати його. Не можу сказати, про що буде ця стрічка. Але це буде точно більше, ніж просто демонстрація українського фольклору. Це буде немов коріння, без якого не росте жодне дерево. Хочу спершу закінчити сценарій, а тоді вже спробую добитися фінансової підтримки зйомок.

За яких обставин Ви б знову покинули Україну і поїхали мешкати закордон?

Після революції я не розчарувалася, як багато хто. Розумію, що треба набратися терпіння, адже зміни не відбуваються в один день. Це складний процес. Я цьому терпінню, очікуванню, навчилася вірити... Я вірю. Поїхала б з України хіба що у тому разі, якщо у країні знову буде претензія на тоталітарний режим, коли творчі люди не будуть мати свободи у власних висловах, можливості самореалізуватися... Але, наразі, я про це не думаю.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-21 01:11 :38