Віктор Медведчук: При владі перебувають дилетанти, які навіть не можуть пояснити, чим вони займаються

ZIK
ZIK
Голова політради партії "Опозиційна платформа – За життя" Віктор Медведчук 112.ua

Павло Кужеєв: Вітаю всю нашу шановну аудиторію. Сьогодні глядачі телеканалів "112 Україна", NewsOne, ZIK та "Інтер" зібралися на розмову з главою політради партії "Опозиційна платформа – За життя" Віктором Медведчуком. Добридень!

Віктор Медведчук: Добрий день! Радий вас усіх привітати.

Павло Кужеєв: У нас привід - п'ята річниця так званих мінських угод, а точніше "Комплексу заходів з виконання мінських угод". П'ять років минуло. Які ви зараз бачите попередні підсумки?

Віктор Медведчук: Якщо починати з кінця вашого питання, то, безумовно, ці наслідки поки що не викликають особливого ентузіазму, і, зокрема, найголовніше, не викликають впевненості в тому, що мирне врегулювання, мир, повернення Донбасу в Україну, а України – на Донбас може відбутися найближчим часом. А якщо повертатися до тих уже далеких і, вочевидь, історичних подій тієї ночі, 17-годинних переговорів (я був присутній тоді в Мінську), я пам'ятаю ту напругу, пам'ятаю той, скажімо, клімат, який супроводжував переговори глав держав "нормандської четвірки", ті суперечки, з'ясування відносин, які закінчилися підписанням протоколу "Комплекс заходів щодо виконання мінських угод". Хочу одразу сказати, що, торкаючись історії, зокрема й цього питання, яке мало місце п'ять років тому, адже документ, який було підписано в Мінську тоді вночі, після 17-годинних переговорів, він і мав назву "Комплекс заходів з виконання мінських угод". Тобто це був третій документ з-поміж так званих мінських угод.

Перший було підписано 5 вересня 2014 року, і він мав назву "Протокол за результатами зустрічі Тристоронньої контактної групи з реалізації мирного плану президента Порошенка та ініціатив президента Росії Путіна".

Другим був меморандум від 19 вересня про розмежування сил і про лінії зіткнення з переліченням тих пунктів, вздовж яких проходила ця лінія дотику, і він був підписаний 19 вересня. І третім був "Комплекс заходів з виконання мінських угод" - мінських угод, фундаментом та основою яких було те, що було підписано 5 і 19 вересня 2014 року.

Якщо говорити про те, що сталося сьогодні, то ми можемо, безумовно, розширити нормативну базу в плані того, що буквально за два дні, за чотири дні Рада безпеки ООН 17 лютого 2015 року затвердила резолюцію, якою повністю закріплено і зафіксовано мінські угоди, вже в резолюції Ради безпеки ООН. Після цього були спроби ухвалення окремих законів. Одні ухвалили - не діє, інші не змогли ухвалити, треті ухвалили, але не підписали, не ввели в дію. І ось ця катавасія, такий калейдоскоп подій, спрямований на мирне врегулювання, він триває до сьогодні. З останніх документів треба назвати, безумовно, Паризьке комюніке від 9 грудня минулого, 2019 року.

Але якщо говорити загалом, то, безумовно, чому я сказав, що це була історична подія тоді, в лютому 2015 року, тому що так це оцінили фактично всі світові лідери й в усіх столицях, від Вашингтона до Києва, Донецька і Луганська, тому що він зупинив масове кровопролиття. Цей документ, підписаний як комплекс заходів 12 лютого 2015 року, припинив активні бойові дії і не дав можливості продовження саме ось цього військового конфлікту в тій напруженій і в тій активній фазі, яка мала місце, як ви пам'ятаєте, в липні та серпні 2014 року. Ну, а якщо говорити вже сьогодні з приводу того, що відбувається і яким шляхом іде вже інша влада, влада пана Зеленського, то, на жаль, я сказав і ще раз повторю: це не вселяє надій на те, що мир на Донбасі буде встановлено.

В'ячеслав Піховшек: Якщо подивитися на дані Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, то станом на 8 лютого сказано про обмін боєприпасами: 216 – з боку ЗСУ, 468 – з боку їхнього противника. На 30 січня було навпаки: 588 боєприпасів – з української сторони, 318 – з боку їхнього противника. Це дані Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ. Чому, з вашого погляду, так і не вдалося встановити надійний, довгостроковий режим припинення вогню, розведення військ?

Віктор Медведчук: Ви знаєте, по-перше, ті перші зустрічі в "нормандському форматі", які мали місце одразу вже після підписання комплексу заходів тоді, в лютому 2015 року, і численні, треба зазначити, телефонні переговори глав держав "нормандської четвірки", вони завжди починалися і закінчувалися встановленням постійного режиму припинення вогню. Але цей режим припинення вогню так і не було встановлено. І навіть якщо згадати останній нормативний акт після трирічної перерви – зустріч глав держав "нормандського формату" 9 грудня, то там теж з цього починалося і цим закінчувалося. Встановити до кінця року (тоді залишалося трохи більш ніж 20 днів) режим постійного припинення вогню.

Але ось ті цифри, які ви називаєте... Я можу продовжити ці цифри і січня місяця, і лютого, на жаль, мають місце. Тобто обстріли тривають з обох сторін, ініціативи є різні – як з одного, так і з іншого боку. І не можна або не встановили, незважаючи на неодноразове ухвалення рішення в цій частині припинення вогню через те, що, на жаль, не виконуються мінські угоди в тій частині, яка являє собою фундамент мінських угод. Це політична частина (ухвалення закону). Тобто немає руху вперед. Відсутність руху вперед у реалізації комплексу заходів 2015 року призводить до невизначеності, призводить до цих "ініціатив", які мають місце як з одного, так і з іншого боку, внаслідок чого знищується інфраструктура, дістають поранення представники як з одного, так і з іншого боку, зокрема, на жаль, і мирне населення, і тривають і численні смерті від бойових дій. Ми знаємо, скільки загинуло й у 2017-му, й у 2018-му, й у 2019-му, і вже у 2020 році. Я ці цифри нещодавно наводив і в Парижі, і в Берліні. І вони, звісно, жахають.

І я ще раз наголошую, що мінські угоди на першому етапі виконали свою історичну місію в тому, що вони припинили активну фазу бойових дій. А ось те, що відбувається після цього, це результат недомовленості, а точніше недосягнення домовленості всіх сторін, для того щоб дійсно цей режим припинення вогню мав місце. І, Славо, я вам скажу так. Я, безумовно, знаю інформацію, я спілкуюся з представниками і Донецька, і Луганська, і Москви. Так ось, представники Донецька та Луганська теж підтверджують ось цей погляд, що немає визначеності, тобто відсутня визначеність в тому, що буде завтра.

Адже якщо на те пішло, я вам хочу сказати, то в робочих групах Тристоронньої контактної групи за ці роки не розроблено ані модальності нового закону про вибори, незважаючи на те що Україна приєдналася до "формули Штайнмаєра", ані питання подальшого затвердження особливого статусу, як це сказано в документі, про який ми зараз говоримо, про Конституцію, ані питання, пов'язані з амністією. І все це породжує ось цю невизначеність, а трактується вона як небажання встановити мир. І відсутність цієї визначеності буде, на жаль, приводити і до подальших тих дій, які ви частково процитували.

Юлія Литвиненко: А, можливо, справа в пошуку нової концепції і нової формули? Ваша ініціатива парламентського виміру цього конфлікту: діалог Україна - Росія - Німеччина - Франція. Які перспективи цього проєкту? Успіх цього формату в чому полягає?

Віктор Медведчук: Ви же знаєте, що останнім часом, особливо після приходу команди Зеленського, мають місце дискусії, аналітичні матеріали, висловлювання (такі сумбурні) представників влади, але це здебільшого відсутність будь-якого досвіду або професіоналізму в цій частині, про те, що мінські угоди треба переглянути. Необхідно внести зміни, необхідно уможливити їх реалізацію і багато інших подібних версій, які, я впевнений, беруться зі стелі, але при цьому ці люди, я маю на увазі нову команду влади пана Зеленського, не розуміють, що альтернативи мінським угодам ... Знову-таки, я говорю про три документи - так, до речі, говориться і в Паризькому комюніке від 9 жовтня 2019 року. Альтернатива може бути тільки одна: втрата для України Донбасу. Втрата людей, громадян України. Ось, на жаль, яка може бути альтернатива.

Коли ви говорите про "Міжпарламентський вимір "нормандського формату"", то ми активно перебуваємо в стадії реалізації цієї ідеї, вона може посприяти главам держав "нормандського формату". Вона може посприяти депутатам ВР, налаштованим на реалізацію мінських угод. Це допоміжний фактор, який ініціює, знову ж таки, реалізацію мінських угод. І ось "Парламентський вимір "нормандського формату"" - це теж механізм або ресурс, спрямований на реалізацію мінських угод, тому що ми - прихильники мирного плану, а мирний план ухвалено з'їздом нашої партії. Мирний план сьогодні наша команда, "Опозиційна платформа – За життя", реалізує, і ми добре розуміємо, що альтернативи мінським угодам немає. А якщо вона і є, і я про це сказав, то вона не відповідає інтересам нашої держави, інтересам українського народу. Тому ми цю ініціативу будемо розвивати, для того щоб в комплексі додати ресурсну базу для реалізації мінських угод.

Юлія Литвиненко: Це прискорить розв'язання конфлікту на Донбасі і врешті-решт це буде запорукою того, що у квітні зустріч у "нормандському форматі" відбудеться?

Віктор Медведчук: Ми виходимо з того, що мирний план, а в основі його, знову ж таки, мінські угоди, тобто ми не винаходимо велосипед, тому що те, що записано в мінських угодах, затверджено резолюцією Радбезу ООН, і всі визнають його безальтернативність. Я вам наведу приклад. Паризьке комюніке починається з того, що країни держав "нормандського формату" визнають основою і фундаментом своєї діяльності (я дослівно цитую) мінські угоди. І там перелічено три документи, про які я вже говорив. І вважають за необхідне їх повну імплементацію. Це зроблено вже за участю пана Зеленського - президента України. І, звісно, дуже дивним є те, що і до цього, і після цього він говорить: все розуміють, що необхідно міняти мінські угоди, і треба знаходити шлях, який є вигідним для України. Пан Зеленський, може, це розуміє, але його колеги по "нормандському формату", я впевнений, так не думають, бо комюніке, яке було підтверджено главами держав "нормандського формату", це зафіксувало. Причому це вже зафіксовано в новітньому етапі історії процесу мирного врегулювання.

І коли ви говорите, наскільки це може допомогти... Ми віримо в те, що це може допомогти, інакше ми би цим не займалися. Ми в листопаді створили міжфракційне депутатське об'єднання "Міжпарламентський діалог заради миру Україна - Росія - Німеччина - Франція". Україна до цього, на початку вересня, погодила "формулу Штайнмаєра" на рівні радників президента. Україна після цього, 1 жовтня 2019 року, приєдналася до "формули Штайнмаєра". І наш представник, представник пана Зеленського в Мінську, пан Кучма, поставив свій підпис. Як поставили підписи представники ОБСЄ, Росії, Донецька, Луганська. А в цьому документі прямо сказано, що треба робити. А саме йдеться про особливий статус. А якщо бути точним, то це особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО. І цей особливий статус передбачено законом, який було ухвалено ще у 2014 році. І, звісно, коли ми запропонували свій варіант (в листопаді) імплементації "формули Штайнмаєра" в законопроєкті та подали від нашої фракції цей законопроєкт, ми розраховували, що ВР повинна розглядати його, а не зміни, які внесли по ходу (інакше це не назвеш), помінявши цифру 19 на 20, тобто 2019 на 2020. А навіщо ж ви приєднувалися до "формули Штайнмаєра" 1 жовтня? Навіщо ж ви це визнавали? А це була одна з умов зустрічі в "нормандському форматі". І якщо б Україна не визнала цього, зустрічі не було би. Тоді, виходить, зустріч була заради зустрічі? Треба було виконати всі умови і домовленості на останній очній зустрічі ще в далекому 2016 році, для того щоб зустрітися в Парижі? А який сенс? Може, пан Зеленський домігся чогось нового з того, що він викладає і постійно коментує?

Ні. Навпаки, всі глави держав і він зокрема, тому що комюніке не могло би мати місце, якби не було згоди всіх чотирьох сторін, які визнали і мінські угоди, і встановлення режиму припинення вогню, й імплементацію "формули Штайнмаєра", і відкриття нових пунктів пропуску протягом 30 днів. А де це все? А що зроблено? Я вам скажу, що зроблено: проведено обмін. Чудово. Але обмін цей можна було провести ще за Порошенка - в лютому 2018-го. А здійснили його в грудні 2019-го. Так, чудово. А далі?

І тому, коли ви питаєте з приводу зустрічі у квітні, то моя думка: якщо не буде зрушень у реалізації того, що записано в комюніке, навряд чи з'являться підстави для такої зустрічі. Але є вже офіційна позиція МЗС Росії, опублікована буквально днями: два місяці минуло, а жодного з пунктів комюніке в Парижі, ухвалених рішеннями глав держав, не реалізовано. Ба більше, не видно навіть спрямованості такої реалізації. Я ж навів приклад з нашим законом недарма. Навіщо ж ви ухвалюєте закон про зміну тільки терміну дії, якщо є "формула Штайнмаєра", яку ми, вибачте на слові, просто вписали в закон у вигляді зміни і подали на розгляд? Але це не підходить.

Кому не підходить? Монобільшості? Це фракція "Слуги народу", пана Зеленського. Це не підходить пану Зеленському? Так, однозначно. Висновок є безальтернативним, безапеляційним. Це, дійсно, команді Зеленського не підходить. Якщо це не підходить, то про які зустрічі може йтися? Якщо це не підходить, то в який спосіб можна досягти миру? Ба більше, на сьогодні я абсолютно впевнений, що якщо не зміниться політика пана Зеленського і його команди в питанні мирного врегулювання, миру в Україні та на Донбасі не буде. Це моє тверде переконання і я можу його аргументувати, зокрема й тими обставинами, які я навів, відповідаючи на ваше запитання.

Павло Кужеєв: Навздогін за ініціативою міністра закордонних справ Росії Лаврова про готовність Росії знову обмінятися послами з Україною. Як ви бачите ймовірність ось такого процесу?

Віктор Медведчук: Ви знаєте, ймовірність подібних обставин, які може бути реалізовано, вона лежить в основі об'єктивної логіки. Тобто якщо ми хочемо домовлятися, якщо ми хочемо вирішити проблему... Адже недарма, припустимо, ми постійно говоримо про те, що багато в чому мир на Донбасі залежить від Росії. Ну, це говорив пан Порошенко. Наведімо більш свіжий приклад: пан Помпео, держсекретар, на зустрічі в Білорусі з Лукашенком заявляє: "Так, конфлікт треба врегулювати. Добре, що ви допомагаєте", звертаючись до президента Білорусі Лукашенка, "в питанні мирного врегулювання, надаєте мирний майданчик для переговорів, все. Але врешті-решт Україна і Росія повинні домовитися".

По-різному до цього можна ставитися. Росія має заперечення проти такої формули, так, що тільки з Росією треба домовлятися. Але ж це природно, те, що останнім часом ми постійно чуємо, і те, що виникає, у тому, що Україні треба домовлятися з Росією. І коли ви говорите, наводите приклад пана Лаврова, коли пан там Арахамія або багато хто з інших представників владної команди говорять про різні питання, де би можна було. Порушують питання відновлення авіасполучення, порушують питання відновлення економічних відносин між Росією та Україною, між Україною і країнами СНД. Так, це все може допомогти не тільки вирішенню конфлікту, це може допомогти нашій економіці, яка сьогодні стагнує. І це може бути навіть важливіше, ніж встановлення миру, тому що це можна розглядати в комплексі, а можна розглядати окремо, і тому подібні дії, звісно, повинні мати місце, й ініціатором цього, колись дуже правильно сказав пан Лукашенко, повинна бути київська влада і повинен бути президент України. Колись пан Лукашенко (на початку минулого року), спілкуючись з журналістами на великій конференції, заявив: "Де конфлікт? В Україні. Хто зацікавлений в його вирішенні? Українська влада. Хто повинен ініціювати всі мирні ініціативи та хто повинен шукати ось цей знаменник, який може привести до миру? Президент України і його команда". Все. І ці пошуки повинні тривати, зокрема й у питаннях відновлення відносин на рівні послів.

Данило Снісар: Власне, щодо цих кроків. Напередодні вже згаданий голова фракції "Слуги народу" Давид Арахамія заявив про те, що можна було би використовувати якось у цьому питанні подачу води до Криму з боку України. Як ви вважаєте, це спроба такого шантажу чи це дійсно вихід на ситуацію для врегулювання?

Віктор Медведчук: Я далекий від думки про те, що мій колега по парламенту мав на увазі якийсь шантаж. Але я також розцінюю подібні заяви більше від незнання теми і проблеми. Питання в тому, що ця тема нагнітається протягом останнього тижня або двох в Україні абсолютно безпідставно.

Я добре знаю ситуацію і можу вам сказати, що немає проблеми води в Криму. Немає. І, до речі, за всі ці роки не було. Ну, для цього, як мінімум, треба знати історію цього питання. Тому що Північно-Кримський канал, який постачав воду до Криму, був розрахований і побудований у радянські часи заради одного проєкту, і цей проєкт мав назву "Вирощування рису в Криму". І десь у 80-ті роки він захлинувся. Тобто зрозуміли, що, напевно, цього не треба робити або це невигідно. Чому рису? Тому що кліматичні умови Криму дозволяли це робити, збирати не один, а, припустимо, два врожаї. Але для цього потрібна була більш ефективна, посилена схема зрошення земель.

Забезпечення Криму водою існувало і воно існує. Ба більше, сьогодні якби пан Арахамія порадився з фахівцями та експертами Міністерства екології, він зрозумів би, що це проблема для України. Проблема України, що цей Північно-Кримський канал закрито. Тому що землі Херсонської області зневоднюються й екологічно неможливо надалі використовувати їх у сільськогосподарських цілях. І це проблема, яка почала здійснюватися, фактично реалізовуватися, у 2016-2017 рр. І для України було би вигіднішим подавати воду, продавати цю воду Криму для того, щоб і поліпшити екологічну ситуацію в Херсонській області. А ось це перетягування канатів і заяви з приводу того, що нумо дамо воду, а за це отримаємо Донбас (або як там був точний вислів), ну, я думаю, що це в душі мого колеги по парламенту говорить про те, що він шукає шляхи. У цьому випадку це шлях з непридатними засобами, з мого погляду.

Юлія Литвиненко: Я хотіла би, щоб ми звернули увагу на заяву нового голови Офісу президента Андрія Єрмака. Він досить оптимістично висловився щодо майбутнього Донбасу і сказав, що це наша можливість побудувати економічний хаб. І все ж, за яких умов, якщо ви говорите, що зустріч у "нормандському форматі", яку було заплановано заздалегідь на квітень, поки під загрозою? І яка місія на сьогодні для глави Офісу президента?

Віктор Медведчук: Це місія величезна, тому що керівник Офісу президента створює всі умови для реалізації політики, яку проводить президент як глава держави. І від того, наскільки він може забезпечити ці ефективні умови, залежить, як буде реалізовано політику. Адже питання не в панові Єрмаку, якого призначено на нову посаду і який виконуватиме нову функцію. Почнімо з пана президента.

Пан Зеленський в колонці за своїм авторством у "Новому часі" заявив, що він бачить модель майбутнього України, яка складається з п'яти складових частин. На перше місце поставив мир в Україні, мир на Донбасі. А далі такий творчий відступ: мир на наших умовах, повернення територій і людей в Україну. Це чудово, але є кілька стратегічних помилок пана Зеленського. Перша помилка: мир на умовах України. Можуть запитати: а мир, який було підписано в лютому 2015 року, він був на яких умовах? Якщо це не були умови України, чому Україна це підписала? Друге: мир на умовах України. Чудово. Тільки треба домовитися, щоб цей мир на умовах України було визнано іншими сторонами. І найголовніша стратегічна помилка в цьому висловлюванні пана Зеленського полягає в тому, що він продовжує намагатися повернути території і людей. А повертати треба людей. Через їхню свідомість, через надання гарантій безпеки, через їхнє бажання повернутися. Те, що ми називаємо поверненням Донбасу в Україну і України - на Донбас. І якщо такого бажання не буде ... Бо мені приходять на пам'ять дані, опубліковані в листопаді або в грудні, соціологічного дослідження "Дзеркала тижня" на тих територіях. Це страшні дані. Вони в упор, якщо вірити в їх вірогідність, не бачать себе у складі нашої країни. Вони не бачать. І тут треба працювати за їхню свідомість і створення умов для того, щоб їм хотілося повернутися.

І коли говориш про те, щоб хотілося повернутися, одразу згадуєш: а як же курс на НАТО, який там не сприймається? А як бути з дискримінацією російської мови? А там розмовляють нею 80-90%. А як бути із закриттям шкіл з російською мовою навчання? А як бути стосовно всього того, що відбувається сьогодні у нас у країні: популяризація ідей націонал-радикалізму, заохочення не просто дій, а злочинів з боку націонал-радикалів, і як їм пояснити, що у нас краще? Тут на вас чекає спокійне, стабільне і перспективне життя. Як це все можна пояснити? Але, по правді кажучи, цього ніхто не намагається зробити. Я маю на увазі владу, вони зобов'язані це робити. І коли ми говоримо про пана Єрмака, так, я не чув, але прочитав його висловлювання і в частині миру на Донбасі, і в частині забезпечення свободи слова, що він просив передати від імені президента, і що влада не буде втручатися в роботу ЗМІ.

Але ж це він передає від президента, а я знаю інші дії президента Зеленського. Коли він безпосередньо загрожує, зокрема й ЗМІ. Коли колишнім керівником Офісу президента здійснювалося втручання через судову владу, через Національну раду з питань радіо і телемовлення в питанні придушення свободи слова в окремих, не вигідних для влади і таких, що не стали кишеньковими для влади, ЗМІ. Тому коли пан Єрмак про це говорить і посилається на президента, у мене одразу виникає сумнів: адже це сказав президент. Чи може це зробити керівник Офісу президента? Не може. Якщо буде воля першої особи, буде і реалізація з боку його підлеглих, зокрема й пана Єрмака. Тому моє ставлення і до цього призначення, і до того, що відбувається, творче, як завжди. Поживемо – побачимо, конкретним справам будемо давати оцінки.

В'ячеслав Піховшек: Наступне питання щодо певних дій цієї дивної людини, міністра оборони України Загороднюка. Перед призначенням білоруський ресурс "Хартія 77" публікує текст, який негайно потім знімають, де він розповідає різного роду хамські речі, як він хоче воювати з Росією. 22 січня французький сайт AgoraVox опублікував статтю свого постійного автора Крістель Неаній, яка так і називається: "Медведчук: політика Зеленського віддаляє чергову зустріч у "нормандському форматі"". Вас запитували про дії міністра оборони Загороднюка, і було сказано, вона запитує вас: "... заявляє міністр оборони України, що має відбутися відведення військ і вони повинні скласти зброю". "Вони" – це ті люди, які воюють з боку невизнаних республік. Ви відповідаєте: "Це хороша ідея. Я вважаю, що кожен повинен скласти зброю, тільки для цього необхідно виконати пункти мінських угод, які можуть привести до миру". Хто реально визначає політику України щодо непідконтрольних територій: Зеленський чи його міністр?

Віктор Медведчук: Ви знаєте, я вам скажу так, якщо коротко: ніхто і всі. Ось одночасно ніхто і всі. Тому що кожен із команди Зеленського... Тут можна наводити безліч цитат, не тільки міністра оборони, а ще міністр закордонних справ у нас є, унікальне створіння, який теж дуже часто говорить на різні теми, не те що не розуміючи, але ще й не знаючи предмета, про що він говорить. Це все стало природним. І пан Зеленський, і члени його команди - хто в ліс, хто по дрова. І це, до речі, величезна шкода для державної політики - не тільки для зовнішньої політики, а й для внутрішньої політики.

І тому коли пан міністр оборони говорить серед іншого й те, що ви зараз цитували у своєму питанні, то це викликає жах стосовно до того, що собою являє сьогоднішня влада. Знаєте, цей крилатий вислів - "за державу обидно". Ось тут, дійсно, за державу обидно. Тому що якщо ти починаєш розповідати, як ти будеш воювати з Росією, і ти стверджуєш про те, що вони повинні скласти зброю, а потім вже ми будемо робити те, що ми хочемо робити, то це перше, що означає: це дії, причому умисні, тому що я не вірю, що можуть бути необережні або непрямі дії з боку владної команди, це дії умисні, спрямовані на зрив мінських угод. Він цим не додає.

Є ж багато реакцій на це висловлювання і реакцій з того боку, і як би ми там не хотіли, на це треба реагувати. І навіщо робити те, що не допомагає? Але якщо влада сьогодні взяла курс, що мир не потрібен і Донбас не потрібен не дай бог, то треба заявити про це. Навіщо ви сьогодні вправляєтеся у висловлюваннях, сенсу яких ви навіть не розумієте? Я ж не буду зараз аналізувати, що означає "воювати з Росією" і що цей так званий міністр оборони... Ну, абсолютно правильно, який він міністр оборони і що він знає про систему оборони, що він знає? Гадаю, що нічого. Гадаю, що нічого. Як він може робити такі заяви? Ба більше, це, мабуть, зроблено заяву, яка тішить вухо деяких осіб всередині України. Може, це тішить вухо НАТО, тому що вони зацікавлені використовувати сьогодні Україну як майданчик протистояння НАТО – Росія.

Але те саме НАТО і ті самі США, які є номер один серед країн - членів НАТО, і представники Ради безпеки США, і нещодавно радник безпеки, що неодноразово робилося раніше, заявив: "Ми не зацікавлені в тому, щоб Україну приймати до НАТО". А Україна прагне до НАТО і реально говорить про те, що "треба нас прийняти і якнайшвидше", не кажучи про те, що є певні протистояння всередині країни, і громадяни України цього не підтримують. Але той же радник з безпеки пана Трампа заявляє, що "ми на це не підемо". Чому? "Так ми не хочемо політику протистояння з Росією в цьому питанні". Адже ставлення Росії до того, що Україна прагне до НАТО, є загальновідомим. Тобто США це розуміють, а хіба друга країна в НАТО, Туреччина, не розуміє цього? А хіба інші країни або їхні представники цього не розуміють? Виникає питання: а чому ж тоді влада України використовує ці механізми, до того ж публічно, спрямовані проти політики та інтересів країни і влади в питаннях мирного врегулювання? А як до цього ставляться в Донецьку, в Луганську? Складно уявити? Гадаю, дуже просто, все дуже просто уявити. Так навіщо це робиться? Результат один і висновок один: відсутність професіоналізму, відсутність розуміння, які посади люди обіймають, і профнепридатність загалом команди влади.

Павло Кужеєв: Таке питання: завдяки яким якостям ці люди потрапили у владу? Які можна спрогнозувати наслідки для країни внаслідок такої роботи?

Віктор Медведчук: Знаєте, я вам хочу сказати про те, що потрапили вони у владу, мабуть, з урахуванням їхніх відносин з паном Зеленським або з його близькими людьми. І ми це вже знаємо, тому що минуло чимало часу, і коли говоримо про уряд, уже п'ять місяців цьому уряду, і ми там сьогодні розуміємо або читаємо в публікаціях у ЗМІ, хто як потрапив у владу, завдяки кому або чому. І подібний підбір веде шляхом ліквідації української державності. Ось це, на жаль, найнебезпечніший шлях.

Ви знаєте, я нещодавно прочитав аналітику, буквально кілька днів тому, одного з польських експертів. І я розумію, як фахівець у питаннях державного устрою, що подібні дії до цього ведуть і подібні дії не можуть мати місце, їх має бути зупинено. Поляки кажуть: нам треба чекати розвалу України, втрати ефективності держуправління. А навіщо? Для того щоб повернути східні креси. Це території, які відійшли до Радянського Союзу. Вони в 1939 році були польськими, а сьогодні це території незалежної України. Я зараз не говоритиму про реституції, які можна застосувати і які врегульовано в ЄС. До речі, про це йдеться і в Угоді про асоціацію з ЄС, де немає прямої вказівки, але є вже правова основа та фундамент для подібних дій і реституції. Ми ж знаємо, як це було в Прибалтиці, коли повертали активи, нерухомість, навіть підприємства, які були в тій історії, із 40-х, справжнім власникам.

І з боку Польщі такі самі замашки сьогодні мають місце. Вона ж веде цю політику. Вони хіба зупинилися в питаннях того, що хочуть повернути території? Хіба Україна не повинна бути пильною (я маю на увазі владу України) у цих питаннях? Повинна. Хіба вона не повинна бути обережною в тих чергових висловлюваннях, які можуть призвести до того, що це потім буде використано проти інтересів нашої країни, проти українського народу? Повинна. А веде? Ні. Категорично стверджую. І тому ось коли ми говоримо про такі питання, то вони є болючими для держави, для інтересів країни з багатьох причин. Ба більше, іноді щодо багатьох таких, які сьогодні не відчуваються, а за кілька років їх може бути використано проти наших інтересів.

В'ячеслав Піховшек: розійшлися твердження пана Зеленського, що він так званих "соросят" не бачить. Мабуть, він не бачить, тому що не хоче бачити. Ми бачимо кар'єри людей, як вони прийшли. Створився парадокс: люди обрали президентом Зеленського, але не вибирали тих, кого він призначив. Чому Зеленський, маючи, за даними останніх соціологічних опитувань, близько 50% довіри, все-таки не робить ніяких зусиль, щоб вийти з-під зовнішнього управління?

Віктор Медведчук: Тут можуть бути дві причини. Перша, найбільш природна, - він цього не хоче. Він хоче залишатися в ракурсі зовнішнього управління, яке запроваджено Вашингтоном, Заходом, і це зовнішнє управління було запроваджено ще у 2014 році. Воно мало місце за Порошенка, воно триває досі. А друге, може, він і хоче, у що я щиро хочу вірити, але не може цього зробити. Така причина теж може бути. Тому що зовнішнє управління - це вже факт, і воно впливає не тільки на політику, на ухвалення важливих державних рішень. Зовнішнє управління впливає на економіку. Адже те, що відбувається сьогодні, а це можна аналізувати дуже довго, в діях уряду, в діях монобільшості в парламенті, через ухвалення багатьох законів, - це результат політики зовнішнього управління. Закони пишуться невідомо де. Точніше, відомо, але, можливо, ми точної адреси не знаємо, географічної, геополітичної, але вони пишуться за межами ВР, і не в комітетах, і не в кабінетах народних депутатів, а їм тільки дають. І ви абсолютно правильно сказали, що є ж біографії людей, є їхня так звана кредитна історія: де вони працювали, з ким і як вони потрапили до фракції, а значить, і як народні депутати до парламенту. Тому за багатьма діями складається таке враження.

Я говорив про п'ять складових моделі майбутнього України. Там є ще й інвестиційний клімат, рівне ставлення до всіх, тобто застосування окремих правил і до бізнесу, і до громадян. Напевно, з огляду на це він у Давосі потім заявив, що потрібні інвестиційні няні. Тобто для когось няні, а для когось - закон. Там є, до речі, і народовладдя (п'ятим пунктом), і з цією моделлю складно не погодитися. Вона правильна. І я, як людина, яка має певний життєвий і професійний досвід, кажу: так, стратегічні цілі є правильними. Але реалізувати їх непридатними засобами, якою є команда при владі (і команда оточення Зеленського, і команда уряду) неможливо. Тому що вони сьогодні працюють на легалізацію азартних ігор, на купівлю-продаж землі, на зміну трудового законодавства, тобто спростити можливості й лобіювати окремі галузі, вигідні тим, хто в Україні навіть не перебуває. Це все завдання, які ставляться з центру того самого Сороса, з інших західних центрів, але це не те, що треба, що являє собою інтерес для України та українського народу.

Данило Снісар: Щодо, власне, кадрів і зв'язків між економікою та її розвитком. Наприклад, митниця України недовиконала свій бюджет за січень на 9 млрд грн. І тут виникає питання: коли керівник митниці ходить по різних таких... ми бачили всі це відео, по різних місцях, як ви оцінюєте такі події? Вони, може, трошки видаються кумедними, але все-таки є проблеми, а нас тут знову в якесь шоу намагаються...

Віктор Медведчук: Ви знаєте, я вам хочу сказати, можна було взяти за дужки, куди він ходить. То він брав участь в одних заходах, то в інших, як ви правильно сказали, і це, звісно, викликає певні оцінки його як людини і як професіонала, якщо цей термін до нього прийнятний. Гадаю, що ні. І не думаю, а знаю, тому що я бачу дії, і ви правильно сказали про те, що недоотримала митниця і торік. І, до речі, невиконання наповнення дохідної частини бюджету в січні вже було на рівні 13,6%, 24 млрд ми не добрали, зокрема й митниця.

Питання ж в іншому: звідки ця людина сьогодні та як вона може керувати тією ж митницею? Він має досвід? Ні. Знання? Ні. Він політичний керівник, поставлений як політичний менеджер? Може. Але тоді навколо нього повинна бути команда, яка розуміє, що таке незаконні потоки, що таке контрабанда, як з нею треба боротися. Я, ви знаєте, згадую одну з нарад там на ранній стадії президентства Зеленського. Здається, це було чи в Закарпатті, чи десь, коли він там дубасив митницю. І був цей пан на прізвище Нефьодов, і ось він кілька разів вживав такий термін: "Ми знаємо, як боротися з "піджаками", ми зупинимо цю боротьбу" і все інше. Ви знаєте, що таке "піджаки", ні? Це люди, які живуть на прикордонній території, які за день можуть три або чотири рази перетнути кордон, і те, що можна в руках понести, перенести туди, продати, там купити, сюди привезти і теж продати.

Це проблема? Я вам кажу: ні, це не проблема. Так, це треба врегулювати, так, треба не допускати сьогодні того, що може розцінюватися як контрабанда. Хіба це головна проблема? Ось я в нашій партії, як народний депутат, відповідаю за Закарпаття. У мене там відкрито дві приймальні, я постійно там буваю, і ось буквально в січні місяці в другій половині дня я здійснював прийом і спілкувався з багатьма людьми, яких я добре знаю в Закарпатті, з питання митниці. Я кажу: "Ну, що у вас сталося, скажіть?". Каже: "Ну, інформація така ...". Там же люди все знають, область маленька, все, що відбувається на кордоні - на трьох кордонах, Закарпатська область має три кордони, з трьома державами. Вони кажуть: знаєте, коли прийшла нова влада, точніше, коли прийшов пан Нефьодов, два тижні взагалі нічого не везли. А потім із Києва махнули рукою і сказали "вперед", і все, поїхало". І я кажу: "І як?" - "Та ніяк. Як було, так і є ". Ось вам оцінка.

Може, це примітивна оцінка, але люди, які про це говорили, а я їх добре знаю, вони володіють питанням. Тобто ніяких змін на митниці не відбувається. І ось ці розмови про "піджаки" - це все, що він десь там почув, проходячи повз, а тепер намагається використовувати у своїй діяльності. Ця діяльність не може привести до ефективного результату. Це зовсім інше. Це ціла політика, економічна, соціальна, це політика правового регулювання, це політика стимулів, це політика контролів, наглядів. У комплексі це все може дати результат, а ось такі підходи, може, там дорогою до нічного клубу або додому з нічного клубу, коли приходять полум'яні ідеї, які потім нібито реалізуються в його державній діяльності, вони результату дати не можуть.

Юлія Литвиненко: У Раді про успіхи звітуватиме уряд, адже, за словами пана Разумкова, на 14 лютого призначено попередній звіт. Про що ми можемо почути, де ці бажані українцями точки економічного зростання? Ми спілкувалися, до речі, в ефірі телеканалу ZIK, у мене була можливість поставити питання міністру економіки пану Милованову, він не визначився, яку економічну модель ми будуємо. На жаль, відповіді на це питання немає. Уряд сподівається, що в країну прийдуть інвестиції в рекордних кількостях, однак розуміння того, що інвестори хотіли би бачити мирну країну, і це пов'язано (мир на Донбасі та інвестиції в Україні), такого розуміння поки немає. Ви наполягатимете на тому, щоб цей звіт відбувся, щоб парламентарі його почули?

Віктор Медведчук: Ви знаєте, безумовно, це цікаво послухати. Але, в принципі, я знаю, що буде сказано. Тобто це буде спроба кинути пил в очі - ні більше ні менше. Що би вони не говорили, ми ж знаємо реалії, а ті люди, які цікавляться... А у нас у нашій фракції і в партії достатньо професіоналів, ми володіємо і знайомимося постійно з економічним і соціальним моніторингом, ми бачимо ситуацію в країні. Ось ви говорите, які економічні успіхи. "Божевільні".

Торік падіння промислового виробництва (вже за підсумками року, а не 11 місяців) 1,8%. Зростання сільськогосподарського виробництва сповільнилося до 1,1%. Нагадую, за підсумками 2018 року цей ріст становив 8,1%. Тобто угробили сільськогосподарське виробництво. План доходної частини бюджету 2019 роки не виконано.

А тепер про інвестиції. Президент теж говорить, що треба інвестиції, і ми чекаємо на інвестиції, і інвестиції будуть, і в плані уряду, і в його крилатих висловах інвестиції прийдуть. Куди? Які? Чому? Навіщо? Ви правильно сказали щодо Донбасу, щодо продовження бойових дій, військового конфлікту, відсутності миру. Але це ж не найголовніше. Це одна зі складових. Так, воно може бути найбільш знаковим і найістотнішим, але ж є купа інших питань. А що це за питання? Це судова система. А чого це в Давосі пан Зеленський заговорив про інвестиційних нянь, які будуть 24/7, 24 години щодня сприяти. Це що? Це новий "дах"? Так чи ні? Чи це новий наглядач? Хто це? Скажіть! Так якщо треба ставити наглядача або "дах", який вирішуватиме проблеми, так ті, які можуть попастися на цю вудку, подумають, почекайте, ну, так, ми сьогодні там, той, хто наважився або набрався хоробрості вкладати гроші в економіку. Вони ж навіть не закладають у своїх бюджетах - це ж офіційно відомо - кошторис на рішення проблем з адміністративним персоналом і з усяким іншим. Тобто закладається те, що називається хабарами, хабарами чиновникам. Вони підуть сюди, якщо точаться бойові дії? Вони підуть сюди, якщо нестабільним є законодавство? Хіба не бачать, що відбувається в так званому турборежимі під час першої та другої сесії в парламенті, коли закони ухвалюють тоді, коли хтось захотів у владі (бо вони мають більшість голосів)? Захотіли - ухвалили, захотіли – скасували, змінили. Бізнес піде сюди? Тут цікаво: перше - заробити, а друге - накивати п'ятами. Як мінімум, те, що вклали, забрати. А якщо немає ані гарантії першого, ані другого, то бізнес не розвивається. І бізнес не має інтересу ризикувати і йти в Україну.

І тому коли кажуть, так, ми чекаємо інвестицій, то подивімося на цифри. Ось я не знаю, про що він там збирається звітувати. А які інвестиції? Інвестиції за підсумками 2019 року порівняно з 2013-м (останнім до всіх цих подій) були 5,5 млрд щорічно і становили 53 млрд дол. За підсумками 2018 року ці фірми скоротилися, за підсумками 2019 го - скоротилися до 34 млрд. Тобто 20 млрд втекло з України. Закривалися банки, підприємства, виводився бізнес з країни, не бачачи перспективи свого розвитку і можливості заробляння грошей. У 2018 році за рік було залучено 2,9 млрд. За підсумками 11 місяців (12 ще немає) - 1,9 млрд. Ну, буде 2,1. Тобто інвестиції зменшуються - і це за нової влади і президента - 9 місяців, уряду - 5 місяців. Так, поки не маємо результатів, тому що бізнес любить тишу, він повинен прорахувати, проаналізувати, а потім ухвалювати рішення. А скажіть, що зробили для цього бізнесу, щоб вони це рішення... Ось, ми вже зробили і ми на вас чекаємо, приходьте за рік, за два, покажіть, що зробили. Ось мені, як фахівцю, покажіть, що ви зробили, що можна розцінити як фундамент для залучення інвестицій. Я вам відповідаю, як фахівець: нічого.

Але зробили навпаки: погіршили ситуацію в питаннях інвестиційних. А що потрібно робити? Треба привести у відповідність антимонопольне законодавство. Треба не оголошувати війну олігархам, яка називається деолігархізацією, а реально боротися з цим явищем. Треба покінчити з монополіями окремих галузей великого бізнесу. Треба зробити так, щоб розвивався середній і малий бізнес, який у розвинених країнах світу виробляє понад 50% ВВП. А у нас це на рівні 10-12%, у найкращі роки - 15%. А цього нічого немає. Ба більше, звісно, це не може з'явитися – сьогодні вирішили, а завтра вже є. Але я повертаюся до думки: так не зробили сьогодні й учора не зробили, і ніхто нічого не робить, крім декларацій. Декларації пана Зеленського, декларації того ж уряду. Ось буде слухати звіт, ну і що? Ну, команда уряду, починаючи з Гончарука і закінчуючи всіма іншими, це команда непрофесійна, профнепридатна. Вони не можуть зробити те, що вони намітили. Тому що ми вже бачимо за їхніми діями, що це неможливо. І все це веде до краху економіки.

Данило Снісар: Щодо розвитку малого і середнього бізнесу, то сюди ми можемо також відносити і наших підприємців, що працюють у сільському господарстві. Ви згадували про падіння економічних показників в цій галузі. Чи зможе вплинути на це питання законопроєкт про ринок землі? Як взагалі нині ситуація з цим законом, тому що 4000 поправок, тільки 8 з них було ухвалено. Що взагалі з ним буде і чи буде референдум, який обіцяли нам чиновники?

Віктор Медведчук: Ці заяви з приводу референдуму, починаючи від самого пана Зеленського, який обіцяв народовладдя, і це, до речі, дійсно те, що він обіцяв, тому що все інше під питанням в плані обіцянки його як кандидата в президенти, а це він реально обіцяв. Поки, кажуть, є якась група, очолювана паном Стефанчуком, у парламенті, яка напрацьовує ці... З кимось ведуться консультації, радяться, з нашими представниками не ведуть. Хоча ще у 2019 році ми розробили закон про проведення всеукраїнського та місцевих референдумів, і цей закон дійсно високопрофесійний (не тому, що ми його розробили), він відповідає всім нормам не тільки українського законодавства, а й міжнародного права.

Але це не цікавить владу, тому що там закладено реальний механізм контролю і нагляду за владою, і звісно, пану Стефанчуку, як відомому правознавцеві, який, напевно, розуміється на референдумах трохи більше за всіх інших, нецікаво питати думки людей, які ці референдуми готували, проводили чи які напрацьовували нормативну базу. Але це бог з ними, тому що це на рівні обіцянок і залишиться. У питанні землі це теж залишиться на рівні обіцянок, я в цьому абсолютно впевнений.

А ось щодо того, що відбувається в парламенті, і з внесенням 4018 правок, з яких 3299 було внесено "Опозиційною платформою - За життя", я вам скажу. Так, ми ведемо боротьбу, передбачену Конституцією, законом про регламент, з незаконним, злочинним переведенням землі як об'єкту купівлі-продажу. Ми не можемо допустити на тих умовах, які пропонуються, дозволити продавати землю. Ми вважаємо, що це злочин, спрямований проти волі більшості громадян, і про це свідчать численні соціологічні дослідження.

Це не поліпшить ситуацію в сільському господарстві, це дасть можливість продати землю тим, хто в купівлі такої землі й надалі в спекулятивних угодах і діях зацікавлений. По-перше, сьогодні земля і та продажна ціна, яку пропонує влада, в разі ухвалення цього закону № 2178-10 буде мінімальною. Вона в 10, 15, 20 разів менше, ніж аналогічна за родючістю земля в тій же Румунії, Угорщині, Словаччині, Польщі та багатьох інших країнах, в тому числі й країнах Східної Європи.

По-друге, те, що сьогодні відбувається, це злочин проти навіть не в питанні статусу землі, який зведено в ранг Основного закону і в статтях 13 і 14 написано, що це національне надбання. Це питання іншого характеру. Це питання злочинного характеру властей, які хочуть просто використовувати цю землю. І коли нам кажуть, що цей ринок землі запустить економіку, дасть можливість додатково наповнювати дохідну частину бюджету, - це все від лукавого. Тому що спочатку цю землю скуплять за безцінь, а потім будуть використовувати. Я вам наведу цитату Зеленського (пам'ятаєте, напівтемрява, машина, і він дає інтерв'ю): я вітаю, що ми (після першого читання - друге тільки йде, і чим воно закінчиться, ніхто не знає, і думаю, що пан Зеленський теж не знає) покінчили з економічним рабством. Фраза вбиває на льоту. Так, економічне рабство, покінчили. Було, угу... А яке економічне рабство? Адже вони мали, ті 6,9 млн громадян України, які отримали паї. У середньому ці паї були від 1 до 8 га, в середньому 4 га на людину. 6,9 на момент розпаювання, сьогодні набагато менше, тому що багато хто вже пішов з життя, і не всі землі було передано у спадок.

Але яке економічне рабство? Це те, про що сьогодні не говорять, а знають тільки фахівці. Мовляв, земля була у власності, вони могли її використовувати і керувати, але не могли розпоряджатися. Це факт, так. Це недолік для статусу власності. Але хвилиночку! Коли порівнюють, що я купив машину, побудував будинок, я маю право їх продати? Так. А землю не можу. Але будинок ти побудував або купив, і машину купив, а землю в результаті розпаювання ти не купував. Її тобі дали безкоштовно, і це основа і фундамент подальших відносин. А потім держава сказала: ти отримав цю землю, але ми повинні привести у відповідність з Конституцією і нормами Земельного кодексу, щоб потім перейти до питання відкриття ринку і продажу землі.

Так сталося в житті, що 19 років тому я мав стосунок до ухвалення Земельного кодексу. Я був одним із керівників парламенту, а в цей час я виконував обов'язки і вів всі засідання через хворобу голови ВР, і я пам'ятаю, як комуністи, соціалісти і селяни, представлені в парламенті, не давали мені цього робити. Вони зривали засідання, ламали мікрофони, я пам'ятаю цей день голосування в листопаді 2001 року. Вони зруйнували систему "Рада", поламали всі мікрофони. Я намагався це поставити на голосування з ложі уряду і потім зрозумів, що з цього є два виходи. Перший: голосувати руками, що, до речі, мало місце і в тому регламенті, але це було як сигнальне, і друге - бюлетенями. Я ухвалив рішення проголосувати бюлетенями, і ми ухвалили Земельний кодекс. І як тепер кажуть? Так Медведчук був за ринок і був головним, тим, хто приймав Земельний кодекс. Вибачте, якщо той Земельний кодекс був такий поганий, то чому нині ухвалюють закон? Тому що він їм не підходить, цей Земельний кодекс.

Я нагадую, що ми запровадили мораторій одразу на 4 роки. Для чого? Перше: привести у відповідність земельний кадастр. Провести інвентаризацію земель. Ви думаєте, за ці роки хтось щось зробив? У 2015-2016 рр. спробували інвентаризувати землю, яка перебуває в державній власності. Це ті славні 10,4 млн. Проінвентаризовано аж 718 тис. І зупинилися. Зараз кажуть: там немає 10, там є 7-8. А може, там 12, ми ж не знаємо. А якщо зараз запровадимо ринок землі, то де гарантія, що щось продадуть на папері, і там буде один обсяг або площа, а в реальності буде інший і хтось буде просто навіть на цьому заробляти гроші. Ба більше, в Земельному кодексі було повне обмеження: ніяких іноземців, ніяких юридичних осіб і в одні руки 100 га. Ані 200 тис., ані 10 тис., як передбачалося, а 100 га. Ми говоримо: зробімо держреєстр, проведемо інвентаризацію, підготуємо умови для ринку землі, і тоді цей ринок може працювати.

Сьогодні коли ця команда, яка прийшла до влади, почала це все активно робити в турборежимі, вони що, зробили перше, друге, третє? Ні, але вони ухвалюють закон. Крім того, вони вже вчинили злочинні дії. З 1 січня у нас немає мораторію на продаж землі. Такі етапи в історії України були. У січні 2007 року, в січні-грудні 2009-2010 рр. - два тижні, місяць. У ці проміжки, коли один мораторій закінчився, а другий не почався, були численні угоди з продажу землі. І нині розумники від цієї влади говорять: ми передбачили, що ухвалимо закон, мораторій не діє, але продаж не дозволено. Ні, дозволено. І тоді були угоди, і потім ці угоди оскаржувалися в суді. І всі справи владою було програно. І всі угоди було визнано законними.

А хто знає, що відбувалося з 1 січня? Півтора місяці, так довго відсутності мораторію в історії України, пов'язаного із землею, не було. І ми не знаємо, які оборудки із землею відбуваються сьогодні. І це найголовніше. Ми говоримо, що люди мають право на безкоштовне отримання землі, і не тільки ті, які отримали паї, але й інші. Для ведення підсобного господарства - до 2 га, для житлової забудови, в залежності від типу населеного пункту, - 25 соток у селі, в селищі міського типу - 15, в місті - 10. Мають право на забудову гаражів, ведення садівницького підсобного господарства. Це все можна отримати безкоштовно. А де ж ти її отримаєш, коли та земля, яка перебуває у державній власності, за паперами, 10,4, або ті 40 тис., які перебувають у колективній власності, або ті 25 тис., які сьогодні перебувають у розпорядженні колективних підприємств, будуть продані? Адже завтра запровадять ринок землі і все продадуть. Отримають ось ці мізерні гроші, які нібито повинні підняти економіку, і, так, запустять ринок землі, який буде використовуватися окремими особами або окремими корпораціями і міжнародними організаціями у своїх інтересах, але не інтересах України. Ось тому ми ведемо цю боротьбу.

Так, ми не опустимося до того, щоб ламати трибуни, мікрофони, але ми в законні способи, передбачені в законі про регламент, використовуємо ті механізми, які може бути задіяно. Ми вже два дні пленарних слухали питання, пов'язані з розглядом поправок, тому що всі поправки за нашим наполяганням внесено до зали. Всі 4018, з яких тільки з 8 комітет погодився. І жодна за ці два дні, хоча це були неповні дні, не отримала підтримку. Але ми будемо продовжувати це робити, тому є вплив і фактор усвідомлення, в тому числі й у залі ВР, що якщо так багато просять і так багато хочуть, то це треба врахувати, що на це треба звернути увагу. Може, дійсно треба звернути увагу? І я от не впевнений, чи є на сьогодні більшість голосів для ухвалення цього рішення. Я думаю, що це об'єктивна оцінка, і тому ми будемо продовжувати це. Це не затягування часу - це реалізація моїх і моїх колег прав народних депутатів, передбачених Конституцією і законами. І ми будемо робити все, щоб не допустити ухвалення незаконного нормативного акту, який є злочинним щодо землі як до національного надбання України.

Павло Кужеєв: А скільки по часу це триватиме? Тому що голова фракції "Слуги народу" Арахамія заявив, що якби не протидія ОПЗЖ, то закон про землю був би проголосований ще 2-3 місяці тому.

Віктор Медведчук: Якби їм дали волю на певні дії, вони б це і зробили. Але ж вони визнають, що ми використовуємо законні засоби боротьби проти того, що ми вважаємо незаконним. Тому ми будемо це продовжувати. Скільки за часом - цього ніхто не знає. Тому що в четвер, у п'ятницю – неповний день. Ми розглянули кількасот правок. Хтось вже визначає час: три тижні, два місяці. Я б цього не став робити. Я думаю, що нам треба йти так, як вимагають закони. І ми будемо робити все, щоб виконати ті приписи, які є в законі, скільки б це не тривало. А що, є куди поспішати? Вони щось ще не ухвалили? Уже все ухвалили. Їм тепер треба із землею вирішити у власних інтересах, і все. Усі інші проблеми, сьогохвилинні, за вказівкою Сороса, Вашингтона, звичайно, треба далі працювати. Але наступним кроком буде зміна Кодексу законів про працю. Це проти інтересів наших громадян, тож куди нам поспішати? Вони, бачте, хочуть це зробити вчора чи сьогодні, але до вечора. А ми говоримо: не буде цього, тому що ви порушуєте Конституцію, порушуєте чинне законодавство. І ми робитимемо все для того, щоб цього не допустити, в тому числі в питанні закону про землю та її продажу.

Юлія Литвиненко: Щоб поставити крапку в цьому питанні: чи будете ви наполягати і чи маєте, можливо, інструмент для ініціації проведення референдуму з питання відкриття ринку землі?

Віктор Медведчук: Сьогодні це неможливо зробити, тому що в нас немає закону про всеукраїнський і місцеві референдуми, і нам треба тільки наполягати на ухваленні такого закону. А те, що продавати землю без референдуму не можна, то це наша тверда, принципова і послідовна позиція. І ми вважаємо, що треба ухвалити закон про референдум, треба провести референдум, а потім можна розглядати цей закон про продаж землі.

В'ячеслав Піховшек: Ще одна тема, яку обговорює вся країна, і не дарма: соціологічні опитування, проведені з 24 по 28 січня, зафіксували, що вже 58% громадян України вважають, що країна рухається неправильним шляхом. Це тема (навіть не знаю, як правильно сказати) надвиплат керівникам державних органів. Це тема надзарплати, інших виплат. "Опозиційна платформа - За життя" внесла проєкт закону № 2820, в якому пропонується обмежити десятьма розмірами мінімальної заробітної плати рівень заробітної плати, в тому числі будь-які надбавки, премії, заохочувальні виплати тощо. Розкажіть, будь ласка, трохи докладніше про цю ініціативу.

Віктор Медведчук: Ви знаєте, це єдиний механізм, який може зупинити це свавілля в питаннях нарахування заробітної плати собі коханому. Ну, це ж так виглядає. Там вже зіставляли, що вони в два з половиною - в три рази більше отримують, ніж уряд Гройсмана. Тобто коли реформатори, революціонери або ось нові обличчя... До речі, це вже не модно в суспільстві, тому що, за останніми соціологічними дослідженнями, раніше хотіли там 58% бачити нові обличчя, а сьогодні тільки 20, а 40 - категорично проти нових облич. Тобто вже ця картинка змінилася і переваги людей теж змінилися. Так ось, коли вони собі нараховують незрозумілі заробітні плати і розповідають там казки з приводу інтенсивності праці, того, що вони, бачте, бідні, так працюють багато, що їм треба так багато платити, або, там, не можна завести навіть дитину... Ну, зазвичай заводять собаку або кота, але в цьому разі висловлювання деяких міністрів, тому що 36 тис. оклад, хоча вона ж лукавить, 36 тис. - це дійсно тільки оклад, без всяких виплат і преміальних. І коли Гончарук мимохідь у парламенті в п'ятницю заявляє: "Так, ми домовилися, що основна заробітна плата і всі нарахування не можуть бути ще більше однієї заробітної плати", так вони ж ухвалили в січні, 16 або 18 січня, вони ухвалили, по-перше, з приводу ставки, десь 33 тис., потім вони дозволили 100% за інтенсивність, множте, так? Потім премії, потім різні доплати, починаючи від секретності, звання, наукового ступеня і всього іншого, і потім виходить те, що ми бачимо на екранах, в тому числі й телебачення, і ЗМІ. Ось це ми всі бачимо. Тобто це свавілля.

Люди, які нічого не зробили, які нічого не добилися, сьогодні знамениті своїми зарплатами, а, найголовніше, їх розміром. І коли вони розповідають казки, а ми говоримо: "Ось, середня заробітна плата, за даними органів статистики, становить 10469 грн, останні дані, так? А ви отримуєте 100, 120 тис. Що ви зробили для цього? Чому такі зарплати?". Знаєте, я згадую слова, 2005 рік, коли влада Кучми пішла, а прийшла влада Ющенка, Тимошенко, так? Я, як голова адміністрації, отримував 2300 рублів, а президент отримував 2500 рублів, а коли прийшла нова влада в січні, вони знаєте, що зробили? Вони в десять разів збільшили заробітні плати. А що змінилося? Ось між груднем 4-го і січнем 5-го розкажіть, що змінилося? Що вони, що президент почав отримувати там 30 з чимось тисяч. Що, змінився режим, зросли ціни? Чому? Чому Кучма міг отримувати 2500, а Ющенко повинен був отримувати 30 або 35 тисяч? Ось так само і зараз.

Тобто вони знали про те, що не відбудеться, напевно, витоку або до цього поставляться нормально. Ось, дивіться, вони ж з відкритими очима говорять. Я дивився програму з цим унікальним так званим міністром так званої економіки Миловановим. Ну, це унікальна людина, просто унікальна. Ось людина на шоу там говорить: "Ну, а як же, ось я повинен, мені зобов'язані...". Почекай. Так тебе не влаштовує ця зарплата або ось ту мадам, яка представляє інше міністерство? Твої професійні дані говорять про те, що ти можеш заробити більше? То йди, заробляй. Але державна служба - це не заробіток. Це амбіції, це інтереси, це інтереси людей, це демонстрація своїх можливостей "я можу, я зроблю". І якщо в цьому "я можу, зроблю" ми, як представники влади, на перше місце ставимо заробітну плату, або вони ставлять, то це ж з іншої області. То йди в бізнес, заробляй, отримуй гроші та спокійно поводься. Чому ти тут, у владі, це робиш? Ось же що страшно, ось що обурює.

І абсолютно правильно, коли люди дивляться на це все, вони обурюються тим, хто прийшов і чому вони заробляють. Саме тому ми внесли цей законопроєкт, я один з авторів цього законопроєкту. Ми говоримо: є мінімальна заробітна плата. Це взагалі, якщо говорити чесно, не економічна одиниця і не соціальна, це адміністративна норма. Чому? Тому що ось навіть порівняти, припустимо, мінімальну заробітну плату сьогодні й п'ять років тому, до подій 2014 року. Тоді вона була 152 долари, а сьогодні вже 190, на 40 доларів зросла. І при цьому мінімальна пенсія в 2 рази менше в порівнянні з 2013 роком сьогодні, прожитковий мінімум - в два рази менше. Ну, все інше я не буду перелічувати. 303% зростання заборгованості по зарплатах, 63,7 млрд - борг за комунальні послуги, зростання загальне комунальних послуг - на 700%, газ - на 900, тепло - на тисячу двісті двадцять п'ять, вода - на 582 і так далі і тому подібне. Змінилося нічого, а мінімальна зарплата змінилася. Чому? Так це ж дуже просто. Постанову ухвалив - і є мінімальна зарплата. 4750, добре? Чудово. Але ж не всі можуть платити. І в питаннях бізнесу, тому що вони зобов'язані платити людям не нижче. Тобто це хороший стимул для всіх, але він адміністративний.

Тому все просто. Ти не хочеш отримувати 47 тис. за все, тому що це не заробітна плата, ми говоримо 10 мінімумів – та й то, це ж не для всіх, 10 мінімумів - це для президента, це для прем'єра, а всі інші - там, нижче, міністри - 8, 9, депутати і всі інші. "Підвищуємо мінімальну заробітну плату". А можна її зараз зробити 15 тисяч? Теоретично - так, практично - ні. Грошей немає. А ось якщо ти знайдеш гроші і якщо ти підвищиш мінімальну зарплату з 4700 до 10 тисяч, тоді ти будеш отримувати - хтось - 100 тисяч, ось тоді ці 100 тисяч буде обґрунтовано. А в іншому випадку це проти інтересів людей. Тому ми внесли цей законопроєкт і ми говоримо: зробімо це, і тоді при владі буде стимул, підвищуючи свою заробітну плату, якщо взагалі цей стимул для влади, тому що якщо це єдиний або навіть основний стимул для влади, то це не та влада, її терміново і кардинально треба міняти. Якщо у неї стимули - це матеріальне забезпечення та створення умов для себе коханих, то це з іншої опери, яка нічого спільного не має ані з державним управлінням, ані з інтересами країни, держави і народу.

Павло Кужеєв: Що більше зарплата, то менше корупційна складова. Таке ми чуємо.

Віктор Медведчук: Ви знаєте, про це можна міркувати, але якщо людина йде і спокушається корупційною складовою, то цю людину треба притягати до відповідальності. І у нас створили стільки органів, що вони можуть стежити не тільки за чиновниками, але й за всіма. Щоправда, у них або не виходить, або вони не хочуть, або вони не вміють. Гадаю, останнє. Але не можна ж виходити... Ви знаєте, це та сама історія, що з приводу депутатів. "Ні, недоторканність треба скасовувати". А чого? "Тому що вони користуються недоторканністю, вони зловживають, вони корупціонери, вони шукають захисту...". А навіщо ти його обираєш? Ну навіщо ти його обираєш? Ну немає ж там темних конячок, ви ж бачите біографію, кредитну історію, як ця людина поводилася. Чому треба за це голосувати? А чого домоглися скасуванням недоторканності, чого досягли? А домоглися того, що депутати і депутатський корпус, який міг захищати інтереси людей, не зможе повною мірою цього робити, тому що йому не дозволяє статус, і він коли поставить на ваги себе, свої інтереси, інтереси своєї сім'ї, а з іншого боку - інтереси виборців, він скаже: "Хлопці, вибачте, я ризикувати не буду". Скільки відповість по-іншому? Одиниці. Так чого домоглися від цього популістського кроку? Влада в особі пана Зеленського і керівників країни домоглася того, що депутати стали більш поступливими, а якщо бути точним - більш ручними. Усе.

Юлія Литвиненко: Ви згадали свій досвід роботи в Адміністрації президента. Сьогоднішня пресконференція вашого колеги Андрія Єрмака, нинішнього керівника офісу, продемонструвала певне незнання матеріалу. Скажімо, йому поставили запитання про закон, який дуже дискутується широко, не тільки серед журналістів, - закон про ЗМІ.

Віктор Медведчук: Ви думаєте, він не знає про це? Ви вірите в це?

Юлія Литвиненко: Я думаю, що це певне лукавство, тим паче що ця заява від імені президента. Він гарантував від імені президента свободу слова. І все це відбувається на тлі атак на інформаційні канали, на тлі припинення фінансування кримськотатарського каналу АТR, ви це теж знаєте. Навіщо тоді Єрмак це зробив? І якою, на вашу думку, буде подальша стратегія влади щодо ЗМІ?

Віктор Медведчук: Я вам хочу сказати, що складно говорити про те, якою буде стратегія влади в цьому питанні у ставленні до ЗМІ і реалізації конституційної свободи слова, але я можу сказати, що слова залишаться словами, а справи залишаться справами. І тому ми подивимося, ви подивитеся, як це відбуватиметься, якою мірою це буде реалізовуватися. Тому що ви знаєте, ось ці обіцянки або розмови з приводу закону, який знають на Заході. Ось, знаєте, я був і в Берліні, і в Парижі, зараз і ми обговорювали, в тому числі і в неофіційній обстановці, за вечерею з депутатами і Національних зборів, і з сенаторами, і потім з депутатами Бундестагу. Вони порушують це питання. Вони знають про це, вони знають про цю проблему. Крім того, вони висловлюються на ваших каналах, дають коментарі з цього приводу, що цього не можна робити, тому що свобода слова, ну, це десь святе, так? І це повинно бути святим, якщо суспільство справді вважається правовим і демократичним, і те, що сьогодні робить, то, що робить пан Бородянський, цей унікум, так? Тому що я знав Володимира Бородянського раніше, і те, що відбувається сьогодні, ну, інакше як за вказівкою чиєюсь я це розцінити не можу. Я досі сумніваюся, що це його позиція чи позиція пана Ткаченка. Обидва вийшли з цієї медіасфери. І на сьогодні вони стали фактично - без "фактично" - душителями свободи слова. Треба називати речі своїми іменами. І цей закон, звісно, не може бути ухвалено. Бо цей закон спрямований проти ЗМІ.

Чого домагався пан Богдан, голова Офісу президента? Ви пам'ятаєте, з чого все почалося? А нам - їм - ви не потрібні. Ви, представники ЗМІ, не потрібні. Ми знаємо, як доносити думку, і всі ловили в Фейсбуці, у Твіттері якісь кадри на телефон, зняті з напівтемряви або незрозуміло, як, навіщо і де, і робили свої коментарі. Зараз ситуація змінюється. Тобто, мені здається, вони більш серйозно почали ставитися до ЗМІ. Вони більш серйозно розуміють, що ЗМІ все-таки впливають. Якщо вони можуть впливати на ЗМІ, то ЗМІ можуть впливати на людей. І ось те, що наводилося там в одному з питань про те, що сьогодні 58% вже вважають, що країна рухається в неправильному напрямку, а колись ця цифра була 36. А вже більш ніж на 20% зросла! Це що? Це якраз ось те, що ЗМІ продовжують виконувати свої обов'язки. І ці ЗМІ доносять людям правду - і щодо землі, і щодо зарплат, і щодо змін трудового законодавства, і з приводу дій влади (окремої), і з приводу розмов, підслуханих або записаних, та з приводу коментарів щодо того, що відбувається в країні. І це все йде до влади. І падає рейтинг Зеленського, і падає рейтинг... Так, цей процес триватиме. Він триватиме! Причому це зараз він ще плавно йде, а будуть ще етапи, коли настане момент обвалу. Цей обвал обов'язково буде, тому що якщо не змінять політику - зовнішню і внутрішню - команда Зеленського, цей обвал обов'язково станеться.

Павло Кужеєв: Тому треба зараз швиденько закрутити гайки.

Віктор Медведчук: Так, для того щоб ви не винесли ... Але в сьогоднішніх умовах це неможливо.

Павло Кужеєв: До розслідування обстрілу з гранатомета будівлі "112 Україна" ...

Юлія Литвиненко: Зачекайте, а обшуки на каналі "1+1"? А ви припускали за час вашої роботи в адміністрації, що ви могли вийти на пресконференцію, на спілкування з журналістами і не знати відповіді на питання, не читаючи синхрону?

Віктор Медведчук: Та ні, звісно. Ну, це був інший рівень професійний представників влади. У нас не було людей, які не могли би пояснити того, чим вони займаються. Якщо людина - я або інший міністр, або голова уряду прем'єр-міністра, або мої заступники - займалися тими чи іншими питаннями і були уповноважені спілкуватися з пресою, то вони повинні знати все. Якщо вони не знають все, то як вони займаються? Вони не на своєму місці. Те, що сьогодні ми бачимо, це дилетантство влади. Це опущений рівень представників влади. Ці люди у владі тільки числяться, вони розвалюють далі владу. Але бог з ним, з владою або з ними. Адже вони розвалюють підвалини державності, вони сьогодні знищують систему державного правління, а це святе для всієї країни. Адже тільки система державного управління може забезпечити нормальні умови для людей і життя народу і всієї країни загалом. А цього сьогодні немає.

Данило Снісар: А я все-таки ще про медіа. Взагалі, законопроектів два, і таке відчуття, що нам один протиставляють іншому, щоб відвернути увагу від ...

Віктор Медведчук: І потай провести інший. Абсолютно правильно.

Данило Снісар: ... І справа не тільки в тому, що там є абсурдні речі, наприклад, як пропаганда посадових осіб усіх рангів країни-агресора, як там прописано. Це означає, що, наприклад, під час зустрічі "нормандського формату" нам просто доведеться президента РФ...

Віктор Медведчук: Так, ви будете говорити: "У "нормандському форматі" четверо, але є троє, ми говоримо про трьох, а четвертий – здогадайтеся самі". Це маразм.

Данило Снісар: Як ви оцінюєте спробу взяття під контроль, по суті, інтернет-ЗМІ? Вони хочуть, щоб телеграм-канали всі ці різні, блоги тощо були підконтрольні державі.

Віктор Медведчук: По-перше, це не вийде, і знаєте, багаторічний досвід відносин із засобами масової інформації, не мій, а взагалі, і загальнодержавний, і міжнародний, свідчить про те, що, по правді кажучи,  війну і боротьбу зі ЗМІ ніхто не виграв. Це єдина надія, яка залишається у нормальних людей в Україні. Чому? Тому що взяти під контроль телеграм-канали, взяти під контроль блогерів, взяти під контроль, зробити ручними каналами, ви розумієте, такі дії можуть бути, але вони призведуть до зворотного результату, до зворотної реакції. Адже ця реакція вже є. Ось, В'ячеслав наводив дані, там, впав рейтинг пана Зеленського, він там уже близько 50-49%, уряд обвалився (ну, там і не було ніколи нічого), ВР вже теж.

Дивіться, рівень довіри до ВР, він був 58, нині вже 32 і продовжує... Чого, поясніть! Чому я такий поганий, що до мене так погано ставляться як до представника ВР? ВР погана, і я це визнаю. Вона дійсно погана, якщо намагається силою затягти й ухвалити закон про землю, коли багато законів ухвалювалося як лобістські, коли є такі люди, як той самий Бородянський, як той самий Ткаченко, які сьогодні розробляють ці закони. Ви абсолютно правильно сказали: говорять про одне, а іншій намагаються підставити. Ви чули заяву Бородянського, коли він сказав: "Ось один закон, нам треба ще його обговорювати два місяці", так? Мабуть, уже якийсь сигнал, меседж пішов, що "нумо, пригальмуйте, тому що не можна одразу і землю продати, і ЗМІ задушити, і закон про працю змінити, нумо якось по черзі". Ну, я думаю, що ця черга (я дуже в це вірю і сподіваюся), вона їх знищить ця черга, і ось ці знакові стратегічні законопроекти, це може покласти край команді Зеленського і тих, хто буде продовжувати їх лобіювати і популяризувати, бо це все проти влади, все.

І якщо хтось думає, що ось уряд Гончарука відправлять у відставку... Його відправлять, ну, гадаю, що не просто зараз, десь ближче до квітня-травня, для того щоб був черговий етап популізму, тому що ось все, що сьогодні пов'язано з владою, вони виходять із критеріїв популізму. Порошенко був популістом, але він був любителем, а це ж прийшли професіонали, фахівці, і вони намагаються висмоктати з будь-якої обставини і факту вигідне для себе, для того щоб представити себе в потрібному вигляді і з певними дивідендами для свого авторитету. Так ось, все одно це нічого не дасть. Все одно. Так, у парламенті ви ж бачите, припустимо, тенденції, ви ж спостерігаєте і повинні знати не гірше депутатів... Зверніть увагу на голосування протягом останнього тижня. Як там у них з голосами, у монобільшості, які мають 250 осіб у фракції? Я щось не бачив там такої суцільної моноєдності. А чому? А тому що є питання, є питання всередині. А як довго  можна тримати ось цю команду 250 осіб, щоб вона ходила по струнці або діяла за вказівкою: зателефонували, сказали, вперед? Ви пам'ятаєте, як уряд: "Нам сказали, що ми будемо дискутувати", а потім сказали: "Ні, Зеленський заявив: "Це люди, яким я довіряю, тому якщо ви довіряєте мені, ви за них проголосуєте"". Я перепрошую, а він тут до чого? А він тут до чого? Який стосунок за парламентсько-президентської форми правління за Конституцією, а я автор цієї Конституції, має президент? Та ніякого. У нього церемоніальна функція, яка полягає в тому, що є коаліція, вона висуває кандидатуру прем'єра і членів уряду, подає її президенту, а президент протягом п'ятнадцяти днів повинен повернути її. Це церемонія, це не участь у процесі. А він сам визначав, сам вирішив і сам робив. Чому? "Ми – одна команда". Ну, тоді відповідайте, оскільки ви одна команда. Тільки відповідатимуть не депутати, а сам президент.

В'ячеслав Піховшек: Ще одне питання: ситуація з ростом заборгованості по зарплаті. З цього приводу була окрема заява, що у нас збільшилася заборгованість на 14%, і мене вразило, що з 3 млрд грн боргів із зарплати 2,4 млрд припадають на промисловість, а невиплати шахтарям зросли взагалі на 60%. Що відбувається з цією заборгованістю?

Віктор Медведчук: Ну, по-перше, це рекордна заборгованість. Рекордна - це коли вона досягла 3,452 млрд, потім вона зменшилася до трьох мільйонів з невеликим. Але ця заборгованість зросла з 2014 року на 243%. Йдеться ось про що: ростуть заборгованості по заробітних платах, і держава для цього нічого не робить. І це рекордні суми починаючи з 2001 року. Можете собі уявити? 19 років. Тобто були колись заборгованості, їх всі забули з урахуванням зростання економіки з початку 2000-х років. Навіть коли була світова економічна криза 2008-2009 рр., не було таких заборгованостей. Потім за Януковича, навіть за Порошенка вона накопичувалася, але не було такої високої і в таких обсягах, як це відбувається сьогодні. І що робить влада? Нічого, абсолютно нічого. А що може зробити влада? Ну, я зараз не буду говорити про те, що можна надрукувати гроші та віддати. Я говорю про те, що треба розвивати економіку. Якщо не буде розвитку економіки, якщо ми радикально не змінимо економічний курс у країні, абсолютно нічого не буде. Ні з зарплатами, ні з комунальними витратами, ні з реальними зарплатами, ні із забезпеченням робочих місць, ні з чим іншим. Нічого не буде, якщо нічого не робити. А влада сьогодні демонструє неробство.

Павло Кужеєв: Не так вже й багато часу залишається на нашу розмову, але не хотілося би, щоб з цим шквалом проблем, який ми сьогодні обговорили, ми вийшли у фіналі теж на проблеми. Може, десь у цьому тунелі є світло в кінці?

Віктор Медведчук: Промінь світла в темному царстві?

Павло Кужеєв: Хоча б.

Віктор Медведчук: Ви знаєте, я вам хочу сказати, промінь світла в темному царстві, якщо виходити з цієї гіпотези або цієї мети і розцінювати її як стратегічну, він може бути один. Що сьогодні необхідно зробити? Професійна команда повинна реалізовувати владу в країні.

Ви знаєте, я зараз згадую випадок, який був у червні минулого року. На запрошення президента РФ я брав участь у міжнародному економічному форумі в Санкт-Петербурзі. І це був початок червня, пан Зеленський тільки вступив на посаду. І йому (президенту РФ, - ред.) поставили питання. Одне з питань звучало приблизно так: "Як ви ставитеся до новообраного пана Зеленського, але з урахуванням того, що людина не мала стосунку до політики, державного правління та ось вперше обійняла таку посаду?". І Володимир Володимирович дуже так лояльно, я би сказав, так, і позитивно говорить: "Так, я не знаю цю людину, я ще не знайомий, але його обрав український народ, і тому, звісно... Ну, він, так, багато чого не знає", тому що в питанні звучало "Як же він там не має стосунку до державної політики"...

Юлія Литвиненко: Актор.

Віктор Медведчук: Ну, так не говорили, тому що там люди інтелігентні - і в залі, і на сцені, і на подіумі, де сиділи глави держав, в тому числі і пан Путін. Він каже: "Ну, він навчиться. Він навчиться. Він пізнає, навчиться, і у нього, якщо він захоче, все вийде в плані управління державою". Закінчилася конференція, і деякі міжнародні інформаційні агентства, Associated Press, російські канали, ставлять питання: "Вікторе Володимировичу, скажіть, будь ласка, ось ви підтримуєте думку ..." - ну кому ставити про Україну, якщо я там був один! - "Ви підтримуєте думку, висловлену паном Путіним щодо Зеленського?". Я кажу: "Ні". - "Чому?". Я кажу: "Категорично не згоден". Ну, тому що пан Путін говорить про те, що він навчиться, він зробить, так, але тоді навколо нього повинні бути професіонали і він повинен бути ось тим, ми вже говорили, політичним менеджером. Він повинен бути людиною, яка знайде команду, яка буде реалізовувати. Адже вже тоді було видно, яка це команда. Тоді це уже проглядалося. Це зараз ми вже знаємо, що це за команда і звідки її набрано, люди, які ніколи на такому рівні не займалися процесами державного управління, а вже тоді це було очевидним. Я кажу: "А я громадянин України, я живу в Україні і я не хочу бути учасником експерименту, тому що це експеримент: прийшли нові обличчя, люди, які не брали участі в політичних процесах, в процесах державного управління, і будуть експериментувати над країною і наді мною. Тому я не згоден з цією позицією, категорично не згоден".

Так ось, продовжуючи на це питання, я хочу сказати, що повинна зробити влада для того, щоб був не тільки промінь світла в темному царстві, а для того, щоб були реальні зміни. Це, по-перше, набрати команду професіоналів, які повинні керувати такими галузями, як економічна і соціальна. Вона повинна зробити все для мирного врегулювання, вона повинна радикально змінити економічний курс країни. Якщо цього не відбудеться, то ми безуспішні в усіх своїх потугах від імені влади, які сьогодні реалізуються. І якщо цього не розуміє влада, як у питанні миру, і ми вже про це говорили, якщо влада не розуміє, що є мінські угоди, їх реалізація та зрештою на фіналі - мир, повернення Донбасу в Україну і України – на Донбас єдиним і безальтернативним, а думає про те, що є альтернатива, тоді вони повинні розуміти: альтернатива - це втрата Донбасу для України, втрата наших громадян, цих людей.

Так само і в економіці: якщо вони не розуміють, що економіка - це те, що може принести користь нашій країні і нашим людям, і треба розвивати вигідні економічні відносини, а вигідні економічні відносини - це не Європа та ЄС, де економіка перевищує і обсяги, і технологічність, і продуктивність в рази - в п'ять, сім, вісім разів - українські й тому наша продукція і наші послуги не можуть бути конкурентними, а шукати ринки Азіатсько-тихоокеанського регіону, СНД, Росії, відновлювати ці ринки і міняти сьогодні курс на той, який має бути вигідним для нашої країни, то з цього нічого не вийде.

Тому чи бачать вони в цьому вихід, я не знаю, на сьогодні я стверджую, що ні, вони цього не бачать, і, найголовніше, вони, мабуть, цього ще й не знають до всього іншого, і тому говорити про якісь перспективи, якщо не буде змінено зовнішню політику, внутрішню політику і радикально змінено економічну ситуацію в країні, на жаль, у нас результати, на які ми можемо сподіватися і поліпшити життя людей, не доводиться, і вони не можуть, на мій погляд, настати, якщо таких змін не буде.

Павло Кужеєв: Від імені всіх нас дякуємо вам за розмову.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...