Як у Христа за пазухою: Яким має бути безпечне місто

Михайло Поживанов
Михайло Поживанов

Український політик і вчений, голова Фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право"

21 червня, у Дарницькому районі Києва стався вибух у будинку, який спричинив часткове руйнування декількох поверхів ДСНС

П’ять історій з життя міста

Грудень 2019-го. Банкротом стає компанія "Укрбуд", а 13 тисяч інвесторів стають людьми без квартир і без грошей. Здавалось би, нічого не віщувало біди. Адже це не якась там приватна контора "Еліта-Центр", це – на хвилиночку! – державне підприємство. Все так, але не зовсім. Точніше, зовсім не так. Виявляється, що "Укрбуд" працював під "оболонкою" однойменного державного бренду, але девелоперським бізнесом займалася приватна компанія "Укрбуд Девелопмент", якою володів екснардеп, колишній соратник Кличка по партії УДАР Максим Микитась. Саме він і залишив інвесторів без інвестицій, яких вони, швидше за все, так і не повернуть.

21 червня 2020-го. Вибух у багатоквартирному будинку на Позняках. Пошкоджено 40 квартир, а зруйновано 16 – з 4-го по 9-й поверх. П’ятеро осіб загинули. 125 мешканців лишилися без даху над головою. Незадовго до трагедії жителі будинку скаржилися на запах газу, проте на їхні скарги не зважали. Постраждалі звинувачують в усьому газовиків, які встановили лічильники із порушенням техніки безпеки. Однак сплачувати мільйонні компенсації нікому не хочеться, тому через чотири місяці після вибуху, буквально днями, з’являється нова версія: у будинку підірвали вибухівку. Тобто в усьому винні самі мешканці або, принаймні, хтось із них.

4 жовтня. На проспекті Свободи у Подільському районі Києва маршрутка їде на червоний сигнал світлофора та збиває на пішохідному переході трьох осіб. В результаті наїзду одна жінка загинула, ще двох травмовано. Як твердить водій, на під’їзді до світлофору у його колимаги (даруйте, іншого слова не підберу) раптово відмовили гальма. Якщо це так, ця історія потрапляє в одну копилку з іншими – тими, де маршрутки загорялися прямо на ходу або на ходу втрачали колеса тощо.

15 жовтня. У Дніпровському районі Києва обривається ліфт із медиками, які їхали на терміновий виклик. "Усі разом сіли у ліфт і почали підійматися на 8-й поверх. Раптом ліфт, діставшись 5-го поверху, почав стрімко падати вниз. На щастя, на 2-му поверсі спрацювала система аварійного гальмування і ліфт зупинився", – розповідають учасники події. Так, на щастя, все обійшлося переляком. На щастя, всі лишилися живі. На цей раз. Бо коли у 2019-му у Сумах так само обірвався ліфт, у ньому загинуло 2-місячне немовля, яке у колясці віз його дідусь.

17 жовтня. До Києва нарешті приходить осінь. Класична осінь – з жовтим листям та дощами. Власне, навіть зі зливами, а зливи у нашій столиці – це завжди величезна проблема. Ба навіть цілий Армагедон. Київські пабліки звітують: на перехресті вулиць Автозаводської та Пріорської потонули два автомобілі. На вулицях Новопирогівській, Сирецькій, Кирилівській та Копилівській теж плавали машини, маршрутки і перехожі. На Кирилівській завмер навіть рух трамваїв. Словом, все як завжди – нічого незвичайного. Просто у місті забиті або взагалі відсутні лівньовки, та й інтенсивна забудова Києва протягом останніх 20 років без оновлення інженерних мереж сприяє повільному сходженню води.

Що поєднує всі ці історії? Чи у них немає спільного знаменника? Помиляєтесь, він є. І зветься цей знаменник "комфорт та безпека".

Коли ми говоримо про безпеку, то перше, що спадає на думку, – це, звісно, відсутність бойових дій. Тим паче, коли в частині країни йде війна. Так, у Києві не стріляють, але в цьому заслуга не міської влади, а нашої армії та наших захисників. А ще під безпекою ми традиційно розуміємо можливість спокійно дійти додому навіть у темний час доби, не будучи ані побитим, ані пограбованим.

І я теж під безпекою розумію передусім зведений до нуля (або майже) рівень злочинності. Та, зрештою, це є сферою відповідальності поліції. Але безпека – це також й можливість пройтися зимовою вулицею, не послизнувшись на вкритому ожеледдю тротуарі й не зламавши собі кінцівки. Безпека – це також і прогулянки у вітряну погоду, коли міськими службами підрізані та взяті на контроль всі старі дерева, чиє гілляччя не падає на голову і не калічить перехожих.

Безпека – це також вчасно відремонтовані чи замінені ліфти у багатоквартирних будинках. Безпека – це відсутність незрозумілих покинутих довгобудів, які не тільки псують зовнішній вигляд міста, а й перетворюються на руїни, котрі ризикують обвалитися в будь-який момент.

Поняття безпеки йде поруч із потребою у дбанні про власне здоров’я. Та якщо в глобальному розумінні охорона здоров’я – це знову-таки прерогатива профільного відомства й сфера відповідальності профільного міністра, котрий має право (й обов’язок!) затівати реформи абощо, то на рівні міста влада має бодай сприяти побудові та відкриттю нових лікувальних закладів, але не лише їх одних. Здоров’я – це також й нові стадіони, нові басейни, нові парки, нові велодоріжки, місце для тренувань та активного відпочинку.

Здоров’я та безпека – це наявність у місті пандусів для людей з особливими потребами, а також для батьків з дитячими візочками. Здоров’я та безпека – це вирішена раз і назавжди проблема хаотичного паркування автомобілів, котрі займають пішохідну зону і роблять прохід по ній справжнім квестом (особливо якщо знову-таки йдеться про людей з особливими потребами).  

Такі питання якраз під силу міському голові, він повинен їх вчасно та ефективно вирішувати. Між тим, якщо говорити, зокрема, про Київ, то слід відзначити, що в столиці України лише 2% від усіх можливих маршрутів є велосипедними. Амбітне бажання чинного мера пересадити містян на велосипеди так і лишилося нездійсненим прожектом. Не кажучи вже про те, що в Києві, на відміну від інших європейських міст,  лише зараз почала зароджуватися культура прокату велосипедів, а це, між іншим, могло б сприяти наповненню міського бюджету.

Зрештою, здоров’я та безпека громадян – це також і розв’язана проблема вивозу та утилізації сміття. Аби громадяни не дихали непотрібними їм випарами і не страждали від смороду. Як позбутися сміттєвої біди? Треба виконувати законодавство, що зобов’язує нас до сортування відходів на рівні кожного окремого будинку, усунути монополістів, котрі перетягають ковдру на себе, пропонуючи свої послуги з вивозу сміття, та активно залучати інвестиції для побудови переробних підприємств.

Безпека – це і прийнятна екологія. Для Києва, зокрема, ця проблема стоїть дуже гостро. Цілий ряд шкідливих підприємств – сміттєспалювальний завод "Енергія", Бортницька станція аерації – позбавлені сучасного устаткування і просто приречені загрожувати місту екологічною катастрофою. Але й це ще не кінець історії, адже через безконтрольну забудову міста в столиці України перманентно втрачаються зелені насадження.

Безпека також – це розвинена транспортна інфраструктура. Що це означає в контексті Києва, довго пояснювати, я гадаю, не треба. З вулиць міста варто раз і назавжди вилучити наші сумновідомі маршрутки з їхніми – дуже часто – напівп’яними водіями та відсутністю уяви про безпеку руху. Натомість кожне велике місто гостро потребує розгалуженої мережі маршрутів, котрими курсуватиме модерний муніципальний транспорт, а не списані у Чехії чи Польщі старі непотрібні трамваї, що їх влада міста купує за корупційними схемами.

Чи можливо, аби сучасне місто відповідало всім перерахованим критеріям безпеки? Можливо, якщо влада не буде зрощена з корупціонерами. Якщо вона більше думатиме про свій функціонал, а менше – про те, який би "прикольний" "відосік" виставити у Тік-Ток наступним. Я пригадую, як пару років тому Віталій Кличко дуже болісно сприйняв той факт, що журнал The Economist розмістив Київ у десятці найгірших столиць світу – у хвості списку та у компанії охоплених війною африканських міст.

Але – поклавши руку на серце – хіба The Economist не мав рації? Так от, щоб у подальшому не страждати від подібних оцінок, треба терміново міняти ставлення до власних обов’язків. І розглядати вручене тобі місто не як особисту гарантію ситого життя, а як плацдарм для перетворень на благо всієї громади. Щоб не хапатися за серце при кожній новій драмі чи трагедії, думати бажано – на додачу до голови – ще й серцем також. Якщо, звісно, подібний ресурс є в наявності.

Михайло Поживанов

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.



Loading...