Як таємний німецький мінітанк "Голіаф" став великим провалом Вермахту в Другій світовій війні

Die Welt
Die Welt

Інформаційна німецька щоденна газета видавництва "Аксель Шпрінгер-ферлаг"

Голіаф (самохідна міна) 1944 рік German Federal Archives

Ідея самохідних мінітанків була хорошою, але вона не спрацювала. Гітлерівці розраховували, що "Голіаф" стане їх таємною грізною зброєю. Але у машин виявилося занадто багато слабких місць: від гусениць, які легко перебивалися кулеметною чергою, до кабелю управління.

Про це пише Die Welt.

Ідея була хороша: посилати на позиції противника мобільні, дистанційно керовані вибухові пристрої на гусеничному ходу. Однак на практиці винахід не виправдав себе.

Старший лейтенант Корнеліус Таубер знав, що йому робити. Був вівторок, 6 червня 1944 року, близько 07:30 ранку. Із замаскованого бліндажа на дюні у Курселя офіцер 716-ї піхотної дивізії бачив, як численні танки "Шерман" йдуть уздовж пляжу в бік німецьких укріплень.

Саме для таких цілей Таубер, офіцер-сапер, що мав досвід війни на східному фронті, підготував свою ділянку. У його взводі було кілька "Голіафів" - самохідних мін з дистанційним керуванням, які повинні були доставити до цілей від 60 до 100 кілограмів вибухівки.

Він наказав запустити першого "Голіафа", якого ніхто у вермахті не називав його офіційним найменуванням "спеціальний мобільний пристрій 302" (варіант з електромотором) або "303" (варіант з бензиновим мотором). Стояв оглушливий гуркіт від протитанкових гармат, кулеметів, що безперервно стріляли, і особливо від корабельної артилерії, що обстрілювала тили на узбережжі. Тому скрекіт мопедного мотора "Голіафа" було абсолютно не чути.

Новини за темою: Унікальний радянський танк, який міг би витримати навіть ядерний вибух

Раптом один зі снарядів, випущених з корабельного знаряддя, розірвався поруч з бліндажем Таубера. Лейтенант ненадовго знепритомнів. Знову прийшовши до тями, він насамперед кинув погляд на самохідну міну. Але та стояла, не видаючи ні звуку: одна з гусениць була пошкоджена. Тепер в міні не було жодного толку.

Таубер наказав запустити другу самохідну міну. Та поїхала вниз по дюні, наблизилася до одного із "Шерманів" і раптом встала метрах у двадцяти від нього. Що сталося, старший лейтенант зрозуміти не міг. Він наказав солдату, який дистанційно керував міною, активувати заряд "Голіафа". І знову щось не спрацювало. Судячи з усього, був пошкоджений кабель дистанційного керування.

Група канадських солдатів бігла вгору по пляжу під прикриттям "Шермана", не звертаючи на "Голіафа" жодної уваги. Але тут раптом один із солдатів Таубера вистрілив із замаскованого бліндажа і тим самим привернув увагу противника до цієї позиції.

Ручна граната з висмикнутою чекою закотилася в окоп і вибухнула. Кілька солдатів Таубера загинули на місці або були важко поранені. Канадці обійшли замаскований бліндаж і підпалили третього, що стоїть напоготові позаду бліндажу "Голіафа". Таубер був радий, що залишився живий.

6 червня 1944 самохідні міни типу "Голіаф", які стояли напоготові  не спрацювали практично ніде на узбережжі Ла-Маншу. Так само було і під час тривалої кілька тижнів напруженої битви за Нормандію, коли частини Вермахту намагалися з їх допомогою атакувати війська союзників. Чому ж ця таємна зброя виявилася практично марною в бойових умовах?

Новини за темою: Цей танк був величезним провалом: Чому радянське чудовисько не зупинило нацистську армію?

Ідея сама по собі була хорошою. Спочатку вона народилася в голові одного французького інженера, який і створив перший зразок в 1940 році. Вермахт захопив його як трофей і модернізував. Машина повинна була якомога непомітніше доставити якомога більший заряд в ключову точку на позиції противника та самопідірватися.

Польова артилерія могла точно потрапити в ціль тільки в тому випадку, якщо така перебувала в прямій видимості від знаряддя. Тилова артилерія навісного вогню і міномети стріляли недостатньо точно. Звичайно, заряд могла б доставити до мети ударна група, але це було занадто ризиковано для солдатів.

Рішення напрошувалося само собою: керований дистанційно мобільний пристрій, захищений від обстрілу противником краще, ніж солдати, і водночас досить невеликий, щоб залишитися непоміченим в запалі битви. Іншими словами, "Голіаф".

Модифікації самохідних мін досить сильно відрізнялися один від одного. Спочатку почалося серійне виробництво "спеціального мобільного пристрою 302" з двома електродвигунами загальною потужністю у вісім кінських сил. У бойовому спорядженні машина важила 370 кілограмів, мала 1,5 метра в довжину, 85 сантиметрів завширшки й всього 56 сантиметрів у висоту.

Крім акумуляторів, вона могла перевозити 60 кілограмів вибухівки на відстань від 750 до 1500 метрів. Корпус був зроблений з броні товщиною всього в п'ять міліметрів - він і не повинен був надмірно послаблювати силу вибуху.

Вперше новий вид озброєння був використаний в позиційних боях на східному фронті навесні 1942 року. З одного боку, "Голіаф" добре проявив себе у знищенні сторожових постів противника. З іншого боку, дальність дії самохідної міни була занадто маленькою, і навіть кулеметні патрони пробивали її корпус. При вартості одного примірника в 3000 рейхсмарок вважати цю зброю ефективною було не можна.

Тому інженери компанії "Цюндапп" (Zündapp) розробили абсолютно нову версію, яка лише зовні нагадувала прототип. Нову самохідну міну забезпечили двоциліндровим бензиновим двигуном потужністю 12 кінських сил, шестилітровий бензобак дозволяв апарату пересуватися на відстань в 10 кілометрів.

Броня корпусу тільки в найбільш вразливих при обстрілі місцях мала товщину в один сантиметр, а підвищена потужність двигуна дозволила збільшити вагу заряду до 100 кілограмів. Ціна одного примірника становила тепер лише близько 1000 рейхсмарок.

Але один недолік у машини все-таки був: її двигун торохтів, як всі мопедні мотори. Не почути його було неможливо, у всякому разі в тиші. Таємним "спеціальний мобільний пристрій 303", який мав непомітно за допомогою дистанційного керування підкрадатися до ворожих позицій, бути не міг.

Крім того, обидві версії мали й загальні недоліки: їх гусениці хоча і були забезпечені різними ходовими частинами, але виявилися вразливими для кулеметного вогню противника. А найслабшим місцем був кабель, по якому здійснювалося управління міною. Його легко міг перебити снаряд або осколок. Виходом могло б стати радіоуправління, але технічні можливості періоду Другої світової війни не дозволяли сконструювати відповідну установку настільки малогабаритною, щоб її могли обслуговувати одна або дві людини.

Британці постали перед аналогічними труднощами. Компанія "Віккерс" (Vickers) розробила в 1940 році "мобільну наземну міну" — доопрацьовану копію французького прототипу. Було виготовлено і протестовано 50 примірників. І це сталося в той час, коли в англійському небі вирувала "Битва за Британію".

Незабаром стало ясно, що недоліки моделі, названої "наземною торпедою", значно перевершували її переваги, тому від серійного виробництва відмовилися. А ось "Голіаф" в обох варіантах був виготовлений в кількості 8 тисяч примірників, і більшість були використані в ході бойових дій. Сьогодні у військових музеях світу зберігаються не більше 50 самохідних мін.

Йохан Альтхаус

За матеріалами: ІноЗМІ

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.



Loading...