Туреччина доставляє багато головного болю НАТО

The New York Times
The New York Times

Щоденна газета, видається в Нью-Йорку з 18 вересня 1851 року

Туреччина готова приймати на лікування іноземних громадян Фото з відкритих джерел

Оригінал на сайті The New York Times

Бойові кораблі супроводжували судно, підозрюване в перевезенні зброї до Лівії в порушення ембарго ООН. Коли їм перегородив шлях фрегат французьких ВМС, на кораблях оголосили бойову тривогу. Опинившись в меншості та не маючи вогневої переваги, французький фрегат відступив.

Ця проба сил в Середземному морі, що трапилася в середині червня, не була конфронтацією ворожих флотів. У конфлікт вступили побратими по НАТО Франція і Туреччина, які присягнулися захищати один одного.

Не менш ворожа зустріч Туреччини з іншим членом НАТО сталася два тижні тому, коли турецькі бойові літаки на бриючому польоті пролетіли поблизу грецького острова Родос, а бойові кораблі ВМС Греції були приведені в бойову готовність через намір Туреччини провести в цьому районі підводні бурові роботи з розвідки газових родовищ.

Туреччина стає все більш агресивною, амбітною та авторитарною. Європейські дипломати кажуть, що вона перетворилася на головний біль для НАТО, проте цю проблему мало хто хоче обговорювати.

Керівництво Північноатлантичного альянсу заявляє, що Туреччина, яка вступила в НАТО в 1952 році, занадто велика, сильна і стратегічно важлива, перебуваючи на перехресті доріг з Європи в Азію, і тому відкрита конфронтація з нею неприпустима.

Туреччина відмахується від будь-якої критики на свою адресу, називаючи її необґрунтованою. Однак представники деяких країн в НАТО вважають, що ця країна сьогодні відкрито кидає виклик демократичним цінностям Альянсу і його колективній обороні.

Все більш агресивна, націоналістична і релігійна Туреччина часто розходиться зі своїми західними союзниками в поглядах на Лівію, Сирію, Ірак, Росію та енергоресурси східного Середземномор'я. Сповзання Туреччини до авторитаризму після 17 років правління самовладного президента Реджепа Таїпа Ердогана також викликає занепокоєння у членів НАТО.

"Стає все важче називати Туреччину союзницею США", - сказав радник із зовнішньої політики Філіп Гордон (Philip H. Gordon), який в адміністрації Обами був помічником держсекретаря і займався Туреччиною.

Попри це, Туреччина отримує численні послаблення, кажуть аналітики. У цьому їй допомагає відсутність послідовного американського лідерства, презирливе ставлення президента Трампа до НАТО і його явне захоплення Ердоганом.

"Неможливо сказати, яка політика США щодо Лівії. Неможливо навіть зрозуміти, які позиції Трампа, - сказав Гордон. - Це велика дилема для американської політики, тому що в стратегічному плані ми розходимося з Туреччиною майже з усіх питань".

Цих стратегічних розбіжностей стає все більше. Туреччина підтримує різні збройні угруповання в Сирії. У 2019 році вона придбала Сучасні зенітно-ракетні комплекси російського виробництва, попри люті заперечення США та інших членів НАТО. Вона порушує ембарго на постачання зброї до Лівії. Вона агресивно веде бурові роботи в східному Середземномор'ї, постійно демонізує Ізраїль і все частіше зі схвалення держави використовує дезінформацію.

Покірливість і лагідність натовського керівництва щодо Туреччини не йде на користь, кажуть аналітики. Вони показують пальцем на генерального секретаря Альянсу Йенса Столтенберга, в завдання якого входить згуртування НАТО, що складається з 30 країн-членів. Цю людину вважають надмірно терпимою до неправомірної поведінки США і Туреччини.

Остання серйозна дискусія на тему турецької політики серед представників країн НАТО відбулася наприкінці минулого року, і це попри закупівлі ЗРК С-400.

Інші країни, такі як Угорщина і Польща, теж не повною мірою дотримуються цінності НАТО, заявляє колишній представник в Північноатлантичному альянсі Ніколас Бернс (Nicholas Burns), нині працює в Гарварді. Але ключові заходи Альянсу блокує тільки Туреччина.

У НАТО діє правило консенсусу, і тому заперечення Туреччини можуть застопорити майже будь-яке рішення та ініціативу. А її дипломати - люди наполегливі та знаючі. Вони "у всіх питаннях попереду", як висловився один представник натовського керівництва. За словами представників Альянсу, Франція теж іноді використовує своє фактичне право вето, відстоюючи національні інтереси, але ніколи при цьому не послаблює колективну оборону. А Туреччина блокує натовські партнерства через країни, які їй не до вподоби, скажімо, через Вірменію, Єгипет та Об'єднані Арабські Емірати.

Є і більш серйозні моменти. Туреччина вже багато місяців блокує натовський план оборони Польщі та прибалтійських держав, які межують з Росією. Туреччина також хоче, щоб НАТО включила в список терористичних організацій різні збройні угруповання курдів, які борються за незалежність. НАТО відповідає їй відмовою.

Деякі з цих курдських угруповань є надійними союзницями Вашингтона в його боротьбі проти "Ісламської держави" і "Аль-Каїди" в Сирії та Іраку.

На грудневому саміті НАТО в Лондоні імовірно вдалося виробити угоду. Однак Туреччина створила низку бюрократичних ускладнень, і лише в кінці червня пішла назад після потужного тиску з боку офіційного Вашингтона, який втратив терпіння і прийшов в лють через наполегливе бажання Ердогана купити С-400.

Якщо ці комплекси встануть на бойове чергування, російські інженери проникнуть всередину натовської системи ППО й отримають цінну інформацію та уявлення про сильні сторони Альянсу. При цьому виникне загроза ослаблення бойових можливостей дорогого винищувача п'ятого покоління F-35.

Існує припущення, що Ердоган хоче отримати можливість збивати американські та ізраїльські літаки типу тих, що його власні ВПС використовували при спробі перевороту. Після цієї розпочатої у 2016 році спроби Ердоган став набагато більш настороженим.

Новини за темою: Войовнича риторика Ердогана, або Як Туреччина використовує війну для вирішення своїх інтересів

"Всякий раз, коли ми обговорюємо в НАТО Росію, всі думають про С-400, але ніхто нічого не говорить, — розповів один європейський дипломат, який попросив не називати його ім'я, оскільки він висловлював свою думку з вельми делікатного питання. - У системі ППО НАТО пророблено великий пролом, але це навіть не обговорюється".

Замість цього альянс виходить з того, що переговори між Вашингтоном і Анкарою все ж відбудуться, і проблему вдасться вирішити. Але у Вашингтоні розкол, а Ердоган говорить тільки з Трампом.

Однак плутанина не тільки у вашингтонських умах, каже колишня заступниця помічника держсекретаря Аманда Слоут (Amanda Sloat), яка при Обамі займалася Туреччиною, а нещодавно написала нарис разом з Гордоном. У ЄС і ООН теж немає чіткої політики щодо Туреччини та Лівії, зазначає вона.

Туреччина переслідує власні національні інтереси на півночі Сирії, розмістивши там угруповання військ чисельністю понад 10 000 осіб, а також в Лівії, де завдяки її військовій підтримці уряду, що зазнає невдач, вдалося переломити ситуацію, а Туреччина натомість отримала частку в багатих енергетичних ресурсах Лівії.

Саме біля Лівійських берегів три турецьких кораблі в кінці червня зустрілися з французьким фрегатом.

Європейський Союз виконує завдання щодо забезпечення ембарго на постачання зброї до Лівії, але у НАТО такого завдання немає. Фрегат "Курбе" виконував інше натовське завдання, стримуючи міграційні потоки. Але оскільки Туреччина і Франція підтримують різні сторони в Лівійській громадянській війні, конфронтація між союзниками по НАТО викликає серйозну тривогу.

Туреччина заявила, що на борту судна була допомога, а не зброя, і спростувала заяви про те, що її кораблі вели дії, що турбують, проти "Курбе". Керівництво НАТО каже, що її військовий комітет проводить розслідування даного випадку, і що докази не настільки очевидні, як стверджують французи.

Проте, президент Франції Емманюель Макрон скористався цією конфронтацією для того, щоб в черговий раз повторити свою думку про "смерть мозку" НАТО, оскільки ця організація не в змозі приборкати Туреччину і налагодити політичну координацію між країнами-членами.

Його перше звинувачення також стосувалося Туреччини, тому що Трамп, поговоривши в жовтні минулого року телефоном з Ердоганом, в односторонньому порядку вирішив вивести американські війська з північної Сирії, де НАТО веде боротьбу проти "Ісламської держави". В результаті французи та інші союзники США були поставлені під удар, опинившись незахищеними. Зрештою Пентагон переконав Трампа залишити там частину американських військ.

Франко-Турецька напруженість в НАТО виникла ще у 2011 році, коли було прийнято рішення про проведення інтервенції проти полковника Муаммара Каддафі, зазначає політолог Іво Даалдер (Ivo Daalder), який на той час був представником США в НАТО.

Франція, що проводить світську політику, побоюється, що звичка Ердогана змішувати політичні справи зі справами ісламу знайде своє поширення на півночі Африки, надихне войовничих ісламістів і завдасть шкоди французькій "сфері впливу", говорить Сонер Чагаптай (Soner Cagaptay), який очолює дослідницьку програму по Туреччині у Вашингтонському інституті близькосхідної політики. "Французи дуже стривожені", - зазначає він.

Черговий спалах стався через те, що Туреччина зажадала собі частку від видобутку газу на відкритому у 2015 році в східному Середземномор'ї родовищі. Угоди й альянси на цю тему уклали між собою Греція, Кіпр, Ізраїль і Єгипет.

Морські претензії оскаржуються, а Ердоган в червні поскаржився, що "їх мета — позбавити нашу країну свободи, хоча у неї найдовша Берегова лінія в Середземному морі. Вони хочуть перетворити її на вузьку смужку, де можна буде тільки ловити рибу на вудку".

Потім він відправив на розвідку в бік Кіпру гідрографічні та бурові судна, і заявив, що зробить те ж саме поблизу Родосу. Греки у відповідь на це пригрозили Туреччині війною. Минулого тижня канцлер Німеччини Ангела Меркель вмовила Ердогана відкласти свої дії, поки не закінчаться переговори.

Під час арабської весни десятирічної давності багато хто бачив в Туреччині помірний і демократичний приклад для наслідування. Але за Ердогана Туреччина стала іншою країною, оскільки він мобілізував найбільш релігійних виборців із сільської місцевості.

Будучи глибоко віруючим мусульманином, Ердоган став демонструвати націоналістичні та авторитарні нахили, особливо після спроби державного перевороту у 2016 році, коли він репресував і кинув за ґрати багатьох турецьких прихильників відділення церкви від держави, суддів, журналістів і воєначальників.

Він рішуче порвав зі світською політикою Туреччини. Символом цього розриву стало його недавнє рішення зробити з музею в соборі Святої Софії мечеть. Він діє дуже рішуче у своєму регіоні, і амбіції у нього чи не османські. Ердоган відмовляється від старих альянсів, відстоюючи турецькі інтереси.

Говорячи про НАТО, Слоут зазначила: "Питання в тому, чи залишається Туреччина західною країною, і чи поділяє вона наші цінності".

Прессекретар Ердогана Ібрагім Калін (Ibrahim Kalin) відкидає критику і каже, що це Трамп і Макрон ставлять під сумнів цінність НАТО. "Я здогадуюся, що Макрон намагається забезпечити собі якесь лідерство в Північній Африці, якого у нього немає в Європі, — сказав Калін. - Він назвав Туреччину злочинною країною, але ж це нечувано, щоб Франція називала так іншого члена НАТО".

Говорячи про Брюссель, Калін зазначив, що "ЄС треба подивитися в дзеркало". Греція "використовує своє членство в ЄС, щоб чинити тиск на Туреччину, але такою мовою санкцій результату не добитися", сказав він і додав, що Туреччині потрібно лише "рівний і справедливий розподіл енергоресурсів".

Офіційна позиція США По суті зводиться до того, що Вашингтон закликає Туреччину "припинити дії, що посилюють напруженість" в східному Середземномор'ї, сказав виконуючий обов'язки заступника держсекретаря у справах Європи та Євразії Філіп Рікер (Philip T. Reeker).

"Ми хочемо, щоб наші друзі та союзники — давайте не будемо забувати, що ми всі, Туреччина, Греція і США, є союзниками по НАТО — щоб наші друзі та союзники в регіоні підходили до розв'язання цих питань в дусі співпраці", — заявив він.

"Треба провести велику розмову про те, що робити з Туреччиною, — сказав один високопоставлений європейський дипломат. - Але зробити це треба не зараз".

Стівен Ерлангер

Переклад ІноЗМІ

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...