live

Спіткнувся. Впав. Закритий перелам рейтингу

Антоніна Славицька
Антоніна Славицька

Юристка, народна депутатка IX скликання, парламентський комітет з питань антикорупційної політики

president.gov.ua

Свою політичну "цноту" президент Володимир Зеленський вперше втратив ще у жовтні 2019-го. Тоді у глави держави рейтинг впав на 7%. Згідно із жовтневими результатами опитування КМІС, шостому президенту України довіряли 66% українців. Ще у вересні ця цифра становила 73%. Нейтральне ставлення до Зеленського висловили 23% респондентів, водночас 9% українців негативно оцінили роботу президента.

Наразі ж справи у президента значно погіршилися. У лютому 2020 року президенту Зеленському довіряють 51,5%, не довіряють – 41%. І це підрахунки не КМІС, а близького до Зе-команди Центру Разумкова. Де, між іншим, зауважили ще дещо. А саме те, що в поточному місяці значно знизилася частка тих, хто вважає, що дії Зеленського в першу чергу спрямовані на захист загальнонаціональних інтересів (37% проти 54,5% у вересні 2019 року), і значно зросла кількість українців, які вважають, що дії президента спрямовані на захист власних інтересів та інтересів свого політичного оточення (41% проти 24,5% у вересні).

Володимир Зеленський, таким чином, пройшов пік своєї популярності. Повернення до легендарних 73% наразі повністю виключене. Які висновки з ситуації, що склалася, може зробити для себе гарант української Конституції?

Передусім, хочу зауважити (якщо це бодай трохи підбадьорить Зеленського), що – не він перший і не він останній. Свою популярність українські лідери втрачали ще швидше, аніж набували її. Виключенням з цього правила не став і перший президент Леонід Кравчук, котрому належить досі не побитий ніким рекорд. Він є єдиним президентом, за якого віддали голоси 54% всіх зареєстрованих виборців України.

Саме так – не тих, хто взяв участь у голосуванні, а тих, хто був внесений у реєстр. Загалом же, як відомо, Кравчук виграв вибори вже у першому турі, взявши понад 61% голосів. Зеленському до подібної перемоги було далеко, але зрештою він зрівнявся зі своїм давнім попередником: і Кравчук, і Зеленський нівелювали свій грандіозний успіх. Один – через гіперінфляцію початку 1990-х, інший – через цілий ряд заанонсованих, але зламаних обіцянок.

Власне, розчаровуватися у владі – це не лише український, але й загальносвітовий тренд. Рано чи пізно свої посади залишають навіть мегапопулярні лідери – такі, як, наприклад, Ангела Меркель. Тому політик у сучасному світі має, мабуть, пишатися не тим, зі скількома відсотками він прийшов до влади, а скільки зміг "винести" під пахвою, зачиняючи двері у свій кабінет. Цей фінальний підсумок у Зеленського – ще попереду. Якщо нинішній президент благополучно досидить до кінця каденції, то через чотири роки ми знатимемо, з яким рахунком він завершить цю гру.

Велика ж помилка Володимира Зеленського полягає у тому, що він, очевидно, наївно думав, буцімто має свій власний ядерний електорат. Тобто той "кулак", котрий не залишає свого лідера за будь-яких обставин – як би не підстрибнули тарифи чи ціни і як би не впала купівельна спроможність населення. Таке ядро є і у Тимошенко, і у Порошенка. Таке ядро було свого часу і у Януковича з Кучмою. Але Зеленський – не вони. Це не означає, що нинішній президент – на порядок гірший, це означає лише, що він – кардинально інший. Як і його прихід до влади різко відрізняється від всіх попередніх "кейсів".

У Зеленського – надто "строкатий" виборець, а фактично – чимало різних електоральних груп, й усім одразу догодити важко, ба навіть неможливо. Дивно, як така елементарна річ не спадає на думку "гаранту". Втім, є один момент, котрий міг би примирити із президентом усіх його громадян, та навіть тих, хто не входить до числа "73". Це – встановлення миру, подолання або значне зменшення корупційних проявів та зростання економічного добробуту. Зрештою, все це Зеленський обіцяв і на все це, як на приманку, і "купив" свого виборця.

Він (тобто виборець) вкотре пішов за новими обличчями, не замислюючись над тим, що новизна – не тотожна якості та професіоналізму. А Зе-команда в ейфорії від перемоги, котра сама їм впала до рук, не побажала розділити владу з іншими політсилами, а відтак отримала те, чого прагнула. Одноосібний контроль над країною і одноосібну же відповідальність. А нині – ще й прицільні удари в одну точку, болісні удари по персональному рейтингу президента.

Донбас, тарифи і кадри – ось ті три кити, котрі не тільки не втримали на плаву владу Зеленського, а навпаки, потягнули її на дно. А рідна йому фракція тільки пришвидшила процес затоплення, підкидаючи все нові й нові скандали. Доклав рук до знищення рейтингу президента і чиновницько-урядовий корпус: всі ці мільйонні зарплати і премії, бездіяльність державних органів, їхня висока корупціогенність, відсутність змін та прикладних рішень – також далися взнаки.

Зеленський хотів нести владу як прапор, але вона перетворилася на хрест. Аби не сказати – на дошку від політичної домовини. Втім, ховати кар’єру президента зарано. Та й не нам це робити – з таким завданням він прекрасно впорається сам. Майже зі стовідсотковою впевненістю можу спрогнозувати, що, отримавши останні соціологічні дані, Банкова розпочне велике полювання на цапа-відбувайла. В президентському офісі відкриють кастинг з відбору головного винуватця у всіх нинішніх бідах. І це, безперечно, буде ще одна значна помилка Зе-влади.

Бо у Зеленського можуть звільнити цілу обойму міністрів або керівників державних підприємств. Можуть відправити у відставку і самого прем’єра. Та це мало що дасть, позаяк через місяць вже ніхто й не згадає, чим уславилася Юлія Соколовська чи Ганна Новосад, які прикольні фоточки робив Денис Малюська чи в якому скафандрі розгулювала Зоряна Скалецька. Ба навіть більше: багато хто й не знатиме, хто всі ці люди. Можливо, навіть ім’я Олексія Гончарука нічого не скаже широкому загалу. Запам’ятається тільки одне: всіх цих індивідів привів до влади президент Зеленський. А значить, й питати слід з нього – і за тарифи, і за пенсії, і за непідготовленість до форс-мажору з коронавірусом.

Звичайно, вихід для президента може бути в тому, аби терміново розгрібти ці авгієві стайні. Когось – так, звільнити з посади. Когось – призначити. А когось, можливо, й посадити. Благо, що весна, коли він обіцяв зайнятися посадками, – вже на носі. Його друга президентська весна. Тільки проводячи всі кадрові та інші пертурбації, керуватися слід вже не розподілом претендентів на "своїх" людей і чужих. Бажано знайти фахівців, які зможуть реанімувати країну. А якщо Зеленський не здатен забезпечити навіть такий мінімум, йому краще відійти на бік. Добровільно. Як він сам колись і обіцяв.

Доки останні відсотки не розтанули як роса на сонці.

Антоніна Славицька

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...