Проєкт "Полярний Шовковий шлях": Китай купує у Росії доступ в Арктику?

Die Welt
Die Welt

Інформаційна німецька щоденна газета видавництва "Аксель Шпрінгер-ферлаг"

Порт Певек - морський арктичний порт федерального значення на трасі Північного морського шляху, розташований в Чаунській губі Східно-Сибірського моря РІА Новини, Михайло Фомічов

Китаю дуже потрібен доступ в Арктику: там і Північний морський шлях, і поклади корисних копалин. Але в Арктиці розпоряджається Росія. Чи погодиться вона зробити Північний морський шлях відгалуженням китайського Нового Шовкового шляху? Схоже, Китай має намір купити лояльність партнера.

Про це пише Die Welt.

Китай має намір перетворити Північний морський шлях на відгалуження свого легендарного торгового маршруту, але ще важливіше для нього отримати доступ до родовищ корисних копалин в Арктиці. При цьому Пекін залежить від свого "молодшого партнера" - Росії. Наскільки збігаються їхні стратегії і наскільки реалістичний цей план?

Найпівнічніший морський порт Китаю знаходиться в Даляні - в 5700 кілометрах від Північного полюса. Це на 1600 кілометрів далі, ніж від Берліна до найпівнічнішої точки нашої планети — повітрям, звісно. Якщо ж вирушити туди з Даляна навколо Японії і Камчатки, через Берингову протоку і Східносибірське море, то відстань складе більше 10 тисяч кілометрів. Від Берліна через річку Шпрее ця дистанція буде вдвічі коротшою.

Незважаючи на це, КНР називає себе "майже арктичною державою" і "полярною державою", зовсім не будучи нею. Проте Пекін прагне до зміцнення співпраці з Росією в Арктиці, щоб мати на Крайній Півночі важливу роль.

Піднебесна хоче перетворити Північний морський шлях (ПМШ) на третє відгалуження свого Нового Шовкового шляху. Воно доповнило би сухопутний коридор через Центральну Азію і дорогий, довший і пов'язаний з деякими проблемами політичного характеру морський шлях через Малаккську протоку в Південно-Китайському морі і через Суецький канал. Але є один аспект, ще більш важливий, ніж торгівля: Пекін зацікавлений в додаткових джерелах енергоносіїв, які є у Росії, і активно вкладається в інфраструктуру на російській Півночі.

Новини за темою: Новий виток протистояння США і Росії в Арктиці як загроза початку холодної війни

Імовірно, саме там ховаються в надрах мільярди тонн нафти і газу. Крім того, китайців приваблюють і величезні родовища вугілля та дорогоцінних металів на російській території. Тому вони форсують власну участь в арктичних проєктах і навіть планують побудувати власний криголам.

Однак наскільки реалістичний проєкт Полярного Шовкового шляху, проголошений Пекіном в 2018 році? Редактор німецького журналу Osteuropa ("Східна Європа") Фолькер Вайхсель (Volker Weichsel) налаштований критично: "про появу транзитного шляху між Китаєм і Європою не може бути й мови". За його словами, незважаючи на потепління клімату в Арктичному регіоні, Північний Шовковий шлях, якщо взагалі буде створений, ще надовго залишиться "не більше ніж маршрутом, по якому в літні місяці можна буде перевозити видобутий в Росії скраплений газ на азіатські і європейські ринки".

На цей момент цифри невеликі, проте вони ростуть: в 2009 році вперше два повні вантажні кораблі вийшли з порту в Бремені і пройшли по Північному морському шляху від Землі Франца-Йосипа на заході до Берингової протоки на сході. Відтоді цим маршрутом було перевезено 31,5 мільйона тонн вантажів — у 17 разів більше, ніж десять років тому. А російський президент Володимир Путін поставив за мету до 2024 року довести цю цифру до 80 мільйонів тонн.

Втім, на транзит між Азією і Європою припадає лише мала частка: 700 тисяч тонн на рік, 37 міжнародних танкерів. Вісім рейсів здійснили кораблі китайської державної компанії COSCO. Проте тенденція очевидна: російське Міністерство транспорту повідомило, що обсяг транзиту за перші дев'ять місяців цього року знову виріс на 67%.

Що ж виходить: реалізація планів Пекіна стати "полярною державою" - лише питання часу? Вирішальне значення в цьому плані матиме здатність Китаю і Росії співвіднести свої стратегії. Північний морський шлях зможе стати частиною китайської ініціативи Шовкового шляху тільки в тому випадку, якщо росіяни погодяться на це (хоча схоже, що вони згодні).

Президент Путін на початку березня підписав нову арктичну стратегію на період до 2035 року. Вона передбачає кроки, завдяки яким Арктика зробить країну багатшою. На першому місці при цьому стоїть видобуток арктичних ресурсів за допомогою іноземних інвестицій. Арктика повинна перетворитися на головний регіон видобутку нафти, газу і вугілля. Крім того, Кремль хоче заселити засніжену і ледь пристосовану для економічної діяльності Крайню Північ і піклується про військовий захист своїх кордонів, що розширюються завдяки глобальному потеплінню.

З точки зору міжнародного права Росія не може мати претензій на Арктику. Кредо Арктичної ради полягає в тому, що найпівнічніший континент повинен і в майбутньому залишатися "вільною від конфліктів зоною". Але це дає Путіну простір для маневру: Москва не тільки вимагає плату за прохід по Північному морському шляху, але і збирається в майбутньому давати дозвіл на прохід по ньому тільки суднам "вітчизняного флоту", тобто побудованих на російських верфях і таких, що ходять під російським прапором. На Заході обурені, але вдіяти нічого не можуть: Москва контролює цей торговий шлях. Іноземні судноплавні компанії змушені лише визнавати її фактичну монополію - в тому числі через присутність російських збройних сил в регіоні.

Російська "виняткова економічна зона", що закінчується в 200 кілометрах на північ від її територіальних вод, покриває більшу частину Північного морського шляху. І в судноплавний період (з липня по листопад) росіяни стягують плату за користування ним. Однак наскільки арктична стратегія Китаю відповідає уявленням Кремля? У "Білій книзі" Держради Китаю ці плани позначені наступним чином: використання арктичних морських шляхів і освоєння природних ресурсів "надзвичайно впливають на енергетичну стратегію і економічний розвиток Китаю".

Таким чином, можна констатувати, що економічні інтереси і стратегії обох країн значною мірою збігаються, підтвердила Олена Легарда (Helena Legarda), експерт із зовнішньої політики і політики безпеки Китаю Інституту китайських досліджень (Mercator Institute of China Studies). За її словами, Росія шукає клієнтів, зацікавлених у транзиті, а також покупців її корисних копалин. Китаю ж потрібні альтернативні торгові шляхи та енергетична безпека. Тільки так Пекін зміг би знизити свою залежність від близькосхідних енергоносіїв.

З іншого боку, "може виникнути напруженість, якщо по Північному морському шляху захочуть пройти китайські військові кораблі". Тоді Росія наполягатиме, щоб Китай запитував відповідні дозволи. В цілому ж Росія, незважаючи на претензії на право називатися супердержавою, виступає скоріше в ролі прохача. Адже її економіка переживає стагнацію і страждає від санкцій Заходу. Ще в 2013 році Росія виступала проти надання Китаю статусу спостерігача в арктичній раді. Тепер же Піднебесна - її головний торговий партнер і найбільший імпортер. Однак чільну роль, як і раніше, грає прагматизм, і експерти часто говорять про "стратегічний медовий місяць". Експерт Легарда висловилася наступним чином: "Китай і Росія — не союзники, а партнери".

Однак в економічному аспекті їхнє партнерство не можна назвати рівним: Росія змушена терпіти критику китайських судноплавних компаній на адресу своїх морських портів, стан яких залишає бажати кращого. При цьому Москві вже зараз доводиться зі складнощами вишукувати бюджетні кошти на фінансування облаштування морських шляхів і будівництво криголамів. Величезним навантаженням на бюджет ляже також облаштування 20 арктичних портів і їх "підключення" до залізничного і повітряного сполучення.

З метою залучення іноземних інвестицій на своїй Крайній Півночі Москва, крім того, надає значні податкові пільги, чим активно користуються китайські компанії і фонди. Під керівництвом найбільшого російського приватного газового концерну НОВАТЕК розробляються родовища на півночі Сибіру — на півострові Ямал ("Ямал СПГ" і "Обь СПГ"), а також на Гиданському півострові ("Арктик СПГ 1, 2 і 3"). Китай вкладався на обох півостровах: у проєкті "Арктик СПГ 2" з квітня 2019 року беруть участь CNPC і CNOOC - найбільша і третя за величиною державні компанії, кожній з яких належать десятивідсоткові частки. А в рамках проєкту "Ямал СПГ" може дійти до того, що без допомоги Китаю просто неможливо буде запустити виробництво.

Крістофер Вайдахер Хсюнь (Christopher Weidacher Hsiung), експерт норвезького Інституту досліджень в області оборони, у своїй статті для Арктичного інституту написав про "наріжний камінь китайсько-російського енергетичного співробітництва в Арктиці". За його оцінкою, Китай на 60% взяв на себе фінансування проєкту і тим самим отримав свободу доступу до нього. Тільки так на Ямалі зараз можна домогтися видобутку газу на рівні 16,5 мільйона тонн на рік.

На родовищі "Арктик СПГ 2" з 2022 року також передбачається видобуток додаткових 20 мільйонів тонн на рік. Витрати становлять близько 20 мільярдів доларів. Проєкти "Арктик СПГ 1 і 3" на Гиданському півострові і "Обь СПГ" на Ямалі, за словами голови НОВАТЕКА Леоніда Міхельсона, повинні сприяти зростанню видобутку до 70 мільйонів тонн на рік до 2030 року. Це гігантські обсяги: до початку розробки арктичних родовищ Росія виробляла близько 20 мільйонів тонн СПГ на рік.

За планом Міхельсона, 80% палива передбачається експортувати в Азію. З цією метою зараз триває будівництво трьох залізничних ліній, а також криголамів і спеціальних танкерів і портів. Для цього НОВАТЕК, Державні судноплавні компанії "Совкомфлот" і COSCO, а також китайський фонд Silk Road Fund створили спільне підприємство, яке займатиметься транспортуванням СПГ в Китай і до 2043 року звільняється від сплати транзитних зборів. У травні і червні з Ямалу в Карське море вирушили перші два ("Крістоф де Маржері" і "Володимир Воронін") з 15 китайсько-російських танкерів, щоб через 12 днів розвантажити свої трюми в китайському Цзіньтані.

За допомогою криголамів російської держкорпорації "Росатом" вони довели: принаймні для поставок енергоносіїв половина Північного Шовкового шляху цілком згодиться.

Втім, його перспективи слід оцінювати з обережністю, причому як в якості шляху з Європи в Азію і назад, так і з точки зору поставок енергоносіїв з Північного Сибіру. Адже Путін дав Газпрому добро на будівництво ще одного газопроводу - "Сили Сибіру-2", по якому з 2030 року передбачаються поставки СПГ з Ямалу через Монголію в Китай. Якщо все так і буде, то танкери просто не знадобляться. Тоді Китай навряд чи стане арктичною державою, але цей газопровід перетвориться на головну артерію китайсько-російського співробітництва в Арктиці.

Фелікс Айк

За матеріалами: ІноЗМІ

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...