Плати або бомжуй: Як "слуги народу" комуналку збиратимуть

Антоніна Славицька
Антоніна Славицька

Юристка, народна депутатка IX скликання, парламентський комітет з питань антикорупційної політики

Фото з відкритих джерел

Днями я писала текст до Дня Конституції, де зазначала, зокрема, що держава, яку ми побудували, є надто слабкою, аби відповідати духу й букві нею ж виписаних законів. Вона як той атлет, який вийшов на арену чи бігову доріжку з наміром "витиснути вагу" чи пробігти відстань на рекорд, але впав на середині шляху. Ми взяли добрий старт, але далі забракло дихання чи мускулатури, і наші декларації обернулися на декорації: красива обкладинка, за якою – порожнеча.

Цей довгий вступ – не просто так: за Конституцією, кожному громадянину гарантується право на житло (ст. 41). Причому сказано, що держава – увага! – "створює умови", за яких таке житло може бути придбане чи взяте в оренду. Від себе додам, що, хоча про це й не сказано в Законі, цілковито очевидно, що такі умови поширюються і на можливість утримання цього житла. Тобто оплати комунальних послуг, можливості зробити ремонт тощо. Людська гідність, про яку так красиво говориться у ст. 3 Конституції України, полягає, зокрема, й у тому, аби не жити в злиднях, а мати натомість принаймні мінімум для задоволення першочергових потреб.

Але це саме житло у громадян пропонують забирати за борги по комуналці. Такі випадки траплялися і раніше, але вони були поодинокі, точкові. З ухваленням законопроєкту №3613 масштаби вилучення об’єктів нерухомості можуть значно розширитися. Конституція говорить про те, що індивіди можуть бути позбавлені житла, але виключно "на підставі закону" та "за рішенням суду". Проблема із законопроєктом №3613 полягає в тому, що комунальники зможуть стягувати борги через суд за спрощеною процедурою, а боржники навіть не будуть в курсі того, що таку процедуру розпочато.

До того ж, документ передбачає, що борги можуть списуватися коштом зарплат і соціальних виплат будь-якого роду. Як людині жити без зарплати – документ не уточнює. Можливо, якби спитати про це у його авторів (а всі вони належать до провладної фракції), розробники законопроєкту порадили би – як це зробив колись їхній колега – продати "собаку елітної породи", а за відсутністю такої продати щось інше, можливо, "зайву" нирку. Це, звісно, іронія, при тому – дуже гірка, тому що проблема з колосальними боргами за послуги ЖКГ існує, але цей законопроєкт її не тільки не вирішує, але поглиблює та заганяє в глухий кут.

На всяк випадок, хочу нагадати колегам, які, можливо, забули: Україна щойно вийшла з жорсткого карантину, котрий, можливо, іще відновлять за умов погіршення епідеміологічної ситуації. Цей карантин, введений невчасно і непродумано, не стільки захистив населення від вірусу, скільки вбив частину бізнесу. А ті підприємці, котрі вижили, все одно зазнали дуже значних збитків. Останній прояв "турботи", який потрібен зараз людям, це щоб їх вигнали на вулицю. Влада, яка не розуміє настільки елементарних речей, безумовно, приречена.

Новини за темою: Після карантину: Як виживатимуть українці

Однак повертаючись до тексту законопроєкту. В пояснювальній записці до нього сказано, що загальна сума комунальної заборгованості по Україні перевищує 63 мільярди гривень. А відтак з 1 жовтня впроваджується схема обов’язкової реструктуризації боргів. Користувач може укласти договір з компанією, що надає відповідні послуги, та протягом 60 місяців погасити заборгованість. Якщо він цього не зробить, а на додачу ще й ігноруватиме поточні борги, постачальник послуг може стягнути заборгованість через суд.

І якщо суд стане на бік позивача, на боржників чекає виконавчий документ і примусове стягнення: 50% зарплати щомісяця до повного погашення боргів. Але якщо заборгованість за ЖКП перевищує суму платежів за три місяці, правила стають ще жорсткішими, аж до стягнення за рахунок майна боржника. Не забуваймо також і про пеню: її будуть нараховувати за кожен день прострочення. Якщо заборгованість по комуналці перевищить суму відповідних платежів за один рік, то штраф становитиме 20% від боргу, якщо два роки – 30%, три роки – 50%.

Законопроєкт №3613 передбачає і ряд немайнових покарань: заборону на виїзд за кордон, обмеження в праві водити машину, користуватися зброєю, а також ходити на полювання. Відновити свої права можна, лише сплативши борг.

Ось такі правила гри підготували "слуги" для свого народу, вітаючи його з черговим падінням економіки і – як наслідок – загального рівня життя. Але, як і завжди, дані правила існуватимуть для певних – найменш захищених – верств населення. Тобто для тих, кого штрафували за прогулянку в парку під час карантину чи за забутий вдома паспорт. У той самий час будь-які покарання благополучно оминули як великий бізнес і зрощену з ним владу (приклад ресторану "Велюр" в цьому відношенні є дуже промовистим), так і перших осіб держави, які дозволили собі кавування із порушенням соціальної дистанції. А серед цих осіб, як ми пам’ятаємо, був і чинний президент Зеленський, і "президент-2029" Віктор Ляшко.

Але величезна нерівність, в умовах якої живе Україна – знову таки, всупереч задекларованому Конституцією рівноправ’ю – дається взнаки не лише по лінії "пересічні громадяни – керівна верхівка". Нерівність проявляється і в тому, в яких неоднакових умовах знаходяться споживач та надавач послуги. У їхніх стосунках спостерігається повна асиметрія. Якщо не платить споживач, його можна пресувати як завгодно. Але якщо монополіст налає послуги неякісно, невчасно чи за завищеними тарифами, на нього неможливо знайти управу навіть в суді.

До речі, про суд. У кричуще різних умовах знаходяться також "маленький" українець та великий і грізний суд. В Україні судові процедури вже й так спрощені до мінімуму, адже існує таке поняття, як "судовий наказ", відповідно до якого суди розглядають позови комунальних організацій без участі боржника. Вже зараз будь-яка комунальна компанія може подати на боржника позов до суду. А далі навіть без запрошення боржника і розгляду його контраргументів може бути виданий судовий наказ про стягнення цих грошей.

Боржника про це сповістять письмово, тож протягом певного часу він зможе опротестувати судове рішення. Але в умовах, коли багато хто живе не за місцем реєстрації, значна частина людей отримає звістку про судовий наказ із запізненням і, відповідно, не зможе вчасно його опротестувати. А судові рішення тим часом наберуть чинності і потрапляють в виконавчу службу. Законопроєкт №3613 поставить дану схему на потік – звісно, за умови його ухвалення парламентом.

А таке ухвалення, на превеликий жаль, можливе. По-перше, тому, що йдеться про авторський колектив з лав монобільшості. По-друге, тому, що й в даному питанні стирчать вуха МВФ. Держава не просто так намагається витиснути з громадян останнє – саме такими вона бачить свої зобов’язання перед міжнародним кредитором. І це витискання буде жорстким, аби не сказати – жорстоким та з кримінальним душком. Цілком ймовірно, що на додачу до №3613 через Раду протягнуть і закон про колекторські організації, а це означатиме, що "тітушки в законі" масово займатимуться вибиванням боргів чи квартир – не гребуючи методами і не звертаючи увагу на наслідки.

Наслідки ж обіцяють бути вкрай плачевними. Звичайно, посилиться бідність та соціальне невдоволення. Натовпи на кордоні зайвий раз покажуть, що громадяни, загнані у глухий кут, голосують ногами. Міф про те, що в Україні – найдешевша комуналка, в черговий раз поламаєтся, бо, зрештою, оперувати слід не вирваними з контексту цифрами, а лише зіставляючи видатки на ті чи інші товари й послуги із рівнем доходів громадян. Наш же рівень доходів ніяк не встигає за темпами підвищення комунальних цін.

Замість того, аби писати подібний дискримінаційний законопроєкт, влада мала б сформувати модель справедливих цін (не на догоду монополістам, але виходячи з реальних розцінок на послугу) плюс заморозити зростання тарифів на певний період часу, доки наша економіка (якщо вона тільки на це здатна) не почне демонструвати хоч якесь зростання. Зрештою, якщо мені не зраджує пам'ять, по тарифах у президента Зеленського був окремий пункт в його передвиборчій програмі.

Владі варто бодай інколи виконувати свої обіцянки, пам’ятаючи, що силові методи (яких би форм вони не набували) не є вирішенням проблеми. Але є добрим стимулом для протестних мас, аби вказати владі на двері ще до завершення її каденції. Втім, парламентарі з більшості ще можуть підтримати альтернативний законопроєкт під номером 3613-1, внесений фракцією ОПЗЖ. Або й надалі гнути свою лінію. До речі, комітет, зазначений як головний для даного законопроєкту, це – комітет з питань соціальної політики під керуванням відомої віднедавна Галини Третьякової. Не дивно, що законопроєкт написаний у кращих традиціях цього комітету.

Бо, так би мовити, не стерилізацією єдиною… Кількість українців можна скорочувати різними методами, серед яких доведення до крайньої межі – доволі дієвий варіант. Тільки навіщо він вам, колеги? Думай-ТЕ.

Антоніна Славицька

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.