live

Після карантину: Як виживатимуть українці

Антоніна Славицька
Антоніна Славицька

Юристка, народна депутатка IX скликання, парламентський комітет з питань антикорупційної політики

Працівник комунальної служби в захисному костюмі дезінфікує будинок у Львові EPA-EFE

Президент Зеленський вже записав собі в актив успіхи у боротьбі з коронавірусом. Він заявив, що карантин приніс плоди, і смертність в країні знизилася. Не маючи ані бажання, ані інструментів для того, щоб змусити працювати медицину та всю довколамедичну індустрію (зокрема, пожвавити виробництво масок та санітайзерів) держава спромоглася тільки на одне: забороняти всім і все. Забороняти бездумно, алогічно, неконституційно. Карантинні заходи від Зе-команди не критикував тільки лінивий, але мова навіть не про це.

Глава держави може приписати собі які завгодно заслуги. Він може вважати себе рятівником нації, винахідником єдиного працюючого методу боротьби з коронавірусом, карантинним гуру, ходячою вакциною тощо. Все це годиться для відеороликів, хоча і їхній час минув. Але є один камінь, об який спотикнеться піар-машина імені президента Зеленського. Цей камінь – економіка. Якщо людям нічого буде їсти, їх складно буде нагодувати байками про великого і мудрого гаранта, який все так чудово організував і втілив.

Фахівці кажуть, що карантин вже зараз має шоковий вплив на економіку країни. Цей шок відбувся внаслідок різкого падіння платоспроможності населення, звуження його потреб до купівлі лише найнеобхідніших речей, потреби жорстко економити гроші, котрі у багатьох просто закінчуються.

Пораховано, що за один місяць карантину ми втрачаємо приблизно 120 мільярдів гривень ВВП і приблизно 250 мільярдів гривень у вигляді вартості товарів та послуг. В середньому втрачаємо 30-40% місячного ВВП, а якщо перерахувати в річних темпах, то за один місяць втрати становлять 2%. Тобто за два місяці карантину в річному вимірі виходить падання на 4%. Крім цього, відхилення від планових показників виконання бюджету обіцяє вирости до 40% в місяць. Природно, що бюджет буде секвестровано, і якщо брати той кошторис, який був ухвалений на 2020 рік, то він буде не виконаний на ті ж 40-50%. А це вже – розвал бюджетної системи.

То чи не хоче, бува, президент Зеленський розповісти, як він збирається боротися із цією бідою? Де його антикризова програма, де алгоритм порятунку економіки, де список превентивних заходів? Послухати про це було б значно цікавіше, аніж просторікування на тему, як гарант врятував світ, не встаючи з дивану.

Але всього цього Володимир Зеленський нам не розкаже з цілком зрозумілих причин – розказувати йому нема про що.

А тим часом у Сполучених Штатах кожен дорослий отримує щомісячну допомогу від держави у розмірі 1250 доларів, а кожна дитина – по 500. В Канаді самотні люди отримують по 400 канадських доларів, пари – по 600. В Австралії 6,6 млн громадян отримають по 750 доларів. В Британії держава бере на себе зобов’язання компенсувати до 1 червня 80% зарплат всім, хто нині не працює через карантин, а в Німеччині індивідуальні підприємці отримають гранти у розмірі 9 тисяч євро на розвиток свого бізнесу. 

Новини за темою: Сенат США виділяє рекордну суму в історії Америки для боротьби з коронавірусом та його наслідками

А що натомість отримають українці? У переважній більшості своїй – велике і красиве нічого, а у переважній меншості – по разовій тисячі гривень, котра дістанеться (якщо дістанеться!) певним категоріям пенсіонерів. Є, щоправда, ще одне значне "покращення": уряд дозволив роботу ломбардів та кредитних спілок. Замість того, щоб забезпечити людей хоча б мінімальною фінансовою допомогою, їх відправили з залишками майна до лихварів. Конгеніальний крок, внаслідок якого, зокрема, прогнозовано зросте рівень злочинності – зубожілі асоціальні верстви радше підуть на грабунок, аніж на ще одні безплідні пошуки роботи. А ломбарди, на їхнє щастя, будуть вже поруч – отримувати награбоване.

Втім, звичайно, не всі українці скотяться до криміналу. Якраз навпаки: значна частина тих, по кому нині вдарить карантин, зуміє вирішити свої фінансові проблеми. От тільки вже не тут. Не в Україні. Під час закриття кордонів наші співвітчизники рвалися додому не з надмірної любові до Вітчизни – ті, хто мав легальну роботу у Європі, там і залишилися. Поверталися або тимчасові заробітчани, або ті, хто вирішив об’єднатися з родиною у скрутні часи.

Та коли небезпека мине, процес піде у зворотному напрямку. Німеччина вже зараз обіцяє спростити в’їзд іноземним гастарбайтерам – у травні в країні чекають до 80 тисяч заробітчан зі Східної Європи. Йдеться про сезонну роботу – збір фруктів та овочів, але це тільки перша ластівка. Кожна притомна країна підніматиме з упадку своє сільське господарство та промисловість: немає сумнівів у тому, що попит на заробітчан буде чималий, і українці знову потягнуться туди, де робота цінується та оплачується.

Пару років тому Інститут демографії при Академії Наук попереджав: до 2050 року українців може залишитися лише 32 мільйони (проти 52, які проживали в країні на початку 1990-х). Такими темпами не вимирає жодна європейська країна. А враховуючи те, що Україна стрімко старіє, ситуація після 2050-го ризикує стати ще сумнішою, якщо не сказати трагічною. Тому що до того часу кількість людей, старших за 60 років, збільшиться в півтора рази.

Втім, можна й не чекати 2050 року, щоб зробити акцент на вкрай незадовільній демографічній ситуації. Вже зараз наша держава входить до топ-30 країн з високим відсотком літніх людей – від 60 років і старше. За даними Мінсоцполітики, в 2015 році відсоток таких людей був 21, а до 2025 року частка літніх зросте до 25%. І все це без урахування надзвичайно важливого чинника – чинника еміграції. Демографи заміряють лише народжуваність та смертність, а також співвідносять вікові категорії. Тоді як еміграція належить скоріше до політичних чинників, отже, її можна не помічати.

Її й "не помічають". Саме з цієї причини в Україні недарма не проводять перепис населення. Востаннє українців перераховували в 2001-му, коли було встановлено, що в країні проживає 48,5 млн осіб. До речі, і тут Україна близька до того, щоб побити своєрідний антирекорд – з украй рідкісних і нерегулярних переписів (на просторах СНД гіршими є справи лише в Узбекистані). Колишній міністр Кабінету міністрів Дмитро Дубілет, щоправда, організував нещодавно якусь пародію на перепис населення (згідно із його підрахунками, нас в Україні проживає 37 мільйонів), але кого і як він рахував – лишилося загадкою.

А все тому, що крім природного зменшення населення в силу чисельної переваги смертності над народжуваністю, бичом України є масовий відтік громадян за кордон. Скільки наших співвітчизників уже виїхали на ПМЖ або на сезонне збирання полуниці? Точної статистики не існує: за різними підрахунками, до епідемії за кордоном перебувало від 5 до 8 мільйонів українських трудових мігрантів. Але ось що по-справжньому сумно, то це певна зміна тенденції. Якщо раніше алгоритмом трудового мігранта було "приїхати – заробити – повернутися", то зараз завдання полягає в тому, щоб "приїхати – закріпитися – залишитися".

Багато хто саме так і робить. Їде за кордон і лишається там назавжди. Пускає коріння, народжує дітей. Ментально віддаляється від України, від її влади, від її проблем. Напевно, для тих, хто виїжджає, це – порятунок. Але для держави в цілому – величезна трагедія. І останні тенденції її тільки поглиблюють. Ми глибоко помилялися рік тому, думаючи, що обрали в президента коміка. Ми обрали драматичного актора, котрий занурює у свою драму всіх нас.

Антоніна Славицька

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...