Підсумки двотижневої війни в Нагірному Карабасі: Військові втрати, позиції сторін й дипломатичний зсув

Ілія Куса
Ілія Куса

Експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього

Тристоронні переговори глав МЗС Росії, Азербайджану і Вірменії - Сергія Лаврова, Джейхуна Байрамова і Зограба Мнацаканяна про перемир'я в Нагірному Карабасі, 9 жовтня 2020 року

МЗС РФ / ТАСС

В цілому, інтенсивність бойових дій не падала. В останні кілька днів запеклі бої йшли на південному і північному напрямках, де азербайджанці намагалися домогтися якихось істотних результатів, особливо напередодні переговорів про перемир'я в Москві 9-10 жовтня. Які висновки можна зробити вже зараз?

Про це пише Ілля Куса на своїй сторінці в Facebook.

Проміжні підсумки 2 тижнів бойових дій в Нагірному Карабасі.

Як і раніше, сторони мають альтернативну оповідь про свої досягнення.

Азербайджан повідомив, що зайняв ряд стратегічно важливих районів в польовому Карабасі, включаючи кілька сіл, що розташовані уздовж долини річки Аракса, поблизу кордону з Іраном, і що дають вихід на місто Джебраїл на півдні. Саме місто, я нагадаю, азербайджанці "взяли" ще кілька днів тому, про що повідомляло навіть Міноборони Туреччини в соцмережах, але ця інфа так і залишилася непідтвердженою. Азербайджан також звинувачує Вірменію в постійних обстрілах своїх мирних міст і прилеглих до фронту селищ. За їхніми даними, загинуло 30 мирних жителів і 143 отримали поранення.

Вірменія всю цю інформацію очікувано спростовує, і заявляє про успішне відбиття всіх атак противника. У Єревані Азербайджан звинувачують у масованих безладних обстрілах мирних міст, особливо Степанакерта - столиці Нагірного Карабаху. За даними вірмен, загинули кілька десятків мирних жителів, зруйновано понад 2 тисячі будинків і 350 об'єктів інфраструктури.

Окремо щодо Гадрута. Президент Азербайджану Ільхам Алієв 9 жовтня тріумфально заявив про взяття його військами міста Гадрут - першого великого адмінцентру Нагірного Карабаху, а не прилеглих до нього районів. Правда, на наступний день цю інформацію спростували не тільки представники вірменської Міноборони, що приїхали в місто, а й російські журналісти, які там перебували під час боїв.

Щодо втрат:

Міноборони Азербайджану повідомляє про 3 тисячі вбитих вірменських солдатів, понад 2 тисячі поранених, понад 300 одиниць знищеної техніки, 18 збитих БПЛА, під 300 знищених артилерійських установок, 150 одиниць автомобільної техніки, 11 командних пунктів і кілька десятків РСЗВ "Смерч", "Ураган", "Град" і навіть 1 ЗРК С-300. Свої втрати не приводять, даних по них немає. У Баку пообіцяли все опублікувати після завершення війни.

Міноборони Вірменії повідомляє про майже 5 тисяч убитих азербайджанських солдатів, понад 3 тисячі поранених, 14 збитих вертольотів, 17 збитих літаків, 368 знищених одиниць бронетехніки, 14 захоплених БМП, 124 збитих БПЛА. Визнано загибель 429 вірменських військовослужбовців, понад 300 поранено.

Новини за темою: Війна на знищення: Вірменія і Азербайджан у розпалі бойових дій в Нагірному Карабасі

Картинка підсумків військової кампанії у Вірменії та Азербайджану залишається тотально протилежною. Велика частина інформації не є підтвердженою, так що формуйте свою думку самостійно.

В цілому, з моєї точки зору, бліцкригу в Азербайджану не вийшло, і істотних проривів на фронті теж. Їм вдалося просунутися на кілька кілометрів від лінії зіткнення і взяти кілька селищ на півночі і півдні. Але відрізати Карабах від кордону з Іраном, прорватися вздовж південного коридору, захопити великі адмінцентри і зайняти панівні висоти на півночі їм явно не вдалося. Матеріалів, що підтверджують значні територіальні зміни за підсумками 2 тижнів війни, недостатньо, щоб зробити якийсь конкретніший висновок.

А ось на міжнародній арені відбулися суттєві зміни.

Росія пішла в атаку на дипломатичному фронті, і домоглася тактичної перемоги. Після переговорного марафону в Москві, що тривав 11 годин, Вірменія і Азербайджан 10 жовтня підписали "гуманітарне перемир'я", щоб обмінятися тілами загиблих і полоненими.
Для РФ це перший успіх на дипломатичному фронті. По-перше, їм вдалося зберегти свій статус як головного посередника між двома країнами, і змусити їх приїхати в Москву підписати базове перемир'я.

По-друге, 4-й пункт угоди явно вказує на збереження чинного статусу-кво у форматі переговорів, а це вже "пас" у відповідь Туреччині, яка цей статус-кво намагається змінити через військову ескалацію. Виходить, що цього разу домогтися включення в процес туркам поки не вдалося, а росіяни залишили їх на узбіччі, поки що.

По-третє, Росія зуміла активізувати дипломатичний фронт на базі солідаризації з позиціями Заходу, що Кремлю вигідно в рамках його більш широкої зовнішньої політики з відновлення зв'язків із Заходом, незважаючи на санкції і кризу пост-2014 року.

Звичайно, саме перемир'я вже в перший день провалилося. Власне, текст угоди і реакція на нього сторін з самого початку свідчили про те, що ця перша спроба загасити конфлікт провалиться. Так що, дива не сталося.

Ура-патріоти з обох сторін розглядали цю угоду як перепочинок перед наступною битвою. Сторони все ще вірять у свою перемогу, не готові до щодних поступок. Для них війна не закінчена, один до одного довіри немає, а будь-які переговори під тиском ззовні - тимчасові маневри, якими можна користуватися як інструментом у війні.

Особливо гострою, як мені здалося, на перемир'я була реакція азербайджанців. Судячи з їхніх телеграм-каналів, соцмереж і, пізніше, заяв Ільхама Алієва, вони розглядають перемир'я як можливість для вірмен перегрупуватися, відпочити і підготувати краще оборонні рубежі, а може навіть організувати контрнаступ. Вони вважають, що їхня країна завдала військової поразки Вірменії, а значить, немає сенсу в жодному перемир'ї, тільки наступати.

У Туреччині перемир'я сприйняли також скептично. З одного боку, вони підтримали ідею гуманітарного перемир'я, але з іншого, їм не вигідні домовленості без їхньої участі. Відповідно, мені здається, щоб повернути ініціативу, Туреччині доведеться допомагати розвалювати перемир'я, і вже наступного разу знову намагатися зайти в переговорний формат.

Подальше посилення інформаційного тиску на Туреччину через матеріали, що все частіше з'являються й підтверджують наявність сирійських бойовиків-найманців в Карабасі (вони вже самі себе знімають на відео), полегшує вірменам побудову свого контрнаративу про Вірменію, яка не просто обороняється від зовнішньої агресії, а й бореться з міжнародним тероризмом. Та й лобістським зусиллям це допомагає. Парламенти Кіпру і Нідерландів вже прийняли резолюції із засудженням Туреччини і Азербайджану, в тому числі з питання залучення іноземних найманців.

Новини за темою: Туреччина і Росія вступають в нову еру війн найманців

Не виключаю, що Анкарі доведеться щось робити, щоб взяти під контроль інформаційні потоки про сирійців, або зменшити їхню залученість у війну в Карабасі.

Найближчим часом, як мені здається, ми побачимо повторну спробу Туреччини зайти в нагірно-карабаське врегулювання шляхом підвищення ставок у військовому або дипломатичному форматах.

Для них вкрай важливо, безвідносно того, що відбувається далі на фронті, вирвати собі місце серед домінуючих сил на Південному Кавказі, або включившись в існуючі формати типу Мінської групи ОБСЄ (оновивши її, таким чином), або - в ідеалі - створивши альтернативний "Мінську" формат переговорів з РФ на зразок того, що Росія сама зробила з Сирією, коли створила "астанинський формат" на противагу "Женевському".

Ілія Куса

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.



Loading...