live

Пандемія коронавірусу ламає хребет західній імперії

Ростислав Іщенко
Ростислав Іщенко

Український політолог, публіцист, історик, дипломат

Повідомлення про коронавірус Covid-19 в Європейській раді в Брюсселі EPA-EFE

Поступове руйнування імперії Заходу могло відбуватися ще задовго до пандемії коронавірусної інфекції COVID-19. Але на Заході робили вигляд, що кризи немає, а на Сході вдавали, що вірять. Але удар прийшовся в момент різкого загострення глобальної системної кризи.

Про це пише Ростислав Іщенко  на своїй сторінці в Facebook.

Буває, що імперії руйнуються раптово, будучи цілком життєздатними (як, наприклад, Російська імперія 1917 року). Буває, імперії зникають після багатьох десятиліть (і навіть століть) у болісній агонії (як Західна Римська імперія у 476 році). Але якщо імперія руйнується, завжди повинні співпасти дві умови: гостра глобальна криза, яку імперія не в змозі вирішити за рахунок внутрішніх коштів і нездатність або небажання імперської влади адаптуватися до кризи за рахунок проведення необхідних реформ.

Захід (США і їх васали першої черги: Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Республіка Корея і ЄС) довгий час відмовлявся визнавати, що створений їм глобальний імперський простір перебуває в системній кризі. В гіршому випадку визнавалися періодичні економічні кризи, однак головна теза свідчила, що кризові явища швидко пройдуть, зростання відновиться і результати тимчасового спаду будуть швидко нівельовані.

Це була неправда. Вже із середини 80-х років, з правління Рейгана (з його знаменитою "рейганомікою"), керівники США прекрасно знали, що можливість подальшого розширення виробництва за рахунок освоєння нових ринків і включення в обіг нових ресурсів вичерпаний. Вільні ринки і вільні ресурси на планеті Земля закінчилися. Власне, ідея Рейгана (яка породила "рейганоміку") полягала в тому, щоб за рахунок монополії на друкування долара (вже тоді валюти міжнародних розрахунків) профінансувати поточні потреби США з кишені майбутніх поколінь.

Новини за темою: Корекзіт: Чи може коронавірус вбити демократію та зруйнувати Європейський Союз?

Передбачалося (до речі, цілком справедливо), що США і СРСР однаково виснажені холодною війною та економічним протистоянням. Перемогти повинен буде той, хто здатний довше протриматися. СРСР міг довше. США більше не володіли вільними ресурсами для економічного зростання. Гроші майбутніх поколінь, закачані в економіку, почали створювати бульбашки, що луснули з початку нового століття у нас на очах. Але їх вистачило для того, щоб протриматися до Горбачова і його перебудови. Керівництво СРСР тоді правильно визначило необхідність реформ, тільки провело їх зовсім невміло, не випадково народ досі називає ці реформи умисним шкідництвом. Справді, важко повірити в таку видатну інтелектуальну недостатність вищого керівництва наддержави. Так, в оточенні Горбачова були і явні зрадники. Але первинні у крахові СРСР ― все ж дурість і непрофесіоналізм. Без дурості та непрофесіоналізму перших осіб зрадники нічого не змогли б зробити.

Після несподіваної оглушливої перемоги над СРСР Америці було необхідно терміново згорнути "рейганоміку" та повернутися до нормальної економічної моделі. Але по-перше, банки та біржі вже відчули смак легких грошей. Домогосподарства, які набирали кредити на побутові потреби, породжували небувалий попит, що стимулювало продаж і виробництво. Всім було добре, і ніхто не бажав відмовлятися від незароблених благ. По-друге, і це найголовніше, все одно для збереження моделі економіки Заходу, що склалася в 50–70-ті роки, не вистачало (як вже було сказано) вільних ринків і вільних ресурсів. Треба було приступати до реформ ― до перебудови Заходу (але ніхто не знав, як саме створити нову стійку глобальну економічну модель, не пожертвувавши при цьому західною гегемонією. У разі ж відмови від реформ стимулювання попиту дешевими, але нічим не забезпеченими кредитними грошима залишалося єдиним способом продовжити існування готівкової моделі.

Може бути, така модель навіть виявилася б життєздатною, якщо б гроші (як це було спочатку) доходили до реального виробництва. Однак банки швидко усвідомили, що спекуляції з цінними паперами дають значно більший дохід, ніж інвестування в реальний сектор. В результаті все більше кредитних коштів стало осідати в біржево-банківському (фінансовому) секторі, а потім туди стали йти практично всі гроші, які виділяються на розігрів економіки. Більш того, для продовження цього фіктивного зростання з кожним разом потрібно все більше коштів. В результаті, державний борг США почав рости по експоненті, а реальна купівельна спроможність долара настільки ж швидко падати (долар 1950, 1980 і 2010 років ― абсолютно різні долари). Середній клас у США став швидко розмиватися.

В Європі за рахунок перекладання на Америку витрат на оборону і традиційно потужних програм соціальної підтримки цей процес вдалося пригальмувати, але не зупинити. Зараз по швидкості розмивання середнього класу ЄС швидко наздоганяє США. Тільки Європа має свої особливості. До останнього моменту їй вдавалося зберігати прийнятний рівень доходів середнього класу в "старому ЄС" і на багатій Півночі за рахунок прогресуючого зубожіння "нового ЄС" (постсоціалістичних країн, що вступили в Євросоюз), бідного Півдня, а також за рахунок залучення маси мігрантів.

Як бачимо, всі прийняті Заходом заходи дозволяли відстрочити настання кризи, вірніше, навіть зробити її менш помітною для широких верств населення, але вони були не просто недостатні для того, щоб вирішити проблему, вони її лише поглиблювали. Оскільки грошей майбутніх поколінь стало банально не вистачати для підтримки видимості благополуччя (всупереч розхожій думці, США не змогли надрукувати достатню кількість незабезпечених доларів, хоча і дуже хотіли), Захід спробував відстрочити кризу за рахунок привласнення ресурсів решти світу. Звідси виникли нерозв'язні суперечності у відносинах Заходу з Китаєм, Іраном, Росією, а також почалася епоха "війн за демократію" і "кольорових революцій". Все це були лише засоби перекачування ресурсів на Захід. Але ресурси всіх держав планети не безмежні, оскільки потреби Заходу росли по експоненті, вони швидко закінчилися. Тим більше що до російських, китайських, іранських, венесуельських та деяких інших дістатися не вдалося. При Обамі та Трампі США спробували в декілька заходів розкуркулити своїх європейських союзників. Поки безуспішно, але Вашингтон продовжує над цим працювати.

Тим не менше було від початку зрозуміло, що визнання факту кризи можна відстрочити, але не можна уникнути. Більш того, чим довше наявність кризи не визнавалася і продовжували діяти такі глобальні фінансово-економічні механізми, тим страшніше (для всього світу) повинен був бути обвал. Не в останню чергу тому кожна чергова американська адміністрація відмовлялася визнавати очевидне, діючи за принципом "на наш вік вистачить, а там хоч потоп" ― за нього відповідатиме наступний президент.

Криза, як деякі хвороби: чим довше вона залишалася в прихованій формі, тим більш руйнівними були її наслідки. З 2016 року її наявність стало більше неможливо приховувати. Звідси феномен Трампа і "нових правих" в Європі, які виступають проти глобалізму. Фактично вони говорять про необхідність зміни економічної й політичної системи, що вже себе вичерпала. Втім, оскільки Трамп і "нові праві" ставлять перед собою відразу дві задачі: реформувати систему і подолати кризу, не поступившись західним політичним та економічним домінуванням, ― можна сміливо стверджувати, що вони не вирішать жодної з них. Тим більше, що їх можливості обмежені розколом еліт. В той час, як частина традиційних еліт Заходу усвідомила та прийняла необхідність реформ (хоч і намагається їх проводити не більш якісно, ніж Горбачов свою перебудову), сильні позиції у владному істеблішменті залишаються у глобалістів, які нічого не бажають змінювати, розраховуючи, що їм вдасться пересидіти" Росію та Китай, як "пересиділи" СРСР, перемігши на видиху.

Поступове руйнування імперії Заходу (на чолі із США) могло відбуватися ще довго. На Заході робили вигляд, що кризи немає, а на Сході вдавали, що вірять, намагаючись забезпечити Заходу "м'яку посадку", оскільки при обвальному падінні наслідки були б трагічними для всієї глобальної економіки і в більшій або меншій мірі зачепили б усіх. Історію, як завжди буває, змінив випадок.

Пандемія коронавірусу стала соломинкою, яка ламає хребет верблюдові західної імперії. Мене дивують люди, які намагаються пояснити все, що відбувається, в рамках теорії змови. На думку одних, "Китай прикрив коронавірусом навчання з розгортання системи цивільної оборони в особливий період". На думку інших, "Захід прикрив коронавірусом світову кризу". Ніхто з "викривачів" не задається питанням, що ж там прикривали, якщо про кризу вже з рік не говорить тільки лінивий, а він триває вже років двадцять? Нікого не цікавить, як могли змовитися влади півтора десятків ворогуючих між собою країн з тим, щоб просувати одну і ту ж версію. Нікому невтямки, що на боротьбу з вірусом і карантинні заходи вже витрачено трильйони зовсім не зайвих світовій економіці доларів, а загальні втрати будуть на порядок більше. І все це для того, щоб обдурити сантехніка Васю, журналіста Петра і "золоту" дівчинку Олену, що "працює" в інстаграмі? Дорогуватий обман виходить.

Карантинні заходи дійсно завдадуть як по світовій економіці, так і по економіці окремих країн серйозного удару. Якщо б це відбувалося в момент підйому, порахували б збитки, обтрусилися і забули, почавши знову нарощувати виробництво. Але удар прийшовся в момент різкого загострення глобальної системної кризи. Карантинні заходи розривають традиційні торговельно-економічні зв'язки, змушуючи різні національні та регіональні економіки переходити у режим часткової або повної автаркії.

Це, своєю чергою, б'є по більшості інтеграційних проєктів. Євразійські проєкти поки серйозно не постраждали: Китай швидко зупинив поширення епідемії, а Росія поки не переступила епідемічний поріг, а саме від них залежить стійкість євразійських інтеграційних проєктів. А ось з ЄС все зовсім погано. Не тільки і не стільки тому, що закриті внутрішні кордони. Просто ЄС показав себе безпорадним, весь тягар боротьби з вірусом впав на національні уряди. А вони відразу ж почали проводити егоїстичну політику, намагаючись відгородитися від найбільш постраждалих країн, залишивши їх наодинці з епідемією.

У результаті в Італії вже заявляють про необхідність відмовляти у госпіталізації літнім хворим заради порятунку більш молодих. Національна система охорони здоров'я перенапряглась, в лікарнях не вистачає місць. Що відбувається в США, взагалі незрозуміло. Вони там у себе ніяк не можуть вирішити, коли у них почалася епідемія і скільки насправді людей захворіло. Вже висловлюються припущення, що значна частина "смертей від грипу" в США була на ділі від коронавірусу. Але це, в принципі, неважливо, важлива безпорадність і некомпетентність "світового гегемона" перед обличчям епідемії. Можна не впоратися з потоком хворих, але не зуміти їх підрахувати ― це за межами добра і зла.

Захід атомізовується, країни закриваються одна від одної. Думаю, що у гордих східноєвропейських лімітрофів в нинішніх умовах майже немає шансів домогтися збереження багатомільярдної допомоги ЄС для їх бюджетів. Зайвих грошей вже ні в кого немає. А "європейська єдність" відступає на задній план перед національними проблемами.

Я не хочу сказати, що Європейський союз найближчим часом розпадеться (хоча можливий і такий результат), однак його політична й економічна зв'язність значно послабшає, а відцентрові сили зміцніють. Ослабне єдність ЄС. Найслабші держави-члени можуть отримати нокаутуючий удар, від якого не помруть, але назавжди залишаться інвалідами.

Такі "євроорієнтовані" країни, як Україна, втратять значну частину уваги та підтримки Заходу. Коли руйнується звичний устрій, коли ресурсів не вистачає на нагальні потреби, вже не до ігор на задвірках імперії, а тим більше в чужому дворі. Україна, як і інші слабкі ланки глобальної системи, ― перший кандидат на скид в якості баласту. Захід не буде її спеціально вбивати. Він просто не зможе більше допомагати їй вижити.

Що ж стосується Росії, то часи нас теж чекають непрості. Зрештою ми були складовою частиною глобальної імперії Заходу з 1991 по 2005 рік (як мінімум, можливо, і до 2008-го). За останні десять років (особливо активно після 2014 року) Росія дистанціювалася від західної системи, але безліч зв'язків залишилися нерозірваними, а самопочуття російської економіки поки ще безпосередньо залежить від стану світової економіки. Ми переносимо кризу легше, але це все-таки криза, а не недільний пікнік. Крім того, ми ще не знаємо, чи накриє нас епідемія коронавірусу і наскільки руйнівною вона виявиться (якщо накриє) для національної економіки.

Тим не менш, можна констатувати, що запас міцності у Росії найбільший у світі. Вона єдина має самодостатню економіку, що дозволяє вижити в стані повної автаркії. Як завжди буває під час глобальних системних криз, що гублять імперії, виживе той, хто довше протримається. Запас міцності для цього дуже важливий. Але історія з розвалом СРСР показала, що не менш важливо й усвідомлення необхідності вистояти. Миритися з колишнім ворогом можна (хоч і не завжди) після того, як він здався нам, а не після того, як ми здалися йому.

В результаті поточної системної кризи ми обов'язково побачимо кінець імперії. Є всі підстави вважати, що це буде імперія Заходу. Але само собою нічого не робиться, і для того щоб самим не стати "жертвою обставин", доведеться докласти ще чимало зусиль.

Ростислав Іщенко

 

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...