Наперсткова журналістика: По кому дзвонить Гордон?

Міхеєв Владислав
Міхеєв Владислав

Експерт зі стратегічних комунікацій

Дмитро Гордон під час інтерв'ю з Ігорем Гіркіним youtube.com

Український журналіст Дмитро Гордон нещодавно взяв інтерв'ю у депутатки Державної Думи Росії Наталії Поклонської, яка стала генеральним прокурором анексованого Криму у 2014 році й ФСБшника Ігоря Гіркіна, який очолював диверсійни групи в Криму й на Донбасі та керував створеним рухом "Новоросія". Чи мав право журналіст брати інтерв'ю в настільки одіозних особистостей та як це позначається на Україні?

Про це пише Владислав Міхеєв на своїй сторінці в Facebook.

Давайте уявимо, що одого прекрасного дня Боб Вудворд або Роберт Фіск зізнаються, що працюють на ЦРУ або МІ6. І, відповідно, всю інформацію, здобуту в результаті журналістської діяльності, вони передають спецслужбам.

В країні, де існує свобода слова і закон, у цих одкровень безумовно були б наслідки.

По-перше, після таких зізнань жодна розсудлива людина більше ніколи не стала би давати цим  журналістам інтерв'ю. На професії можна було б поставити хрест.

По-друге, спецслужби були б вкрай не задоволені засвіткою своїх, м'яко кажучи "некоректних" для демократичної країни, методів. Тобто, на співпраці журналіста з ЦРУ і МІ6, якщо вони професіонали, а не ідіоти, теж можна було б поставити хрест.

По-третє, стався б грандіозний скандал! Громадяни поставили б питанням: якщо з такою легкістю спецслужбами вербуються для збору даних незалежні і яскраві "зірки" журналістики, скільки ще їхніх колег "стукає" і шпигує? Чи можна в такому випадку довіряти пресі? Чи існує свобода слова? Чи є взагалі наша країна демократичною?

В Україні такими питаннями не переймаються. Тому нашій самосвідомості, демократії та гідності нічого не загрожує. Просто тому, що їх немає.

По-перше, Гордон далеко не Вудворт. Те, що він робить, мало схоже на журналістику! Це свого роду шоу-бізнес, де будь-яка зрада і будь-який подвиг - такі ж постановочні і не справжні, як і свобода ЗМІ. Бізнес, як відомо, це означає "нічого особистого". Але і колективного інтересу він теж не передбачає. Бізнес Гордона - це просто... ні, не зрада, не журналістська удача, не політичний акт або позиція... Це просто - бізнес Гордона.

По-друге, у всьому цьому позначається якась "дрибулястість" проблематики - інтерв'юера, інтерв'юйованого, всіх хто засуджує і встає на захист... Фіск три рази брав інтерв'ю в Усами Бен Ладена в самий розпал його протистояння із Заходом. Усама був у всіх новинах, приблизно як зараз короновірус. Це був глобальний терорист, лиходій планетарних масштабів і Фіск сильно ризикував. Чим ризикував Гордон, зустрічаючись з напівзабутими, які ні на що не впливають і, що характерно, ніколи ні на що не впливали, полуфриками? Це буря навіть не в склянці води, а в наперстку. Породжена журналістикою в наперстку. Яка обслуговує таке ж куце, наперсточне уявлення про самих себе, про реальні національні інтереси, загрози і політику.

По-третє, незважаючи на те, що Бен Ладен був ворогом держави N1, Фіску за інтерв'ю з ним ніхто з співгромадян під двері не напаскудив. А якщо б і напаскудив, то навряд чи Фіск, не злякавшись самого Бен Ладена став би істерити і загрожувати тому, хто нагадив, публічно. Однак, тих, хто нагадив, обов'язково б знайшли і впаяли термін. Не за прояв патріотичної позиції, а за порушення закону і псування приватної власності.

Вся ця історія, як у краплі води відображає стан українського суспільства. Гордон - таке саме дзеркало української деградації, як колись Толстой - російської революції.
Тому не питай, по кому дзвонять "гордони" - вони дзвонять по державі Україна. Дзвонять голосно, гучно, істерично і - ні про що.

Владислав Міхеєв

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...