live

Комусь криза жах, а для України – шанс!

Віталій Скоцик
Віталій Скоцик

Доктор економічних наук, голова політичної партії "КРАЇНА"

Фото з відкритих джерел

Кожного дня ми все більше чуємо про те, що світ починає турбуватися про продукти харчування.

Звичайно, коли ціни на нафту падають, то країни, які продають і постачають на світові ринки нафту, переживають найбільше за нафту. Але є інші економіки, які насправді тільки "раді" тому, що ціна на нафту падає, тому що їхні позиції в світовій економіці від цього тільки виграють.

Набагато критичніша ситуація настає, коли політики, правителі держав починають говорити про продукти харчування. Це саме те критичне питання, яке дуже часто призводить до серйозних політичних змін у країнах, і незалежно в яких: демократичних чи тоталітарних.

Сьогоднішня політика по відношенню до продуктів харчування в різних країнах різна. У сталих економіках, де аграрне виробництво займає 1,5 - 3 відсотки від економіки всієї держави, найперше, це таргетування інфляції та забезпечення продовольчої безпеки. Разом з тим, це збереження пропорції тих людей, які проживають на сільських і міських територіях, для того, щоб не виникало зайвої урбанізації.

У тих же країнах, яким Бог подарував кращу землю, більші ділянки, хороші кліматичні умови, аграрне виробництво стало основою економіки, і в багатьох моментах воно є насправді її локомотивом.

Новини за темою: Молоко і кооперація, або Чому гниє в селі, а не пахне в місті?

Тут підходи різні:

Може бути ситуація, у якій країни, що, на жаль, не здатні створювати додану вартість на сьогодні, вирощують і продають сировинну продукцію. До таких країн, на жаль, належить і Україна.

Інші ж країни, які починали реформувати свою економіку і хотіли, щоб їхні держави ставали багатшими, не просто продавали світу сировину, яку вирощували і виробляли на своїх полях і на своїх сільських територіях, вони створювали додану вартість. Таким чином, сьогодні середній показник доданої вартості в Україні всього-на-всього 261$ на гектар. Середньоєвропейський - 2,5 тис $, хочу сказати, це не західноєвропейський, а середньоєвропейський. А це: наповнення місцевого бюджету, загальнонаціонального бюджету, це робочі місця, це, власне, все те, що рухає економіку.

І зараз можна чітко сказати, що коли б ми дійсно обрали стратегію таку, де переробляємо продукцію, а не продаємо сировину, то зрозуміли б, що одне новостворене робоче місце в селі створює 12 робочих місць у місті.

Чому так? Тому що вирощування сировини, виробництво сировини, воно дійсно відбувається загалом на сільських територіях, а от переробка - переважно в містах, а це потребує великої кількості людей різної спеціалізації: це і водії, і маркетологи, і логісти, і економісти. Тому правильний підхід до формування економіки якраз тоді, коли в країні створюється додана вартість через комбінацію переваг села і міста.

Новини за темою: А коні все скачуть і скачуть, а хати горять...

І коли сьогодні політики говорять про те, що є високі ризики того, що буде недостатньо продовольчих запасів, то вони не кажуть, що буде недостатньо сировини, а йдеться про те, що руйнуються ланцюжки поставки сировини до переробних підприємств, а з переробних підприємств вже безпосередньо до споживача.

Тому той, хто є гравцем у кінцевому продукті, а не в сировині, реально повинен вигравати у економічних кризах типу сьогоднішньої. А вона (криза) суттєво відрізняється від криз 2008-ого і 1998-ого року. Тому що ті кризи були фінансові, а ця криза, передусім, виробнича. Різниця суттєва, адже там руйнувалися фінансові системи, а тут руйнуються якраз виробничі. Тому ця криза набагато складніша, але вона й дає хороший шанс і поштовх країнам із сировинною економікою перейти до економіки з доданою вартістю.

ЩО Ж ВІДБУВАЄТЬСЯ В СВІТІ В ЦІЛОМУ?

Не треба очікувати, що не буде достатньо сировини, тому що перехідні запаси зернових у світі з 2019-ого на 2020-ий рік трішки зменшилися, але всього-на-всього на 5-7 млн тонн, що на обчисленнях у 800 - 900 млн тонн є абсолютно невеликою цифрою. Так, трошки менше буде вирощено зернових у 20-ому році в Африці, менше буде і у Центральній Америці. Бачимо, що трохи менше зберуть у Сполучених Штатах Америки та в Західній Європі. Водночас, Азія наростить виробництво, орієнтовно на 4 млн тонн більше, ніж було, оскільки кліматичні умови були більш сприятливими, та і технології у виробництві вже сучасні, а в Китаї – і надсучасні!

А ЩО БУДЕ ВІДБУВАТИСЯ В УКРАЇНІ?

В Україні очікується, що перехідні запаси будуть трохи менші в порівнянні з минулим роком, і будуть складати 6,1 млн тонн, і це при тому, що в середньому вони були протягом останніх 5 років на рівні 6-8 млн тонн, до речі, найбільше було у 2015 році.

Ситуація зовсім не загрозлива, з точки зору наявності сировини для української економіки. Для прикладу, у минулому, 2019-ому році ми зібрали рекордний урожай зернових. А це майже 75 млн тонн, із них: пшениці - 28,3 млн тонн, кукурудзи - 35,8 млн тонн. Із зібраних 28,3 млн тонн пшениці ми експортували 19,5 млн тонн. Залишилося ж в Україні 8,8 млн тонн. Це, найперше, на харчові потреби, на насіннєвий фонд, частково для виробництва кормів. Із 35,8 млн тонн зібраної кукурудзи експортували 30 млн тонн, а 5,8 млн тонн залишилося в нашій країні.

Якщо ж навіть на 10% виробництво пшениці впаде у поточному році, тобто ми отримаємо 26 млн тонн, то це буде однаково на рівні середнього показника за останні 5 років. Тобто критичної ситуації ніякої немає.

За оцінкою ФАО озимі в Україні в хорошому і задовільному стані. Так, через те, що є посуха, ми можемо очікувати, що врожай буде на 5 - 7 відсотків меншим, але, враховуючи, що в минулому році він був майже 75 млн тонн, що найбільше за всю історію України, то недобір 6 - 7 млн тонн не зіграє фактично великої ролі щодо забезпечення внутрішніх потреб нашої держави, а лише може дещо зменшити експорт, який був з нашої країни в порівнянні з минулим роком.

Якщо говорити про ті країни світу, в яких дефіцит продуктів харчування, то в них виробництво зросло в минулому році на 1%, а споживання виросло на 1,9%. Бачимо, що там дійсно є сьогодні проблема з постачанням продуктів харчування. Таких країн сьогодні в світі 44! Переважно вони знаходяться в Африці (34 країни), в Азії - 8 країн. Ви собі лише вдумайтеся, що тільки такі 2 країни, як Бангладеш та Пакистан, разом мають населення понад 365 млн людей, а це більше, ніж Сполучені Штати Америки. В Латинській Америці та Карібах таких країн дві.

Нам постійно "втовкмачували", що основним напрямком для продажу української продукції є Західна Європа, Європейський Союз. Але насправді ж це зовсім не так!

Чому?! Тому що населення на сьогоднішній день всієї планети розконцентровано так: в Азії – 59%, в Африці - 17%, тобто разом це складає майже 80%, і це - 2 континенти.

В Європі ж всього-на-всього 9,56%. Більше того, в Європі на сьогодні немає жодної країни, яка дійсно має дефіцит продуктів харчування. Всі ці країни розміщені в Азії та Африці. Це і є той напрямок, в якому нам потрібно працювати!

Тому криза сьогодні для економіки України насправді може бути величезною конкурентною перевагою. Чому?!

Тому що світ потребує продуктів харчування! Але ще раз наголошую, що світ не потребує багато сировини, так, він її буде купляти, але буде купляти за копійки. Якщо ж ми хочемо заробити, то маємо скористатись ситуацією, і замість сировини продавати готовий продукт.

Що ми очікуємо по цінах у 2020 році?

На пшеницю очікується ціна на рівні $150 за тонну, а це трошки вище, ніж у 2019-ому році, коли середня ціна була $143 за тонну, але це недалеко від середньої за останні 5 років, де вона коливалася в межах $148-150 за тонну. Кукурудза залишиться на рівні минулого року - $161, рис, якого ми вирощуємо дуже мало, буде теж на рівні $223-226 за тонну. Тобто, виростивши трішки менше і не переробивши, ми реально більше у 2020 році не заробимо! Але ж насправді повинно було бути по-іншому!

Нагадаю вам, що 65% продукції сільського господарства у нас виробляється дрібними виробниками, до речі, вони себе здебільшого навіть не вважають с/г виробниками.

Що ж стосується великих та середніх виробників, то вони якраз переважно продають свою продукцію на експорт.

Якою ж має бути політика держави на сьогодні, враховуючи те, що:

  • до нас повернулися наші заробітчани з готовим стартовим капіталом, і вони могли б розпочати власну справу;
  • світові ланцюжки постачання продуктів харчування на сьогодні зруйновані;
  • 44 країни світу потребують наразі продуктів харчування…

Отже політика держави має бути спрямована на налагодження механізмів переробки в нашій країні.

А це можливо двома шляхами:

Для дрібного і середнього бізнесу відновити або запровадити нову кооперацію, яка забезпечить рух продукції: все, що у надлишку у сільських родин, потрапляє на переробні і консервні заводи, а звідти вже до полиць магазинів нашого міста. До того ж все, що ми виробляємо в промислових масштабах, в межах того, що потрібно Україні, повинно залишатися в Україні, а все, що в надлишку, повинно продаватися за кордон, але не в сировині, а в кінцевому продукті.

Згадайте, будь ласка, Одеса! Воронцовська колонада. За нею великий Одеський порт. Через цей порт проходить щороку 10 млн тонн зерна з нашої країни. Одним з найбільших покупців цього зерна є країна, яка розміщена всього-на-всього за 100 кілометрів від Одеського порту, і це – Туреччина! Вона купує у нас пшеницю по $148 за тонну, перевозить за 100 кілометрів і переробляє на борошно - створює $645 доданої вартості на тонні, ставши одним з найбільших експортерів борошна в світі.

А тепер уявіть, що ми замість того, щоб просто продати пшеницю, переробляємо цих 10 млн тонн в Одесі і в Одеській області, пам'ятаючи знову ж, що сировину вирощуємо на селі, а переробляємо в місті. 10 мільйонів тонн, $645 доданої вартості, які створюються на тонні із зерна пшениці до борошна, а це 6 млрд 450 млн доларів, які могли б залишатися в економіці одного міста, однієї області.

Де ще є такі ресурси? У якій галузі нашої економіки? Де ми ще так швидко можемо заробляти?

Тому, що сьогодні потрібно зробити? Сьогодні у жодному разі не потрібно спекулювати якимись експортними квотами, в яких, знову ж, і чиновник, і корупція будуть з'їдати вільне підприємство в нашій країні. Не треба робити те, що зараз робить Казахстан і Росія, впроваджуючи експортні квоти. Вони нам не потрібні!

Потрібно використати цивілізовані інструменти.

Які цивілізовані інструменти можуть бути на сьогоднішній день?

Найперше ті, які забезпечать необхідну наявність продуктів харчування в Україні, гарантуватимуть стабільні ціни і виробнику і споживачеві, стимулюватимуть переробну промисловість і продаж продукції з доданою вартістю на експорт.

У цьому напрямку в Україні "працює" три дуже важливі інституції!

ДЕРЖАВНЕ АГЕНТСТВО РЕЗЕРВУ УКРАЇНИ.

Держрезерв підпорядковується Міністерству економіки і торгівлі і автоматично є в підпорядкуванні КМУ. Але ми бачимо, наскільки неефективним виявився Держрезерв у кризовій ситуації. Сьогодні і в напрямку постачання продуктів харчування, і, особливо, в напрямку медицини (навіть простих респіраторів і захисних костюмів не вистачає) Держрезерв не спрацював.

А насправді це та інституція, яка повинна займатися закупкою всього того, що в Україні повинно бути на необхідному рівні споживання. Тобто, Держрезерв у даному випадку повинен створювати замовлення українським виробникам на ті продукти, які не можуть падати в кількості, бути менше, чим потрібно для необхідного споживання у нашій країні.

АГРАРНИЙ ФОНД.

Раніше він був у підпорядкуванні Міністерства сільського господарства і продовольства, якого зараз вже немає. Сьогодні АФ також у підпорядкуванні Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Саме Аграрний фонд повинен формувати замовлення держави через форвардні поставки нашим виробникам всього того, що потрібно для забезпечення продуктами харчування населення нашої країни. Отже, не потрібно вводити обмеження, просто доцільно використати ті інструменти, які є в руках держави.

Крім того, щоб все це ще й працювало, необхідно, насамперед, задіяти і ДЕРЖАВНУ ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВУ КОРПОРАЦІЮ УКРАЇНИ (ДПЗКУ), яка на сьогодні у дуже поганому стані, і ми чули, що виконуючий обов'язки керівника днями якраз подав у відставку, а сама ж компанія на межі банкрутства.

Виходить, що маючи такі потужні три інструменти в руках держави, як Держрезерв, Аграрний фонд та ДПЗКУ, реально можна впливати на те, щоб продуктів харчування за стабільними цінами в Україні було достатньо, а все, що у надлишку, ми могли б спокійно експортувати і не переживати про те, чи буде хліб в Україні, чи не буде!

Також потрібне відновлення роботи ефективного галузевого міністерства, яке б я назвав "Міністерство аграрної політики, продовольства, природних ресурсів і сільських територій".

Чому саме так? Тому що в цьому міністерстві повинні бути сконцентровані всі питання, які відноситься до землі, води, лісу та повітря. Тобто все те, що є сьогодні у природних ресурсах нашої країни, окрім надр, які є в міністерстві уже іншого напрямку.

Саме це і дало б нам сьогодні можливість не лише не втратити, а ще й реально виграти у даній кризі!

Ну, але, звичайно, для цього всього потрібне стратегічне бачення, дійсно державницькі люди, які розуміють, що криза - це не причина для розпачу, а величезна можливість для росту!

І сьогодні світова ситуація, як ніколи, дає нам шанс і можливість вийти з цієї кризи сильнішими. На жаль, у діях влади ми сьогодні усього цього не бачимо!

І те, що земельна реформа повинна бути виконана, як основа всіх економічних змін, питання зрозуміле, і про це ми не раз вже говорили!

Віталій Скоцик

 

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...