Колоніальний режим в Україні: Американський істеблішмент в українському держапараті

Гліб Простаков
Гліб Простаков

Бізнес-аналітик

Колишній віцепрезидент США Джо Байден і п'ятий президент України Петро Порошенко president.gov.ua

Чергова порція записів розмов між Петром Порошенком і Джо Байденом і аналітичні викладки, надані українським депутатом Андрієм Деркачем, в яких описується схема контролю американцями вузлових точок управлінської машини України, дала рясну їжу для роздумів.

Про це пише Гліб Простаков на своїй сторінці в Facebook.

Головний висновок – Україна не просто перебуває під зовнішнім впливом чи опікою з боку Заходу, але управляється вручну і безпосередньо. Представники американського істеблішменту глибоко інтегровані в український держапарат – в уряд, парламент, ключові держкомпанії. На різних рівнях там сидять "смотрящі", які мають імена і прізвища. Саме через них проходять всі ключові управлінські рішення.

У ряді випадків, як, наприклад, в "Нафтогазі України", США підконтрольне саме керівництво компанії. Так, у записах Байден прямо просить Порошенка не допустити звільнення голови компанії Андрія Коболєва. Втаємниченість Байдена в розборки українського політичного класу – на найвищому рівні. У тому ж Нафтогазі всю інформацію колишній віцепрезидент отримував від члена наглядової ради Амоса Хохштайна – громадянина США, який колись працював у Держдепі.

Українська газова індустрія – взагалі найяскравіший приклад переплетення інтересів місцевої корупційної верхівки і зовнішніх управителів. Збереження команди Коболєва біля керма Нафтогазу – не примха, а важлива умова США, які вступили в жорстке протистояння з Росією за європейський газовий ринок. Той факт, що завдання керівництва української держкомпанії "нарізала" команда демократа Байдена, не повинен дивувати. Вибудувана схема працює за будь-якої влади, чи то демократи, чи то республіканці. Часткова зміна кураторів на системні процеси, яким, без сумніву, є американська газова експансія, не впливає. Той же Хохштайн працює в Нафтогазі і донині.

Новини за темою: Чому Україна потрапила під тотальне зовнішнє управління США?

Можливість в потрібний момент перекрити транзитні поставки газу через Україну в Європу залишається актуальною. Зараз складно передбачити, коли настане цей час Х, але можна говорити про базові умови, які зумовлять це рішення. По-перше, це готовність американської та європейської СПГ-інфраструктури до приймання великих об'ємів газу зі США. По-друге, це більш висока ціна газу, яка дозволить реанімувати закриті "сланцеві" свердловини. І, по-третє, це блокування "Північного потоку – 2" і робота Вашингтона на розбрат відносин Анкари і Москви, підв'язаних на проєкті "Турецького потоку".

При виконанні цих трьох умов зупинка транзиту газу по території України створює в ЄС штучний дефіцит газу, який легко компенсують американські сланцевики, нехай навіть і за вищими цінами. У свою чергу, базова умова для припинення транзиту – відсутність прямих поставок газу в Україну з Росії. Саме з цієї причини керівництво "Нафтогазу України" залишалося незмінним при трьох українських прем'єрах і двох президентах – йдеться про великий газовий проєкт заокеанської метрополії, і коней на переправі не міняють.

На початку року Андрій Коболєв заявив про дві базові умови для прямих поставок російського газу. Перша – вигідність самих поставок. Нібито досі Газпром так і не зробив пропозиції, від якої не можна було б відмовитися. Що, звичайно, брехня. У реверсних постачаннях російського газу сидить маржа численних трейдерів і віртуальні витрати на транспортування – прямі поставки, без сумнівів, вигідні Україні. Разом з тим з комерційної точки зору прямі поставки газу в Україну для Газпрому не мають великого значення – важливий обсяг поставляється на експорт газу, а не те, якими манівцями він доходить до споживача. Однак прямі поставки газу прив'язують до себе і транзитні обсяги. Відсутність транзиту означає, що без газу сидить і країна-транзитер. А ця прив'язка неприпустима для США.

Друга умова, за словами Коболєва, політична. Нібито глава Нафтогазу не отримував директив на ведення переговорів про прямі поставки від уряду. Що вже не брехня, але дурість. Адже Україна без проблем купує у Росії електроенергію, вугілля, дизельне паливо і паливо для атомних електростанцій. Чим же газ принципово відрізняється? Нічим.

Новини за темою: Антиукраїнська політика Болтона, або Як США готові пожертвувати Кримом заради нормалізації відносин з Кремлем

На реверсних схемах заробляє чимало людей. Від українських бізнесменів – Ахметова, Фірташа, Тігіпка, структур самого Нафтогазу і наближених до його керівництва людей до великих міжнародних трейдерів з пропискою в ЄС і США. Прямі постачання газу з Росії для всіх цих хлопців смерті подібні: трейдери не потрібні, якщо в схемі буде тільки два учасника – Нафтогаз і Газпром.

Додаткові витрати цілком і повністю лягають на плечі українських споживачів. Прикриттям для підвищення цін на газ для кінцевих споживачів служив МВФ, добровільні зобов'язання перед яким несе український уряд. Пам'ятаєте, як Порошенко хвалився Байдену про перевиконання планів з підвищення цін на газ? Це не просто спосіб здобути прихильність заокеанського куратора, але конкретно – забезпечення високої прибутковості газових трейдерів.

Лібералізація газового законодавства дала можливість трейдерам заробляти і на внутрішньому ринку України, продаючи газ комерційним структурам. За великим рахунком в Україну повернулася епоха газових трейдерів 90-х років. На торгівлі газом народжувалася українська олігархія: прізвище Ахметов, Пінчук, Тимошенко, Тарута і багато інших стали відомі країні спочатку саме у зв'язку з газом.

Епоха газових трейдерів 2.0. сприяє народженню нового, поряд зі старим, прошарку українських олігархів, цикл повторюється. Цікаво, що сама компанія "Нафтогаз України" створювалася в 1998 році під приводом ліквідації трейдерської вакханалії і необхідності дотувати ціни на газ для населення. А оскільки населення в нинішніх українських реаліях в розрахунок не береться, то і Нафтогаз за великим рахунком не потрібен. Підготовка до його ліквідації йде повним ходом.

Побудують чи ні "Північний потік – 2", українська газотранспортна система в будь-якому випадку буде порізана на металобрухт. Як раніше пішли у брухтозаготівлі українські зрошувальні системи, аміакопроводи та нафтопродуктопроводи. Газові активи зведуться до газових сховищ на заході країни, що активно використовується європейськими трейдерами, а також до невеликих потужностей з видобутку газу на північному сході країни. З цим добром Нафтогаз через три роки планує вийти на IPO, розпродавши активи вже офіційно.

На прикладі Нафтогазу можна на пальцях пояснити, у що саме виливається зовнішнє управління. Це не просто контроль над "своїм сучим сином" для реалізації геополітичних завдань метрополії – це реальний, нічим не прикритий, розпродаж країни та її активів, перетворення на периферію, дике поле з населенням, яке залучається для вирішення нагальних завдань сусідів: від збирання полуниці для неосвічених до ІТ-проєктів і працівників місцевих відділень транснаціональних компаній – для людей з навичками і дипломами.

Все нормально. Звичайний колоніальний режим.

Гліб Простаков

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...