Ердоган має намір зіштовхнути лобами Захід і Схід, як передрікав Хантінгтон

Le Figaro
Le Figaro

Популярна французька щоденна газета новин 

Канцлер Німеччини Ангела Меркель отримує дзеркало в подарунок від президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана під час церемонії відкриття нових об'єктів турецько-німецького університету в Стамбулі EPA-EFE

Президент Туреччини Тайїп Ердоган налаштований проти Європи і позиціонує себе як лідер антизахідної альтернативи, Сходу проти Заходу, ісламу проти християнства, колонізованих країн проти колонізаторів. Він робить ставку на зіткнення цивілізацій, про що писав Самуель Хантінгтон у своїй відомій статті "Зіткнення цивілізацій?".

Про це пише Le Figaro.

Філософ Мезрі Хаддад аналізує зовнішню політику президента Туреччини, чиї загрози, за його словами, покликані зробити Анкару лідером антизахідного табору по моделі зіткнення цивілізацій, про яку писав Хантінгтон.

Дихаючи обуренням на адресу європейського керівництва Реджеп Таїп Ердоган вдруге з 2015 року пустив у хід міграційний шантаж і відкрив сухопутні і морські кордони з Грецією для тисяч біженців з Сирії, Афганістану, Іраку, Пакистану і Сомалі. В їх рядах, без сумніву, знаходяться терористи, які поголили бороди і зняли паранджу. Вони є його силами стримування, його людським трубопроводом, який покликаний підпорядкувати Європейський Союз його панісламістським і експансіоністським декретам.

Послання стамбульського сатрапа гранично прозоре: "Або Європа платить мені ще більше грошей за охорону кордонів і надає мені військову підтримку у війні з Дамаском разом з моїми ісламо-терористичними найманцями, або я спущу на неї тисячі моїх сирійських заручників, які мріють про європейське ельдорадо". Тому що сирійці насправді є заручниками турецького режиму, який вже давно не дає їм повернутися в їх міста і села, хоча ті були звільнені сирійською армією від варварства "Ісламської держави", "Аль-Каїди", "Джабхат ан-Нусра"…

Причиною нової і дуже серйозної міграційної кризи стало звільнення провінції Ідліб, одного з останніх бастіонів терористів, який режим Ердогана підтримує з самого початку арабської весни. До речі, зараз ми можемо куди краще оцінити її політичні, геополітичні, гуманітарні, соціально-економічні та оборонні наслідки, причому не тільки в Сирії, але і в Лівії, Ємені та Тунісі, країні, яка успішно провела свою весну, довіривши владу прислужникам Ердогана на ім’я "Брати-мусульмани". Отже Ідліб являє собою щось на зразок аванпосту турецьких допоміжних сил (джихадистів на сирійській території. У виправдання захисту цих терористів турецький автократ наводив оборонні і навіть гуманітарні аргументи: сотні тисяч жителів, що опинилися під п'ятою теократичного тоталітаризму можуть втекти від війни і шукати притулку в Туреччини, де вже розмістилося 4 мільйона сирійців. Насправді все це — обман з боку Ердогана, який сам не дає сирійцям повернутися у свої села, перетворюючи їх на розмінну монету і важіль тиску на Європу. Перед тим, як виконати загрози Ердоган спробував виправдати свій план окупації сирійських територій, змусивши європейців повірити, що вони хочуть не допустити навали тисяч сирійських біженців і тому повинні довірити неоосманській Туреччини утримання цих людей в Ідлібі і Алеппо.

Але європейське керівництво більше не дозволить так просто себе обдурити. Хоча йому знадобилося чимало часу, щоб зрозуміти ситуацію, зараз воно знає, що турецький режим встановив тісні зв'язки з головними терористичними організаціями, які лютували в Іраку і Сирії, доходячи до Європи. На спільній пресконференції з Дональдом Трампом у Лондоні 3 грудня 2019 року президент Франції Емманюель Макрон сміливо заявив: "Коли я дивлюся на Туреччину, то бачу, що вона зараз бореться з тими (курдами), хто боровся разом з нами, на нашій стороні проти "Ісламської держави". Іноді турки працюють з посередниками ІД. Це проблема, стратегічна проблема… Сьогодні наш загальний ворог — терористичні групи, і я з жалем констатую, що у нас різні визначення тероризму".

Відкриваючи вентиль міграційного трубопроводу, Ердоган перекреслює укладений в 2016 році пакт з Брюсселем, в рамках якого турецький уряд зобов'язується боротися з нелегальним перетином кордону в обмін на 6 мільярдів євро. "Піратська держава в Східному Середземномор'ї", — йдеться в заяві президента Кіпру після відправки в січні 2020 року турецьких суден для буріння газових свердловин у водах острова. Туреччина Ердогана сьогодні уподібнюється своїм варварським предкам, намагаючись отримати вигоду з життів тисяч біженців. Канцлеру ФРН довелося розплатитися на виборах за рішення прийняти більше мільйона мігрантів в 2015-2016 роках, і зараз вона чітко розуміє ситуацію: "Тиск Анкари на Європу за допомогою біженців неприйнятний".

Відкриття турецького кордону являє собою серйозну загрозу для безпеки та громадянського миру в Європі, особливо в Греції і Болгарії, але воно далеко не так небезпечно, як майже неприхована мета Ердогана: втягнути Європу у відкритий військовий конфлікт з російсько-сирійської віссю. Тому що саме так виглядає тактичний і стратегічний задум Ердогана, незважаючи на кон'юнктурне зближення з Росією і покупку в 2019 році ракетних комплексів С-400 на превеликий жаль історичних американських союзників і НАТО (Анкара є членом альянсу з 1952 року). Тим самим Ердоган перейшов Рубікон: Туреччина була виключена з програми покупки і виробництва винищувачів F-35, а Конгрес та Сенат США ухвалили резолюцію з визнанням геноциду турецьких вірмен в 1915 році. У відповідь Ердоган пригрозив закрити для американців бази Інджирлік і Кюреджик, що підштовхнуло США до розгляду перспектив їх перенесення в Грецію або навіть Саудівську Аравію.
Ердоган виявляє властиве "Братам-мусульманам" лукавство і не цурається протиріч. З одного боку, він купує ракети, які становлять потенційну загрозу для Європейського Союзу і НАТО. З іншого боку, він вимагає від європейських країн підтримати його в боротьбі з Сирією та її російськими союзниками в ім'я трансатлантичного альянсу, який зобов'язує держави-підписанти надавати сприяння і допомогу будь-якому іншому члену у разі загрози або агресії. Проблема в тому, що Туреччина — не жертва агресії, а агресор по відношенню як до Сирії (вона прагне зберегти там свої допоміжні війська з бойовиків ІД, "Аль-Каїди" і "Джабхат ан-Нусра"), так і до Греції (вона скинула на неї міграційну бомбу, що рівносильно оголошенню війни).

Крім того, войовничі провокації на адресу Греції з'явилися не вчора: ще під час виступу у Ризі в жовтні 2016 року Ердоган натякав на "межі серця" та "історично турецькі" території, зокрема грецькі Салоніки. У травні 2018 року він відкрито погрожував цій європейській країні неминучим вторгненням на острови в Егейському морі, які Анкара вимагає для себе через виявлені там родовища газу. Говорив він і про можливий перегляд Лозаннського договору 1923 року: Туреччина вважає себе ображеною їм, хоча насправді вона розширила свою територію порівняно з Севрським договором 1920 року так, що Греція та Вірменія зазнали шкоди.

Відкриття турецького кордону обрушує Дамоклів меч на країну Перікла, мудрого стратега, з чиїм ім'ям пов'язане століття величі Афін і чий політичний геній прославляли Платон і Аристотель. Під час пелопоннеських воєн він говорив своїм критикам, що їм потрібно боротися за інші міста, щоб відбити варварів від кордонів. Сьогодні Греція стикається з новою навалою, яка ставить під загрозу її цілісність та всі європейські країни. Емманюель Макрон прекрасно зрозумів серйозність ситуації, написавши в неділю в Твіттері: "Ми повністю солідарні з Грецією і Болгарією. Франція готова внести вклад в європейські зусилля з надання їм швидкого сприяння та захисту кордонів".

За всіма нинішніми діями і мотивами Ердогана, який створює нову міграційну кризу, що загрожує Кіпру вторгненням, налаштовує турецьку діаспору проти європейських країн, що приймають її  та розширює свій ідеологічний вплив на Балканах і відправляє тисячі джихадистів у Лівію, ховається небезпечний панісламістський і неоосманський проєкт. Необхідно розкрити його і вести з ним боротьбу.

Ердоган налаштований проти Європи, яка відмовила йому у вступі, і позиціонує себе як лідер антизахідної альтернативи, Сходу проти Заходу, ісламу проти християнства, колонізованих країн проти колонізаторів, пригноблених проти гнобителів. Він робить ставку на геополітичну силу культурного атавізму і антагонізму, зіткнення цивілізацій, про що справедливо писав Хантінгтон у 1993 році. Але якщо зіткнення все ж станеться, то не між Заходом і мусульманським світом, а між добігаючим до кінця правління деспотом і готовим кинути йому виклик арабо-західним альянсом.

Мезри Хаддад

За матеріалами: ІноЗМІ

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...