COVID-амністія: Хто підлягає звільненню від покарання та які загрози для суспільства?

Микола Хавронюк
Микола Хавронюк

Професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права НаУКМА

Кабмін пропонує амністувати більше трьох тисяч ув'язнених. Колаж - LIGA.net

Кабмін вніс на розгляд до парламенту законопроєкт про амністію засуджених в 2020 році в зв'язку із загрозою поширення COVID-19 в виправних установах. Прояв такого гуманізму до певних засуджених - це прояв антигуманізму до постраждалих, що межує зі злочинною халатністю або навіть зловживанням владою.

Про це пише Микола Хавронюк на своїй сторінці в Facebook.

COVID-амністія: прощаю всім, кому заборгував

На фото – не наша тюрма. Фото ілюструє лише, що ситуація в українських і сальвадорських тюрмах під час карантину схожа, але тільки масками на обличчях. Про проблеми ув’язнення в Сальвадорі - тут. Але написати хочу про інше.

Facebook

27 квітня Кабінет Міністрів України вніс на розгляд Верховної Ради проєкт Закону "Про амністію засуджених (щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2)" (реєстр. №3397).

Метою його прийняття, як зазначено в пояснювальній записці Мін’юсту, є "запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в установах виконання покарань", "зменшення кількості осіб, які відбувають покарання в цих установах" (станом на 1 квітня їх було 32 тисячі 942), "заощадження бюджетних коштів, що витрачаються на утримання засуджених", а також забезпечення можливості створення належних умов відбування покарання для осіб, які продовжуватимуть перебувати у вказаних установах.

У разі прийняття проєкту Закону попередньо підлягатимуть звільненню від покарання 3009 осіб.
Проєкт Закону підготовлено відповідно до статті 92 Конституції України з метою прояву гуманізму держави у сфері виконання кримінальних покарань.

Заперечувати високу мету гуманізму, звісно, недобре. Приймати цей Закон потрібно, причому якнайшвидше.

Проте, не варто забувати, що гуманізм, як і монета, має дві сторони. І якщо ми проявляємо гуманізм до злочинця, то маємо проявляти його і до потерпілого, у тому числі потенційного, яким, до повного подолання злочинності у світі, є кожен з нас.
Зважаючи на це, зверну увагу на дві пенітенціарні проблеми, що випливають із законопроєкту №3397.

1.
Перша з них – це проблема невідшкодування шкоди, завданої злочином. Компенсації і реституції потерпілим зазвичай не покривають навіть витрати на поховання, ліки та госпіталізацію, реабілітацію фізичних та психологічних травм, не кажучи вже про майнові збитки.
Європейський суд з прав людини неодноразово, зокрема і в контексті України, наголошував, що "право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін". За офіційною статистикою близько 80% звернень до ЄСПЛ стосуються саме проблематики невиконання рішень українських судів.

Попри те, що ще у 1977 році Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив Резолюцію (77) 27 про відшкодування потерпілим від злочину, яким державам рекомендувалось створити спеціальний Фонд відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів, Україна за часів Незалежності створити такий Фонд не спромоглась.

Як і потерпілі, держава, яка діє в інтересах платників податків, не менше має бути зацікавленою у тому, щоб стягнути зі злочинців шкоду, заподіяну злочином, а також хоча б частково відшкодувати процесуальні витрати і витрати на утримання органів правопорядку, прокуратури і судів, які лежать тяжким тягарем на бюджеті.

Лише за останні три роки суди України винесли вироки про стягнення близько 60 тисяч штрафів на сотні мільйонів гривень, а також понад 3 тисячі вироків про конфіскацію майна та спеціальну конфіскацію. Утім, за різними даними, виконано не більше 10-20% цих судових рішень.

Згідно з аналізованим законопроєктом влада намагається звільнити від покарання всіх засуджених до штрафу, конфіскації майна, а також до виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців (які, по суті, також є штрафом – в розстрочку). Але до чого тут коронавірус SARS-CoV-2?!

У статті 15 проєкту Закону зазначено: "Особам, засудженим до покарання у виді штрафу, сума штрафу, сплаченого ними до прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання у зв’язку з амністією, не повертається". Чому ж так? Давайте доженемо і повернемо!

У цій же статті вказано, що засуджені можуть бути звільнені від конфіскації майна в тій частині, яка ще не була виконана. Знову – чому ж?! Давайте повернемо їм все конфісковане, у тому числі знаряддя і засоби вчинення злочинів, всі відмиті ними злочинні доходи, всі гроші, які вони витратили для фінансування терористичних організацій, все майно, що було предметом злочину!
Звісно, два останніх абзаци – сарказм, не сприйміть серйозно.

Виходячи із мети Закону, він мав би стосуватися лише осіб, які засуджені до позбавлення волі, обмеження волі, арешту і тримання в дисциплінарному батальйоні, тобто до тих видів покарань, які можуть сприяти поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Прояви гуманізму до всіх решта засуджених – це прояви антигуманізму до потерпілих та ігнорування інтересів платників податків, що межує зі злочинним недбальством або навіть зловживанням владою.

2.
У статті 13 законопроєкту №3397 вказано: "Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно". (Така фраза зазвичай є в усіх проєктах законів про амністію).

Таким чином, держава фактично обіцяє простити кожному, хто з дня, коли текст законопроєкту опублікований (у цьому випадку – з 29 квітня), і аж до дня набрання чинності прийнятим Законом про амністію вчинить:

  • будь-який умисний злочин невеликої чи середньої тяжкості або необережний тяжкий злочин, – якщо це особа, зазначена в ст. 1;
  • будь-який злочин, крім особливо тяжкого злочину та окремих військових злочинів, – якщо це особа, зазначена в ст. 2;
  • будь-який злочин, крім насильницького, якщо це особа, зазначена в ст. 3;
  • будь-який злочин, крім визначених у ст. 9, якщо це особа, зазначена в статтях 4, 5 і 6.

Що це не як заклик до безкарної злочинної діяльності протягом визначеного періоду?!
Щоб було інакше, очевидно, що стаття 13 має звучати так: "Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня офіційної реєстрації проєкту цього Закону у Верховній Раді України".

Микола Хавронюк

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...