live

Чи можуть в Україні існувати дві державні мови?

Андрій Головачов
Андрій Головачов

Економічний експерт, аналітик

Мітинг активістів з вимогою прийняти закон про мову парламентом України, 25 квітня 2019 року EPA-EFE

Українська мова є державною, але не є панівною у громадських та приватних сферах. В деяких областях вона поступається російській мові. У всіх державних сферах застосовується виключно українська мова: в органах влади, дипломатії, армії, силових структурах, юриспруденції тощо. Чи має право держава диктувати громадськості, якою мовою спілкуватись один з одним?

Про це пише Андрій Головачов на своїй сторінці в Facebook.

Українська мова: чи є проблема?

Якщо з моменту здобуття незалежності в Україні протягом майже 30 років йде відчайдушна боротьба за впровадження української мови, то, очевидно, тут є якась проблема?

Так, проблема є!

Але вона не пов'язана з українською мовою як державною. Тут ніякої проблеми немає!
У всіх державних сферах застосовується виключно українська мова: в органах влади, дипломатії, армії, силових структурах, юриспруденції і т. д.

Проблема в іншому. Проблема полягає в тому, що українська мова є державною, але не домінує у громадських та приватних сферах. В цих областях вона поступається російській мові, особливо в центрі, на сході і півдні України.

Насправді ж це ніяка не проблема: просто так склалося, така історія і така даність, що в Україні багато російськомовних українців. Але для багатьох "державників" і "патріотів" така ситуація здається парадоксальною, неправильною, нестерпною, принизливою, а після відходу Криму і агресії Росії вона здається просто небезпечною. Це помилковий страх, в основі якого лежить хибне уявлення про те, що російськомовні українці не лояльні своїй країні. А страх завжди викликає спокусу використовувати силу державного примусу для нейтралізації "гуманітарної загрози". Звідси і запровадження квотування на радіо і телебачення, що порушують права людей, і відмова у навчанні рідною мовою національних меншин, вимога розмовляти тільки українською мовою в торгівлі, громадському харчуванні і т. д.

Але це все вже не державні сфери, а громадські, де люди самі повинні добровільно приймати рішення, якою мовою їм спілкуватися одне з одним. Це якщо керуватися європейськими нормами про права людини. Так?

Уявімо на хвилину, що Коломойський і Рабінович вирішили запустити ТБ-канал для українських євреїв, які хотіли б слухати передачі на івриті. А що, ми будемо змушувати їх 75% передач вести українською мовою і 25% на івриті?! Навіть євреї, з їх відмінним почуттям гумору, це не зрозуміють. А що робити з трансляціями англомовних каналів? Це ж суцільне порушення закону! Простенькі, але наочні приклади, що показують всю безглуздість і нереалізованість квотування у сучасному перемішаному світі.

До речі, не так давно саміт Ради Європи прийняв резолюцію, що зобов'язує Україну скасувати всі види квотування. Але Рада Європи нам не указ, адже ми рухаємося в Європу!

Мені вже доводилося писати про те, що чиновницький апарат, адміністративні та законодавчі та репресивні заходи не в змозі вплинути на мовні уподобання людей. Останні розвиваються спонтанно під дією мільйонів факторів і при цьому, вибираючи мову спілкування, люди керуються міркуваннями вигоди, зручності, комфорту і легко обходять будь-які перепони держави, якщо такі будуть мати місце. Ось просто приклад, як це робиться. Закон зараз зобов'язує штатних тележурналістів вести передачі виключно українською мовою, а запрошені можуть розмовляти будь-якою мовою.

Ніде в світі держава не змогла репресіями вирішити мовні питання. І релігійні, до речі, теж. Втім, це твердження багатьма сприймається скептично, тому що українці, в силу свого історичного патерналізму, надмірно вірують у всемогутню силу держави. Вірять, і в першу чергу вірить сама влада, що силовими методами можна змусити людей відмовитися від рідної мови.

Думка про те, що держава насправді не в змозі вплинути на мовні уподобання людей, дається багатьом нелегко і тому потребує доведення.

Але перш коротко згадаємо історії мовної проблеми в Україні. Згідно з Конституцією, в Україні державна мова — українська; російська, як і інші мови народів України, має статус мови національної меншини (ст. 10 Конституції України). Перший Закон про мови, прийнятий ще 1989 р., був цілком розумним і забезпечував збалансоване функціонування української та російської мов у всіх сферах соціального життя: освіті, ЗМІ, науці, культурі, адміністрації, судочинстві і т. д.

Світло-рожевий стовпець показує кількість тих, що вільно володіли українською мовою на 1989 рік, а темно-рожевий - на 2001 рік. Світло-синій стовпець показує кількість тих, що вільно володіли російською мовою на 1989 рік, а темно-синій - на 2001 рік Державний комітет статистики України

Однак починаючи з 1992 р. почалася проводитися планомірна політика витіснення російської мови з усіх соціальних сфер. До 2005 р. ситуація з російською мовою стала критичною в таких сферах, як освіта, судочинство і адміністрація. До цього часу було прийнято близько 80 законів і тисячі указів і постанов, що так чи інакше обмежували вживання російської мови в офіційних сферах. Ст.53 Конституції, яка гарантувала "право на навчання рідною мовою або право на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах" та ін., по суті, стала просто ігноруватися владою.

Зовсім заплуталася влада також і з Європейською хартією регіональних мов (або мов національних меншин), яку ВР ратифікувала у 1999 р. Закон вступив в дію лише 01 січня 2006 р., але двічі переписувався і визнавався таким, що не відповідає Конституції України. У підсумку ухвалений Закон значно звузив права національних меншин у мовній сфері і суперечить духові та букві європейської Хартії.

Після набрання чинності Хартії ряд обласних Рад (Донецька, Харківська, Луганська, Херсонська, Запорізька) ухвалили постанови з реалізації положень європейської Хартії регіональних мов. Однак держава натравила прокурорів і суддів, які визнали ці постанови як ті, що не відповідають Конституції. В результаті тривалих судових розглядів Харкову і Луганську якимось чином вдалося відстояти свої права. Інші – здалися, що зробило ситуацію просто комічною. В якихось областях діяла Хартія, в якихось – ні. Втім такі парадокси для України швидше норма, ніж виняток.

Тодішній президент Ющенко, в особі своєї адміністрації, неодноразово заявляв, що регіональні мови "загрожують національній безпеці", а сам особисто він договорився до того, що "поняття регіональної мови взагалі не існує". Європа знизала плечима - ну, не критикувати ж "героя Майдану", який направив Україну на європейські рейки?!

Напруженість у мовному питанні дещо зняв знаменитий тепер закон Ківалова–Колесніченка про регіональні мови. Приймався, однак, він в такий шизофренічної обстановці, що було зрозуміло: після зміни влади закон буде скасовано. Так і сталося, але наслідки були зовсім не такими, на які розраховували "реваншисти".

Брутальна і демонстративна спроба скасувати "Закон про регіональні мови" відразу ж після перемоги Євромайдану призвела до скоропостижної втрати Криму і заворушень на Донбасі, жителі якого стали вимагати підвищення статусу російської мови і федеративного устрою України. Як відомо, у відповідь наша влада пообіцяла за кілька тижнів завершити АТО і не пішла на діалог з населенням Донбасу. Що з цього вийшло, ми всі бачимо. Якщо ЛДНР і повернуться коли-небудь назад в Україну - у чому я глибоко сумніваюся, - то тільки з російською мовою.

А яка зараз взагалі ситуація з російською мовою, після того як її стали витісняти після 1992 р.?

Насправді добути свіжі об'єктивні дані зараз нелегко. Ось останні дані, які мені вдалося роздобути. Американський Інститут Геллапа провів дослідження в 2008 р. і встановив, що російською мовою воліють спілкуватися 83% громадян України. За даними опитування телеканалу "1+1", проведеного в 2012 році серед 20-річних жителів України — ровесників незалежності, 79,8% вважали за краще спілкуватися російською мовою і лише 20,2% — українською. Опосередковано дають уявлення про мовні уподобання українців і запити в пошукових системах. 75% - російською і 25% – українською.

Цікаві дані наводить Інститут Соціології НАНУ в 2006 р. В цілому по Україні анкету українською мовою хотіли б заповнити 48,5% респондентів, російською — 51,5% (по суті, це приховане питання про рідну мову). Вибір російської мови для заповнення анкети в південних і південно-східних регіонах ще більше вражає: Луганська область — 99%, Донецька — 96,8%, АР Крим — 95,6%, Харківська область — 87,4%, Одеська — 84,6%, Дніпропетровська — 79,7%, Запорізька — 78,4%, Херсонська — 70,7%, Миколаївська — 68,1%, Київ — 63,2%.

Той же Інститут 2007 р. навів такі дані. Вільно говорить, читає і пише українською мовою 71% населення країни, російською — 79%, при цьому думають в повсякденному житті виключно українською мовою — 29%, виключно російською — 35%. Як видно, російська мова настільки поширена в Україні, що явно вже не вписується в категорію регіональної мови.

Але в наступних областях російська мова, за фактом, стала мовою регіонального спілкування і змінити цей феномен вже неможливо. Це Луганська область — 99% російськомовних, Донецька — 96,8%, Автономна республіка Крим — 95,6%, Харківська область — 87,4%, Одеська — 84,6%, Дніпропетровська — 79,7%, Запорізька — 78,4%, Херсонська — 70,7%, Миколаївська — 68,1%). І в цьому контексті російську мову можна вважати регіональною. (дані ІС НАНУ)

А що відбувається з динамікою мов? За даними авторів двотомного соціологічного дослідження "Російська мова в Україні", частка українськомовних громадян має тенденцію до скорочення: від 66,5% в 1992 році до 55,2% у 2009-му (-11,3%), у той час як частка респондентів, які назвали рідною мовою російську, в такому ж співвідношенні зростає: від 30,8% у 1992 році до 42,4% у 2009-му (+11,6 %). Дані дещо застаріли і було б цікаво отримати свіжі, але, як відомо, мовні уподобання змінюються вкрай повільно. В середньому на 1.5-2% на десятиліття.

Частка жителів обласних центрів, що використовують російську мову в побуті (в Криму опитування не проводився, для Донецької та Луганської областей опитування проводилося в Маріуполі і Сіверськодонецьку, відповідно) IRI/Рейтинг

Загальний висновок: адміністративний наступ на російську мову, який почався після 1992 р., не призвів до зменшення числа людей, які її використовують. Від себе додам: і не міг призвести. Не так це робиться. Тому всі головні і популярні порохоботи захищають свого корумпованого роботодавця на... російській мові. Наймані писаки добре знають мовний "розклад".

Українську мову необхідно розвивати, а не захищати її за рахунок російської мови. Захистити її неможливо, використовувати силу примусу держави, як показав останній сумний досвід, небезпечно. Державному статусу української мови нічого не загрожує. Той же Кучма, після обрання його президентом, відмовився від обіцяного референдуму про надання російській мові статусу другої державної, бо справедливо вважає, що навіть російськомовні українці не проголосують за це.

Українська мова – це наша ідентичність, і її всі хочуть зберегти і я в тому числі. Та й не витягнемо ми дві державні мови: немає для цього у нас ні фінансів, ні необхідної толерантності. Ми не Швейцарія. Але силове видавлювання російської мови з громадських та приватних сфер - це вже неприпустимо. Той, хто ставить такі завдання, повинен здавати собі справу про наслідки.

Українська мова, зрозуміло, підживлюється більш потужною в економічному і культурному відношенні Росією. Але так буває завжди в світі. Англійська стала загальносвітовою мовою спілкування, тому що США домінують в економіці, бізнесі, науці і культурі. І з цим важко щось вдіяти. З цієї причини близько 5 тис. мов вмирають щорічно.

Якщо влада стурбована тим, що українська мова дуже поширена в Україні, то нехай зроблять так щоб ВВП на душу населення за ПКС (паритет купівельної спроможності, - Ред.) в Україні був не ганебні 9.3 тис дол., як зараз, а, як мінімум, 35 тис дол. (у Росії зараз 28.7 тис. дол). І тоді росіяни будуть приїжджати до нас на заробітки і будуть вивчати українську. Тоді не в Росії, а у нас будуть зніматися по 350-400 фільмів на рік за рахунок приватного капіталу. Ну а поки ми до них експортуємо 6 млн пар наших робочих рук, то доведеться змиритися з тим, що російська виграє як мова спілкування. Або як мінімум ніяк не програє, незважаючи на всі заборонні заходи держави.

Нинішній ВР, уряду і Зеленському треба не квотуванням займатися, не штрафами, а якомога швидше і в повній мірі впровадити Європейську Хартію про регіональні мови, негайно імплементувати всі рекомендації Ради Європи та Венеціанської комісії, якомога швидше переходити до децентралізованого устрою України, щоб зняти накопичені економічні проблеми  та гуманітарні протиріччя. Це якщо дійсно бажати Україні добра і стабільності. Але поки я у влади не бачу такого бажання.

Андрій Головачов



Loading...
Loading...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...